Професійна придатність та її формування

В умовах широкого впровадження автоматизації в усі галузі господарства все більші вимоги висуваються до професійної діяльності. Робота людини з фізичної, що вимагає сили людських м’язів, перетворюється все частіше на роботу, що вимагає певних здібностей від працівника, які ґрунтуються на цілому комплексі психологічних і психофізіологічних якостей та властивостей. Розумові процеси супроводжують майже всі дії працівника. Від нього все більше вимагається здібностей, досконалого і прецизійного способів мислення та аналізування роботи машин й устаткування, щоб отримати продукцію високої якості. Неточне сприйняття інформаційних сигналів приладів може призвести до непоправних втрат виробництва як у якості, так і в кількості виробів. Такі ж справи і на транспорті, де постійне збільшення кількості транспортних засобів створює велику загрозу безпеки пішоходів і самих працівників дорожнього, залізничного та інших видів транспорту. Керування різного роду транспортними засобами вимагає більш високої психологічної готовності.

Слід зауважити, що дані вимоги з часом підвищуються і будуть з року в рік підвищуватися. Тобто науково-технічний прогрес ставить людину перед необхідністю постійної адаптації до нових умов, до постійного переключення і удосконалення методів роботи.

З появою ринку праці роботодавці бажають отримати такого працівника, з вини якого не було б аварій, який би ефективно працював і якому можна було б легко і в короткий термін привити професійні навички. Економічні запити роботодавця не розходяться з інтересами працівника. Професійне становлення особистості ні в якому разі не байдуже і для країни, яка зацікавлена у тому, щоб кожна людина знайшла собі той вид діяльності, який найбільш задовольняв би її саму і в той же час давав би їй можливість максимально задовольнити вимоги господарства. Тому в таких умовах важливе значення має питання не тільки профвідбору, але й формування професійної придатності до професії.

Кожна професійна діяльність для успішного її здійснення вимагає від людини певних індивідуальних особливостей, до яких відносяться фізичні і психологічні якості, знання, уміння і навички. У залежності від умов навчання і виховання працівники відрізняються за цими професійно значущими якостями. Таким чином виникла проблема професійної придатності як відповідності індивідуальних особливостей людини вимогам професії.

Розгляд професійної придатності, як наявності у людини певних професійно значущих якостей і властивостей, які забезпечують успішність навчання і ефективність праці за однією чи декількома професіями, вимагає необхідності її попередньої оцінки у кожному конкретному випадку.

Виходячи з позицій сучасної психологічної теорії і накопичених експериментальних даних під професійною придатністю розуміється динамічна сукупність індивідуально-психологічних і психофізіологічних особливостей людини, необхідних і достатніх для досягнення нею за даною професією суспільно прийнятої ефективності праці. До того ж професійна придатність забезпечує високу ефективність праці за наявності доброго здоров’я, спеціальних знань, умінь і навичок, отриманих в процесі професійного навчання. При цьому проблема формування професійної придатності виступає як встановлення взаємовідносин між зовнішніми (особливостями професійної діяльності і її вимогами) та внутрішніми умовами (індивідуальними особливостями людини), що розглядаються як динамічна система (К.М.Гуревич, В.А.Бодров, Є.О.Климов, М.В.Макаренко, Є.О.Мілер’ян та ін.). Вимоги до працівника не є стабільними, вони змінюються в процесі зміни змісту і характеру праці під впливом науково-технічного прогресу. В процесі праці змінюється і людина. Вона виступає як цілісна особистість, яка активно перетворює зовнішні впливи і формує систему відповідних актів поведінки. Оволодіваючи майстерністю, людина змінює і удосконалює свої індивідуальні якості і властивості, формує свою професійну придатність.

З практичної точки зору, основними завданнями визначення професійної придатності є: а) прогнозування успішності професійного навчання за конкретною професією, тобто визначення найбільш здатних осіб до освоєння ними спеціальних знань, умінь, навичок і виявлення осіб, які є найменш придатними до цієї діяльності; б) відбір спеціалістів для конкретної діяльності з урахуванням ступеня відповідності їх індивідуальних особливостей вимогам цієї діяльності; в) комплектування навчальних і професійних груп людей на основі критеріїв їх сумісності і прогнозування рівня згуртованості; г) установлення ролі індивідуальних особливостей конкретного спеціаліста у виникненні помилкових дій, аварій; д) визначення причинно-наслідкових зв”зків між станом індивідуальних особливостей спеціаліста і функціональними розладами; е) надання допомоги різним категоріям людей (зайнятому і незайнятому населенню) у виборі професії на основі визначення відповідності між професійними вимогами та індивідуальними особливостями і можливостями особистості та ін.

Таким чином, поняття “професійна придатність” за своєю сутністю відображає як різні індивідуальні особливості людини, необхідні для виконання трудової (навчальної) діяльності, її придатність до конкретної діяльності, так і характеристики об’єкту праці з точки зору їх відповідності до можливостей людини, тобто придатність праці до людини. Придатність до професії є властивістю системи “людина – діяльність”, в якій проявляються властивості людини, набуті нею у зв’язку з реалізацією себе у діяльності і властивості діяльності, що відображаються в її змісті, засобах і умовах, структурні і функціональні особливості організації і психіки людини. Сутність професійної придатності людини полягає в тому, що вона відображає: а) вибір типу професійної діяльності, що найбільш повно відповідає індивідуальним особливостям конкретної людини; б) задоволеність інтересу до вибраної професії і процесом та результатами конкретної діяльності; в) міру оцінки здатності і готовності людини до праці, ефективності, надійності, безпеки виконання трудових функцій, міру результативності праці; г) один з проявів професійного самовизначення особистості, її самоствердження, самореалізації, самовдосконалення у праці; д) розвиток “Я-концепції”, зародження і становлення “Я-професіонал” і прагнення суб’єкта діяльності до еталонної моделі професіонала.

Для оцінки значення професійної придатності, визначення її рівня і активного формування, слід звернути увагу на положення, висунуте К.М.Гуревичем про те, що кожна людина, у принципі, може оволодіти будь- якою професією (або майже будь-якою), але справа в тому, скільки на це знадобиться сил і часу. Період трудової активності у житті людини обмежений, а непродуктивна, безрадісна діяльність - це не тільки особисте нещастя – вона відображається, у підсумку, на всьому суспільстві. Тому прогнозування професійної придатності і шляхів її формування ніколи не втратить свого актуального значення. А відомий психотехнік К.Х.Кекчев ще у 20-х роках минулого століття з цього приводу писав, що не кожна людина придатна для роботи за будь-якою професією. Для цього необхідно мати відповідні фізичні і психічні властивості.

З точки зору практичної потреби, виділяють три основні фактори індивідуальної придатності до професійної діяльності.

Першим фактором придатності є мотиваційний компонент – відношення людини до роботи, її вольова настроєність, трудова настроєність на роботу в цій галузі. У мотивах розкривається, наскільки дана професія є бажаною для людини, чи є у неї досить обґрунтований і вмотивований інтерес до діяльності, яку вона вибирає або для якої вона вибирається, і чи є у неї вольова готовність, передусім, наполегливість, завзятість для того, щоб цей інтерес реалізувати на практиці. Мотиви відображають і задоволення, яке отримує людина від своєї діяльності. Інтерес і воля, разом узяті, створюють емоційно-вольову готовність до праці як важливий компонент професійної придатності. При цьому мотиви можуть бути як внутрішні (інтерес, почуття відповідальності, прагнення до майстерності та ін.), так і зовнішні (зарплата, конкуренція, ризик безробіття тощо).

Другим фактором професійної придатності є індивідуальні особливості людини, основними з яких є психологічні і психофізіологічні якості і властивості. Це, насамперед, деякі особливості психічних процесів – уваги, пам’яті, мислення, особливості характеру, темпераменту, які впливають на здатність до набуття нових знань, умінь та навичок, на успішність процесу професійної діяльності, особливості особистості – потреби, нахили, ціннісні орієнтації, які визначають ставлення до професії та ін. Ці чинники відіграють важливу роль як в мотивації поведінки, так і в формуванні умінь та навичок. Зауважимо, що тут мають значення не тільки позитивні якості, а й негативні. Так, наприклад, протипоказаннями до деяких професій можуть бути неврівноваженість, некомунікабельніст. Невідповідність цих індивідуальних особливостей людини вимогам діяльності утруднює її виконання та може навіть викликати різні захворювання.

Слід зазначити, що індивідуальні особливості людини є важливим фактором професійної придатності, бо виступають як індивідуальні варіанти компонентів праці, що співставляються з вимогами професії. Так, відомо, що для успішної роботи за операторськими професіями необхідна емоційна стабільність (стійкість). Постає питання, чи має кожна людина такий рівень розвитку емоційної стабільності, який необхідний для успішної роботи оператора, чи може людина, вступивши до професійного навчального закладу, отримати не тільки виробничу, але й психологічну кваліфікацію, тобто необхідні для роботи психологічні якості. Між іншим, це питання є дуже актуальним для сучасних професійних навчальних закладів у аспекті підвищення якості підготовки фахівців. При цьому слід зазначити, що недостатній рівень розвитку індивідуально-психологічних і психофізіологічних якостей і їх невідповідність вимогам конкретної професійної діяльності є головними причинами помилкових дій працівника, які призводять до нещасних випадків та аварій. В результаті помилкових дій (людського фактора) відбувається біля 80% нещасних випадків на транспорті, 65% - в авіації, 45% - на виробництві.

Третім фактором придатності до професії є наявність у людини певних знань, умінь і навичок, необхідних для даної професійної діяльності. Мова йде про той потенціал, який набуває людина у процесі навчання і виховання. Це, передусім, рівень професійних знань, умінь та навичок, готовність і бажання до набуття нових, здатність застосовувати їх в умовах трудової діяльності. Всі ці чинники в поєднанні, безперечно, впливають на успішність роботи людини, на ставлення до праці, на формування її професійної придатності. Висока професійна майстерність, добре знання правил поведінки у будь-яких виробничих обставинах можуть бути ефективними, стимулюючими, але у багатьох випадках недостатніми факторами загальної придатності працівника до даного виду діяльності. Той факт, що при визначенні профпридатності оцінюється рівень наявної підготовки, не знижує, у ряді випадків, можливості ймовірного прогнозу успіхів у навчанні і діяльності. Особливо ефективним може бути прогноз у профвідборі на професії, навчання за якими проводиться в обмежені терміни і вимагає великих матеріальних витрат. Справа в тому, що коли безробітний починає навчання, маючи більш високий рівень розвитку тих чи інших психічних, психомоторних чи фізичних якостей і значний рівень відповідних знань, умінь та навичок, то він має певні переваги в оволодінні навичками та знаннями, які мають схожість з уже наявними в нього.

Важливим фактором професійної придатності є стан здоров’я людини. Вирішення питання про професійну придатність особистості до виконання певної діяльності за станом здоров’я залежить від того, наскільки вона здорова. Людина з міцним здоров’ям і нормальним фізичним розвитком може виконувати будь-яку роботу, якщо у неї немає якихось психологічних і психофізіологічних протипоказань. Однак, за деякими обмеженнями за станом здоров’я, людина може працювати у межах широкого кола професій.

Отже, питання визначення профпридатності входять до завдань професійного відбору. Але було б зовсім не правильно будувати роботу профвідбору, як пошук людей, найбільш придатних до конкретної професії. Адже придатність чи непридатність до професії – це не статичні характеристики людини. Професійна діяльність здійснюється в процесі взаємодії людини з умовами праці. Людина постійно пристосовує їх до своїх можливостей, а свої можливості - до умов праці. У цьому процесі взаємопристосування розвиваються і удосконалюються професійно значущі якості, набуваються властивості, яких не вистачає, вступають у дію компенсаторні механізми. Процес взаємопристосування проявляється також і в тому, що для виконання виробничих завдань використовуються ті методи і способи, які найкраще відповідають індивідуальним особливостям людини. У цьому випадку кажуть, що людина не тільки пристосовується до професійної діяльності, але й пристосовує її до себе, удосконалює свої індивідуальні особливості по відношенні до даної діяльності і тим самим стає більш придатною до неї.

Таким чином, визначення професійної придатності людини повинне тісно пов’язуватися з питаннями інтересу і волі до праці, з її мотивацією, індивідуальними особливостями і наявністю спеціальних професійних знань, умінь та навичок.

Поряд з розглянутими факторами виділяють й показники, за якими можна робити висновки про рівень професійної придатності до конкретної професії. Знання показників професійної придатності важливе для перевірки того, чи є у даної людини професійно значущі якості, а також для детального вивчення психології профпридатності, оскільки вона може бути співставлена із продуктивністю праці, якістю продукції, нешкідливістю і творчими моментами в роботі.

Одним з основних показників професійної придатності працівника є його продуктивність праці – кількість продукції, виготовленої за певну одиницю часу. Кількість виготовленої продукції нормується. Існують норми виробітку не тільки для робітничих професій, але й для таких професій, як лікар, педагог та інших, що визначаються планом. Важливим показником профпридатності є і висока якість продукції при високому темпі її виготовлення. Висока якість продукції означає не тільки відсутність браку, її відповідність технічним та іншим стандартам, але й підвищення цієї якості, зниження собівартості продукції, оволодіння новітньою технікою і передовими методами праці.

Дуже важливим показником професійної придатності є нешкідливість даної діяльності для людини. Зустрічаються працівники, які продуктивно працюють, дуже точні у роботі, але швидко втомлюються, не можуть унаслідок тих чи інших порушень у своєму організмі своєчасно відновити свої сили. Їх не можна вважати придатними до професії, оскільки їх енергії вистачає не на довго і, якщо вони деякий період часу працюють продуктивно, то швидко “згорають” на роботі і в подальшому їх продуктивність праці падає. Показником придатності до діяльності може бути і відсутність у роботі аварій, травматизму, наявність творчих елементів у роботі працівника, удосконалення її темпу, якості, прийомів, техніки та інше.

Окрім зазначених показників, є ще дуже важливий суб’єктивний показник професійної придатності – особиста задоволеність працівника своєю роботою, отримувана ним у процесі праці радість, переважання позитивних внутрішніх станів людини у процесі її виконання. Лише тоді, коли професія людині до вподоби, коли людина йде на роботу, відчуваючи бадьорість і мобілізованість, коли вона отримує від праці радість і вдоволеність, коли, нарешті, професійна діяльність допомагає їй пережити негаразди і труднощі в житті, лише тоді вона може продуктивно працювати, максимально підвищувати напруженість праці без перевтоми, може створювати щось цінне у своїй галузі, а, значить, і проблема відповідності індивідуальних особливостей людини вимогам професії вирішена конструктивно і позитивно. Незадоволеність роботою, навіть за наявності певних індивідуально-психологічних особливостей, створює враження часткової непридатності людини до даної діяльності. Останнім часом актуальним стає не твердження “тільки той добре працює, хто задоволений своєю роботою”, але й не меншого значення має розуміння того, що “тільки той, хто добре працює, задоволений своєю роботою”.

Серед показників профпридатності особлива увага звертається на ряд протипоказань, які можуть обумовити зниження надійності в роботі (особливо у професіях операторського і транспортного профілю) і сприяти розвитку захворювань, пов’язаних з професійною діяльністю. До них відносяться протипоказання щодо психічного здоров’я, стану нервової системи, основних аналізаторних систем (слух, зір), серцево-судинної і рухової систем, стан вестибулярної і мовної функцій та ін. Для деяких професій можуть пред’являтися особливі вимоги до кольоросприйняття, антропометричних та фізичних показників. З приводу протипоказань відомий психофізіолог І.Д.Карцев говорив, що висновок щодо придатності тієї чи іншої людини (за дотримання всіх умов її визначення) до певної професійної діяльності стверджується в 75 – 80 випадках зі 100, а поради щодо непридатності стверджуються майже завжди.

Слід зазначити, що вищевказані показники придатності до професійної діяльності не можуть бути жорстко фіксованими, бо вони змінюються під впливом умов, передусім, параметрів структури і умов діяльності, необхідного рівня допустимого часу і особливостей процесу навчання, соціально-економічних умов профвідбору. Тобто, професії і їх вимоги до індивідуальних особливостей людини є досить мінливими, тоді як самі характеристики людини, зокрема, у своїй природній основі є відносно стійкими, стабільними, а деякі властивості лишаються практично незмінними (властивості нервової системи, темпераменту), інші змінюються протягом тривалого часу, а якісь більш адаптивні, мінливі (когнітивні процеси, сенсомоторика, емоційно-вольові якості). Мінливість останніх якостей досить пролонгована, має певну закономірність і її можна прогнозувати і корегувати. Тому, у ряді випадків, було б доцільно проводити відбір не за верхніми, а за середніми показниками.

Оскільки придатність до професійної діяльності є властивістю суб’єкта праці, то вона, як й інші його властивості (працездатність, професійна і функціональна надійність) формується в процесі праці. Однак навряд чи можна заперечувати необхідність вивчення і визначення передумов самої професійної придатності, тобто її психологічних і психофізіологічних, медичних та інших факторів, що дозволяє у кожному конкретному випадку діагностувати її стан, намічати прогноз і шляхи досягнення (або недосягнення) необхідного рівня.

Досвід практичної оцінки профпридатності свідчить про можливість і необхідність виділення різних її рівнів на підставі оцінки потенційних передумов придатності і реальних проявів у процесі професійної діяльності за конкретними показниками ефективності, надійності і безпеки праці. Результати аналізу таких оцінок дозволяють виділити декілька рівнів вираженості професійної придатності. Перший рівень може бути визначений як відповідність нормативних вимог професійної діяльності, тобто максимальної ефективності і надійності професійної діяльності стосовно до всього діапазону її можливих варіантів, а також умов їх виконання, включаючи екстремальні умови. Другий рівень – це ефективне виконання типових штатних завдань діяльності в умовах, що виключають нештатні (аварії, неполадки, відмови) і екстремальні (небезпека, висока відповідальність) умови. І третій рівень – ефективне виконання окремих завдань професійної діяльності протягом визначеного відрізку часу. Визначення рівня профпридатності ґрунтується на врахуванні ряду індивідуально-психологічних і психофізіологічних характеристик людини, незадовільний стан кожної з яких може бути причиною недостатньої придатності до певної професійної діяльності і протипоказанням до її виконання. Важливими умовами зміни рівня профпридатності або її регуляції (зниження або підвищення професійних вимог) є, по-перше, допустимий рівень зміни професійних вимог у зв’язку з особливостями діяльності, по-друге, загальна характеристика медичних, психологічних та інших показників контингенту, з якого проводиться відбір, а також величина конкурсу на навчання або на заміщення вакантних робочих місць, посад.

Придатність людини до професійної діяльності, як уже було сказано раніше, є явищем далеко не статичним, а змінюється по мірі розвитку техніки, зміни характеру і змісту праці. Ще у 20-30-і роки минулого століття психологи висловлювали думку про те, що придатність до професії не слід вважати чимось раз і назавжди встановленим, а скоріше уявляти її як процес, що вимагає довготривалого і послідовного спостереження (С.Л. Геллерштейн, М.Д. Левітов, І.П.Шпільрейн). Професійна придатність, як відповідність людини і професії, досягається у процесі неперервної взаємодії зовнішніх умов діяльності і її вимог з внутрішніми – індивідуальними особливостями людської психіки. Між людиною і діяльністю здійснюється немовби процес взаємного пристосування. Професійна діяльність накладає певний відбиток на індивіда, але в особі окремих своїх представників і професія набуває іншого обрису (нових рис).

Важливими для розуміння сутності процесу взаємодії людини з об’єктивними умовами професійної діяльності є дані про формування індивідуального стилю діяльності (Є.О.Климов, Л.А.Копитова, В.С.Мерлін). На прикладах різних професій показано, що в одних і тих же умовах люди з різними індивідуальними якостями можуть однаково успішно справлятися з трудовими завданнями, будуючи свою систему дій у відповідності з вимогами діяльності. Досить часто в процесі професійного навчання і діяльності людина немовбито “підлаштовується” під професійні вимоги, змінює, перебудовує і розвиває саму себе до рівня заданих професією вимог. Реалізується й інший шлях, коли людина “підлаштовує” систему професійних вимог під власну індивідуальність і тим самим створює, в принципі, нову професію. Так відбувається у випадках професійного новаторства, професійної творчості.

Виникає запитання, чи у всіх професіях можливий такий вид взаємопристосування? Рядом психологічних досліджень встановлено, що поведінка людини в екстремальних умовах (дефіцит часу і велика відповідальність) суттєвим чином обумовлюється природними формами реагування (К.М.Гуревич, В.В.Суворова). Це дозволяє припустити, що в професіях з такого роду ситуаціями шляхи взаємного пристосування регламентуються більш жорстко. Такі професії (оператори, диспетчери, водії та ін.) вимагають від людини спеціальних психологічних і психофізіологічних якостей, які ґрунтуються на стабільних особливостях психіки і нервової системи. Ці професії характеризуються обмеженими можливостями взаємного пристосування.

Природно, що не всі працюючі в однаковій мірі можуть пристосуватися до вимог професійної діяльності, які постійно підвищуються. Часто буває так, що деякі люди невзмозі досягти високих вимог, що пред’являються професією. У таких випадках доводиться вдаватися до більш прецизійних (точних) кваліфікаційних оцінок. У таких умовах повинні бути також підвищені оцінки професійної придатності. Вони мають охоплювати цілий комплекс індивідуальних якостей і властивостей, які повинна мати у своєму розпорядженні людина для виконання професійних завдань. Це дало К.М. Гуревичу привід поділити професійну придатність на абсолютну і відносну. Абсолютна придатність характеризується деякими природними індивідуальними особливостями, які дуже важко піддаються зміні, формуванню і тренуванню. До професій, що вимагають абсолютної придатності, можна віднести такі, для яких реалізація заданих програм діяльності виявляється утрудненою або нездійсненною внаслідок високого примусового темпу діяльності, витримки, великої відповідальності та небезпеки виробничих ситуацій (в тому числі й екстремальних), складних умов зовнішнього середовища (під землею, у повітрі тощо) або небезпеки для життя самого працівника чи інших людей, можливості великих матеріальних збитків.Професії з відносною придатністю (а їх більшість) не пред’являють до людини абсолютних вимог. Цими професіями може успішно оволодіти і в подальшому ефективно працювати кожна людина з нормальним фізичним і психічним розвитком. Але важливо відмітити, що умовою успішного навчання і ефективної діяльності у професіях і з абсолютною і з відносною придатністю є позитивна мотивація.

З огляду на природу професійної придатності людини можна говорити про два аспекти її формування. Перший аспект стосується ролі в цьому процесі потенційних, прихованих індивідуально-психологічних особливостей конкретної людини, якостей, які визначають формування придатності до конкретної професійної діяльності. Виявлення цих якостей, їх психодіагностика, а також прогнозування на цьому підґрунті успішності освоєння професії і подальшої професійної діяльності є запорукою ефективного професійного становлення особистості. Другий аспект цієї проблеми ґрунтується на положенні про роль самої діяльності у формуванні професійної придатності. Випадково чи усвідомлено обрана професійна діяльність через систему своїх вимог до людини активізує відповідні його індивідуально-психологічні властивості і якості, які забезпечують певний рівень професійної придатності. Цей рівень залежить як від індивідуальних особливостей людини, її потенційних можливостей, ступеня функціонального розвитку, професійної підготовки тощо, так і від ліміту часу на професійну адаптацію. Професійна придатність людини формується в процесі професійного навчання і реальної трудової діяльності, відображає і розвиває її здібності, індивідуально-психологічні властивості й особистісні риси, професійні знання, уміння та навички, сприяє освоєнню нових видів діяльності.

Види професійної діяльності і їх вимоги до працівника надзвичайно динамічні, тоді як самі характеристики людини, зокрема, у своїй природній основі є відносно стійкими, а деякі властивості залишаються практично незмінними (наприклад, властивості темпераменту), другі змінюються протягом досить тривалого періоду часу (здібності, риси характеру, темпераменту), треті більш адаптивні, мінливі (пізнавальні процеси, вольові якості, психомоторика), але їх мінливість досить пролонгована, має визначені закономірності, її можна прогнозувати і коригувати.

Професійна придатність є властивістю суб’єкта праці, тоді вона як й інші його властивості (працездатність, професійна і функціональна надійність та ін.), як уже було сказано, формується в процесі діяльності. Вона відображає особливості процесу вибору професії на основі діагностики і прогнозування можливостей людини успішно її освоїти і ефективно працювати, а також розвиток комплексу професійно важливих якостей.

Питання про шляхи і можливості формування професійної придатності слід розглядати з огляду на те, що вона формується в діяльності і в умовах професійного навчання, отже до початку самостійної трудової діяльності, тому оцінити її неможливо. Можна оцінити лише передумови професійної придатності і робити ймовірний прогноз можливих напрямів її розвитку. При цьому важливо мати на увазі, що прогноз може бути як здійснений у процесі професійної діяльності, так і нездійснений.

Формування професійної придатності є, як вважають В.О. Бодров, Є.О.Климов, К.К.Платонов та інші, елементом єдиної системи підготовки людини до трудової діяльності і забезпечення успішності її реалізації протягом всього професійного шляху. Під поняттям “система” у даному випадку розуміється об’єктивне поєднання пов’язаних і взаємозалежних заходів з управління і контролю за процесом професійного розвитку і становлення особистості, формування її придатності до певної професії.

Теоретичною основою вибору професії, оцінки професійної придатності, трудового навчання, професійної підготовки та адаптації, професійного, функціонального і фізичного розвитку фахівця, тобто формування професійної придатності, є взаємна відповідність індивідуально-психологічних особливостей людини, з одного боку, і вимог, що пред’являються конкретними видами професійної діяльності, - з іншого боку. Фундаментом побудови системи формування професійної придатності є психологічний аналіз і прогнозування успішності професійної діяльності, дані яких використовуються для інформаційного забезпечення системи, для розробки професіограм і психограм в інтересах профорієнтації, розроблення вимог до професійно важливих якостей і властивостей особистості, розроблення моделі професійної діяльності і професійної підготовки.

Формування професійної придатності, її розвиток у процесі професійного становлення фахівця проходить ряд етапів.

1. Трудове навчання і виховання, які включають формування готовності молоді до праці, потреби і розуміння її необхідності, розвиток загальнотрудових навичок, підготовку до професійного самовизначення.

2. Професійна орієнтація, яка забезпечує розподіл трудових ресурсів за видами професійної діяльності на основі відповідності інтересів, можливостей особистості, її індивідуально-психологічних якостей і властивостей до вимог конкретної професії і потреб ринку праці. Системний підхід у проведенні профорієнтації передбачає формування в молоді не тільки потреб й інтересів, які лежать в основі мотивації вибору професії, але й розвиток потрібних якостей, загальних і спеціальних здібностей, професійно важливих психічних процесів (пам’яті, уваги, мислення та ін.) і особистісних властивостей, тобто розвиток професійно важливих якостей.

3. Професійний відбір забезпечує організацію і проведення визначення відповідності між індивідуально-психологічними властивостями і якостями претендента на навчання чи вакантне робоче місце і вимогами конкретної професійної діяльності. У процесі профвідбору виявляються і оцінюються професійно важливі якості у структурі особистості претендента, спрямованість і провідні мотиви, рівень розвитку професійно важливих психічних процесів, властивостей нервової системи та ін.. Для вирішення завдань профвідбору проводиться психологічний аналіз діяльності, формулюються вимоги до особистості працівника і розробляються методи їх визначення.

4. Професійна підготовка забезпечує підготовку фахівців, розроблення програм, методів, засобів навчання, тренувань і навчальних планів, методів і критеріїв оцінки рівня підготовки кадрів, обґрунтування рекомендацій щодо їх удосконалення.

5. Професійна адаптація забезпечує отримання молодим спеціалістом повної інформації про професійну діяльність, розробку засобів, методів і критеріїв оцінки особливостей пристосування суб’єкта праці до змісту і умов конкретної діяльності й обґрунтування рекомендацій щодо прискорення цього процесу.

6. Професійна діяльність забезпечує раціональну організацію умов і змісту діяльності, її ефективність і якість, безпеку праці, охорону здоров’я, проявлення працівником своїх можливостей і професійно важливих якостей, професійної майстерності.

7. Професійна реабілітація забезпечує відновлення функціонального стану організму і психіки після напруженої роботи, перенесення захворювань, перевтоми при розвитку стійких негативних домінантних станів, у результаті частих професійних невдач тощо.

Проміжним етапом формування професійної придатності можна вважати професійну атестацію, в процесі якої проводиться переоцінка професійної кваліфікації з метою визначення відповідності працівника робочому місцю, посаді й обґрунтування рекомендацій щодо професійних переміщень, а також напрямів навчання, підвищення кваліфікації, перепідготовки.

Зміст кожного з перерахованих етапів є специфічним з точки зору мети, методів, засобів і термінів їх реалізації.

Загальним для цих етапів є необхідність визначення тих показників, які є критеріями успішності процедур діагностики, прогнозування і формування професійної придатності. Конкретний зміст цих показників, їх роль у професійній придатності визначається характером заходів на кожному з етапів її формування. На першому етапі ця оцінка проводиться на основі якісних показників, що носять стимулюючий, направляючий й інформаційний характер. На другому і третьому етапах діагностується стан психологічної структури особистості або тільки професійно важливих якостей для конкретних видів діяльності. На четвертому етапі використовуються результативні показники успішності професійної підготовки і психофізіологічні показники “ціни” її досягнення. На п’ятому етапі визначаються показники рівня професійної адаптації: виконання професійних нормативів, якісна оцінка психологічної, соціально-психологічної і виробничої адаптації. Показниками шостого етапу є дані про продуктивність, якість, надійність і безпеку праці та інформація про захворюваність. На цьому етапі оцінка ефективності заходів з формування професійної придатності робиться на підставі даних про швидкість, повноту і стійкість відновлення професійної працездатності після впливу різних чинників. В процесі професійної атестації профпридатність оцінюється за результатами поточних досягнень і передумов для успішного виконання нових професійних функцій.

Таким чином, з огляду сучасної психології, професійна придатність особистості розуміється як динамічне поєднання її індивідуально-психологічних особливостей, які формуються в процесі навчання та діяльності, забезпечують успішне освоєння професії до рівня майстерності і високопродуктивної професійної діяльності. Провідними факторами формування профпридатності є нахили і здібності, професійно важливі якості, які розвиваються й удосконалюються в процесі навчання і діяльності на основі мотивації.