КСУ — єдиний орган конституційної юрисдикції

Втілення ідеї правової держави можливе насамперед лише за наявності ефективної системи правової охорони Конституції, під якою розуміється сукупність юридичних заходів, а також неухильне дотримання режиму консти­туційної законності. Правова охорона Конституції охоп­лює різні форми, серед яких основною є конституційний контроль.

Конституційний контроль — це діяльність компетентно­го державного органу щодо перевірки, виявлення, конста­тації та усунення невідповідності Конституції законів та інших правових актів, його головною метою є забезпечен­ня верховенства та прямої дії Конституції, обмеження дер­жавної влади, захист прав і свобод людини і громадянина.

В юридичній літературі існує багато визначень поняття конституційного контролю. Зокрема, його розуміють як спеціальну форму перевірки відповідності законів, а іноді й інших актів, Конституції, що допускає її тлумачення; як забезпечення конституційності та правового характеру всієї системи загальнообов'язкових актів і норм шляхом позбавлення юридичної сили тих з них, які мають анти-конституційний, антиправовий характер. З іншого боку, згідно з функцією КСУ — розв'язання конфліктів, пов'язаних із здійсненням принципу поділу влади, — конституційний контроль розглядається як діяльність, що полягає в обмеженні влади і розв'язанні конфліктів у контексті питання про його співвідношен­ня з процесом здійснення державної влади.

Визнання КСУ єдиним орга­ном конституційної юрисдикції в Україні (ст. 147 Консти­туції України) зумовило обсяг його компетенції. Під терміном «конституційна юрисдикція» законодавець передбачає здійснення судового конституційного контролю, маючи на увазі компетенцію КСУ і Ійло його повноважень у сфері правосуддя. За формою конституційна юрисдикція — це конституційне правосуддя, а за змістом — конституційний контроль.

КСУ було створено на підставі розділу XII Конституції України 1996 р., відповідно до якого визначені правовий статус КСУ (ст. 147), його склад та порядок призначення суддів, вимоги до них (ст. 148), гарантії незалежності суд­дів (ст. 149). Статті 150, 151 встановлюють перелік органів і осіб, які мають право на звернення до КСУ, а також його повноваження. Стаття 152 визначає юридичну силу і правові наслідки рішень КСУ. Згідно із ст. 153 відповідні по­ложення Конституції України конкретизуються Законом України «Про КСУ» від 16 жовт­ня 1996 р. та Регламентом КСУ, затвердженим 5 березня 1997 р.

Таким чином, юридичною формою визначення легі-тимності КСУ є Конституція України і Закон України «Про КСУ». Закріплення в них положень про КСУ, а також наділення його відповідними повнова­женнями свідчить про необхідність такого органу в системі вищих органів державної влади, є додатковою гарантією його незалежності та стабільності.

Відповідно до ч. 2 ст. 147 Конституції України КСУ вирішує питання про відповідність Конституції законів та інших правових актів і дає офіційне тлумачення Конституції України та законш України. Ні Конституція України, ні Закон України «Про КСУ» не наділяють КСУ правом розглядати питання своєї компетенції за власною ініціативою. Для цього обов'язково має бути звернення до КСУ уповноваженого органу або особи (осіб).

Зокрема, перевірка конституційності законів та інших правових актів ВРУ, актів Президента України, актів Кабінету Мгністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим здійснюється за конституційними зверненнями Президента України, не менш як сорока п'яти народних депутатів України, Вер­ховного Суду України, Уповноваженого ВРУ з прав людини, Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим (ч. 1 ст. 150 Конституції України). З питань відповідності Конституції України чинних міжнародних до­говорів України або тих міжнародних договорів, що вно­сяться до ВРУ для надання згоди на їх обов'язковість, суб'єктами права на конституцшне подання є Президент України та Кабінет Міністрів України (ч. 1 ст. 151 Конституції України, ст. 41 Закону України «Про КСУ»). З питань щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, передбачених статтями 111 і 151 Кон­ституції України, має право звернутися ВРУ (ч. 2 ст. 151 Конституції України, ст. 41 Закону України «Про КСУ»); з клопотан­нями щодо офіційного тлумачення Конституції і законш України — усі суб'єкти конституційно-правових відносин відповідно до встановленої Законом України «Про КСУ» процедури звернення до КСУ.

Здійснюючи свої повноваження, КСУ зобов'язаний утримуватися від встановлення і дослідження фактичних обставин у всіх випадках, якщо во­ни стосуються компетенції інших судів або інших органів. Зокрема, ст. 14 Закону України «Про КСУ» визначає, що до повноважень Конституцшного Суду України не належать питання про законність актш ор­ганів державної влади і місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Потрібно відзначити, що повноваження КСУ за новим Законом України «Про КСУ» 1996 р. дещо відрізняються від тих, які визначено в аналогічному Законі 1992 р. Новий Закон обмежив розгляд актів Президента України і Кабінету Міністрів України, а також Верховної Ради Автономної Республіки Крим лише щодо відповідності їх Конституції України, а не Конституції і законам, як це було передбаче­но раніше. Справи, пов'язані зі спорами про компетенцію, були трансформовані у справи про перевірку на конститу-цшність відповідних законів. КСУ був наділений правом давати висновки про відповідність Конституції не тільки міжнародних договорів і угод, пода­них на ратифікацію, але й чинних міжнародних договорів. Суд не мав повноважень розглядати спори між національ­но-територіальними і територіальними утвореннями Украї­ни: з питань, реалізованих Конституцією України і Конс­титуцією Республіки Крим; з питань політичної діяльності та примусового розпуску (ліквідації) політичних партій, міжнародних, всеукраїнських громадських організацій, що діють в Україні; давати висновки щодо дотримання Прем'єр-міністром та іншими членами Уряду, Головою Верховного Суду, Головою Вищого господарського (рані­ше — арбітражного) суду, Генеральним прокурором, а та­кож дипломатичними й іншими представниками України Конституції та законів України у разі порушення питання щодо дострокового припинення ними повноважень.

У деяких державах в законах про конституційні суди поряд із контрольними функціями передбачено право КСУ виступати із законодавчою ініціативою. Якщо КСУ встановить, що додержанню по­ложень Конституції перешкоджає відсутність відповідного закону, він зобов'язаний скористатися своїм правом зако­нодавчої ініціативи. Але таке повноваження може постави­ти КСУ у складну ситуацію. Припустимо, що поданий до ВРУ КСУ законопроект приймається. Через певний час у процесі правозастосування цей нормативний акт потрапляє на перевірку його відповідності Конституції України. Проте Суд не може вирішувати питання щодо конституційності такого акта, оскільки це порушило б принцип поділу влади і суперечило б самій природі КСУ як органу конституційного контролю.

Як гарант Конституції України КСУ зобов'язаний впливати на розвиток законодавст­ва. Рішення, в яких дається офіційне роз'яснення поло­жень Основного Закону, є обов'язковими як для правоза-стосовників, так і для законодавчого органу — ВРУ зокрема. В разі визнання законів та інших правових актів (їх окремих положень) неконституційними вони втрачають чинність. Це зобов'язує всі органи дер­жавної влади приймати рішення, що мають відповідати Конституції України. А вирішуючи спори про компе­тенцію. КСУ визначає межі конститу­ційної компетенції сторін, які сперечаються. Водночас на­дане Конституційному Суду України законодавцем право давати попередні висновки з питань внесення змін до Конституції України дало йому можливість брати непря­му участь у законодавчому процесі.

Незважаючи на відсутність у Законі України «Про КСУ» повноважень щодо зако­нодавчої ініціативи, законодавець аж ніяк не забороняє Конституційному Суду України виступати із «законодав­чим почином», який має зумовлюватися принаймні таки­ми критеріями:

1)для забезпечення ефективності функціонування кон­ституційного ладу, механізму взаємодії державної влади, верховенства права, захисту прав і свобод людини КСУ має право вказати на прогалину в законодавстві, на необхідність нормативного врегулюван­ня суспільних відносин;.

2)для врегулювання деяких питань своєї діяльності, невирішення яких заважає ефективному здійсненню КСУ своїх функцій.

Закони про КСУ деяких держав перед­бачають повноваження щодо письмових послань (звер­нень), які є актами, що грунтуються на висновках Суду за результатами розгляду певної категорії справ протягом визначеного періоду. В Росії таке повноваження передба­чено ч. 2 ст. 21 Закону про КСУ РФ, а Регламентом Суду (§ 46) визначено, що ці послання присвячуються питанням законності та проблемам, які узгоджуються з цілями діяльності КСУ.

До них відносять оприлюднення в узагальненому вигляді правових позицій Суду, що відбивають його установки стосовно конституційно-правової дійсності на поточний момент, у тому числі щодо законодавства і можливих шляхів його трансформації та розвитку.

Для забезпечення єдиного конституційного простору України можна було б передбачити надання і Консти­туційному Суду повноважень щодо звернення з такими самими посланнями до ВРУ, у яких Суд мав би можливість давати узагальнені висновки щодо розглянутих ним справ з метою адекватного підходу зако­нодавчого органу до вирішення питань, що виникають внаслідок прогалин у законодавстві чи в результаті виник­нення нових відносин.

 

Функції КСУ

Нині в суспільстві відбувається теоретичне осмислення процесу утвердження верховенства Конституції та її пря­мої дії, наповнення Основного закону реальним змістом. У зв'язку з цим необхідно підкреслити роль КСУ як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні та актуальність формування теорії функцій КСУ, оскільки вони тісно пов'язані з його повноваженнями. Сама теорія функцій органу конституційної юрисдикції перебуває у стадії становлення. Серед них: власне судова (контроль­на), інтеграційна, координаційна, правотворча, політична.

Функції КСУ — це основні на­прями діяльності Суду, спрямованої на виконання завдань, поставлених Конституцією України та Законом України «Про КСУ», які забезпечують ста­більність конституційного ладу України шляхом вирішення конституційних спорів у межах правопорядку, що склався в Україні. Таким чином, конституційні спори, часто навіть політичного змісту, не мають на меті підрив конститу­ційного ладу.

Особливий правовий статус КСУ в системі органів державної влади вищого судо­вого органу, що здійснює основну функцію конституцій­ного контролю в Україні за допомогою конституційного судочинства, визначає обов'язковість його рішень для всіх суб'єктів конституційно-правових відносин. Рішення КСУ є превентивними для всіх органів державної влади, вони не можуть піддаватися сумніву або ігноруванню в процесі реалізації консти­туційних норм і не підлягають ніякому попередньому чи наступному затвердженню будь-яким державним органом чи посадовою особою.

Частина 2 ст. 147 Конституції України наділяє КСУ правом офіційного тлумачення Конституції та законів України. Це свідчить про його ви­няткову прерогативу в цій сфері, але не означає, що інші органи держави в межах своєї компетенції не можуть тлу­мачити в актах, які видають, необхідні положення. Проте тільки акти офіційного тлумачення, що оформляються у вигляді рішень і висновків КСУ, є обов'язковими до виконання (ст. 69 Закону України «Про КСУ»). Це істотно відрізняє КСУ від інших судів загальної юрисдикції, органів державної влади, оскільки в цьому сенсі тільки він як гарант Конституції України є охорон­цем її цінностей, тільки на підставі його рішень вивіряють­ся акти законодавчої та виконавчої влади, що забезпечує інтеграцію Суду в державний механізм.

Виходячи зі свого основного завдання — гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави — КСУ на всій території України має спрямовувати свою діяльність на об'єднання зусиль усіх органів державної влади в Україні в ім'я єдиної мети — охорони Конституції України та її основних засад. Конституція України не має бути «річчю в собі», вона є для всіх учасників конституцгйних правовідносин. Орга­нам держави у своїй діяльності слід керуватися єдиним на­чалом — волею народу. Саме ця воля зобов'язує державу в особі її органів діяти в єдиному руслі у принципових питаннях державноГ політики. У цьому полягає інтеграційна функція КСУ.

Конституційному Суду України як особливому органу державної влади притаманна найвизначальніша функція — охоронна. Адже своїми рішеннями він обмежує державу, здійснюючи тим самим конституційний контроль за діяль­ністю законодавчої та виконавчої влади. Він виступає як арбітр, миротворець, «третейський суддя», акти якого ма­ють правове значення, а юридичні наслідки є обов'язкови­ми для всіх учасників конституційного спору, вони коор­динують дії органів державної влади та повноваження у межах компетенції, наданої їм Конституцією України. От­же, органи законодавчої та виконавчої влади не мають права виходити за межі своїх повноважень, визначених Основним Законом України, тобто їх дії повинні відпо­відати наданим функціям і не суперечити своїй юридичній природі, завданням та призначенню в державі. У разі не­дотримання цих умов КСУ визнає неконституційним той чи шший закон або правовий акт, позбавляючи його тим самим юридичної сили. Розмежу­вання повноважень передбачене Конституцією України, воно здійснюється шляхом розподілу сфер компетенції, а КСУ за допомогою конституцій­ного контролю (конституційного судочинства) координує цей процес. У цьому полягає координаційна функція КСУ.

КСУ здійснює також право-творчу функцію, що зумовлено його особливим статусом як єдиного органу конституційного контролю в Україні, уповноваженого Конституцією України ухвалювати акти загальнообов'язкового характеру. Рішення КСУ про неконституційність законів, інших правових актів мають найвищу юридичну силу, що при­рівнює їх до Конституції України. Це дає право Консти­туційному Суду України виступати в ролі «негативного» законодавця. Водночас Рішення КСУ, в яких формулюються правові висновки, правові позиції Суду як результат інтерпретації конституційних положень, дають можливість заповнювати прогалини і розв'язувати колізії в законодавстві, що певною мірою ро­бить Суд «позитивним» законодавцем. Це дає підстави стверджувати, що рішення КСУ є джерелом права і що їм властива матеріально-правова сила закону.

Слід враховувати ще одну специфічну функцію КСУ, яку навряд чи можна назвати просто пра­восуддям. У всіх країнах, де існують конституційні суди, вони мають повноваження розглядати так звані юрисдикційні справи, тобто справи щодо спорів про ком­петенцію між, зокрема, вищими органами держави. Такі суперечки часто набувають політичного характеру. І хоча конституційні суди розв'язують ці справи на підставі кон­ституцій юридичними засобами, дуже важко стверджувати, що вони тим самим не втягуються у специфічний політичний процес. КСУ — важливий елемент політичної системи. Він забезпечує політичну стабільність, розвиток політичних процесів у межах, встановлених Конституцією України. Проте полі­тична функція КСУ може та має здійснюватися лише у формі судового розгляду. Саме в такому разі його позиція як арбітра, посередника, ми­ротворця має правове значення і спричиняє юридичні наслідки, обов'язкові для учасників конституційно-пра­вових відносин. Але КСУ є перш за все юридичною установою, а не політичним органом, який бере безпосередню участь у політичному процесі. По­дібна участь суперечитиме призначенню конституційного судочинства і тому заборонена законодавством багатьох країн.

Проблема функцій КСУ по­требує подальшого всебічного дослідження, що сприяти­ме більш повному розкриттю його призначення і ролі в державі.

 

Як відомо, завданням КСУ є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. Виконання цього завдання здійснюється шляхом реалізації КСУ своїх функцій.

Функції КСУ – це основні напрями чи види його діяльності, які спрямовані на виконання передбачених Конституцією України і Законом “Про КСУ” завдань як єдиного органу конституційної юрисдикції.

Функції КСУ як такі прямо в законодавстві не закріплені. Цим породжена дискусія в науці конституційного права щодо розуміння і системи цих функцій. Функції КСУ класифікують за різними критеріями: за об’єктами чи сферами діяльності, способами і засобами діяльності КСУ тощо. Про те найважливіше значення має визначення функцій КСУ на основі його компетенції.

Відповідно до повноважень КСУ, які визначені Конституцією України і Законом України “Про КСУ”, він здійснює наступні функції:

1) перевірка конституційності законів та інших правових актів ВРУ, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) визначення відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВРУ для надання згоди на їх обов’язковість;

3) давання висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;

4) офіційне тлумачення Конституції та законів України;

5) перевірка відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Проте функції КСУ не можна зводити лише до його повноважень. Якщо виходити з того, що функціями КСУ є основні напрями його діяльності, то перелік функцій єдиного в Україні органу конституційної юрисдикції буде ширшим і включатиме в себе наступні функції:

1. Функція конституційного контролю. Дана функція виражає основне призначення КСУ. Вона є найоб’ємнішою за змістом і формами та полягає у:

6) вирішенні питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів ВРУ, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, а також правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (стаття 150 Конституції України). Це повноваження характеризує КСУ власне як суд, тобто орган судової влади, уповноважений розглядати і вирішувати юрисдикційні спори і скасовувати відповідні акти законодавства, визнаючи їх неконституційними. Тому при здійсненні цього повноваження КСУ одночасно виступає як орган конституційного контролю і орган конституційного правосуддя;

7) наданні висновку про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів України, що вносяться до ВРУ для надання згоди та їх обов’язковість (стаття 151 Конституції України);

8) наданні висновку щодо додержання процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (стаття 151 Конституції України);

9) наданні висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157, 158 Конституції України (стаття 159 Конституції України);

10) наданні висновку про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України при вирішенні питання про дострокове припинення її повноважень Верховною Радою України (пункт 28 статі 85 Конституції України).

2. Функція офіційного тлумачення Конституції України та законів України (стаття 150 Конституції України).

3. Функція захисту прав і свобод людини і громадянина – реалізується при здійсненні КСУ чи не усіх своїх повноважень.

4. Правотворча функція здійснюється КСУ в трьох формах:

- по-перше, він виступає учасником правотворчого процесу, реалізуючи своє повноваження щодо визнання неконституційними законів та інших правових актів ВРУ, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. У випадку визнання їх неконституційними вони втрачають чинність з дня прийняття відповідного рішення суду. Тобто, скасовуючи норму, суд фактично створює нову норму, а його рішення про скасування нормативного акта об’єктивно породжує нові права та обов’язки учасників суспільних відносин. Така діяльність КСУ характеризується як здійснення ним функції “негативного правотворця”;

- по-друге, КСУ є учасником процесу внесення змін до Конституції України, адже він дає висновок щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України;

- по-третє, шляхом офіційного тлумачення Конституції і законів України КСУ заповнює прогалини в праві, йде далі простої інтерпретації законодавства.

Таким чином, можна зробити висновок, що до певної міри і у відповідних межах КСУ творить право.

5. Арбітражна функція - КСУ покликаний вирішувати спори, бути миротворцем, арбітром між сторонами конституційного провадження.

6. Установча функція - полягає у визначені чи точніше кажучи деталізації КСУ правових засад, порядку своєї діяльності на основі Конституції України і Закону України “Про КСУ”.

7. Управлінська функція - тісно пов’язана з установчою функцією, і полягає у тому, що КСУ:

- обирає Голову і заступників голови КСУ;

- призначає за поданням Голови КСУ, керівника Секретаріату КСУ та приймає рішення про звільнення його з посади;

- приймає рішення про утворення постійних комісій, затверджує їх персональний склад;

- приймає рішення про звільнення з посади Голови КСУ та заступників Голови;

- приймає рішення про звільнення з посади судді КСУ у випадках, передбачених пунктами 1-3, 6-9 статті 23 Закону України “Про КСУ”;

- дає згоду на призначення заступників керівника Секретаріату, керівників самостійних структурних підрозділів та їх заступників, керівників інших структурних підрозділів.

8. Представницька функція. Дана функція реалізується при приведенні Президента України до присяги, представництві Української держави у питаннях конституційної юрисдикції, а також представництві КСУ у відносинах з органами державної влади.

Виділяють також міжнародну, політичну, інформаційну, інтеграційну, координаційну функцію тощо.

Отже, функції КСУ не обмежені лише тими повноваженнями, які безпосередньо передбачені Конституцією України і Законом України “Про КСУ”. Його діяльність пов’язана зі здійсненням цілої низки функцій, які покликані гарантувати верховенство Конституції України, сприяти формуванню єдиного праворозуміння в державі, забезпечити законність у суспільстві. При цьому слід визнати, що основними функціями КСУ є функція конституційного контролю, функція офіційного тлумачення Конституції та законів України і функція захисту прав і свобод людини і громадянина.