Створення й етапи розвитку прокуратури в Україні.

Створення й етапи розвитку прокуратури в Україні.

Прокурор (від лат. ргосугаїог — завідуючий, управляючий, піклувальник) — офіційна посадова особа органів прокурату­ри. У Стародавньому Римі — управляючий майном, маєтком тощо. Ними були улюблені раби імператора. Посада прокурора як державного чиновника запроваджувалась із введенням Августовської Конституції. Це був, власне, слуга імператора з представницькою владою, і особливу роль вони відігравали при зборі податків, управлінні імператорським маєтком тощо. Пізніше прокурор став представником у суді за призначенням свого довірителя.Засновником королівської прокуратури визнається французький король Філіп IVКрасивий, бо при ньому у 1302 році впер­ше було визначено законом Положення Королівських проку­рорів в судах. У кінці XVIIст. прокуратура склалася як могутня державна установа, очолювана прокурором. В основному поса­ди прокурорів продавалися з правом спадкоємництва. Проку­рори передусім захищали інтереси корони.При пануванні розшукового процесу роль прокурора зводи­лась до порушення розслідування та нагляду за діяльністю суддів. Прокурор був посередником між судом і королівською владою.У Росії за Петра І прообразом прокурорів стали фіскали, що нагадували недосконалу посаду західних прокурорів. Фіскали не виправдали себе і були замінені на прокурорів, вони відігра­вали роль «ока» імператора і стряпчих у справах державних.Походження російської прокуратури датується ерою Петра Великого, який у 1722 році прийняв французьку модель проку­ратури для того, щоб мати ефективний контрольний орган, «око государево», який наглядав би за центральними та місцевими адміністративними органами'. Прокурор підпорядковувався безпосередньо Імператору і зобов'язаний був наглядати за діяльністю Сенату та Колегій, «щоб не порушувалась воля його величності». Прокуратура такого типу якнайкраще відпо­відала ідеям і вимогам самодержавного царату, його експан­сивній і жорстокій політиціУ 1864 році було проведено ряд реформ, які певною мірою демократизували Росію того часу. Звичайно, притерпіли зміни й органи прокуратури. За основу було взято знову ж французьку модель, але вже з середини XIXстоліття, згідно з якою прокура­тура була позбавлена функції тотального нагляду, в її компетен­цію входили лише процесуальні функції. Цей заклад вважався одним із символів царату і був відмінений у 1918 році. Радянська прокуратура була заснована в 1922 році і означа­ла повернення до старих традицій, які існували в Російській імперії до 1864 року. Функції нагляду за виконанням законів поза сферою кримінального права було поновлено. Це загаль­ний нагляд за діяльністю виконавчих органів, місцевих Рад, судів, підприємств, громадських організацій, службовців тощо. Мета цієї функції — забезпечення нагляду за виконанням законів у всій державі. Уперше прокуратуру було створено в ХIII столітті у Франції для захисту інтересів королівської влади в судах, а пізніше – для переслідування злочинців і поновлення правопорядку.

Виділяють такі етапи становлення та розвитку прокуратури України:1) Етап становлення та розвитку прокуратури в Україні як складовій території російської імперії часів Петра І і до лютнево-жовтневих подій 1917 року (1722-1917 р.р.).

2) Етап розвитку прокуратури України часів існування:а) української Центральної Ради (листопад 1917 р. - квітень 1918р.).б) гетьманату (квітень 1918 р. - листопад 1918р.),в) директорії (листопад 1918 р. - лютий 1919 р.).

3) Етап розвитку прокуратури на Україні в часи радянської доби (лютий 1919 р. - листопад 1991 р.)

4) Сучасний етап діяльності прокуратури в радянській Україні. Походження Української прокуратури можна ототожнювати з походженням російської, оскільки Україна, на час виникнення прокуратури входила до складу російської імперії.

15 грудня 1917 року у новоутвореній УНР ухвалено Закон "Про утворення Генерального Суду". У його складі було засновано ПРОКУРАТОРІЮ на чолі зі старшим прокуратором, який призначався Генеральним секретарем судових справ.4 січня 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон "Про урядження прокураторського догляду на Україні". Цим, фактично, було створено органи прокуратури УНР. Прокуратори організовувалися при апеляційних та окружних судах. Очолювали відповідні прокураторії Старші прокуратори. Наказом Генерального секретаря судових справ від 18 січня 1918 року №7 на посаду Старшого прокурора Генерального суду призначено Маркевича Дмитра Васильовича.Трохи більше місяця діяла ця прокуратура. Після встановлення на більшості території України радянської влади, були створені нові органи прокуратури, спочатку у складі суду, згідно Декрету від 14 лютого 1919 року "Про суд", а з 28 червня 1922 р., згідно Постанови ВУЦВК, "Про затвердження Положення про прокурорський нагляд в УРСР" у складі НаркомЮсту УРСР. З 10 травня 1925 року, а саме з прийняття 2-ї Конституції УРСР прокуратура почала діяти як самостійний орган.Прокурор УСРР став іменуватися Генеральним прокурором республіки.17 грудня 1933 р. було створено Прокуратуру Союзу РСР, на яку покладено керівництво діяльністю органів прокуратур усіх союзних республік. Прокуратура Верховного Суду СРСР ліквідувалася..Від 1935 до 1939 рр. – у період грубого порушення прав і свобод людини – Прокуратуру СРСР очолював А.Я. Вишинський, який своєю теорією про докази створював умови для масових репресій. У 1954 р. Вишинський закінчив своє життя самогубством.

Після звільнення у 1939 р. А.Я. Вишинського з посади Прокурора СРСР на цю посаду було призначено М.І. Панкратьєва, який працював до 1940 року. З серпня 1940 р. до 19 листопада 1943 р. Прокурором СРСР був В.М. Бочков, за якого у вересні 1943 р. для працівників прокуратури було введено формений одяг. З 4 грудня 1943 року до 4 лютого 1948 р. Генеральну прокуратуру СРСР очолював К.П. Горшенін. У цей період, 19 березня 1946 р., Прокурор СРСР став іменуватися Генеральним прокурором СРСР. З 29 січня 1948 р. до 30 червня 1953 р. Генеральним прокурором Союзу РСР працював Г.М. Софронов. З 1953 р. до лютого 1981 р. Генеральним прокурором Союзу РСР був Р.А. Руденко, який до призначення на посаду працював прокурором Української РСР. У 1945-1946 рр. Р.А. Руденко – Головний обвинувач від СРСР на Нюрнберзькому процесі у справах головних фашистських військових злочинців. Роман Андрійович Руденко, видатний працівник, державний діяч, депутат Верховної Ради СРСР і УРСР кількох скликань, Герой Соціалістичної Праці, очолював Генеральну прокуратуру 27 років і багато зробив для розвитку органів прокуратури Союзу РСР. За його активної участі було розроблено і прийнято ЗО листопада 1979 р. сесією Верховної Ради Союзу РСР Закон СРСР "Про прокуратуру СРСР, який став зразком при розробленні Закону України "Про прокуратуру" в 1991 році.з 27 грудня 1990 року до 29 січня 1992 р. – М.С. Трубін. Це був останній прокурор Союзу РСР.

Четвертий етап історії прокуратури України починається з 1991 р. В історії прокуратури України, як і всієї України, проходять істотні зміни. 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України прийнято Декларацію про державний суверенітет. 5 листопада 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про прокуратуру", яким покладено початок нового етапу розвитку та діяльності органів прокуратури України. У ст. 5 Закону "Про прокуратуру" чітко визначено основні функції, які виконує прокуратура.6 листопада 1991 року постановами Верховної Ради України затверджено "Положення про класні чини працівників органів прокуратури України" і "Дисциплінарний статут прокуратури України".У Конституції України, прийнятій Верховною Радою України 28 червня 1996 року, передбачено ряд положень про прокуратуру. Так, ст.ст. 121-123 Конституції України визначають прокуратуру як єдину систему, її функції, порядок призначення і звільнення Генерального прокурора, строк його повноважень. З урахуванням вимог Конституції Верховною Радою України були внесені відповідні зміни до Закону "Про прокуратуру".

45.

Виконання судових рішень

Виокремлення цього нагляду в самостійну функцію зумовлено важливістю забезпечення прав і свобод громадян, які відбувають покарання, а також осіб, які підозрюються й обвинувачуються у вчиненні злочинів у випадках, коли їх затримують або беруть під варту. Для цих осіб гарантією охорони їх прав є наглядова діяльність прокуратур. Гарантією попередження і своєчасного усунення порушень прав та інтересів затриманих, узятих під варту і засуджених, осіб, які перебувають за рішенням суду в психіатричних лікарнях, є проведення прокурором перевірок в установах і органах, де вони тримаються, систематично, незалежно від наявності даних про порушення законності.

Засобами прокурорського нагляду забезпечується виконання не лише прав засуджених, затриманих осіб, узятих під варту і тих, до кого застосовано примусові заходи медичного характеру, але й вимог щодо захисту прав людини у сфері боротьби зі злочинністю.

Законом України "Про прокуратуру" (ст. 44) визначено й предмет прокурорського нагляду:

1. законність перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, виправно-трудових, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом;

2. додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах;

3. додержання встановлених законодавством прав осіб, які перебувають у цих установах, і виконання ними своїх обов’язків;

4. законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації виправно-трудових та інших установ, які виконують покарання або заходи примусового характеру, пов’язані з обмеженням особистої свободи громадян.

Ураховуючи, що в установах для попереднього ув’язнення тримаються в основному обвинувачені та підсудні, а в установах тримання затриманих –підозрювані, то права й обов’язки їх регламентуються кримінально-процесуальним законодавством та Законом України "Про попереднє ув’язнення".

В органах та установах, які виконують покарання або заходи примусового характеру, що призначаються судом, тримаються особи, щодо яких прийнято рішення судів. Права й обов’язки цих осіб регламентуються Кримінально-виконавчим кодексом та Законом України "Про попереднє ув’язнення".

Таким чином, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, керується Конституцією України, Законами України "Про прокуратуру", "Про попереднє ув’язнення", Кримінально-процесуальним кодексом, Кримінально-виконавчим кодексом, іншим національним законодавством, а також вимогами Загальної декларації прав людини, Європейських пенітенціарних правил (1987 р.) та інших міжнародних актів.

Виконуючи цю функцію і враховуючи предмет нагляду, прокурор вирішує головне завдання нагляду:

1. не допускати незаконних обмежень особистої свободи громадян, гарантованої Конституцією України;

2. усувати незаконні обмеження особистої свободи громадян і поновлювати їх порушені права;

3. не допускати обмежень особистої свободи громадян, а застосовувати їх тільки тоді, коли для невідкладного захисту інтересів громадян або держави інші заходи будуть визнані недостатніми чи малоефективними;

4. стежити, щоб примусові заходи медичного і виховного характеру застосовувалися лише до суспільно небезпечних осіб за наявності достатніх медичних підстав.

Таким чином, завдання прокурорського нагляду полягають у нагляді не лише за додержанням кримінально-виконавчого законодавства, але й за забезпеченням виконання затриманими, взятими під варту і засудженими покладених на них обов’язків, за дотриманням їх прав, регламентованих законом.

Зважаючи на вимоги законодавчих актів, які регламентують наглядову діяльність, прокурор зобов’язаний:

1. забезпечити нагляд за своєчасним і правильним виконанням, відповідно до закону, судових рішень у кримінальних справах;

2. забезпечити нагляд за законністю перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, виправно-трудових та інших органах і установах, які виконують кримінальне покарання або реалізують застосування заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

3. забезпечити нагляд за додержанням установлених законом прав осіб, які перебувають під вартою, засуджених, виконанням ними обов’язків, а також додержанням порядку й умов їх тримання та відбування покарання;

4. забезпечити нагляд за додержанням вимог законодавства про звільнення засуджених від відбування покарання, виконання вироку та з інших питань, пов’язаних з виконанням вироку.

З метою виконання судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, повязаних з обмеженням особистої свободи громадян, у державі створено установи й органи, які виконують і застосовують ці заходи.

Органи прокуратури, здійснюючи нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, проводять перевірки в державних установах й органах, які виконують судові рішення, а також застосовують заходи примусового характеру, які обмежують особисту свободу людини. Безпосередніми об’єктами нагляду є державні органи й установи, у тому числі:

1. Органи й установи Державного департаменту України з питань виконання покарань: а) кримінально-виконавчі інспекції; б) спеціально-виховні установи (виховні колонії); в) арештні доми; г) кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі – виправні центри); ґ) кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі – виправні колонії); д) слідчі ізолятори; є) державна виконавча служба.

2. Місця тримання затримання органів внутрішніх: оправ і прикордонної служби: а) ізолятори тимчасового тримання (ІТТ) і кімнати для доставлених осіб у чергових частинах райміськвідділів внутрішніх справ.

3. Органи внутрішніх справ, на яких покладається: контроль за виконанням покарань у вигляді індивідуально-профілактичної роботи за місцем перебування засудженого до громадських робіт, а також контроль за поведінкою осіб, звільнених судом від відбування покарання з іспитовим строком (ст. 75 КК), вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, звільнених від покарання з іспитовим строком, умовно-достроково звільнених осіб від покарання (ст. 81 КК).

4. Військові частини, гауптвахти виконують покарання у вигляді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з триманням засуджених на гауптвахтах.

5. Дисциплінарні батальйони, де відбувають покарання засуджені військовослужбовці дострокової служби.

6. Психіатричні стаціонари Міністерства охорони здоров’я (психіатричні лікарні), де виконуються рішення судів у кримінальних справах щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

7. Спеціалізовані державні органи (спеціальні виховні або лікувально-виховні установи для неповнолітніх), які реалізують примусові заходи виховного характеру, застосовані судом до неповнолітніх, яких суд звільнив від покарання а також до неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності.

Відповідно до п. 1 Наказу Генерального прокурора України № 8 гн від 23 квітня 2004 р. "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян" визначено суб’єкти з нагляду за додержанням законів на таких об’єктах:

1. У слідчих ізоляторах управлінь (відділів) Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі – ДДУПВП) в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києва та Київської області, у тому числі стосовно засуджених до арешту, які до створення арештних домів тимчасово тримаються в окремих секціях (постах) слідчих ізоляторів, а також у регіональних комісіях з питань розподілу, направлення та переведення засуджених до позбавлення волі зі слідчих ізоляторів до виправно-трудових установ управлінь (відділів ДДУПВП) – відділи прокуратур АРК та областей (старші помічники прокурорів областей і м. Києва) з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, у взаємодії з іншими структурними підрозділами.

2. У міжобласних центрах і відділеннях стаціонарної судово-психіатричної експертизи для осіб, які тримаються під вартою, відділи прокуратур Автономної Республіки Крим, областей (старші помічники прокурорів областей і м. Києва) з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистостої свободи громадян, за місцем розташування таких медичних закладів.

3. У Республіканській психіатричній лікарні із суворим наглядом, відділеннях психіатричних лікарень з посиленим наглядом при застосуванні примусових заходів медичного характеру стосовно осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, – відділи прокуратур АРК та областей (старші помічники прокурорів областей) з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, за місцем розташування таких медичних закладів.

4. У виправних і виховних колоніях, у кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах), дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, лікувально-трудових профілакторіях управлінь (відділів) ДДУПВП в АРК та областях – прокурори з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, у разі відсутності таких прокурорів – міські, районні, міжрайонні прокурори, за місцем їх розташування.

5. У дисциплінарному батальйоні Збройних сил України – військовий прокурор північного регіону України; на гауптвахтах, де відбувають арешт військовослужбовці, – відповідні військові прокурори гарнізонів. У військових частинах зі службового обмеження для військовослужбовців і засуджених до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, – військові прокурори гарнізонів за місцем дислокації військових частин.

6. У кримінально-виконавчих інспекціях управлінь (відділів) ДДУПВП в АРК, областях, м. Києві та Київській області, м. Севастополі – районні, міські, районні в містах і міжрайонні прокурори, за місцем їх розташування.

7. У районних, міських, районних у містах відділах Державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції щодо виконання кримінальних покарань у вигляді штрафу та конфіскації в кримінальних справах у частині майна – районні, міські, районні в містах і міжрайонні прокурори, за місцем їх розташування.

8. В ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ), кімнатах для доставлених у чергових частинах МРВ УМВС – міські, районні та міжрайонні прокурори.

Таким чином, згщно з вимогами Генерального прокурора міські, районні та міжрайонні прокурори здійснюють нагляд за додержанням законів у кримінально-виконавчих інспекціях управлінь (відділів) ДДУПВП, Ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ) і кімнатах для доставлених у чергових частинах райвідділів і міськвідділів управлінь внутрішніх справ, а також у райміськвідділах Державної виконавчої служби управління юстиції щодо виконання вироків, ухвал і постанов судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень і позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.

З урахуванням визначених вимог наказу Генерального прокурора України міськрайпрокурорам необхідно розподіляти службові обовязки й планувати роботу в прокуратурі.

 

Повноваження при виконанні

Відповідно до ст. 22 КВК України прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами згідно з Законом України "Про прокуратуру".

Для здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів адміністраціями органів і установ, які виконують покарання і застосовують призначені судом заходи примусового характеру, адміністраціями місць тримання затриманих і взятих під варту; для попередження, виявлення й усунення порушень закону прокурори наділені відповідними повноваженнями.

Згідно з ч. 2 ст. 44 Закону України "Про прокуратуру" прокурор має право:

1. у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього увязнення, установи, у яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховування;

2. безперешкодно входити до всіх приміщень, де перебувають особи, до яких застосовані заходи медичного та виховного характеру, а також тримаються адміністративно затримані, заарештовані;

3. опитувати затриманих, заарештованих і засуджених;

4. знайомитися з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;

5. перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству;

6. вимагати від посадових осіб органів, виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання, пояснень з приводу допущених порушень, а також: проведення перевірок;

7. негайно звільняти особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.

Здійснюючи нагляд за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру, прокурор користується повноваженнями владно-розпорядчого характеру. Закон України "Про прокуратуру" визначає, що постанови та вказівки прокурора щодо додержання законності й умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі, інших покарань, а також осіб, до яких застосовані заходи примусового характеру, є обов’язковими та підлягають негайному виконанню (ст. 45 Закону), такі ж вимоги містяться в ст. 22 (КВК).

Указані норми Гарантують захист прав і законних Інтересів затриманих, заарештованих і позбавлених волі осіб, визначених нормами КПК, КВК, Законом України "Про попереднє ув’язнення", а також у відомчих актах Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства охорони здоров’я та інших органів, які видають накази, розпорядження та інструкції, що забезпечують виконання чинного законодавства. Незважаючи на те, що прокурор не здійснює нагляд за виконанням відомчих актів, порушення або невиконання їх означає одночасно і порушення законів, бо акти, як правило, роз’яснюють порядок застосування законів, а їх невиконання створює причини й умови порушення закону. Прокурор, реагуючи на виявлені порушення закону, указує на причини й умови цих порушень, посилаючись на відомчі акти.

Генеральний прокурор України в наказі за № 8 гн від 23 квітня 2004 р. вимагає від підлеглих прокурорів проводити комплексні перевірки додержання законів, визначаючи терміни їх проведення (п. б наказу), а саме:1. у слідчих ізоляторах, дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, а також комісіях з питань розподілу, направлення та переведення засуджених до позбавлення волі зі слідчих ізоляторів до виправних і виховних установ – щомісяця;

2. у місцях виконання покарань і заходів примусового характеру, що призначаються судом, – один раз на півріччя;

3. у кримінально-виконавчих інспекціях – щокварталу і т.д.

Крім цього, відповідно до вимог п. 7 Наказу Генерального прокурора за № 4 від 28 жовтня 2002 р. "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство" визначаються і такі терміни перевірок:

1. прокурорами АРК, областей, міст Києва і Севастополя в слідчих ізоляторах МВС та СБУ – щомісяця;

2. міськими, районними, міжрайонними й іншими прирівняними до них прокурорами – не рідше як один раз на десять днів перевіряти в ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ), кімнатах для Доставлених у чергових частинах МРВ УМВС законність затримання осіб.

Генеральний прокурор України покладає на прокурорів обов’язок проводити комплексні перевірки, під час яких особливу увагу звертати на наявність законних підстав та обґрунтованість тримання громадян у місцях попереднього ув’язнення, установах виконання покарань і заходів примусового характеру, що призначаються судом; додержання вимог закону щодо режиму тримання; додержання прав ув’язнених і засуджених і виконання ними своїх обов’язків; застосування до таких осіб заходів заохочення та дисциплінарного впливу; їх матеріально-побутове та медико-санітарне забезпечення; залучення до суспільно корисної праці та додержання законів про охорону праці; створення умов для їх виправлення і ресоціалізації; додержання законів при звільненні; додержання вимог закону в діяльності спостережних комісій, служб у справах неповнолітніх щодо здійснення ними громадського контролю за дотриманням прав ув’язнених і Засуджених (п. 4 наказу №8гн).

Перевіряючи додержання законності в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установ, у яких засуджені відбувають покарання, установ для примусового лікування і виховання, прокурор має право опитувати осіб, які там перебувають, знайомитися з документами, на підставі яких цих осіб затримано, заарештовано, засуджено або до них застосовано заходи примусового характеру (ст. 44 Закону "Про прокуратуру"). Опитування є однією з форм виявлення порушень законності, проводиться воно як у присутності адміністрації, так і без неї. Крім цього, прокурор має право приймати заяви та скарги від осіб, які перебувають у цих установах.

Відвідуючи ці установи, прокурор має право перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації, зупиняти виконання незаконних актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень (п. 2 ст. 44 Закону України "Про прокуратуру").

Перевірка цих актів може здійснюватись як за заявами та скаргами, так і з особистої ініціативи прокурора. Прокурор має право скасувати будь-яку постанову посадових осіб органів і установ виконання покаранню, слідчих ізоляторів і лікувально-трудових профілакторіїв щодо встановлених законодавством порядку й умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, якщо виявлено їх невідповідність законодавству.

Незаконні накази та розпорядження адміністрації установ прокурор опротестовує, керуючись ст. 21 Закону України "Про прокуратуру". Особливу увагу він повинен приділяти дотриманню вимог законодавчих актів, які регламентують перебування осіб у цих установах. Виявивши осіб, які незаконно перебувають у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру, прокурор зобов’язаний негайно їх звільнити (п. З ч. 2 ст. 44 Закону України "Про прокуратуру").

Незаконним уважається перебування в указаних установах осіб, направлених без належного оформлення документів, осіб, які підлягали звільненню після закінчення строку затримання, перебування під вартою на досудовому слідстві, відбуття строку покарання, відповідно до акта про помилування, за постановою або ухвалою судових інстанцій, на підставі рішення суду про умовно-дострокове звільнення та в інших випадках, передбачених ст. 152 КВК України.

Звільнення осіб, які незаконно перебувають у цих установах, здійснюються на підставі постанови прокурора. Постанови, а також указівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку й умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, згідно зі ст. 45 Закону "Про прокуратуру" є обов’язковими і підлягають негайному виконанню.

Таким чином, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру, використовує повноваження владно-розпорядчого характеру, що забезпечує і ґарантує захист прав і законних інтересів затриманих, заарештованих і позбавлених волі осіб. Аналіз законодавчих актів, які визначають права й обовязки прокурора в процесі здійснення нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, дозволяє зробити висновок, що він наділений такими повноваженнями, які дозволяють йому успішно вирішувати завдання нагляду. Тобто ці повноваження дозволяють прокурору виконувати наглядову функцію, яка передбачена п. 4 ст. 121 Конституції України, у повному обсязі й завжди виступати гарантом забезпечення прав і свобод специфічної категорії осіб, які тримаються в кримінально-виконавчих органах і установах.

Основним завданням нагляду за додержанням законів цими органами й установами є забезпечення законності щодо порядку й умов тримання або відбування покарання особами, їх прав і виконання ними своїх обов’язків.

Для більш детального ознайомлення з діяльністю прокурора зі здійснення наглядової функції доцільно проаналізувати особливості нагляду за додержанням законів у місцях позбавлення або обмеження волі, у місцях тримання затриманих і попереднього ув’язнення, а також у місцях виконання покарання, не пов’язаного з позбавленням волі.

Реагування

Нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань спрямований на те, щоб не порушувалися передбачені кримінально-виконавчим законодавством порядок та умови утримання осіб при відбуванні ними покарань, додержувалися права затриманих, узятих під варту, засуджених до позбавлення волі чи інших заходів примусового характеру, виконувалися цими особами покладені на них обов’язки.

Повноваження прокурора дають йому можливість своєчасно виявляти й усувати порушення законів при виконанні кримінальних покарань, уживати заходів до відновлення порушених прав і притягнення винних до встановленої законом відповідальності. Розпорядження прокурора, що стосуються виконання вироків, ухвал і постанов суду, обов’язкові для всіх органів, посадових осіб, які їх виконують (ч. 2 ст. 415 КПК). Органи й установи виконання покарань зобов’язані виконувати постанови та вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, установленого кримінально-виконавчим законодавством (ч. 2 ст. 22 КВК).

Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань, поєднує всі основні функції, передбачені ст. 121 Конституції України та ст.ст. 5, 19 Закону України "Про прокуратуру". Це дає підстави стверджувати, що він має можливість уживати всіх передбачених заходів реагування на виявлені порушення законів. Заходи реагування прокурора на виявлені порушення законів при виконанні покарань необхідно поділити на дві групи.

1. Пропозиції та вимоги прокурора, що мають владно-розпорядчий характер.

2. Пропозиції прокурора щодо усунення компетентними органами виявлених порушень.

Першу групу складають заходи реагування на виявлені порушення вимог кримінально-виконавчого та кримінально-процесуального законодавства. Прокурор, маючи повноваження, передбачені ст. 44 Закону "Про прокуратуру", які дозволяють своєчасно виявляти Й усувати порушення законів при виконанні кримінальних покарань, уживає заходів до поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення (ст. 6 Закону "Про прокуратуру").

Закон "Про прокуратуру" зобов’язує прокурора негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру (п. З ч. 2 ст. 44 Закону), а ст. 45 цього Закону передбачає обов’язкові до виконання акти реагування прокурора на виявлені порушення. Цими актами є постанова і вказівка, які мають деякі особливості й застосовуються прокурором при виявленні різних по суті порушень закону.

Так, постанова вноситься прокурором у випадках виявлення осіб, які незаконно затримані, незаконно перебувають у місцях попереднього ув’язнення; установлення незаконних постанов і рішень адміністрації місць попереднього ув’язнення щодо порядку й умов тримання затриманих, узятих під варту, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань; виявлення у штрафних чи дисциплінарних ізоляторах, карцері незаконно заарештованих.

Указівка прокурора – це захід реагування на виявлені порушення законодавства про порядок і умови відбування покарання. Указівки можуть даватися прокурором у письмовій або усній формі. Як правило, вони мають на меті негайне усунення порушень законів. Письмові вказівки видаються окремим документом (указівка про усунення виявленого факту порушення закону) або вказуються в акті перевірки місць відбування покарання (це може бути довідка, акт). Усні вказівки, як правило, прокурор дає у зв’язку з виявленням незначних одиничних порушень. Такі вказівки негайно виконуються, а порушення усувається.

Слід зазначити, що в практичній діяльності органів прокуратури широко використовується такий ефективний акт реагування, як припис, передбачений ст. 22 Закону "Про прокуратуру". Припис – це письмовий акт прокурорського реагування на порушення закону з вимогою негайно їх усунути та повідомити про це прокурору.

До першої групи заходів реагування слід також віднести акти, які прокурор використовує при нагляді за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство. Цей нагляд регламентується ст.ст. 100, 227 КПК і ст.ст. 29-32 Закону України "Про прокуратуру", що наділяють прокурора владно-розпорядчими повноваженнями. Прокурор, виявивши порушення закону, застосовує постанови і вказівки. Постанови прокурора можуть бути про:

• закриття справи, якщо її порушено без законних підстав, або про скасування постанови про порушення справи, якщо в цій справі не проводилися слідчі дії;

• скасування незаконної відмови в порушенні кримінальної справи та незаконного порушення справи;

• скасування незаконних і необґрунтованих постанов слідчих та осіб, які провадять дізнання;

• повернення кримінальної справи органам дізнання та досудового слідства на додаткове розслідування з указівками щодо виконання слідчих дій;

• усунення особи, яка провадить дізнання, або слідчого від подальшого ведення дізнання чи досудового слідства;

• зупинення провадження в кримінальній справі.

Постанова прокурора, відповідно до вимог ст. 130 КПК, повинна бути вмотивованою, з обґрунтуванням прийнятого рішення, а також статті КПК, на підставі якої прийнято рішення.

При розслідуванні злочинів прокурор дає письмові вказівки в справі, яка підлягає виконанню органом дізнання та слідчим.

Друга група заходів реагування включає акти, передбачені ч. 2 ст. 20, ст.ст. 21 і 23, 24 Закону України "Про прокуратуру", – протести, подання, постанови, звернення до суду з заявами.