Лебединське медичне училище ім. проф. М.І.Сітенка

 

 

Л.М. Дьяченко

 

Тлумачний словник

основних філософських понять та термінів

Посібник на допомогу студентам

З дисципліни «Основи філософських знань»

 

2013р.

Друкується на підставі рішення циклової комісії суспільно - гуманітарних

дисциплін від _____ 2013р. протокол №____

 

 

Рецензенти:

М.І. Кобзар – голова циклової комісії суспільно - гуманітарних дисциплін Лебединського медичного училища

 

 

Дьяченко Л. М. Тлумачний словник основних філософських понять та

термінів на допомогу студентам з дисципліни «Основи філософських знань»

спеціальності 5.12010101 Лікувальна справа. -

Лебедин, 2013 р. с.12

 

 

«Тлумачний словник основних філософських понять та термінів» створений відповідно до програми «Основи філософських знань». Містить визначення та коротку характеристику основних філософських понять та термінів з кожної теми. Складений на допомогу студентам в підготовці до екзамену. Запропоновані терміни знадобляться студентам в різних життєвих та професійних ситуаціях.

 

1. Поняття Філософія

Назва філософія походить від двох грецьких слів — філос (лю­бов) і софія (мудрість), отже, дослівно філософія — це «любов до мудрості».

У класичному розумінні філософія — це система теоретичних поглядів на світ у цілому і місце людини в ньому. Предметом філософії є:

1) навколишній природний світ;

2) суспільство;

3) внутрішній світ людини.

Головні риси будь-якої філософської проблеми — це її абсолют­ність та людиновимірність. Тому іноді про філософію кажуть, що філософія цікавиться усім. Однак, у першу чергу, філософія шукає відповіді на питання: що таке людина?

Ознаки філософії:

1) теоретичність — упорядкованість, системність філософсь­кого знання. Філософія використовує особливу термінологію, яка складається зі спеціальних понять (наприклад, субстанція, буття, матерія). Філософські міркування мають бути аргументовані, захи­щені доказами;

2) загальнозначущість, тобто націленість на розв'язання таких проблем, що стосуються не окремих осіб, а людства в цілому, кожної людини як представника людського роду;

3) вічність. Проблеми, поставлені у центрі філософських роздумів, актуальні не лише в якийсь окремий історичний період, а для всіх часів і всіх народів;

4) первинність. Тільки відповівши самому собі на запитання: що таке людина? хто я такий у цьому світі? — можна успішно розв'язувати конкретні життєві проблеми (здобувати освіту, створювати родину, дбати про матеріальний добробут тощо);

5) універсалізм — намагання виявити найзагальніші закономір­ності у житті природи і суспільства. Попри все мінливе розмаїття ре­чей і процесів, філософія шукає в навколишньому світі єдину, стійку першооснову;

б) критичність і рефлективність. Філософському мисленню властива вимога не приймати беззастережно жодної готової думки, жодної традиції. Філософія сумнівається і в тому, що на рівні здорового глузду видається чимось беззаперечним.

 

Світогляд

Світогляд – це складне суспільне явище, невід’ємними елементами якого є почуття, емоції, переживання, знання, воля (готовність до певних дій), переконання, цілі, мрії, надії, віра, вірування, ілюзії, сподівання, ідеали і т.д., що складаються у процесі життєдіяльності людей під безпосереднім впливом їх матеріальних і духовних умов життя.

2.Науковий світогляд є теоретичною формою відношення до світу, в ньому світ розглядається об’єктивно, таким, яким він є незалежно від людини. Людина розглядається в ньому тільки як частина світу - природи чи суспільства. Теоретичне відношення до світу дозволило людині поставити
закони природи собі на службу і створити комфортний світ цивілізації.

3.Мистецтво є практично-духовною діяльністю. Мистецький світогляд дає суб’єктивний образ світу, в якому художник досягає гармонії зі світом, тому навіть сучасне художнє бачення світу близьке до міфологічного.
4.Релігійний світогляд чітко розділяє світ та людину, природне та надприродне, поцюстороннє та поту стороннє. Людина, створена за образом та подобою Бога, займає головне, центральне місце у створеному Богом світі. В релігійному світогляді, через віру в поту стороннє, надприродне Божественне начало, людина виробляє власне ставлення до світу, надає йому смислової завершеності і таким чином досягає гармонії з ним.
5.Філософія є теоретичною формою ставлення людини до світу. Ії особливість, порівняно з наукою в тому, що вона дозволяє об’єктивно, в теоретичній формі осмислити світ, як світ людини, розглянути місце і положення людини у світі, її смисложиттєві проблеми. Філософський світогляд дозволяє виробити таке бачення світу яке є одночасно і суб’єктивним і теоретичним і таким чином досягнути людині гармонії із собою, своїм баченням світу і самим світом.

 

Поняття античної філософії

Слово "античний» в перекладі з давньогрецької означає "давній". Але у звуженому й усталеному вживанні воно позначає початок європейської культури та цивілізації, греко - римський давній світ. Відповідно до "античної філософи"" входять філософські здобутки цього світу. Поняття "антична філософія" ширше від поняття "давньогрецька філософія", бо охоплює, крім давньогрецької, ще елліністичну, римську й олександрійську філософії.

Особливості античної філософії:

1) космоцентричний характер. Античні мислителі прагнули пізна­ти сутність природи, космосу, Всесвіту, дошукувалися першооснови, з якої мало б походити все існуюче.,Знання цієї першооснови, вважали античні мудреці, неодмінно допоможе людині усвідомити сенс її влас­ного життя;

2) прагнення до раціонального осягнення навколишнього світу, пов'язане зі спробами систематизувати знання^ надати їм логічної обґрунтованості. Саме ця тенденція зумовила формування принципів класичного європейського мислення, для якого зрозуміти означає дати опис результату, причому результату стійкого, такого, щоб його можна було експериментально відтворити;

3) тісний взаємозв'язок та взаємодія-з природознавством;

4) індивідуалізм. Якщо у філософії Стародавнього Сходу йшлося про течії, напрямки, школи, то філософія Греції та Риму надзвичайно пер­соніфікована. Кожна філософська особистість є яскравою; неповторною (Геракліт, Піфагор, Сократ, Платон тощо).

Середньовічна патристика

Перший етап середньовічної християнської філософії (поряд з християнською, існувала арабська, тобто мусульманська, і єврейська середньовічна філософія) - патристика 2-8 ст.

Розрізняють апологетичну і систематичну патристику.

Апологетичний період, що йде слідом за апостольським, дає нам цілий ряд відомих християнських письменників і мислителів (Юстин Філософ, Татіан, Тертулліан та ін.)

Апологети вели боротьбу з розквітлий до середини 2 ст. гностицизмом (Васілід, Валентин, Марніон), який Р. Гарнак характеризував як «гостру еллінізація християнства». Близько до гностицизму стояло маніхейство (3 в.), Відкидає Старий Заповіт і наказував людині самій реалізувати своє спокутування.

Рубіж 2-3 ст. - Момент самого зародження систематичного богослов'я. У центрі цієї богословської життя стояла знаменита Олександрійська школа (Климент Олександрійський, Оріген). Значною мірою це богословствованіе визначалося «зустріччю» біблеїзмів і еллінізму. Розробляється концепція посередництвом між Богом і світом Логосу; сама філософія розглядається як предуготовітельное вчення, «прокладає і компенсаційна шлях за Христом».

3-4 ст. - Епоха христологічних спорів, боротьби з аріанством, Відстоював концепцію «подобосущіе» (Бог-Син має іншу сутність і є лише чином Бога-Отця). У цей період особливо висувається Афанасій Великий і Каппадокійської школа. Останню представляє Василь Великий, Григорій Ніський.

Найбільш же великим представником західної патристики, безумовно слід визнати Аврелія Августина.

 

Схоластика

Термін "схоластика" походить від грец. "школа", тому "схоластика" означає "шкільна філософія". З XI ст. схоластика викладається в університетах. Це слово вже давно вживається в номінальному значенні. Як символ відірваного від реальності. І для цього, безумовно, є підстави.

Головною відмінною особливістю схоластики є те, що вона свідомо розглядає себе як науку, яка служить теології.

Отже, схоластика - це філософське вчення, в якому поєднані релігійно-філософські засновки з раціональною методикою та формально-логічними проблемами.

У розвитку схоластики існують два періоди:

1.До ХП ст. На цьому етапі домінують ідеї Августина, пов'язані з неоплатонізмом.

2. З ХШ ст. У цей час поширюються ідеї Фоми Аквінського (1225 - 1274) який пристосував вчення Аристотеля до потреб змінення позицій католицизму. За іменем фундатора цей період схола­стики отримав назву томізм.

Перехід від ідей Августина до томізму зумовлений кількома чинниками. Передусім розвитком і зміцненням третього стану (ремісників, і торговців), в яких пробуджується інтерес до природи. А вчення про природу краще розвинуто в філософії Аристотеля.

Схоластика, особливо її розвинута форма - томізм, практично вирівнює в значущості віру й розум. На думку її прихильників, знання, яке осягається в акті віри, можна передати розумом.

Перейнявши вчення Аристотеля про активну форму і пасивну матерію, Фома Аквінський виділяє чотири ступені буття:

--"царство мінералів", де форма є лише зовнішньою визначеністю речей;

--"рослинне царство", де форма виступає як рослинна душа; --тваринне царство і, відповідно, тваринна душа;

--людина і розумна безсмертна душа.