Місце ксу в системі поділу влади

Основним. принципом; організації державної влади у будь-якій демократичній правовій державі є її поділ на за­конодавчу, виконавчу і судову. Ще за часш Дж. Локка та Ш. Монтеск'є, які висунули цей принцип, вважалося, що усі три елементи державної влади діють самостшно, ізольо­вано один від одного.

У сучасній науковій доктрині конституційного права державна влада розглядається цілісно, проте функції, пов'язані зі здійсненням законотворчості, управління і ' правосуддя, виконують різні органи, наділені певними по-вноваженнями, що зберігають і конституційно забезпечу­ють певну автономність цих органів. Однак це можливо лише за умови беззастережного дотримання конституції і формування надійного механізму її охорони та захисту.

Децентралізація державної влади проявляється у чітко визначеній компетенції, взаємному конституційному кон­тролі влади, оскільки кожна її гілка тією чи іншою мірою має ознаки, притаманні іншим гілкам. Важливим фактором; їх діяльності є відповідні засоби стримувань і противаг, які мають урівноважувати усі три гілки державної влади.

Теза щодо взаємодії різних гілок влади випливає з Не­обхідності єдності державної політики. Це не виключає відмінностей у способах реалізації державної влади її ор­ганами, як і не усуває можливих конфліктів. Сам факт., існування кількох гілок влади, їх правова природа пород­жує суперечності між ними. Проте інтереси державного будівництва, конституція і закони зобов'язують їх функ­ціонувати узгоджено та чітко.

Усі гілки влади зобов'язані діяти на підставі, в межах-повноважень та способом, що передбачені Конституцією та законами України. Законодавча влада домінує над ви­конавчою і судовою, оскільки тільки їй належить виключне право приймати закони, що регулюють ті чи інші суспільні відносини, та вносити до них зміни.

Водночас і органи виконавчої влади мають право видава-" ти нормативно-правові акти, і КСУ здійснює, по суті, законодавчі функції. Визнаючи неконсти­туційними закони або окремі їх положення, вш тим самим позбавляє їх юридичної сили. А внесення змін до Основно­го Закону можливе лише за наявності висновку КСУ про відповідність законопроекту ви­могам статей 157 і 158 Конституції України. ВРУ, яка відповідно до Конституції України наділена основними повноваженнями у сфері законотворчості, ре-. алізує й інші завдання, що можна розцінювати як втручан­ня у виконавчу та судову влади. Так, відповідно до ст. 85*' Конституції України парламент може усунути Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встанов--леної ст. 111 чинної Конституції; перевіряючи результати ви­борів шляхом створення тимчасових слідчих комісій, зако­нодавча влада певною мірою зачіпає інтереси правосуддя. Органи виконавчої влади, розглядаючи скарги щодо пору­шення конституціїших прав громадян, також певним чином • втручаються у сферу судової влади. У свою чергу, судові органи здійснюють контроль за законністю і правомірністю урядових і адміністративних актів (адміністративна юрис-; дикція), а також за законністю актів законодавця (конститу­ційна юрисдикція).

З погляду механізму стримувань і противаг судова вла­да здійснює загальну юрисдикцію шляхом правоохоронної діяльності на основі застосування і тлумачення законів, адміністративної юрисдикції — контролюючи законність і правомірність урядових і адміністративних актів, а також конституційної юрисдикції — контролюючи конституцій-ність актів законодавця.

Окрім, власне, законодавчої, виконавчої діяльності та правосуддя, кожному органу державної влади тією чи ін­шою мірою властива контрольна діяльність. Однак прин­цип поділу влади потребує незалежного арбітра, який мав би виключну компетенцію на здійснення контролю. Саме принцип поділу влади і зумовив існування судового кон-ститунійного контролю. Ще Г. Кельзен говорив про не­обхідність існування «четвертої влади», що не є владою у всіх її об'ємних характеристиках, а лише виконує роль контрбалансу, або «негативного законодавця». Отже, за­вдання конституційного контролю в цій сфері — виконан­ня ролі чинника стримувань і противаг між різними гілка­ми влади, насамперед між законодавчою і виконавчою, унеможливлення їх протистояння.

Таким спеціальним незалежним органом, який само­стійно здійснює функцію контролю і у процесі її здійс­нення не підпорядковується будь-яким іншим органам, є КСУ, якому надано право у встановленій Конституцією і законом формі контролювати діяльність органів законодавчої і виконавчої влади, а в опосередко­ваному вигляді — й інших судових органів. КСУ має сприяти подоланню конфронта­ційних тенденцій між різними гілками влади, посиленню захисту прав людини, належному тлумаченню Основного Закону. Завдяки специфіці своїх функцій, визначених Конституцією, він покликаний відігравати роль балансу та контролювати всі гілки влади, щоб вони діяли від­повідно до своїх повноважень у рамках конституційних норм і принципів права.

Вже зазначалося, що контрольна діяльність як така при­таманна тією чи іншою мірою майже кожному державному органу, однак вона не є для них основною. Ця функція ре­алізується особливим органом державної влади — органом конституційного контролю. Конституційний контроль — це особливий вид державної діяльності, який виник не ви­падково. Саме життя зумовило його появу. Становлення молодої незалежної України на шлях побудови демокра­тичної правової держави, прийняття нової Конституції України, здійснення конституційних реформ спричинило велику кількість різноманітних конфліктів з питань роз­поділу компетенції між органами держави. У цій ситуації виникла необхідність в існуванні незалежного спеціально­го інституту судового конституційного контролю, який став би механізмом збалансування цих відносин, щоб не допус­тити узурпації влади, і водночас — основним гарантом Конституції України.

Конституційна юрисдикція є тим балансом, що вико­нує роль стримувань і противаг між органами державної влади, забезпечуючи їх стійку взаємодію. Статус КСУ, визначений в окремому розділі Конституції України, свідчить про його особливе призна­чення, яке полягає у встановленні та гарантуванні прав та свобод людини і громадянина, дотриманні принципу по­ділу влади, забезпеченні верховенства права. Як орган державної влади КСУ виступає нарівні з такими конституційними органами влади, як Президент України, ВРУ, Кабінет Мі­ністрів України.

 

КСУ як орган судової влади

Конституція України в розділі VIII «Правосуддя» за­кріпила положення, відповідно до якого судочинство здійснюється КСУ та суда­ми загальної юрисдикції (ч. З ст. 124). Як судовий орган КСУ визначає основні прин­ципи і форми його діяльності, що мають багато спільно­го з основними ознаками функціонування судів загальної юрисдикції.

Функціям КСУ цілком відпо­відає укорінене в свідомості народу поняття: суд — розгляд спорів, хоча сторони спору тут інші. У цивільному й арбітражному судочинстві є позивачі і відповідачі, у карно­му процесі — обвинувачуваний і обвинувач. Сторони є й у конституційному судочинстві: перша сторона заявник — орган або особа, що направила до КСУ звернення; друга сторона — орган чи посадова осо­ба, що видала або підписала акт, конституційність якого оспорюється.

Не можна заперечити і того, що конституційний кон­троль має багато спільного із судовою владою. На суддів КСУ також поширюються за­кріплені Конституцією України гарантії незалежності та недоторканності, як і підстави їх звільнення з посади та вимоги щодо несумісності (ст. 149).

Принципи гласності, повного та всебічного розгляду справ, колегіальності, якими керуються суди, визначають і діяльність КСУ, як і принци­пи змагальності та рівноправності усіх учасників процесу (ст. 129 Конституції України). А принцип законності, обов'язковий для усіх судів, для КСУ є беззастережним принципом конституційної за­конності. Рішення КСУ, як і судів за­гальної юрисдикції, загальнообов'язкові. Водночас його рішення є остаточними і не можуть бути оскаржені.

Правовий статус КСУ як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні дає змогу розглядати його як спеціальний судовий орган, хоча це не просто суд у звичайному його розумінні, оскільки він не належить до системи судів загальної юрисдикції. Проте в силу своїх повноважень, передбачених статтями 147, 150 Конституції України, він ніби стоїть над судами загальної юрисдикції, які таких повноважень — визнавати закони та інші нормативно-правові акти неконституційними — не мають.

Основна відмінність між КСУ і судами загальної юрисдикції полягає у специфічності його актів, що приймаються в ході конституційного кон­тролю. Основним результатом конституційного контролю є рішення щодо відповідності або невідповідності Консти­туції України конкретної правової норми, що має загаль­нообов'язкове значення, в тому числі для судш загальної юрисдикції, а не конкретне відповідно до обставин судової справи. Є відмінність і в їх повноваженнях. У Конституції України (ст. 125) визначено основи компетенції органів правосуддя. Повну характеристику компетенції КСУ подано в розділі XII Конституції України. Що стосується судів загальної юрисдикції, то їх діяльність регулюється спеціальними законами і галузевим законодавством.

Водночас суди загальної юрисдикції можуть відповідно до Конституції України визнати такими, що не відповіда­ють їй та законам України, рішення органів місцевого са­моврядування (ст. 144) та акти органів державної вико­навчої влади: міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій тощо.

Таким чином, Конституція України, передбачаючи спе­цифіку судів України, чітко визначає підвідомчість справ при встановленні конституційності нормативних ридень глави держави, законодавчих і виконавчих органів влади.

У зв'язку з цим на особливу увагу заслуговує консти­туційний контроль, що здшснює КСУ, зміст якого включає перевірку на конституцій­ність акта чи його окремого положення у конкретній справі, де цей акт чи положення, питання про консти­туційність якого виникає, застосовується.

Говорячи про розмежування компетенції між КСУ і судами загальної юрисдикції, не можна забувати про можливість об'єднання їх зусиль, спрямова­них на захист єдиного правового простору України, який базується на вищш юридичнш силі Конституції України, її прямій дії. Узгоджена і не суперечлива система законів і підзаконних актіїз як органів законодавчої, так і виконавчої гілок влади потребує постійного належного захисту. Тому КСУ і система судів загальної юрисдикції мають координувати свої дії з метою захисту і забезпечення єдності правового простору, впливу на стан правопорядку в суспільстві.