Тема 1. Філософія її призначення, зміст і функції в суспільстві

Тема 1. Філософія її призначення, зміст і функції в суспільстві

План заняття:

1. Філософія як слово

2. Предмет філософії

3. Функції філософії

4. Цінність філософії для особи і суспільства

Рекомендована література

Основна

1. Аристотель. Метафизика // Соч.: В 4-х т. – М., 1976. – Т.1. – С. 63 – 94.

2. Арцишевский Р.А. Мировоззрение: сущность, специфіка, развитие. – Львов, 1986. – 197 с.

3. Горак Г.І. Філософія: Курс лекцій. – К.: Вілбор, 1998. – С. 3 – 26.

4. Ортега-и-Гассет. Что такое философия. – М., 1991. – С. 51 – 191.

5. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти I – IV рівнів акредитації. – К.: «Каравела»; Львів: «Новий світ-2000», 2001. – С. 9 – 32.

6. Подольська Є.А. Кредитно-модульний курс з філософії: філософія, логіка, етика, естетика, релігієзнавство. Навчальний посібник. Видання друге, перероблене та доповнене. – К.: Центр навчальної літератури, Інкос, 2006. – С. 8-24.

7. Причепій Є.М, Черній А.М., Чекаль Л. А. Філософія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академвидав, 2006. – С. 9-35.

8. Табачковський В. Г., Ярошовець В.І. Філософія як історія філософії:: Підручник / За заг. ред. В.І. Ярошовця. –. К.: Центр учб. літ., 2010. – 648 с.

9. Філософія: Навчальний посібник / І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, І.В. Бойченко, В.П. Розумний та ін..; За ред.. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 1997. – С. 5 – 30.

10. Філософія: Підручник / Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачківський В.Г. та ін.. – К.: Либідь, 2002. – С. 14 – 30.

11. Філософський словник / За ред.. В.І. Шинкарука. – К., 1986. – 800с..

12. Шинкарук В.І. Філософія і нові історичні реалії // Філос і соціол. думка. – 1991. - № 1.

Допоміжна

Глядков В.А. Философское сознание / В.А. Глядков; Рос. акад. наук. Каф. философии. – М.: Б.и., 1998.

Келигов М. Ю. Философы о философии. – Ростов н/Дону: Свет, 1995.

Кессиди Ф.Х. От мифа к логосу. – М.: Мысль, 1972.

Мамардашвили М.К. Введение в философию // Мамардашвили М.К. Необходимость себя. Введение в философию: доклады, статьи, философские заметки / Ю.П. Сенокосов (сост., общ. ред.). – М.: Лабиринт, 1996.

Рассел Б. Проблемы философии. Пер. с англ. / Общ. ред., послесл. и примеч. А. Ф. Грязнова. – М.: Республика, 2000.

Яковенко Б. В. Что такое философия // Мощь философии. – СПб.: Наука, 2000.

Завдання для самостійної роботи

Питання для самоконтролю

1. Чим світогляд відрізняється від знання?

2. Причини виникнення філософії.

3. Сутність і основні види філософування.

4. Співвідношення філософії і науки.

5. Основні функції філософії.

Теми рефератів для самостійної роботи студентів

1. Сутність і основні функції філософії, як світогляду.

2. Міфологічний і релігійний світогляди: характерні риси.

3. Цінність філософії для особи і суспільства

4. Структура філософії.

Опрацювання першоджерел

Абаев Ю.К. Философские основы мышления врача // Медицинские новости. – 2009. - № 4. – С. 5 – 12.

1.Слово «Філософія» - грецького походження, буквально означає «любов-дружба до мудрості», але грецьке значення цього терміну масштабніше за будь-який переклад.

В офіційних підручниках можна зустріти вказівки на те, що в письмовій традиції поняття «філософії» для позначення діяльності, метою якої є прагнення (а не володіння) до істини, краси, вживав Піфагор в V ст. до н.е., а в усній традиції це поняття вживав і Геракліт (544 – 480-483 рр. до н.е.).

Зазначимо, що вперше це слово (точніше, дієслово «філософейн», як би ми зараз сказали – «філософствувати») спожив Геродот. Філософи ж дійсно приписують введення терміну «філософія» Піфагору (пр. 580 – 572 рр. до н.е. – 500 – 490 рр. до н.е.), одному з перших старогрецьких філософів, який був також релігійним мислителем і математиком. Проте Піфагор визначення філософії не залишив, бо він нічого не писав. А ось Платон (428 – 427 – 347 рр. до н.е.), що писав свої твори у формі діалогів, в яких, окрім одного, головною дійовою особою є вчитель Платона Сократ, безпосередньо вказує, що термін «філософія» ввів Сократ.

Сократ жив в часи, коли активно діяли так звані софісти. Зараз цей термін став декілька прозивним і набув негативного змісту, а за часів Сократа терміном «софістес» позначали мудреців, розумних людей, які виучували всіх бажаючих різного роду наукам.

Сократ же стверджував, що справжнім софістом, мудрецем, є один лише Бог. Людина не може бути мудрецем, вона може бути тільки любителем мудрості, філософом.

Таким чином, Сократ протиставляв себе софістам, і в цьому зіставленні і з'явився вперше термін «філософія», «філософ».

У цьому сенсі цей термін уживається і у Платона. Він називає філософію мистецтвом помирати, де смерть – це перехід від скінченного до нескінченного, від матеріального до ідеального, з світу речей у світ ідей. Філософія – це служіння. Людина – це бог, який розвертається.

В даному контексті очевидний зв’язок між грецьким тлумачення поняття «філософія» і давньоіндійським. В індійській філософії для позначення подібної діяльності людини використовується термін «даршана», що означає в перекладі з санскриту «осяяння». Підкреслимо, що грецький термін акценти розставляє на прагненні людини, на її зусиллях пошуку істини, встановленні, розвитку взаємозв’язків з світом, на самопізнанні через взаємодію з існуючим.

Отже, підходи до визначення поняття «філософія» вже з давнини відрізняються плюралістичністю. В цьому різноманітті інтерпретацій, звертаючись до історії філософії можна виявити, принаймні, 3 головних поняття філософії: античне, традиційне і сучасне.

Перше (античне) пов’язане з історичним відокремленням сукупного наукового знання від нефілософських світоглядів – від міфології (в античному світі) і від богослов’я (в епоху Відродження).

В античній (давньогрецькій) філософії термін «філософія» позначав всю суму позарелігійного знання, наукове знання в цілому, мистецтво, етику в протилежність вірі. Аристотель (384 – 322 гг. до н.е.) в трактаті «Метафізика» визначає філософію, як царицю наук, які всі інші науки служать як раби. Це пов’язано з тим, що в розумінні Аристотеля, філософія – наука про першопричини та першооснови всього існуючого, тобто буття. Звідси зрозуміло чому мислителі до Аристотеля, навіть до Сократа, займалися не лише філософією, але і вченням про природу, тим, що ми називали б фізикою, і вченням про життя, що ми називали б біологією. Та і сам Аристотель фізику називав другою філософією. Біологія у нього була також частиною філософії, так само, як і психологія. І після Аристотеля багато філософів займалися і фізикою, і біологією, і астрономією, і іншими природними науками.

Філософія виступає як теоретична основа всіх існуючих до неї і після неї наук, тому що сутність філософії - роздумі над загальними проблемами в системі «світ – людина».

Аристотель філософію поділяє на:

1. Філософію теоретичну (умоглядну).

2. Філософію практичну (науки практичні – це науки про діяльність людини і її результати).

3. Філософію винахідливу (творчу).

В свою чергу кожна із філософій також складалася із частин:

1. Філософія теоретична: математика, фізика, метафізика.

2. Філософія практична: етика, економіка, політика.

3. Філософія винахідлива (творча): поетика, риторика, мистецтво.

Таким чином, античне розуміння філософії тотожне науковому знанню взагалі, тому його доцільно кваліфікувати як «протознання». Предмет «протознання» був тоді інтегрованим, вірніше нерозчленованим предметом всіх наук, тобто це була вся дійсність. Саме з цього «протознання», а не з філософії і виділялися окремі науки.

Друге поняття (традиційне) формується в період європейського наукового Відродження. Поняття філософії отримує значення тотального консолідатора (об’єднувача) наукового знання. Філософія – не просто представниця наукового знання, або якась його частина. вона все (або майже все) це знання.

Ф. Бекон (1561 - 1626) поділяє всі науки на 3 великі розділи в залежності від властивостей людської душі:

1. Пам’яті відповідає наука історія.

2. Розуму – філософська наука.

3. Уяві – поезія.

Філософія у нього ділиться на

- природну теологію,

- природну філософію,

- вчення про людину.

В свою чергу кожний розділ філософії включає в себе частини:

1. Природна філософія включає в себе фізику і метафізику.

2. Філософія про людину включає науки, які вивчають тіло і дух, тобто медицину, логіку, косметика.

Інший фундатор філософії Нового часу Р. Декарт (1596 - 1650) писав, що вся філософія подібна як би дереву, коріння якого - метафізика, ствол - фізика, а гілки, витікаючі з цього ствола, - всі інші науки, що зводяться до трьох головних: медицини, механіки і етики[1].

Отже, і у Ф. Бекона, і у Р. Декарта поняття «філософії» охоплює все теоретичне та емпіричне знання, в першу чергу природничі теоретичні науки. Відповідно з цим в XVII – XVIII ст. і навіть на початку XIX ст. філософією називали теоретичну механіку, біологію та інші науки. Твір І. Ньютона по механіці називається «Математичні начала натуральної філософії» (1687), книга К. Ліннея з основ ботаніки – «Філософія ботаніки» (1751), твір Ж.Б. Ламарка з біології – «Філософія зоології» (1809), одна з капітальних праць П.С. Лапласа називається «Досвід філософії теорії вірогідності».

Наука в цілому як соціальний інститут формується в період з середини XV до кінця XVII ст. Саме в другій половині XVII ст. стають самостійними механіка, астрономія і математика. Процес перетворення хімії в науку відбувався з початку другої половини XVII ст. до останньої чверті XVIII ст. Відділення геології сталося в кінці XVIII - на початку XIX ст. Наука біологія була створена в XIX ст. У самостійну науку з середини XIX ст. стала перетворюватися антропологія. Формування суспільно-економічних наук завершується в другій половині XIX ст. У XX ст. стали також самостійними дисципліни, пов'язані з вивченням мислення, наприклад, психологія.

Таким чином, з початку відділялися від «протознанія» природні науки, потім суспільні, нарешті, науки про мислення. Колізії цього процесу говорять про складність даного процесу, але не міняє його загальній тенденції.

Сучасне поняття філософії оформлюється протягом XIX – XX ст.

Сьогодні філософія виступає в двох іпостасях:

1. Інформація про світ в цілому і відношення людини до цього світу (світогляд).

2. Комплекс принципів пізнання, за допомогою яких оптимізується процес взаємодії людини із світом, процес пізнання світу, процес самопізнання людини. Загальний метод пізнавальної діяльності (методологія).

Отже, сьогодні філософія виступає як наука про всезагальне.

2.Предмет будь-якої науки – це сфера її інтересів, це сукупність понять, за допомогою яких окреслюється ця сфера, це те, що вивчає певна наука.

Розгляд питання про предмет і функції філософії пов'язаний із з'ясуванням відношення філософії і приватних наук в історичному аспекті і передбачає оцінку концепції «роспочковання предмету філософії» і концепції «предметного самовизначення філософії».

«Концепція роспочковання» представлена в працях О. Конта (1798 - 1857), який відобразив і зрозумів кризу натурфілософії і тенденцію зростання автономності часнонаукового знання. Із його точки зору, філософія як метафізика зіграла свою історично корисну роль і перетворилася на анахронізм. Предмет філософії став мінятися. Поява окремих наук постійно звужувала межі філософії. Врешті-решт предмет філософії повинен «роспочковатися». Прибічники даної концепції: В.В. Лесевіч, В. Віндельбанд. Філософія, як підкреслюває В. Віндельбанд подібна до короля Ліра, який роздав своїм дітям все своє майно і якого потім, як жебрака, викинули на вулицю.

О. Конт рахував, що філософія не може мати власного предмету пізнання, а тому не може бути самостійною наукою. Якщо О. Конт і визнавав якусь «філософію», то саме таку, яка розчинена в позитивному знанні, виступає вченням про науку взагалі і про методи окремих наук, тобто не виходить за кордони сукупного спеціалізованого знання.

Отже, концепція «роспочковання» нав'язує уявлення про винятковість філософії, ніби філософія, що породжувала у минулому вузькоспеціалізовані науки, і до цього дня є «наука наук», адже оскільки не можна штучно покласти край «роспочкованню». Філософія нібито і зараз, унаслідок природного, закономірного процесу роспочкування, містить в собі значне число майбутніх наук.

Що стосується концепції самовизначення предмета філософії, то слід зазначити, що філософія за своїм походженням, як підкреслював П.В. Копнін, не має пріоритету перед іншими науками, якщо брати до уваги не термін, а реальний зміст. Ґенеза філософії як науки не відрізняється в принципі від того шляху, яким йшли до своєї автономії спеціалізовані науки.

Згідно концепції «предметного самовизначення філософії» в предметі наукової філософії ніколи не містилися і не можуть міститися об'єктивні предмети якихось - нефілософських наук, а сучасна філософія не повинна брати на себе завдання якоїсь «науки наук». Предмет наукової філософії специфічний і незмінний, з нього виділяти і віддавати іншим наукам нема чого, та і не потрібно. Предмет філософії в об'єктивному сенсі стабільний. Процес подальшого розвитку проблематики, диференціація і інтеграція не змінюють раз знайденого предмету науки, а лише уточнюють, заглиблюють його розуміння.

Предмет філософії не звужується, а безперервно розширюється. Характер філософії і в цьому аналогічний науці: у міру її розвитку збільшується об'єм здобутого знання, що виражається в зміні категоріального апарату, в екстенсивному і інтенсивному розвитку системи категорій.

Прихильниками цієї концепції формування предмету філософії є Копнін П.В., Алєксєєв П.В., І.Ф. Надольний, І.В. Бичко та ін..

Отже, предмет філософії не «роспочковувався», предмети природних наук не породжувалися ним. Окремі (спеціалізовані) науки і сама філософія виділилися, знайшовши свій предмет, з сукупного переднаукового знання («протознання»).

Що ж є предметом філософії?

Предмет філософського знання, подібно до предмету будь-якої науки, вичленяється з сукупності реальних (матеріальних і духовних) об'єктів і зв'язків, причому конструюючим чинником є індивідуальні і суспільні потреби в цілісній, максимально узагальненій картині світу, людини і їх взаємин. Предметом філософії є загальне в системі «світ – людина».

Ця система розпадається на дві відносно протилежні, але взаємозв'язані підсистеми: «світ» і «людина».

Кожна із сторін, у свою чергу, підрозділяється на рівні, а взаємини між цими сторонами - на 4 аспекти: онтологічний, пізнавальний, аксіологічний, духовно-практичний. Це можна представити схемою, де С - світ, матерія, об'єктивна реальність; Л - людина, свідомість; ООСЛ - онтологічні стосунки світуі людини; ПСОО - пізнавальні суб'єктивно-об'єктивні стосунки; АСОО - аксіологічні суб'єктивно-об'єктивні стосунки; ДПСОО -духовно-практичні суб'єктивно-об'єктивні стосунки.

У предмет філософії входить загальне в матеріальному бутті і загальне, яке характеризує цілісне буття людини.

Предмет філософії відрізняється від предмету спеціалізованих наук, які вивчають матеріальне буття і людину, тим, що він є відношенням людини до світу, світу до людини. Предмет філософії в матеріальному бутті складає не всяке загальне, а таке, яке пов'язане з відношенням до нього людини.

Філософськи загальне має важливу ознаку: у нім виражений факт розколу світу на матеріальне і духовне і їх взаємозв'язок.

Тому специфіка філософського пізнання полягає і у вольових зусиллях людини, пов’язаних з пошуком фундаменту всього існуючого, що гарантує не лише міцність взаємозв'язків людини і світу, але і цілісність кожній з цих систем в контексті існуючої Єдності. Це передбачає трансценденцію до того, що в певній мірі вже знайоме людині[2]. Тому і прагнемо до істини, любимо мудрість, яка допомагає досягнути цілісності і єдності з усім необхідним для збереження і розвитку власного життя зокрема, Життя взагалі.

До основних понять філософії відносяться:

- істина;

- краса;

- добро;

- дія;

- світ;

- людина.

Інакше кажучи, в предмет філософії входить лише те з матеріально-загального, що включене в створювану людиною універсальну картину світу під призмою її понять про Істину, про Красу, Добро і Справедливість. Це все те, що, будучи загальним в матеріальній дійсності, може служити людині як елемент для формування світогляду.

Функції філософії

Під «функцією» розуміється спосіб дії, спосіб прояву активності системи філософського знання, загальний тип вирішуваних цією системою завдань. Якщо ми розкриємо вміст функцій філософії, які вона здатна виконувати по відношенню до людини, соціальної групи, до науки, мистецтва, інших явищ соціальній дійсності, то відповімо на питання «навіщо потрібна філософія»?

Сама філософія є світогляд, тобто сукупність знань, досвіду, цінностей, ідеалів, принципів, емоцій, самосвідомість, яка і окреслює погляди людини на світ, її позицію і відношення до світу.

У одному ряду з філософією знаходяться інші форми світогляду:

- міфологічне,

- релігійне,

- художнє,

- натуралістичне,

- буденне.

Філософія відрізняється від інших форм світогляду тим, що відноситься, перш за все, до наукової сфери суспільної свідомості (хоча не лише до цієї сфери), а усередині, на відміну від натуралістської форми, має специфічний категоріальний апарат, який спирається в своєму розвитку не на одну якусь наукову дисципліну, а на всі науки, на весь єдиний сукупний досвід розвитку людства.

Виходячи з того, що на сучасному етапі свого розвитку філософія виступає як світогляд і методологія, функції філософії можна розділити на 2 великих групи:

1. Світоглядні функції філософії.

2. Методологічні функції філософії.

Основні світоглядні функції філософії:

Тема 1. Філософія її призначення, зміст і функції в суспільстві

План заняття:

1. Філософія як слово

2. Предмет філософії

3. Функції філософії

4. Цінність філософії для особи і суспільства

Рекомендована література

Основна

1. Аристотель. Метафизика // Соч.: В 4-х т. – М., 1976. – Т.1. – С. 63 – 94.

2. Арцишевский Р.А. Мировоззрение: сущность, специфіка, развитие. – Львов, 1986. – 197 с.

3. Горак Г.І. Філософія: Курс лекцій. – К.: Вілбор, 1998. – С. 3 – 26.

4. Ортега-и-Гассет. Что такое философия. – М., 1991. – С. 51 – 191.

5. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти I – IV рівнів акредитації. – К.: «Каравела»; Львів: «Новий світ-2000», 2001. – С. 9 – 32.

6. Подольська Є.А. Кредитно-модульний курс з філософії: філософія, логіка, етика, естетика, релігієзнавство. Навчальний посібник. Видання друге, перероблене та доповнене. – К.: Центр навчальної літератури, Інкос, 2006. – С. 8-24.

7. Причепій Є.М, Черній А.М., Чекаль Л. А. Філософія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академвидав, 2006. – С. 9-35.

8. Табачковський В. Г., Ярошовець В.І. Філософія як історія філософії:: Підручник / За заг. ред. В.І. Ярошовця. –. К.: Центр учб. літ., 2010. – 648 с.

9. Філософія: Навчальний посібник / І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, І.В. Бойченко, В.П. Розумний та ін..; За ред.. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 1997. – С. 5 – 30.

10. Філософія: Підручник / Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачківський В.Г. та ін.. – К.: Либідь, 2002. – С. 14 – 30.

11. Філософський словник / За ред.. В.І. Шинкарука. – К., 1986. – 800с..

12. Шинкарук В.І. Філософія і нові історичні реалії // Філос і соціол. думка. – 1991. - № 1.

Допоміжна

Глядков В.А. Философское сознание / В.А. Глядков; Рос. акад. наук. Каф. философии. – М.: Б.и., 1998.

Келигов М. Ю. Философы о философии. – Ростов н/Дону: Свет, 1995.

Кессиди Ф.Х. От мифа к логосу. – М.: Мысль, 1972.

Мамардашвили М.К. Введение в философию // Мамардашвили М.К. Необходимость себя. Введение в философию: доклады, статьи, философские заметки / Ю.П. Сенокосов (сост., общ. ред.). – М.: Лабиринт, 1996.

Рассел Б. Проблемы философии. Пер. с англ. / Общ. ред., послесл. и примеч. А. Ф. Грязнова. – М.: Республика, 2000.

Яковенко Б. В. Что такое философия // Мощь философии. – СПб.: Наука, 2000.

Завдання для самостійної роботи

Питання для самоконтролю

1. Чим світогляд відрізняється від знання?

2. Причини виникнення філософії.

3. Сутність і основні види філософування.

4. Співвідношення філософії і науки.

5. Основні функції філософії.

Теми рефератів для самостійної роботи студентів

1. Сутність і основні функції філософії, як світогляду.

2. Міфологічний і релігійний світогляди: характерні риси.

3. Цінність філософії для особи і суспільства

4. Структура філософії.

Опрацювання першоджерел

Абаев Ю.К. Философские основы мышления врача // Медицинские новости. – 2009. - № 4. – С. 5 – 12.

1.Слово «Філософія» - грецького походження, буквально означає «любов-дружба до мудрості», але грецьке значення цього терміну масштабніше за будь-який переклад.

В офіційних підручниках можна зустріти вказівки на те, що в письмовій традиції поняття «філософії» для позначення діяльності, метою якої є прагнення (а не володіння) до істини, краси, вживав Піфагор в V ст. до н.е., а в усній традиції це поняття вживав і Геракліт (544 – 480-483 рр. до н.е.).

Зазначимо, що вперше це слово (точніше, дієслово «філософейн», як би ми зараз сказали – «філософствувати») спожив Геродот. Філософи ж дійсно приписують введення терміну «філософія» Піфагору (пр. 580 – 572 рр. до н.е. – 500 – 490 рр. до н.е.), одному з перших старогрецьких філософів, який був також релігійним мислителем і математиком. Проте Піфагор визначення філософії не залишив, бо він нічого не писав. А ось Платон (428 – 427 – 347 рр. до н.е.), що писав свої твори у формі діалогів, в яких, окрім одного, головною дійовою особою є вчитель Платона Сократ, безпосередньо вказує, що термін «філософія» ввів Сократ.

Сократ жив в часи, коли активно діяли так звані софісти. Зараз цей термін став декілька прозивним і набув негативного змісту, а за часів Сократа терміном «софістес» позначали мудреців, розумних людей, які виучували всіх бажаючих різного роду наукам.

Сократ же стверджував, що справжнім софістом, мудрецем, є один лише Бог. Людина не може бути мудрецем, вона може бути тільки любителем мудрості, філософом.

Таким чином, Сократ протиставляв себе софістам, і в цьому зіставленні і з'явився вперше термін «філософія», «філософ».

У цьому сенсі цей термін уживається і у Платона. Він називає філософію мистецтвом помирати, де смерть – це перехід від скінченного до нескінченного, від матеріального до ідеального, з світу речей у світ ідей. Філософія – це служіння. Людина – це бог, який розвертається.

В даному контексті очевидний зв’язок між грецьким тлумачення поняття «філософія» і давньоіндійським. В індійській філософії для позначення подібної діяльності людини використовується термін «даршана», що означає в перекладі з санскриту «осяяння». Підкреслимо, що грецький термін акценти розставляє на прагненні людини, на її зусиллях пошуку істини, встановленні, розвитку взаємозв’язків з світом, на самопізнанні через взаємодію з існуючим.

Отже, підходи до визначення поняття «філософія» вже з давнини відрізняються плюралістичністю. В цьому різноманітті інтерпретацій, звертаючись до історії філософії можна виявити, принаймні, 3 головних поняття філософії: античне, традиційне і сучасне.

Перше (античне) пов’язане з історичним відокремленням сукупного наукового знання від нефілософських світоглядів – від міфології (в античному світі) і від богослов’я (в епоху Відродження).

В античній (давньогрецькій) філософії термін «філософія» позначав всю суму позарелігійного знання, наукове знання в цілому, мистецтво, етику в протилежність вірі. Аристотель (384 – 322 гг. до н.е.) в трактаті «Метафізика» визначає філософію, як царицю наук, які всі інші науки служать як раби. Це пов’язано з тим, що в розумінні Аристотеля, філософія – наука про першопричини та першооснови всього існуючого, тобто буття. Звідси зрозуміло чому мислителі до Аристотеля, навіть до Сократа, займалися не лише філософією, але і вченням про природу, тим, що ми називали б фізикою, і вченням про життя, що ми називали б біологією. Та і сам Аристотель фізику називав другою філософією. Біологія у нього була також частиною філософії, так само, як і психологія. І після Аристотеля багато філософів займалися і фізикою, і біологією, і астрономією, і іншими природними науками.

Філософія виступає як теоретична основа всіх існуючих до неї і після неї наук, тому що сутність філософії - роздумі над загальними проблемами в системі «світ – людина».

Аристотель філософію поділяє на:

1. Філософію теоретичну (умоглядну).

2. Філософію практичну (науки практичні – це науки про діяльність людини і її результати).

3. Філософію винахідливу (творчу).

В свою чергу кожна із філософій також складалася із частин:

1. Філософія теоретична: математика, фізика, метафізика.

2. Філософія практична: етика, економіка, політика.

3. Філософія винахідлива (творча): поетика, риторика, мистецтво.

Таким чином, античне розуміння філософії тотожне науковому знанню взагалі, тому його доцільно кваліфікувати як «протознання». Предмет «протознання» був тоді інтегрованим, вірніше нерозчленованим предметом всіх наук, тобто це була вся дійсність. Саме з цього «протознання», а не з філософії і виділялися окремі науки.

Друге поняття (традиційне) формується в період європейського наукового Відродження. Поняття філософії отримує значення тотального консолідатора (об’єднувача) наукового знання. Філософія – не просто представниця наукового знання, або якась його частина. вона все (або майже все) це знання.

Ф. Бекон (1561 - 1626) поділяє всі науки на 3 великі розділи в залежності від властивостей людської душі:

1. Пам’яті відповідає наука історія.

2. Розуму – філософська наука.

3. Уяві – поезія.

Філософія у нього ділиться на

- природну теологію,

- природну філософію,

- вчення про людину.

В свою чергу кожний розділ філософії включає в себе частини:

1. Природна філософія включає в себе фізику і метафізику.

2. Філософія про людину включає науки, які вивчають тіло і дух, тобто медицину, логіку, косметика.

Інший фундатор філософії Нового часу Р. Декарт (1596 - 1650) писав, що вся філософія подібна як би дереву, коріння якого - метафізика, ствол - фізика, а гілки, витікаючі з цього ствола, - всі інші науки, що зводяться до трьох головних: медицини, механіки і етики[1].

Отже, і у Ф. Бекона, і у Р. Декарта поняття «філософії» охоплює все теоретичне та емпіричне знання, в першу чергу природничі теоретичні науки. Відповідно з цим в XVII – XVIII ст. і навіть на початку XIX ст. філософією називали теоретичну механіку, біологію та інші науки. Твір І. Ньютона по механіці називається «Математичні начала натуральної філософії» (1687), книга К. Ліннея з основ ботаніки – «Філософія ботаніки» (1751), твір Ж.Б. Ламарка з біології – «Філософія зоології» (1809), одна з капітальних праць П.С. Лапласа називається «Досвід філософії теорії вірогідності».

Наука в цілому як соціальний інститут формується в період з середини XV до кінця XVII ст. Саме в другій половині XVII ст. стають самостійними механіка, астрономія і математика. Процес перетворення хімії в науку відбувався з початку другої половини XVII ст. до останньої чверті XVIII ст. Відділення геології сталося в кінці XVIII - на початку XIX ст. Наука біологія була створена в XIX ст. У самостійну науку з середини XIX ст. стала перетворюватися антропологія. Формування суспільно-економічних наук завершується в другій половині XIX ст. У XX ст. стали також самостійними дисципліни, пов'язані з вивченням мислення, наприклад, психологія.

Таким чином, з початку відділялися від «протознанія» природні науки, потім суспільні, нарешті, науки про мислення. Колізії цього процесу говорять про складність даного процесу, але не міняє його загальній тенденції.

Сучасне поняття філософії оформлюється протягом XIX – XX ст.

Сьогодні філософія виступає в двох іпостасях:

1. Інформація про світ в цілому і відношення людини до цього світу (світогляд).

2. Комплекс принципів пізнання, за допомогою яких оптимізується процес взаємодії людини із світом, процес пізнання світу, процес самопізнання людини. Загальний метод пізнавальної діяльності (методологія).

Отже, сьогодні філософія виступає як наука про всезагальне.

2.Предмет будь-якої науки – це сфера її інтересів, це сукупність понять, за допомогою яких окреслюється ця сфера, це те, що вивчає певна наука.

Розгляд питання про предмет і функції філософії пов'язаний із з'ясуванням відношення філософії і приватних наук в історичному аспекті і передбачає оцінку концепції «роспочковання предмету філософії» і концепції «предметного самовизначення філософії».

«Концепція роспочковання» представлена в працях О. Конта (1798 - 1857), який відобразив і зрозумів кризу натурфілософії і тенденцію зростання автономності часнонаукового знання. Із його точки зору, філософія як метафізика зіграла свою історично корисну роль і перетворилася на анахронізм. Предмет філософії став мінятися. Поява окремих наук постійно звужувала межі філософії. Врешті-решт предмет філософії повинен «роспочковатися». Прибічники даної концепції: В.В. Лесевіч, В. Віндельбанд. Філософія, як підкреслюває В. Віндельбанд подібна до короля Ліра, який роздав своїм дітям все своє майно і якого потім, як жебрака, викинули на вулицю.

О. Конт рахував, що філософія не може мати власного предмету пізнання, а тому не може бути самостійною наукою. Якщо О. Конт і визнавав якусь «філософію», то саме таку, яка розчинена в позитивному знанні, виступає вченням про науку взагалі і про методи окремих наук, тобто не виходить за кордони сукупного спеціалізованого знання.

Отже, концепція «роспочковання» нав'язує уявлення про винятковість філософії, ніби філософія, що породжувала у минулому вузькоспеціалізовані науки, і до цього дня є «наука наук», адже оскільки не можна штучно покласти край «роспочкованню». Філософія нібито і зараз, унаслідок природного, закономірного процесу роспочкування, містить в собі значне число майбутніх наук.

Що стосується концепції самовизначення предмета філософії, то слід зазначити, що філософія за своїм походженням, як підкреслював П.В. Копнін, не має пріоритету перед іншими науками, якщо брати до уваги не термін, а реальний зміст. Ґенеза філософії як науки не відрізняється в принципі від того шляху, яким йшли до своєї автономії спеціалізовані науки.

Згідно концепції «предметного самовизначення філософії» в предметі наукової філософії ніколи не містилися і не можуть міститися об'єктивні предмети якихось - нефілософських наук, а сучасна філософія не повинна брати на себе завдання якоїсь «науки наук». Предмет наукової філософії специфічний і незмінний, з нього виділяти і віддавати іншим наукам нема чого, та і не потрібно. Предмет філософії в об'єктивному сенсі стабільний. Процес подальшого розвитку проблематики, диференціація і інтеграція не змінюють раз знайденого предмету науки, а лише уточнюють, заглиблюють його розуміння.

Предмет філософії не звужується, а безперервно розширюється. Характер філософії і в цьому аналогічний науці: у міру її розвитку збільшується об'єм здобутого знання, що виражається в зміні категоріального апарату, в екстенсивному і інтенсивному розвитку системи категорій.

Прихильниками цієї концепції формування предмету філософії є Копнін П.В., Алєксєєв П.В., І.Ф. Надольний, І.В. Бичко та ін..

Отже, предмет філософії не «роспочковувався», предмети природних наук не породжувалися ним. Окремі (спеціалізовані) науки і сама філософія виділилися, знайшовши свій предмет, з сукупного переднаукового знання («протознання»).

Що ж є предметом філософії?

Предмет філософського знання, подібно до предмету будь-якої науки, вичленяється з сукупності реальних (матеріальних і духовних) об'єктів і зв'язків, причому конструюючим чинником є індивідуальні і суспільні потреби в цілісній, максимально узагальненій картині світу, людини і їх взаємин. Предметом філософії є загальне в системі «світ – людина».

Ця система розпадається на дві відносно протилежні, але взаємозв'язані підсистеми: «світ» і «людина».

Кожна із сторін, у свою чергу, підрозділяється на рівні, а взаємини між цими сторонами - на 4 аспекти: онтологічний, пізнавальний, аксіологічний, духовно-практичний. Це можна представити схемою, де С - світ, матерія, об'єктивна реальність; Л - людина, свідомість; ООСЛ - онтологічні стосунки світуі людини; ПСОО - пізнавальні суб'єктивно-об'єктивні стосунки; АСОО - аксіологічні суб'єктивно-об'єктивні стосунки; ДПСОО -духовно-практичні суб'єктивно-об'єктивні стосунки.

У предмет філософії входить загальне в матеріальному бутті і загальне, яке характеризує цілісне буття людини.

Предмет філософії відрізняється від предмету спеціалізованих наук, які вивчають матеріальне буття і людину, тим, що він є відношенням людини до світу, світу до людини. Предмет філософії в матеріальному бутті складає не всяке загальне, а таке, яке пов'язане з відношенням до нього людини.

Філософськи загальне має важливу ознаку: у нім виражений факт розколу світу на матеріальне і духовне і їх взаємозв'язок.

Тому специфіка філософського пізнання полягає і у вольових зусиллях людини, пов’язаних з пошуком фундаменту всього існуючого, що гарантує не лише міцність взаємозв'язків людини і світу, але і цілісність кожній з цих систем в контексті існуючої Єдності. Це передбачає трансценденцію до того, що в певній мірі вже знайоме людині[2]. Тому і прагнемо до істини, любимо мудрість, яка допомагає досягнути цілісності і єдності з усім необхідним для збереження і розвитку власного життя зокрема, Життя взагалі.

До основних понять філософії відносяться:

- істина;

- краса;

- добро;

- дія;

- світ;

- людина.

Інакше кажучи, в предмет філософії входить лише те з матеріально-загального, що включене в створювану людиною універсальну картину світу під призмою її понять про Істину, про Красу, Добро і Справедливість. Це все те, що, будучи загальним в матеріальній дійсності, може служити людині як елемент для формування світогляду.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману