Професійно важливі якості та здібності

Психологічний зміст професійної придатності ґрунтується, перш за все, на таких характеристиках структури особистості, як її здібності і професійно важливі якості – за своїми індивідуально-психологічними особливостями люди неоднакові від народження. Неоднакові вони також і за розвитком цих якостей, який відбувається під впливом навчання, трудової діяльності і виховання. Як немає двох однакових відбитків пальців у різних людей, так немає і не може бути двох однакових людських індивідів, рівних за своїми здібностями і можливостями їх розвитку.

Здібності належать до основних властивостей, що характеризують людину як особистість. Це внутрішні її властивості, про які ми судимо, виходячи з життєвих фактів, у яких вони виступають назовні, це істотні психічні властивості людської особистості, що виявляються в її цілеспрямованій діяльності і зумовлюють її успіх. За результатами діяльності ми розпізнаємо здібності людини, бо за межами діяльності ми нічого не можемо про них сказати.

Здібності людини – це її спроможність успішно і продуктивно працювати у тій чи іншій сфері діяльності. Оцінюються здібності з позиції тих вимог, які ставить до людини певна діяльність, наскільки наявні у неї індивідуально-психологічні властивості відповідають цим вимогам, як вона справляється з тими завданнями, що ставляться перед нею.

Питання здібностей дуже складні. Далеко не все в них з’ясоване так, як того вимагає практика. Проте психологія вже накопичила чимало цінних даних про людські здібності, знання яких може допомогти психологам, які проводять професійний відбір. У працях С.Л. Рубінштейна, Б.М. Теплова, О.М. Леонтьєва, Г.С. Костюка, К.К. Платонова та інших даються відправні передумови для подальшого всебічного аналізу цієї багатопланової проблеми.

Найбільш струнку і послідовну систему основних понять теорії здібностей створив Б.М. Теплов. Він та його послідовники розглядають здібності, перш за все, як індивідуально-психологічні відмінності між людьми. Даючи визначення поняття “здібності”, Б.М. Теплов вважав, що воно повинно включати в себе три ознаки. По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, які відрізняють одну людину від іншої; ніхто не стане говорити про здібності там, де йдеться про властивості, у відношенні яких усі люди рівні. По-друге, здібностями називають не будь-які індивідуальні особливості взагалі, а лише ті, що мають відношення до успішності виконання якоїсь однієї чи багатьох діяльностей. І, по-третє, поняття здібності не зводиться до знань, навичок та умінь, які вже сформовані у даної людини. Розуміючи під здібностями такі індивідуально-психологічні особливості, які мають відношення до успішності виконання тієї чи іншої діяльності, Б.М. Теплов наголошує на тому, що успішне виконання будь-якого виду діяльності може бути забезпечене не окремою здібністю, а лише тим своєрідним їх поєднанням, яке характеризує дану особистість. До того ж ці окремі здібності не просто рядоположні і незалежні одна від одної, а кожна з них може змінюватися, набувати якісно нового характеру, що залежить від рівня розвитку інших здібностей.

Таким чином, здібності людини є психологічною основою для успішного оволодіння особистістю будь-якої професії, головною умовою ефективності реалізації тієї чи іншої діяльності. Здібності – це відносно стійкі психологічні властивості, які проявляються в індивідуальній своєрідності психічних засобів, що реалізують ту чи іншу діяльність. Тобто, здібності – це такі властивості особистості, які відрізняють одну людину від іншої за кількісними і якісними показниками успішності опанування діяльністю; це внутрішні умови, завдяки яким людина може з більшою або меншою успішністю оволодівати знаннями, уміннями та навичками; це механізми, форми психічного – а знання, уміння і навички – це зміст психічного, це конкретні елементи картини світу конкретної людини. Здібності проявляються у швидкості, міцності і точності набуття знань і виробленні умінь та навичок.

Здібності за своїм психологічним механізмом і прив’язаністю їх до суспільних видів діяльності є чимось загальним для усіх людей, але, разом з тим, і чимось індивідуальним, оскільки саме поняття здібностей припускає можливість диференціації індивідів. Це дозволяє говорити про переваги однієї людини над іншою при виконанні тієї чи іншої діяльності, підкреслює те, що факт індивідуальних відмінностей не повинен затіняти те загальне, з чого виходять ці відмінності. Тобто, індивідуальні особливості здібностей можуть бути зрозумілими тільки при розгляді їх у зв’язку із загальними особливостями (мислення, сприйняття, пам'ять та ін.). Якщо розірвати цей зв'язок, то важко дати пояснення виникненню видатних здібностей, які, у такому випадку, уявляються чимось утаємниченим і містифікованим.

У психології розглядаються не будь-які здібності взагалі, а конкретні здібності людини, зокрема здібності психічні. Це не ті здібності, про які говорять у народі: “алмаз здатен різати метал”, “зелене листя здатне засвоювати сонячну енергію” тощо. Під психічними здібностями розуміються властивості особливим чином організованої матерії (головного мозку, нервової системи), які реалізують функцію відображення об’єктивно існуючого світу. Це здатність відчувати, мислити, сприймати тощо. Як ці здібності проявляються, який механізм їх дії – дуже важливе питання для розуміння професійної придатності.

Науковим підґрунтям сучасної концепції здібностей є дані, які дозволяють уявити мозок людини як суперсистему, яка формується із окремих функціональних систем, що реалізують певні психічні функції. Функціональні системи спеціалізовані внаслідок особливостей своєї будови і властивостей елементів, з яких вони сформовані, завдяки чому людина сприймає, відчуває, мислить, запам’ятовує, діє, та ін..

Психічні функції особистості характеризуються властивостями, яким пртаманні інтенсивність прояву та міра вираженості, а також вони відображають особливості, своєрідність якісно-кількісних характеристик конкретної властивості.

Отже, здібності можна визначити як властивості функціональних систем, які реалізують пізнавальні і психомоторні процеси, проявляються в успішності і якісній своєрідності освоєння і реалізації окремих психічних функцій. Таке розуміння здібностей дає можливість віднайти і шляхи вирішення проблеми співвідношення здібностей і задатків, де задатки є анатомо-фізіологічними особливостями людини і виступають підґрунтям для розвитку здібностей. Задатки стосовно здібностей характеризуються поліваріантністю, тобто на основі одних і тих же задатків можуть сформуватися і розвиватися різні (але не будь-які) здібності. Задатки це приховані потенції і без відповідних впливів здібності можуть так і не сформуватися. Якщо психічні функціональні системи, яким притаманні здібності, виступають як підсистеми єдиного цілого – мозку, то як елементи функціональних систем виступають окремі нейрони і нейронні ланцюги, які у значній мірі спеціалізовані у відповідності зі своїм призначенням. Властивостями таких нейронів і нейронних ланцюгів визначаються спеціальні задатки. Разом з тим, активність, працездатність, довільна і мимовільна регуляція і мнемонічні здібності залежать від властивостей нервової системи, а вербальні і невербальні здібності визначаються взаємодією і спеціалізацією півкуль головного мозку. Загальні властивості нервової системи, специфіку організації і роботи головного мозку, що проявляється у продуктивності діяльності доцільно віднести до загальних задатків.

При такому розумінні здібностей і задатків стає зрозумілим співвідношення між ними. Здібності і задатки є властивостями: перші – функціональних систем, другі – компонентами цих систем. Тому з розвитком системи будуть змінюватися і їх властивості. На думку Б.Г.Ананьєва, задатки у процесі діяльності стають реальними здібностями, реалізуються і перетворюються в дійсність.

Таким чином, задатки, під якими розвміються анатомо-фізіологічні особливості нервово-мозкового апарату людини, є передумовою розвитку здібностей.

Розуміння здібностей як властивостей функціональних систем, що реалізують окремі психічні функції, дозволяє визначити місце здібностей у структурі психіки. При визначенні психіки її розглядають у трьох аспектах: як властивість високоорганізованої матерії (мозку), що дозволяє відображати об’єктивний світ; як суб’єктивний образ об’єктивного світу; як переживання. Порівнюючи визначення психіки і здібностей ми бачимо, що саме здібності реалізують функцію відображення і перетворення дійсності у практичній і ідеальній формі. Тобто здібності є однією із базових якостей психіки, бо вони конкретизують загальну властивість мозку відображати об’єктивний світ, характеризують індивідуальну міру вираженості цієї властивості, віднесеної до конкретної психічної функції. Тобто здібності знаходять своє місце у структурі психіки, що дозволяє конкретизувати розуміння психіки як властивості відображати об’єктивний світ, розподіляючи цю властивість за конкретними психічними функціями, бо індивідуальна міра вираженості здібності проявляється в успішності і якісній своєрідності освоєння і виконання окремих психічних функцій.

Таким чином, здібності є інтегральним поняттям, яке відображає характеристики системи психічних властивостей і якостей індивіда у їх співвідношенні з успішністю діяльності, що виражається у продуктивності праці і якості продукції, безпомилковості дій, швидкості оволодіння новими знаннями, навичками та іншими показниками.

Здібності проявляються в усіх видах людської діяльності. За своїм змістом і характером діяльності людей вони поділяються на певні види.

Усі види діяльності різняться між собою, разом з тим мають і спільні риси, вимагають від людини при їх виконанні певних психічних властивостей. Людина від природи наділена загальними здібностями. Будь-яка діяльність освоюється на підґрунті загальних здібностей, які і розвиваються у цій діяльності. Тобто є здібності загальні для всіх людей, але, разом з тим, і як щось індивідуальне, поняття здібностей припускає можливість диференціації індивідів. Дві людини, займаючись однією і тією ж справою, виконують її неоднаково. Річ у тому, що люди наділені різними здібностями. Кожна людина може у тій чи іншій мірі навчатися новому, аналізувати ситуацію, приймати рішення, розуміти оточуючих людей, розбиратися в техніці, контролювати свої почуття, переносити фізичні навантаження. Інакше кажучи, люди мають різні здібності, які і визначають можливість різного виконання діяльності.

Безсумнівно, що поняття здібностей включає ознаку індивідуальних особливостей, які дозволяють говорити, що одна людина, у порівнянні з іншою, має якісь певні переваги при виконанні тієї чи іншої діяльності. Але цей факт не повинен заслоняти собою те загальне, з чого з’являються ці відмінності. Тому, пояснюючи природу індивідуальних здібностей, слід відштовхуватися від загальних здібностей, які властиві усім людям, а основу виняткових здібностей теж необхідно шукати в тих загальних властивостях, що притаманні усім людям і які включають у себе виняткові здібності, як свій необхідний компонент.

Виходячи з цього, правомірно вважати, що в психологічній структурі здібностей необхідно враховувати такі компоненти: загальний, що включає якості, притаманні кожній людині; спеціальний, обумовлений в основному системою операцій, пов’язаних з діяльністю індивіда з її специфічними особливостями; індивідуальний, що вказує на неповторність і своєрідність здібностей саме даного індивіда.

Розрізняють здібності загальні і спеціальні.Загальні здібності необхідні для успішного виконання практично будь-якої діяльності. До них відносяться здатність сприймати інформацію, здійснювати точні й скоординовані рухи, запам’ятовувати і розуміти інформацію, приймати рішення, керувати своєю поведінкою і станом. Як відносно стабільні властивості особистості, які у тій чи іншій мірі притаманні усім людям (пам’ять, увага, інтелект та ін.) і проявляються у всіх видах діяльності, вони забезпечують відносну легкість і високу продуктивність в оволодінні знаннями і в їх практичній реалізації.

Загальні здібності потрібні для досягнення успіху в будь-якій справі, у будь-якій професії. Але для деяких видів діяльності одних тільки загальних здібностей може виявитися недостатньо. Необхідні ще й інші здібності, які можуть бути особливими для конкретної діяльності, якісь спеціальні здібності: математичні, технічні, організаторські, педагогічні та інші.

Спеціальні здібності є такою системою властивостей особистості, яка сприяє досягненню високих результатів у якійсь конкретній діяльності. Спеціальні здібності теж можуть бути виражені у різній мірі, але притаманні не усім людям і відповідають вузькому колу вимог. Можна сказати, що спеціальні здібності – це загальні здібності, які набули оперативності під впливом конкретної діяльності. До спеціальних здібностей відносять здібності, які забезпечують високу результативність у конкретному виді професійної діяльності. Кожна спеціальна здібність має свою структуру, де провідними компонентами є особливості загальних здібностей, трансформовані під впливом діяльності. Так, наприклад, провідними властивостями математичних здібностей є: уміння узагальнювати, гнучкість мислення та ін.

Практично усі види здібностей взаємно пов’язані, розвивають і збагачують одна одну. Чим краще розвинені загальні здібності, тим більше створюється умов для розвитку спеціальних здібностей.

Таким чином, кожна діяльність пред’являє певні вимоги як до загальних, так і до спеціальних здібностей людини. Але у кожному окремому випадку необхідно враховувати конкретні види (загальні і спеціальні) здібностей, які людина схильна проявляти.

Важливим моментом проблеми здібностей є виділення в їх структурі професійних здібностей. Поняття “професійні здібності” є найменш визначеним з точки зору його співвіднесення із загальними і спеціальними здібностями. Разом з тим це поняття повинно відображати вказані дві властивості здібностей особистості й характеризувати індивідуально-психологічні можливості суб’єкта діяльності, успішно освоювати і виконувати професійну діяльність протягом усього професійного шляху, враховуючи при цьому особливості розвитку особистості й зміни вимог конкретної діяльності. Успішність освоєння і реалізації професійної діяльності визначається не тільки особливостями пізнавальних і психомоторних процесів, що характеризують здібності, але й такими якостями суб’єкта діяльності, як особливості мотивації, темпераменту, емоційно-вольової сфери, характеру, а також фізіологічними і фізичними особливостями індивіда, які також впливають на ефективність навчальної і трудової діяльності.

Професійні здібності можуть бути розкриті тільки через співвідносність з конкретними видами професійної діяльності. Тому професійні здібності слід розглядати як індивідуальні якості суб’єкта професійної діяльності у їх якісній і кількісній своєрідності, які визначають ефективність формування і функціонування системи професійної діяльності.

Уже у самому визначенні професійних здібностей чітко зафіксований зв'язок, залежність між здібностями і показниками ефективності діяльності, тобто критеріями професійних здібностей виступають кількісні і якісні, процесуальні і результативні характеристики активності особистості, які дозволяють судити про ступінь відповідності її та професії. Звідси випливає, що у загальній сукупності критеріїв рівня професійних здібностей можна виділити дві основні групи. До першої групи відносяться ті критерії, які дозволяють розмірковувати про ступінь відповідності особистості вимогам діяльності, до другої – критерії, за допомогою яких можна оцінити ступінь відповідності діяльності вимогам професій.

Професійні здібності у масових професіях, як правило, є синтезом загальних і спеціальних здібностей. При цьому про спеціальні здібності слід говорити лише у двох випадках, а саме: коли необхідні для професійної діяльності психічні властивості обумовлені певними природними психофізіологічними особливостями, і коли певна якість може бути отримана шляхом цілеспрямованого спрямування, оскільки природний шлях їх необхідного удосконалення досить тривалий. В інших випадках, наприклад, коли необхідна якість психічних процесів може бути забезпечена в процесі професійного навчання, а також початкового практичного оволодіння діяльністю, слід говорити про загальні здібності.

В успішності навчання і професійної діяльності особливе місце належить системі професійно важливих якостей. Слід відмітити, що ще у 20-ті роки минулого століття І.П.Шпільрейн і С.Г.Геллерштейн на основі психологічного вивчення професій описали групи професійно-важливих якостей, які характеризували можливості людини, як суб’єкта конкретної професійної діяльності з різних боків. Ними, зокрема були виділені такі важливі для досягнення професійного успіху якості і функції:

- які виражають стійкі індивідуальні особливості людей, але які важко піддаються тренуванню, розвитку, що особливо є важливим для того, щоб зпрогнозувати майбутню професійну успішність вступника до професійної школи і молодого фахівця;

- які можна розвивати у процесі навчання і тому їх тренування повинні бути включені до програми професійної підготовки;

- які у значній мірі піддаються функціональному розладу під впливом довготривалої чи напруженої роботи або зміни знаряддя праці.

Отже, виділені І.П. Шпільрейном і С.Г. Геллерштейном різні категорії професійно важливих якостей, які включені до критеріїв профвідбору, дозволяють більш диференційовано оцінювати вагомі компоненти динамічної функціональної структури клієнта.

Професійно важливі якості (ПВЯ) – це індивідуальні властивості суб’єкта діяльності, які необхідні й достатні для реалізації на нормально заданому рівні оволодіння професією і виконання професійної діяльності. До професійно важливих якостей традиційно входить широкий спектр якостей – від професійних знань, отриманих у процесі професійного навчання і самопідготовки, до природних задатків, які у процесі діяльності формуються у професійні здібності. До ПВЯ відносяться також особливості особистості (мотивація, спрямованість, характер), психофізіологічні особливості (темперамент, особливості нервової системи), особливості психічних процесів (пам'ять, увага, мислення, уява тощо), а стосовно певних видів професійної діяльності – навіть соматичні, морфологічні, конституціональні та інші якості людини. Наприклад, елементарні фізична сила і витривалість є яскраво вираженими професійно-важливими якостями для багатьох професій. Конкретний перелік цих якостей для кожної професійної діяльності досить специфічний (за їх складом, необхідною мірою вираженості, за характером взаємозв’язку між ними) і визначається за результатами психологічного аналізу діяльності і розробки її професіограми і психограми.

Система професійно важливих якостей є основою будь-якої професійної діяльності. Це означає, що кожна професійна діяльність вимагає певної сукупності професійно важливих якостей, але сукупність ПВЯ не є рядоположною “механічною” сумою якостей, а їх закономірно організованою системою. Між окремими ПВЯ встановлюються функціональні взаємозв’язки компенсаторного і сприятливого типів, а сама система ПВЯ виступає як певний симптомокомплекс суб’єктивних властивостей, специфічних для тієї чи іншої діяльності. Цей комплекс не заданий у готовому вигляді, а формується в процесі освоєння суб”єктом професійної діяльності в цілому і її основних компонентів зокрема (ключових дій, основних функцій тощо). Тому з внутрішнього, власне психологічного боку, процес професійної діяльності є динамічною зміною цілісних підсистем ПВЯ, що забезпечують кожен її етап (дію, завдання, функцію).

Можна виділити дві найважливіші категорії професійно важливих якостей: ПВЯ, що характеризуються найбільшим, безпосереднім зв’язком з параметрами професійної діяльності (провідні ПВЯ) і професійно важливі якості, що мають найбільшу кількість внутрішньо системних зв’язків і займають центральне місце у всій системі якостей (базові ПВЯ ). Саме на основі базових ПВЯ об’єднуються, структуруються й організовуються усі інші якості суб’єкта, необхідні для забезпечення діяльності, а також її основні дії, функції. Ці якості забезпечують можливість і готовність людини до трудової діяльності й успіх у будь-якій професії. Саме такі базові ПВЯ, як працездатність, відповідальність до своєї роботи, своїх обов’язків і забезпечують успіх у будь-якій професійній діяльності. Тому вони є структуроутворюючими для всіх професій. Одній й ті ж ПВЯ у різних випадках можуть виступати або як провідні, або як базові, чи як ті і другі одночасно. В останньому випадку значущість ПВЯ для забезпечення діяльності є найвищою.

Будь-яка діяльність характеризується певними основними параметрами, перш за все продуктивністю, якістю і надійністю. Для їх забезпечення необхідні різноманітні індивідуальні якості суб’єкта. Тому прийнято виділяти ПВЯ продуктивності і якості діяльності. Вони частково перекриваються одна одною, але значно частіше не співпадають.

Не всі ПВЯ пов’язані з параметрами діяльності простою лінійною залежністю, тобто чим вищий рівень розвитку ПВЯ тим ефективніша діяльність. Ряд ПВЯ пов’язані з параметрами діяльності нелінійною залежністю: параметри діяльності досягають найбільших значень не на максимальних і не на мінімальних, а на деяких середніх – оптимальних рівнях розвитку ПВЯ. Наприклад, робота складальників напівпровідникових приладів найбільш ефективна не на максимальному рівні розвитку рухливості-інертності нервових процесів, а на їх середньому рівні.

Розділяють професійно важливі якості освоєння діяльності і її виконання. Перші – найбільш важливі для успішності професійного навчання, а другі – для реалізації діяльності на нормативно заданому рівні. Ці групи ПВЯ співпадають тільки частково. Цей факт необхідно мати на увазі при проведенні професійного відбору.

Для певного кола професій актуальною є диференціація ПВЯ на такі, які необхідні при нормальних умовах діяльності, та такі, які необхідні у складних, а часто й екстремальних умовах її реалізації. Останнє пояснюється тим, що екстремальні умови, пов’язані часом з підвищеною небезпекою, загрозою для життя, вимагають від працівника інших якостей і властивостей, ніж ті, що необхідні в нормальних умовах. Для екстремальних умов характерні не тільки ПВЯ (у порівнянні з нормальними), але й інші професійно важливі якості в цілому. У екстремальних умовах якісно змінюються основні способи реалізації професійної діяльності: кожний спосіб вимагає опори на ту підсистему ПВЯ, що найбільш відповідає його змісту.

Для досягнення успіху в багатьох видах професійної діяльності слід розрізняти професійно важливі якості, що відповідають за її власне виконавчу частину, і ті, що необхідні для сприйняття, прийому професійно значущої інформації. У цьому випадку прийнято говорити про професійно важливі якості виконавчі й інформаційні.

Таким чином, загальна структура професійно важливих якостей, як головних детермінант професійної діяльності, є досить складною і внутрішньо диференційованою. Вона включає ряд основних категорій ПВЯ, наявність яких є основною умовою успішності навчання і ефективної реалізації професійної діяльності. Система професійно важливих якостей одночасно характеризує систему здібностей особистості стосовно конкретної діяльності.

У будь-якій професійній діяльності бере участь цілісна особистість, тому можлива компенсація недостатньо вираженої професійно важливої якості іншими властивостями особистості. Проблеми компенсації, у більшості випадків, розглядаються як пошук закономірностей змінюваності недостатнього рівня розвитку ПВЯ більш високим рівнем розвитку інших якостей.

При вивченні професійно важливих якостей слід враховувати той факт, що деякі з них можуть бути природними і відносно стабільними (наприклад, типологічні властивості нервової системи), інші, навпаки, підлягають розвитку і тренуванню (багато психологічних якостей). Тому спеціально спрямоване формування і вдосконалення таких ПВЯ і їх коригування можуть активно проводитися при підготовці особистості до майбутньої діяльності. Доцільність проведення тренування виникає особливо у тих випадках, коли досить висока мотивація до оволодіння професійною діяльністю протистоїть низькому розвитку відповідних прфесійно важливих якостей.

У ряді випадків низький рівень деяких ПВЯ може бути нейтралізований шляхом професійної компенсації, під якою розуміється можливість успішного виконання діяльності при недостатньому розвитку одних якостей за рахунок більш високого рівня розвитку інших якостей.

Можливості професійної компенсації реалізуються двома шляхами. По-перше, це компенсація не досить розвинених психічних функцій більш вираженими. Так, наприклад, низька рухливість нервових процесів, а, отже, і швидкість реакції у ряді випадків, можуть компенсуватися умінням заздалегідь планувати свою діяльність, більше уваги приділяти прогнозуванню небажаних ситуацій, що вимагають екстрених дій. Це дозволяє, у ряді випадків, попередити виникнення таких ситуацій, або заздалегідь підготуватися до них. В інших випадках (наприклад, у професії розмітника) низький рівень такої якості, як окомір, може бути компенсований за рахунок високого рівня розвитку властивостей уваги (концентрації, переключення). По-друге, нарівні з компенсацією одних психічних властивостей іншими, можлива компенсація недостатньо виражених функцій за допомогою умінь та навичок. Вони, у деяких випадках, можуть маскувати відсутність тієї чи іншої психічної якості в структурі ПВЯ або замінювати її. Але можливості професійної компенсації недостатньо розвинених якостей іншими є далеко не безмежні. Є цілий ряд професій, де низький рівень тієї чи іншої ПВЯ не може бути компенсований ні іншими якостями, ні посиленими тренуваннями. В таких випадках необхідний професійний відбір.

Можливість компенсації професійно важливих якостей слід обов’язково враховувати при проведенні профвідбору. Людина може компенсувати окремі якості, яких бракує, до того ж з тим більшою ймовірністю, чим наполегливіше і заповзятіше вона до цього прагне. Результатом цього є вироблення людиною індивідуального стилю діяльності.

Індивідуальний стиль діяльності являє собою закономірно організовану індивідуально-специфічну систему виконання тієї чи іншої діяльності. Він стає можливим і необхідним в силу індивідуальних відмінностей людей у компенсуванні недостатньо розвинених якостей особистості, детермінуючих дану діяльність іншими, більш розвиненими якостями. Індивідуальний стиль діяльності, таким чином, дозволяє досягти однакової ефективності діяльності при різному розвитку професійно важливих якостей. Формується індивідуальний стиль діяльності тільки за наявності достатньої мотивації до цієї діяльності.

Необхідно підкреслити, що професійна компенсація й індивідуальний стиль діяльності можуть забезпечити ефективне виконання діяльності лише у певних межах, бо їх можливості обмежені рівнем продуктивності відповідних психологічних і психофізіологічних функціональних систем.

Методи професійного відбору

Важливою складовою технологічного процесу вирішення завдань професійного відбору є вибір психодіагностичного інструментарію. Підбір конкретних методів психодіагностики для профвідбору повинен ґрунтуватися на даних про особливості вимог професії до особистості працівника і знаннях про діагностичну (прогностичну) цінність методик вивчення та оцінки професійно важливих якостей. Досвід розробки системи професійного відбору та його проведення свідчить про наявність досить широкого переліку методик психодіагностики, які в тому чи іншому поєднанні (у залежності від особливостей виду діяльності) можуть бути використані для вирішення завдань професійного відбору.

Але при підборі психодіагностичних методик для професійного відбору слід виходити з положення, що будь-яка психологічна якість не може бути описана одним способом вимірювання – різні рівні якості вимагають як різних прийомів описання, так і різних одиниць вимірювання. Тому функціональні прояви певної якості, що визначаються в одній будь-якій ситуації, можуть повністю відрізнятися в іншій ситуації.

Сліпе, необдумане використання психодіагностичних методик без їх обґрунтування є недопустимим, бо отримані з їх застосуванням дані націлені на визначення професійного призначення особистості, яке є досить значущим для будь-якої людини.

Для обґрунтування методик професійного відбору слід спочатку оцінити необхідність і доцільність їх впровадження в практику. З цією метою вивчаються: а) труднощі професійної діяльності, що оцінюються кількістю людей (у відсотках), які справляються з виконанням функціональних обов’язків або оволодівають навчальною програмою (якщо частка таких осіб висока - більша 95%, то необхідність профвідбору є сумнівною); б) ціна помилки спеціаліста (необхідність відбору більш очевидна у тих випадках, коли помилкові дії, допущені з причин невідповідності індивідуально-психологічних якостей вимогам професійної діяльності, пов’язані з великими матеріальними і моральними витратами, загрожують життю людей); в) вартість навчання (за високих витрат на професійну підготовку профвідбір може забезпечити суттєве зменшення цих витрат за рахунок відсіву осіб, які в подальшому виявляться професійно непридатними).

Для того, щоб психодіагностичні методики були надійним засобом визначення професійно важливих якостей у процесі профвідбору, дозволяли отримати достовірні результати, на основі яких можна було б робити адекватні практичні висновки, вони повинні бути науково обґрунтовані. Серед основних вимог, яким мають відповідати психодіагностичні методики, є прогностична цінність, валідність, надійність, точність, практичність. Перш ніж використовувати ту чи іншу методику з метою профвідбору, психолог повинен мати чітке уявлення про те, в якій мірі підібрані ним методики відповідають перерахованим вимогам.

Однією з основних вимог, що пред’являються до психодіагностичних методик, необхідних для проведення профвідбору, є їх прогностична цінність. Сутність цієї вимоги полягає в тому, щоб результати обстеження знайшли своє вираження в наступних успіхах, у професійній діяльності, до якої відбираються і готуються обстежувані особи. Прогностична цінність як окремої методики, так і інтегрального показника професійної придатності може визначатися у залежності від мети виявлення профпридатності за одним із критеріїв успішності навчання, ефективності реальної професійної діяльності, за їх сукупністю або за провідним критерієм (при оцінці професійних здібностей). Прогностична цінність методики вимірюється, зазвичай, коефіцієнтом кореляції результатів, отриманих при їх виконанні, і зовнішніми критеріями, для передбачення яких застосовується методика. Цілком прийнятним є застосування методик, цінність яких характеризується коефіцієнтом кореляції 0,50.

Важливою характеристикою психодіагностичної методики є її валідність, що виражає практичну корисність методики, її діагностичні та прогностичні можливості. Валідність методики показує, що за її допомогою вимірюються саме ті показники, які вона повинна вимірювати і наскільки точно це робиться.

Виділяють валідність внутрішнютазовнішню. Внутрішня валідність означає відповідність того, що міститься в методиці (завдань, субтетстів, суджень, тверджень тощо), загальній меті і задуму методики в цілому, а валідність зовнішня вказує на зв’язок між показниками методики і найбільш важливими, ключовими зовнішніми показниками, що відносяться до поведінки та дій обстежуваного.

Надійністьметодики, на відміну від валідності, характеризує її з точки зору стабільності результатів, отриманих при використанні цієї методики за аналогічних умов. Найбільш ефективним способом встановлення надійності методики є вирахування коефіцієнта кореляції між результатами обстеження одних і тих же досліджуваних за цією методикою через певний проміжок часу (4-6 місяців).

Одним з критеріїв якості психодіагностичної методики є точність, яка виражає міру її безпомилкового виявлення того, що вона вимірює. Точність є ступенем довіри до того, що отримані результати показують реальну величину характеристики особистості, яка проходить обстеження.

Важливою вимогою до психологічної методики є її практичність, що характеризується простотою, доступністю, швидкістю виконання її завдань.

Методики, які передбачаються застосовувати у процесі профвідбору, повинні бути стандартизованими. Стандартизація психодіагностичних методик вимагає розробки чітких інструкцій для обстежуваного, а також для психолога щодо проведення обстеження і обробки результатів з наступною їх інтерпретацією, повну уніфікацію всіх деталей обстеження, порядок обробки результатів і поставлення діагнозу. Передбачається стандартизація психодіагностичних шкал (вони можуть змінюватися через певний відрізок часу) для діагностування ступеня вираження професійно важливих якостей.

До психодіагностичних методик, окрім основних вищеописаних вимог, пред’являються ще ряд інших:

· у методиці повинні бути чітко сформульовані мета, предмет і сфера застосування;

· процедура проведення обстеження повинна бути задана у вигляді однозначного алгоритму;

· обробка отриманих результатів повинна мати статистично обґрунтовані методи підрахунку і стандартизації критеріальних норм;

· оціночні шкали повинні бути перевірені на репрезентативність, валідність, надійність у заданій сфері застосування;

· методика повинна бути зрозумілою і доступною не тільки для психолога, але й для обстежуваного;

· інструкція до методики повинна бути чіткою, короткою, простою і достатньо зрозумілою без додаткових пояснень;

· методика повинна бути об’єктивною та стандартизованою.

Серйозною проблемою у використанні психодіагностичних методик з метою профвідбору є допущення помилок, що впливають на результати обстеження. Зауважимо, що причиною помилок є не тільки недосконалість самої методики. Неточності можуть виникати у будь-якій ланці ланцюга, що йде від методики до обстежуваного, а від нього до психолога, який інтерпретує результати обстеження. Слід відмітити, що недотримання вищевказаних вимог до психодіагностичних методик може призвести (а іноді і призводить) до перекручення результатів професійного відбору, вплинути на його ефективність.

У залежності від мети й умов професійного відбору можуть використовуватися різні психодіагностичні методики, які умовно можна поділити на експрес-методики та методики поглибленої діагностики.

Психологічні експрес-методики відрізняються:

· компактністю та економічністю;

· простотою, можливістю проведення обстеження не тільки спеціалістом;

· можливістю швидкого виявлення груп ризику за тими чи іншими психологічними критеріями;

· переважною орієнтацією на діагностику нахилів клієнта.

Психодіагностичні методики поглибленої діагностики характеризуються:

§ максимальною валідністю і надійністю;

§ універсальністю та широким спектром оціночних можливостей, обсягом отримуваної інформації;

§ зручністю для групового та комп’ютерного тестування;

§ можливістю діагностики здібностей;

§ здатністю виявляти приховані мотиви, відношення і уявлення клієнта.

Як уже було сказано, існує велика кількість психодіагностичних методик, які описані у чисельній літ