Нагляд за виконанням законів при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання, а також при заміні невідбутого покарання більш м'яким

о осіб, відбувають покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, виправних робіт, обмеження по військовій службі, арешту, обмеження волі, направлення в дисциплінарну військову частину або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від покарання.

Правильність застосування законів про дострокове звільнення засуджених від відбування покарання залежить в істотній мірі від дієвості прокурорського нагляду. Помилки в застосуванні закону про дострокове звільнення засудженого від відбування покарання дискредитують в очах широкої громадськості виправну політику держави, формують хибні уявлення про безкарність злочинців, тим більше якщо достроково звільнений згодом вчиняє тяжкий злочин або ухиляється від праці і веде паразитичний спосіб життя.

Здійснюючи нагляд за законністю застосування закону про умовно - дострокове звільнення, прокурор перевіряє як дотримання встановленого порядку подання засуджених до цієї міри заохочення, так і відповідність закону судових рішень. Однак деякі прокурори формально виконують свої обов'язки, явно недооцінюючи процесуальне значення умовно-дострокового звільнення як важливого стимулу до виправлення і перевиховання засуджених.

Задача прокурора полягає в тому, щоб не допустити, з одного боку, дострокового звільнення з місць позбавлення волі засуджених, не стали на шлях виправлення, з іншого - виключити з практики випадки відмови в застосуванні цієї заходи заохочення до тих, хто цього заслуговує.

Ще до судового засідання прокурору слід ретельно вивчити матеріали, що містять клопотання адміністрації виправно-трудової установи, погоджене з спостережною комісією, про умовно-дострокове звільнення засудженого. Є випадки, коли адміністрація виправно-трудових установ представляє до умовно-дострокового звільнення засуджених, до яких в силу закону (ст. 90 КК) умовно-дострокове звільнення взагалі застосоване бути не може. Якщо адміністрація виправно-трудовій колонії готує засудженого до умовно-дострокового звільнення, то відповідно і всі матеріали В«ПідганяютьсяВ» під те рішення, яке буде згодом прийнято судом. Прокурорам слід попередити направлення до суду таких матеріалів, а якщо цього зробити не вдалося, дати в судовому засіданні висновок про відмову в застосуванні умовно-дострокового звільнення.

Якщо не можна зробити висновок про законність та обгрунтованість подання про дострокове звільнення за направленими до суду матеріалами, прокурору належить ознайомитися з особовою справою засудженого або з даними картотеки про заохочення і стягнення. Це рекомендується робити тому, що в окремих випадках адміністрація місць позбавлення волі, щоб представити в суд більш В«переконливийВ» матеріал, терміново знімає з засуджених стягнення, вилучає з особистих справ документи про накладені стягненнях, накази, посадові записки наглядає складу про порушення, пояснення засудженого, становить на засуджених необ'єктивні характеристики, замовчуючи в них про допущені засудженим порушеннях встановленого режиму. За цієї причини щороку суди (судді) за висновками прокурора відмовляють у застосуванні закону про умовно-дострокове звільнення відносно великого числа засуджених. У деяких випадках такі необгрунтовані клопотання отримують позитивне вирішення тільки тому, що прокурор при дачі висновку обмежився ознайомленням з представленим матеріалом і не вивчив особової справи засудженого.

Дієва форма нагляду за законністю умовно-дострокового звільнення - участь прокурорів в роботі спостережної комісії. Вони надають комісіям велику правову допомога в прийнятті законних та обгрунтованих рішень. Відомо, що не всі спостережні комісії ретельно знайомляться з матеріалами, поданими на їх розгляд. Є факти формального підходу: засідання не проводяться, матеріали про умовно-дострокове звільнення не розглядаються, участь і контроль комісії зводяться до того, що голова підписує представлені в комісію органами внутрішніх справ документи. Прокурор повинен реагувати на такі порушення закону шляхом принесення протесту або внесення подання. Протест вноситься або в комісію, прийняла незаконне або необгрунтоване рішення, або в орган місцевого самоврядування.

Відомі утруднення у прокурорів викликає визначення критерію виправлення і перевиховання засудженого, за наявності якого може бути застосоване умовно-дострокове звільнення. Стаття 90 КК констатує, що умовно-дострокове звільнення застосовується до засудженого лише в тому випадку, якщо він довів своє виправлення чесним ставленням до праці та зразковою поведінкою. Між тим важливо знати, які фактори визначають чесне ставлення до праці та зразкову поведінку засудженого і як це має бути відображено в процесуальних документах. Чесне ставлення до праці - це постійне виконання засудженим встановлених норм виробітку з гарною якістю роботи, суворе дотримання трудової дисципліни, а також оволодіння більш складною спеціальністю або одержання більш високого розряду. Зразкову поведінку виражається в безумовному і зразковому виконанні засудженим вимог встановленого режиму, підвищенні свого загальноосвітнього рівня, участі в самодіяльних організаціях.

Висновок про виправленні засуджених повинен робитися на підставі даних про їх поведінку за весь період відбування покарання, а не за час, безпосередньо передує винесенню клопотання про їхнє умовно-дострокове звільнення.

Участь прокурора у розгляді судом матеріалів про умовно-дострокове звільнення засуджених є одним з умов, що забезпечують винесення суддею законних і обгрунтованих постанов. Обов'язок прокурора - здійснення нагляду за дотриманням вимог закону, що складаються в тому, щоб суддя тільки в судовому засіданні, після розгляду поданих матеріалів, пояснень засудженого, представників адміністрації місць позбавлення волі, вислухавши висновок прокурора, в умовах гласності й усної судового розгляду виніс постанова про застосування або про відмову в застосуванні закону про умовно-дострокове звільнення засудженого від відбування покарання. З практики судів повинні бути виключені такі порушення, коли окремі судді, не виносячи матеріал на судовий розгляд, відмовляють у застосуванні умовно-дострокового звільнення. Такі постанови суддів як суперечать закону підлягають опротестуванню і скасування.

Прокурор стежить за тим, щоб судові засідання проводилися в строгому дотриманні процесуальних норм і, як правило, безпосередньо в місцях позбавлення волі в присутності інших засуджених. Він звертає увагу суду на необхідність участі в засіданні посадової особи з адміністрації колонії як представника органу, що відає виконанням вироку (ст. 402 КПК). При розгляді матеріалів про дострокове звільнення неповнолітніх доцільно викликати, крім осіб, зазначених у ст. 402 КПК, також майстрів, бригадирів виробничого навчання, класних керівників, представників громадських організацій. Суд зобов'язаний у всіх випадках сповістити про місце і час розгляду клопотання про умовно-дострокове звільнення склад спостережної комісії у справах неповнолітніх.

Прокурору слід рішуче виступати проти спрощенства, існуючого при розгляді деякими судами матеріалів про умовно-дострокове...

 

 

Реагування

Нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань спрямований на те, щоб не порушувалися передбачені кримінально-виконавчим законодавством порядок та умови утримання осіб при відбуванні ними покарань, додержувалися права затриманих, узятих під варту, засуджених до позбавлення волі чи інших заходів примусового характеру, виконувалися цими особами покладені на них обов’язки.

Повноваження прокурора дають йому можливість своєчасно виявляти й усувати порушення законів при виконанні кримінальних покарань, уживати заходів до відновлення порушених прав і притягнення винних до встановленої законом відповідальності. Розпорядження прокурора, що стосуються виконання вироків, ухвал і постанов суду, обов’язкові для всіх органів, посадових осіб, які їх виконують (ч. 2 ст. 415 КПК). Органи й установи виконання покарань зобов’язані виконувати постанови та вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, установленого кримінально-виконавчим законодавством (ч. 2 ст. 22 КВК).

Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань, поєднує всі основні функції, передбачені ст. 121 Конституції України та ст.ст. 5, 19 Закону України "Про прокуратуру". Це дає підстави стверджувати, що він має можливість уживати всіх передбачених заходів реагування на виявлені порушення законів. Заходи реагування прокурора на виявлені порушення законів при виконанні покарань необхідно поділити на дві групи.

1. Пропозиції та вимоги прокурора, що мають владно-розпорядчий характер.

2. Пропозиції прокурора щодо усунення компетентними органами виявлених порушень.

Першу групу складають заходи реагування на виявлені порушення вимог кримінально-виконавчого та кримінально-процесуального законодавства. Прокурор, маючи повноваження, передбачені ст. 44 Закону "Про прокуратуру", які дозволяють своєчасно виявляти Й усувати порушення законів при виконанні кримінальних покарань, уживає заходів до поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення (ст. 6 Закону "Про прокуратуру").

Закон "Про прокуратуру" зобов’язує прокурора негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру (п. З ч. 2 ст. 44 Закону), а ст. 45 цього Закону передбачає обов’язкові до виконання акти реагування прокурора на виявлені порушення. Цими актами є постанова і вказівка, які мають деякі особливості й застосовуються прокурором при виявленні різних по суті порушень закону.

Так, постанова вноситься прокурором у випадках виявлення осіб, які незаконно затримані, незаконно перебувають у місцях попереднього ув’язнення; установлення незаконних постанов і рішень адміністрації місць попереднього ув’язнення щодо порядку й умов тримання затриманих, узятих під варту, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань; виявлення у штрафних чи дисциплінарних ізоляторах, карцері незаконно заарештованих.

Указівка прокурора – це захід реагування на виявлені порушення законодавства про порядок і умови відбування покарання. Указівки можуть даватися прокурором у письмовій або усній формі. Як правило, вони мають на меті негайне усунення порушень законів. Письмові вказівки видаються окремим документом (указівка про усунення виявленого факту порушення закону) або вказуються в акті перевірки місць відбування покарання (це може бути довідка, акт). Усні вказівки, як правило, прокурор дає у зв’язку з виявленням незначних одиничних порушень. Такі вказівки негайно виконуються, а порушення усувається.

Слід зазначити, що в практичній діяльності органів прокуратури широко використовується такий ефективний акт реагування, як припис, передбачений ст. 22 Закону "Про прокуратуру". Припис – це письмовий акт прокурорського реагування на порушення закону з вимогою негайно їх усунути та повідомити про це прокурору.

До першої групи заходів реагування слід також віднести акти, які прокурор використовує при нагляді за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство. Цей нагляд регламентується ст.ст. 100, 227 КПК і ст.ст. 29-32 Закону України "Про прокуратуру", що наділяють прокурора владно-розпорядчими повноваженнями. Прокурор, виявивши порушення закону, застосовує постанови і вказівки. Постанови прокурора можуть бути про:

• закриття справи, якщо її порушено без законних підстав, або про скасування постанови про порушення справи, якщо в цій справі не проводилися слідчі дії;

• скасування незаконної відмови в порушенні кримінальної справи та незаконного порушення справи;

• скасування незаконних і необґрунтованих постанов слідчих та осіб, які провадять дізнання;

• повернення кримінальної справи органам дізнання та досудового слідства на додаткове розслідування з указівками щодо виконання слідчих дій;

• усунення особи, яка провадить дізнання, або слідчого від подальшого ведення дізнання чи досудового слідства;

• зупинення провадження в кримінальній справі.

Постанова прокурора, відповідно до вимог ст. 130 КПК, повинна бути вмотивованою, з обґрунтуванням прийнятого рішення, а також статті КПК, на підставі якої прийнято рішення.

При розслідуванні злочинів прокурор дає письмові вказівки в справі, яка підлягає виконанню органом дізнання та слідчим.

Друга група заходів реагування включає акти, передбачені ч. 2 ст. 20, ст.ст. 21 і 23, 24 Закону України "Про прокуратуру", – протести, подання, постанови, звернення до суду з заявами.

Прокурор реалізує своє право, вносячи протести на незаконні накази, розпорядження чи дії адміністрації установи виконання покарання (ст. 21 Закону України "Про прокуратуру"). Подання про усунення порушень закону, причин цих порушень, умов, що їм сприяють, прокурор вносить адміністрації установи як за матеріалами комплексної перевірки додержання законів, так і за результатами аналізу або узагальнення стану законності в установі виконання покарань (ст. 23). Поряд із цим, прокурор, керуючись ст. 24 Закону України "Про прокуратуру", може винести постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи. Прокурор на підставі п. 6 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" може звертатися до суду з заявою або позовом про захист законних інтересів установи виконання покарання.

Таким чином, прокурор за результатами проведеної перевірки вживає відповідних заходів прокурорського реагування щодо усунення виявлених порушень законності, поновлення порушених прав і свобод громадян, притягнення винних посадових осіб до передбаченої законом відповідальності.

Які акти реагування на виявлені порушення законів застосувати, прокурор визначає залежно від характеру порушень і наслідків, що настали.

 

 

64…у місцях триманн затриманого та місцях позбавлення волі

Тримання затриманих і взятих під варту здійсню­ється на принципах неухильного додержання Конституції України, Закону України "Про попереднє ув'язнення", норм КПК України. Підставами тримання затриманих за підозрою у вчиненні злочину, а також обвинувачених під вартою відповідно до норм КПК України є відповідний протокол затримання (ст.ст. 106, 115) і постанова судці (ст. 1652).Відповідно до ст. 106 КПК затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше 72 годин. Протягом цього терміну орган дізнання чи слідчий повинні звільнити затриманого, якщо не підтвердилася підозра у вчиненні злочину; звільнити й обрати щодо нього запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою; доставити затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Особи, щодо яких на підставі ст. 155 КПК обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, тримаються в слідчих ізоляторах. В окремих випадках ці особи можуть перебувати в місцях тримання затриманих.

У місцях тримання затриманих особи, узяті під варту, можуть перебувати не більш як три доби. Якщо доставка ув'язнених до слідчого ізолятора в цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб (ч. 4 ст. 155 КПК). Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано щодо осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, вони можуть перебувати в штрафному ізоляторі виправної колонії або в дисциплінарному ізоляторі виховної колонії (ч. 5 ст. 155 КПК).

Постановою Верховної Ради України від 6 травня 1993 р. "Про тимчасові слідчі ізолятори на територіях виправно-трудових колоній" дозволено Державному департаменту України з питань виконання покарань тимчасово, до нормалізації становища з розміщенням осіб, яких тримають у місцях попереднього ув'язнення, направляти їх із переповнених слідчих ізоляторів до виправно-трудових колоній, де створюються тимчасові слідчі ізолятори.

Тримання під вартою під час досудового розслі­дування не повинне тривати більше двох місяців. Строк тримання під вартою може бути продовжений:

1) до чотирьох місяців - за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цимпрокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;

2) до дев'яти місяців - за поданням, погодженим із заступником Генерального прокурора України, прокуро­ром АРК, області, міст Києва і Севастополя та прирівня­ними до них прокурорами, або самим цим прокурором у справах про тяжкі й особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;

3) до вісімнадцяти місяців - за поданням, погод­женим з Генеральним прокурором України, його заступ­ником, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України (ст. 156 КПК).

У слідчому ізоляторі згідно зі ст. 89 КВК у виняткових випадках може бути залишено для роботи з господарського обслуговування осіб за їх згодою, які вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини. Залишення засуджених для роботи з господарського обслуговування проводиться за наказом начальника слідчого ізолятора. Засуджені, які залишилися в слідчому ізоляторі для роботи з господарського обслуговування, тримаються ізольовано від інших осіб на умовах, передбачених Кримінально-виконавчим кодексом для виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки.

Перевіряючи стан законності в місцях тримання затриманих і попереднього ув'язнення, прокурор звертає увагу перш за все на підстави перебування осіб у цих місцях. Йому необхідно перевірити наявність щодо кож­ного затриманого і взятого під варту певних документів: відповідно до затриманого - протоколу затримання (ст. 106 КПК), щодо заарештованого - постанови судді (ст. 165-2 КПК). Необхідно також ознайомитись із матеріалами, які долучаються до цих процесуальних документів (рапорт працівника міліції, пояснення затриманого, інші документи, вилучені предмети тощо). Перевіряючи підстави затри­мання, прокурор повинен звернути увагу на правильність оформлення протоколу, у якому має бути зазначено підстави, мотиви, день, час, місяць, рік, місце затриман­ня, пояснення затриманого, час складання протоколу, а також роз'яснення підозрюваному його права на захист, у тому числі права мати побачення з захисником з моменту затримання. Протокол повинен бути підписаний особою, яка його склала, і затриманим. Ознайомившись з цими документами, прокурор повинен звернути увагу на термін перебування в місцях тримання затриманого. Він не повинен бути більшим за 72години.

Ознайомлюючись із постановою судді про застосу­вання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, прокурор звертає увагу й оцінює з точки зору законності застосування такого запобіжного заходу. Крім того, звертає увагу на термін перебування особи в категорії підозрюваного в місцях тримання затриманих (не менше З діб), а у виняткових випадках - до десяти днів, а також на додержання вимог, передбачених кримінально-процесуальним законом, про продовження строків тримання під вартою у випадках, коли вони перевищують два місяці (ст. 156 КПК). Прокурор також з'ясовує загальні питання, які характеризують стан справ і кількість ув'язнених осіб, їх категорії (узяті під варту, засуджені, господарська обслуга, неповнолітні, жінки та інші).