Провадження у справах щодо конституційності законів та інших правових актів вру, актів президента України, актів кабінету міністрів України, правових актів верховної ради автономної республіки крим

 

Предмет розгляду. Предметом розгляду цієї категорії справ відповідно до пункту 1 ст. 13 Закону України «Про" КСУ» (далі — Закон) є закони та інші правові акти ВРУ, акти Прези­дента України, акти Кабінету Міністрів України, правові: акти Автономної Республіки Крим.

Об'єктом конституційного контролю спеціалізованих органів правосуддя є визначений у Конституції чи законі, перелік нормативно-правових актів відповідної країни. Він не однаковий у різних країнах. Наприклад, під юрис­дикцію конституційних судів Азербайджану, Киргизста­ну, Латвії та Естонії підпадають усі види нормативних; актів: закони, акти Президента, виконавчої влади, орга-і нів місцевої влади та місцевого самоврядування. У Росії Г до зазначеного переліку належать також нормативні акти суб'єктів федерації за їх предметом відання, а в Казах­стані — лише закони і міжнародні договори.

У країнах пострадянського простору у сфері судового | конституційного контролю склалися дві системи забез­печення конституційності нормативно-правових актів. Одна із систем має на меті забезпечити їх відповідність* лише конституції. До держав, де «еталоном» конституцій-! ності є лише основний закон, належать Вірменія, Грузія,^ Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, і Естонія. В інших країнах закріплено систему «ієрархічно­го» забезпечення конституційної відповідності норматив­но-правових актів (Азербайджан, Білорусь, Латвія, Литва, | Узбекистан). У цих країнах залежно від юридичної сили та виду нормативно-правового акта останній перевіряє­ться органом конституційного контролю на відповідність або конституції, або конституції і законам, актам Прези­дента та уряду.

У розвиток норми ст. 150 Конституції України під­пунктом 2 п. З розділу IV Закону було передбачено, що юрисдикція КСУ з питань про відповідність Конституції України (конституційність) по­ширюється на закони України та інші правові акти ВРУ, її органів, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, прийняті до набуття чинності Конституцією України. За конституційним по­данням народних депутатш України КСУ розглянув спір стосовно поширення юрисдикції КСУ з питань про відповідність Конституції України законів України та інших право­вих актів, прийнятих до набуття чинності Конституцією України, та правових актів органів ВРУ і визнав положення пп. 2 п. З розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону в частині віднесення до юрисдикції КСУ питань про відповідність Конституції України (конституційність) пра­вових актів органів ВРУ такими, що не відповідають Конституції України, крім нормативних актів Президії ВРУ, прийнятих до набуття чинності Конституцією України (Рішення КСУ від 23 червня 1997 р. № 2-зп). Тобто, об'єктом конституційного контролю у Консти­туційному Суді України можуть бути лише акти норма­тивно-правового характеру.

Розв'язання питань щодо конституційності всіх інших актів, що не увійшли до цього переліку, віднесено до ком­петенції судів загальної юрисдикції. Це, зокрема, рішення органів місцевого самоврядування, акти органів виконав­чої влади: міністерств, інших центральних органів вико­навчої влади, місцевих державних адміністрації!, акти су­дів загальної юрисдикції (ст. 14 Закону).

Суб'єкти звернення. Повноважним суб'єктом права на конституційне подання до КСУ відповідно до ст. 150 Конституції України та ст. 40 Закону є Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України, Верховний Суд України! Уповноважений ВРУ з прав людини,| Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Порівняльний аналіз конституцій та законів про кон­ституційні суди деяких країн свідчить про те, що перелікі суб'єктів права на звернення в конституційні суди в них! різний. В одних країнах — це глава держави, парламент, його палати (Азербайджан, Білорусь, Киргизстан, Латвія,.! Росія, Узбекистан), в інших — депутат або група депутатів;!? президія, комітети та постійні комісії парламенту (Таджи­кистан); голови парламенту або його палат (Таджикистан, Узбекистан та Казахстан); парламентська фракція (Мол­дова); уряд, прем'єр-міністр (Казахстан, Киргизстан); міністр юстиції (Молдова); канцлер юстиції (Естонія); | вищі судові інстанції загальної та арбітражної юрисдикції ■ або всі суди (Киргизстан, Естонія); генеральний прокурор (Азербайджан, Латвія, Киргизстан, Молдова, Узбекистан), парламентські адвокати (Молдова); Рада державного кон­тролю (Латвія); органи законодавчої та виконавчої влади суб'єктів Російської Федерації, вищі органи державної вла­ди автономних утворень (Грузія, Таджикистан, Узбекис­тан) або адміністративних одиниць (Киргизстан).

Суб'єкти права на конституційне подання, зазначені у ст. 150 Конституції України та ст. 40 Закону, направля­ють до КСУ матеріали, в яких дається правове обгрунтування тверджень про неконсти­туційність законів, інших правових актів Конституції України.

Як свідчить практика, найактивнішими суб'єктами пра­ва на конституційне подання до КСУ з питань конституцшності законів та інших правових актів є Президент України та народні депутати України. Інші суб'єкти не відзначаються особливою активністю, що зу­мовлено як недосконалістю проведення контролю поточ­ного законодавства органами державної влади, так і самим механізмом звернення до органу конституційної юрис­дикції Уповноваженого ВРУ з прав людини та Верховного Суду України.

Участь у конституційному провадженні. Для забезпе­чення повноти та всебічного розгляду справ КСУ обов'язково залучає до участі в про­вадженні у справі представників органів влади, акти яких оспорюються стосовно їх конституційності.

Рішення у справах. Як уже зазначалося, КСУ приймає рішення щодо конституційності за­конні та інших правових актів ВРУ, актів Президента України, актів Кабінету Мшістрш Украї­ни, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

У разі визнання КСУ не­конституційними повністю чи в окремій частині законів та інших правових актів або їх окремих положень вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття КСУ рішення щодо їх не­конституційності (ч. 2 ст. 152 Конституції України, ч. 2 ст. 73 Закону).

КСУ може вказати на пре­юдиціальність свого ріїдення при розгляді судами загаль­ної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта (ст. 74 За­кону).

Критерії допустимості. Закон України «Про КСУ» не регламентує питання щодо кри­теріїв допустимості. Вони доктринально виведені з повно­важень і компетенції Конституцшного Суду, визначених Конституцією України. Зазначені критерії дають відповідь на питання, за яких умов допускається звернення до КСУ, тобто участь у відповідних правовідносинах. Ці умови нерідко збігаються з підстава­ми про відмову у відкритті конституцшного провадження (ст. 45 Закону).

Предметом розгляду КСУ у цій категорії справ може бути конституційне подання, в якому викладаються аргументи і твердження щодо некон-ституцшності оспорюваних законів, інших правових актів (ч. 1 ст. 71 Закону).

Виходячи зі смислу Конституції України, Закону Украї­ни «Про КСУ», КСУ виробив певні критерії допустимості звернень щодо відповідності законів та інших правових актів Коні ституції України, які дістали своє відображення в ухвала^ КСУ про відмову у відкрк конституційного провадження у справах.

Конституційне подання про перевірку на відповідність! законів та інших правових актів Конституції Україні недопустиме, якщо:

— оспорюється нормативно-правовий акт, який вичер пав свою дію чи втратив чинність.

КСУ Ухвалою від 13 квітня^ 2000р. № 37-у/2000 відмовив у відкритті конституційного! провадження у справі за конституційним поданням 76 на-' родних депутатів України щодо відповідності Конституції^ України (конституційності) Указу Президента України \ «Про гарантування захисту економічних інтересів та по­ліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай)» на тій підставі, що 3 грудня 1999р. Президент України видав Указ «Про не­відкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» № 1529/99, яким внесено істотні зміни в регулювання відносин, що раніше регулювались Указом Президента України «Про гарантування захисту економіч­них інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай)». Узв 'язку з цим оспорюваний Указ Президента України фак­тично втратив чинність, а отже і відпали підстави для розгляду цієї справи КСУ;

— порушуються питання, які вже були предметом роз­гляду КСУ.

КСУ Ухвалою від 29 листопада 2000 р. № 59-у/2000 р. відмовив у відкритті конституцій­ного провадження у справі, за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Консти­туції України (конституційності) положень статей 2, 20, ч. З ст. 25, статей 26, 28, 31, 34, ч. 2 ст. 38, ч. З ст. 39, частин 6, 7, 8 ст. 42, ч. 1 ст. 49 Закону України «Про вибо­ри народних депутатів України» на тій підставі, що пору­шені питання вже були вирішені КСУ (Рішення КСУ від 26 лю­того 1998р. № 1-рп/98 — справа про вибори народних депутатів України), а тому не підлягають розгляду в новому кон­ституційному провадженні;

— порушуються питання, які потребують з'ясування фактичних обставин справи або які підлягають вирішен­ню в судах загальної юрисдикції.

КСУ Ухвалою від 27 жовтня 1999р. № 42-у/99 відмовив у відкритті конституційно­го провадження у справі за конституційним поданням на­родних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Декрету Кабінету Міністрів України «Про впорядкування використання адміністратив­них будинків і нежилих приміщень, що перебувають у дер­жавній власності» від 11 січня 1993 р. № 5-93 та розпоря­джень Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. № 509-р і від 12 вересня 1997 р. № 504-р. на тій підставі, що в конституційному поданні народних депутатів України має місце оспорювання актів Кабінету Міністрів України у сфері господарських правовідносин щодо вирішення конкрет­них питань, а наведене правове обгрунтування їх неконсти­туційності фактично стосується неузгодженості Декрету, який має силу закону, та розпоряджень з іншими закона­ми, а не з нормами Конституції України. А згідно зі ст. 14 Закону України «Про КСУ» до повно­важень КСУ не належать пи­тання щодо неузгодженості Декрету з нормами чинного законодавства, щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та орга­нів місцевого самоврядування, а також інші питання, відне­сені до компетенції судів загальної юрисдикції;

— заявник не наділений Конституцією України правом на конституційне подання з питань відповідності Консти­туції України законів та інших правових актів.

КСУ Ухвалою від 1 жовтня 2002р. № 51-у/2002 відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням грома­дянина США Глотова Олександра Леонідовича щодо офіційного тлумачення положень статей 42, 43 Консти­туції України, Закону України «Про адвокатуру» і ст. 1 Закону України «Про підприємництво» та визнання некон­ституційними положень статей 2, 17 Закону України «Про адвокатуру» на тій підставі, що громадянин Глотов О. Л. не є суб'єктом права на конституційне подання з питань] конституційності;

— оспорюваний акт не підлягає розгляду у Конститу­ційному Суді України.

КСУ Ухвалою від 28 лютого і 2001 р. № 1-у/2001 відмовив у відкритті конституційного \ провадження у справі за конституційним поданням 104 на­родних депутатів України щодо відповідності Конститу­ції України (конституційності) Постанови Верховної Ради І України «Про прийняття в першому читанні проекту Земель­ного кодексу України» на тій підставі, що, як вказав КСУ, він не уповноважений проводити слідчі} дії. А підставою для визнання правових актів неконститу-1 ційними може бути порушення лише тієї процедури їх розгля-1 ду, ухвалення або набрання ними чинності, яка встановленої Конституцією України (ст. 152 Конституції України). До того ж, відповідно до ч. 5 ст. 82 Основного Закону України порядок роботи ВРУ встановлюється Кон­ституцією України та законом про Регламент Верховної і Ради України. Чинний Регламент ВРУ від 27липня 1994 р., як зазначено в Рішенні КСУ від 3 грудня 1998 р. № 17-рп/98 у справі за кон­ституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) По­станови ВРУ «Про внесення змін до Регла­менту ВРУ», як нормативно-правовий акт не є законом України. КСУ відповідно до своїх повноважень не може втручатись у законодавчий процес. Зазначена Постанова не належить до тих правових актів ВРУ, які відповідно до ст. 150 Кон­ституції України є предметом (об'єктом) розгляду в Консти­туційному Суді України. А тому конституційне провадження у справі не може бути відкрито у зв 'язку з непідвідомчістю Конституційному Суду України питань, порушених у консти­туційному поданні;

— порушується клопотання про визнання неконсти­туційними окремих положень і одночасно про їх офіційне тлумачення, що виключає одне одного.

КСУ Ухвалою від 5 грудня 2002 р. № 62-у/2002 відмовив у відкритті конституційного провад­ження у справі за конституційним поданням Верховного Суду

України щодо відповідності Конституції України (консти­туційності) положень ст. 110, ч. 5 ст. 234, ч. 2 ст. 236 Кримінально-процесуального кодексу України та офіційного тлумачення положень ч. З ст. 8, ч. 2 ст. 55, ч. 1 ст. 64 Конституції України, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про проку­ратуру» і понять «акти», «рішення», «дії», «бездіяльність», які застосовані в ч. 2 ст. 55 Конституції України, стат­тях 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, ст. 248³ Цивільного процесуального кодексу України, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» на тій підставі, що клопотання про визнання неконституційними положень статтях 110, ч. 6 ст. 234, ч. З ст. 236 КПК України, і вод­ночас — про їх офіційне тлумачення, виключає одне одного. Можна порушувати питання про офіційне тлумачення лише тих норм закону, які суб'єкт права на конституційне подан­ня визнає конституційними;

— якщо порушуються питання про відповідність за­конів та інших нормативних актів міжнародним догово­рам України, що не віднесено до повноважень КСУ.

З цієї причини, зокрема, КСУ своєю Ухвалою від 31 жовтня 2002 р. № 56-у/2002 відмо­вив у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційнос­ті) п. 7 ч. 1 ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

 

Провадження у справах щодо конституційності правових актів, що викликають спір стосовно повноважень конституційних органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування

Предмет розгляду. КСУ роз­глядає спір стосовно повноважень конституційних орга­нів державної влади України, органів влади.Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, ящо один із суб'єктів права на конституційне подану вважає, що закони та інші правові акти Верховної Раді України, акти Президента України, акти Кабінету Мі| ністрів України, правові акти Верховної Ради Автономне Республіки Крим, якими встановлено повноваження за, значених органів, не відповідають Конституції Україні (ст. 75 Закону)/Тобто об'єктом конституційного контроц лю є правові акти, якими встановлюються повноваження зазначених органів.

На відміну від "Конституції України в конституцій багатьох інших держав чітко передбачено повноважені— КСУ щодо розгляду справ про ком-і петенцію. Наприклад, Конституцією Грузії (п. «б» ч. 1 ст. 89) передбачено, що КСУ розглядає! спори щодо розмежування компетенції між державними! органами, Конституцією Таджикистану (п. 2 ч. З ст. 89) спори між державними органами щодо їх компетенції.; Юрисдикція КСУ Російської Федерації; згідно зі ст. 125 Конституції РФ розглядається в трьох ас-^ пектах і поширюється на вирішення спорів про компе­тенцію між федеральними органами державної влади, ор­ганами державної влади Російської Федерації та органа­ми державної влади її суб'єктів, між вищими органами суб'єктів Федерації...

Суб'єкти звернення. Суб'єктами права на конституцій­не подання з цієї категорії питань є Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України, Вер­ховний Суд України, Уповноважений ВРУ з прав людини, Верховна Рада Автономної Рес­публіки Крим (ст. 40 Закону).

Кожен із зазначених суб'єктів права на конституційне подання може звернутися до Конституцшного Суду Украї­ни з конституційним поданням стосовно повноважень конституційних органів державної влади України, органш влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на будь-якій стадії конституційного про­вадження, якщо він вважає, що рішення КСУ у справі може вплинути на обсяг їх повнова­жень (ст. 76 Закону).

Коло суб'єктів, наділених правом на звернення із спо­рів щодо компетенції, у різних країнах різне. Наприклад, у Росії — це президент, парламент, уряд, суди тощо, у Грузії — президент, одна п'ята членів парламенту, вищі представницькі органи Абхазії та Аджарії, суди, народний захисник, у Таджикистані — президент, міністерства, державні комітети і відомства, місцеві представницькі та виконавчі органи державної влади.

Рішення у справах. КСУ в резо­лютивній частині рішення дає висновок щодо консти­туційності правового акта, яким встановлено повноважен­ня конституцшних органів державної влади, Автономної Республіки Крим та органш місцевого самоврядування (ст. 77 Закону).

Критерії допустимості. Звернення про перевірку на конституційність правових актів, що викликають спір сто­совно повноважень конституційних органів державної вла­ди України, органів влади Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування є недопустимими у разі, якщо:

— оспорюваний акт не підпадає під перелік правових актів, які можуть бути об'єктом конституційно-правової перевірки.

Конституцшний Суд України Ухвалою від 12 січня 2000р. № 11-у/2000 відмовив у відкритті конституційного провад­ження у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (консти­туційності) Постанови ВРУ «Про звер­нення ВРУ до Президента України щодо звільнення Савенка О. М. з посади Голови Державного комі­тету телебачення і радіомовлення України» на тій підставі, що предметом розгляду КСУ є, зо­крема, закони та інші правові акти ВРУ, а оспорюваний акт про висловлення недовіри Голові Держав­ного комітету телебачення і радіомовлення України не є пра­вовим актом, а тому не може бути об'єктом консти­туційно-правової перевірки;

— в обгрунтуванні щодо неконституційності правового акта або окремих його положень наводяться аргументи, що втратили значення.

КСУ Ухвалою від 26 березні 2002р. № 22-у/2002 відмовив у відкритті конституційною провадження у справі за конституційним поданням 57 на радних депутатів України щодо відповідності Констититуції України (конституційності) Указу Президента Укрсщ ни «Про Основні напрями земельної реформи в Україні 2001—2005 роки», в якій депутати оспорювали зазначені. Указ на тій підставі, що з прийняттям нового Земельнощ кодексу України, в якому знайшли своє розв 'язання питащ ня, що були предметом спору, підстави для розгляду ост, рюваних положень Указу Президента України на предмет | конституційності відпали.