підготовка . розстановка і виховання кадрів

Вимоги, що ставляться до осіб, які призначаються на посади прокурорсько-слідчих працівників, чітко регламентовано Законом України "Про прокуратуру". Стаття 46 Закону визначає, що прокурорами та слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові та моральні якості.

Який же зміст вкладається у вимоги про "ділові та моральні якості"? Поняття "ділові якості" означає риси, які характеризують ставлення до громадської, службової діяльності, до роботи.

Ділові якості прокурорсько-слідчих працівників охоплюють комплекс професійних знань і практичних навичок, а також ставлення їх до виконання службових обов’язків. Де вид і рівень професійного уміння працівника, наявність у нього знань, навиків і особистих якостей, необхідних для виконання відповідної роботи, а також показник певної професійної діяльності.

Ділові якості працівників прокуратури – це теоретична підготовка і практичний досвід, уміння організувати роботу і якісно її виконувати, уміння виявити недоліки в роботі та їх подолати, здатність реально оцінити результати своєї роботи. На формування у працівників ділових якостей значно впливають такі чинники:

1. знання чинного законодавства, особливо матеріального та процесуального права, тобто рівень юридичної підготовки;

2. персональний інтерес працівника до обраної професії;

3. правильна організація роботи в міськрайпрокуратурі;

4. добре організоване навчання з підвищення кваліфікації працівників;

5. наявність в міськрайпрокуратурі необхідної літератури для підвищення теоретичного і професійного рівня;

6. стимулювання працівників до результативної праці. Безумовно, необхідно вміло застосовувати професійні знання на практиці, володіти сучасними методами прокурорського нагляду, розслідування злочинів і виконування інших функцій прокуратури. Ділові (професійні) якості треба постійно вдосконалювати, використовуючи позитивний досвід і методичні рекомендації за умови, що працівник до цього прагне.

Моральні якості – одна з головних умов добору кадрів в органах прокуратури.Мораль – це правила моральності, а моральність – це духовні якості, які необхідні людині в суспільстві, а також виконання цих правил.Добір працівників з високими моральними якостями -вимога, передбачена Законом України "Про прокуратуру", а також Наказом Генерального прокурора № 2 від 25 лютого 2004 р. Моральні якості працівника визначаються його світоглядом і переконаннями. Моральні властивості особистості, моральні переконання, моральні почуття – це регулятори моральних вчинків особистості.

Із численних моральних властивостей особистості вирізняються: чесність, принциповість, скромність, непідкупність, добросовісність, відповідальність, вірність професійному обов’язку, здатність правильно сприймати критику, чуйність і уважність до людей, нетерпимість до недоліків та ін.

З оцінкою цих моральних якостей особистості необхідно підходити до вирішення питань формування кадрів органів прокуратури. Такі вимоги передбачено наказом Генерального прокурора України №2 від 25 січня 2004 р.: "Домагатися, щоб усі напрямки прокурорського нагляду і слідства були укомплектовані принциповими, непідкупними, компетентними і добросовісними працівниками, які здатні творчо, цілеспрямовано і якісно виконувати завдання, що стоять перед органами прокуратури України" (п. 1.1 Наказу).

Визначення цих якостей як головних зумовлено тим, що прокурорсько-слідчі працівники покликані вирішувати виключно важливі завдання, які на них покладено Законом України "Про прокуратуру". Виконання покладених завдань можливе тільки за умови, якщо вони будуть укомплектовані кадрами, котрі мають перелічені якості.

Більшість якостей, у тому числі й моральних, напрацьовуються в процесі роботи, формуються в колективі, де людина працює. При цьому слід мати на увазі, що будь-який підрозділ прокуратури, кожний колектив відзначається специфічними, тільки йому притаманними особливостями. Ці особливості складаються з багатьох факторів: від вимогливості керівника до підлеглих, стану трудової та службової дисципліни, рівня громадської активності працівників та ін.

Таким чином, у вирішенні питань добору кадрів для органів прокуратури одне з головних завдань – не допустити в прокуратуру людей випадкових, недостатньо кваліфікованих чи здатних зрадити інтереси справи. Це дає підстави стверджувати, що при доборі та розміщенні кадрів в органах прокуратури необхідно суворо дотримуватись основних принципів кадрової роботи; а) професійної, моральної та вікової придатності; б) бездоганної репутації; в) законності в діяльності кадрових служб прокуратури; г) позапартійності; ґ) рівності вимог до проходження служби в органах прокуратури; д) відповідальності керівників органів прокуратури за добір, розміщення і виховання прокурорських кадрів.

Важливу роль у доборі та розміщенні кадрів відіграє атестація працівників. Атестація – ці організаційний фактор, який стимулює результативну працю і професіональний розвиток працівника. Генеральний прокурор України вимагає, щоб у справі професійної підготовки і виховання кадрів службове атестування здійснювалося на якісно новому рівні (п. 7.1 Наказу №2).

Таким чином, можна зробити висновок, що робота з добору та розміщення кадрів – це творчий процес, і завдання зводиться до того, щоб жоден працівник не залишився поза увагою керівника. На жаль, ця важлива і відповідальна робота не всюди організована належним чином, трапляються випадки, коли на місцях, у районних і міських прокуратурах не приділяється необхідної уваги вихованню кадрів, підвищенню їх професійного рівня, додержанню моральних норм. Особливо від цього страждають молоді спеціалісти, які приходять на роботу в прокуратуру після закінчення вищого навчального закладу. Добре відомо, що початок професійної діяльності молодого спеціаліста – це відповідальний етап, від якого значною мірою залежить подальша його доля. Тому дуже важливо, щоб праця молодого спеціаліста була належним чином організована.

 

Класні чини

2. Державний радник перший заступник Генерального юстиції 1 класу прокурора України

3. Державний радник 1) заступники Генерального прокурора юстиції 2 класу України 2) прокурор Кримської АРСР 3) прокурори областей поза групою та м. Києва

4. Державний радник 1) начальники та заступники юстиції 3 класу начальників управлінь, начальники відділів, старші слідчі в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України, старші помічники Генерального прокурора України з особливих доручень

2) прокурори областей, транспортні, природоохоронні та інші прокурори (на правах обласних), прокурори міст поза групою

3) перші заступники прокурорів Кримської АРСР, областей поза групою та м. Києва

5. Старший радник 1) заступники начальників відділів, юстиції начальники відділів у складі управлінь Генеральної прокуратури України 2) старші прокурори, слідчі в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України, помічники Генерального прокурора України з особливих доручень 3) заступники прокурорів Кримської АРСР, областей, м. Києва, транспортних, природоохоронних, інших прокурорів (на правах обласних) та міст поза групою 4) начальники управлінь та відділів прокуратур Кримської АРСР, областей, транспортних, природоохоронних та інших (на правах обласних) 5) старші слідчі в особливо важливих справах прокуратури Кримської АРСР, старші помічники прокурорів Кримської АРСР, областей та м. Києва

6. Радник юстиції 1) прокурори управлінь та відділів Генеральної прокуратури України 2) заступники начальників, старші прокурори управлінь і відділів,слідчі в особливо важливих справах, старші слідчі прокуратур Кримської АРСР, областей, м. Києва, транспортних і природоохоронних прокуратур (на правах обласних), слідчі в особливо важливих справах прокуратур міст

7. Молодший радник 1) помічники прокурорів, прокурори юстиції управлінь, відділів прокуратур Кримської АРСР, областей, м. Києва, транспортних, природоохоронних та прирівняних до них прокуратур 3) старші помічники прокурорів, старші слідчі, слідчі прокуратур міст, районів та прирівняних до них прокуратур

8. Юрист 1 класу помічники міських, районних та 9. Юрист 2 класу прирівняних до них прокурорі 10. Юрист 3 класу (залежно від строку перебування в класному чині)

7. Класний чин юриста 3 класу присвоюється працівникам, які працюють в органах прокуратури не менше 6 місяців, а молодим спеціалістам - після закінчення строку стажування і призначення на

посаду.

8. Працівникам, що перейшли на роботу в органи прокуратури з інших організацій, класні чини присвоюються з урахуванням посад, на які їх призначено, і досвіду роботи.

10. Працівники органів прокуратури, яким присвоєно класні чини, перебувають у них довічно. Позбавлення класного чину може мати місце при звільненні працівника з органів прокуратури за проступки, що порочать його. У разі грубих порушень службового обов'язку працівником прокуратури чи негідної поведінки його може бути понижено в чині.

11. Працівникам органів прокуратури, які мають класні чини, виплачуються відповідні грошові надбавки до посадових окладів.

12. Працівники органів прокуратури, які мають класні чини, під час виконання службових обов'язків носять формений одяг.

Міжнародне співробітництво

Конституція України (ст. 9) передбачає, що чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Органи державної влади, у тому числі й органи прокуратури, повинні суворо дотримуватися вимог, що містяться в таких міжнародних договорах. У законодавчому порядку конкретизовано питання, що випливають з міждержавних угод і стосуються діяльності прокуратури. Так, у статті 26 Закону України "Про прокуратуру" передбачено: "Генеральний прокурор України відповідно до міждержавних угод про надання правової допомоги вирішує питання про порушення і розслідування кримінальних справ, проведення дізнання, видачу злочинців або осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, направлення повідомлень про наслідки кримінального переслідування, а також інші передбачені такими угодами питання". Це означає, що саме Генеральний прокурор України відповідно до міждержавних угод про надання правової допомоги вирішує питання у галузі прокурорсько-слідчої діяльності.

Крім цього, Верховна Рада України своєю постановою №3611-ХІІ від 17 листопада 1993 р. надала Генеральному прокуророві України право на підписання від імені України угод про прийняття громадян України, засуджених судами інших держав, для відбування покарання на території України та про передачу громадян іноземних держав, засуджених судами України, для відбування покарання на території цих держав. Таким чином, законодавець визначає Генеральну прокуратуру України як центральний орган, на який покладаються повноваження щодо здійснення міжнародного співробітництва в міжнародних справах на стадії досудового слідства. Такий підхід законодавця цілком відповідає функції нагляду за додержанням законів при провадженні дізнання та досудового слідства. Крім названих законодавчих актів, які стосуються діяльності Генеральної прокуратури України, міжнародне її співробітництво здійснюється також на підставі міжнародних договорів і угод, учасницею яких є Україна, законів України та нормативних відомчих актів Генеральної прокуратури України.

До важливих міжнародних документів слід віднести ряд актів ООН, які регламентують права людини, у тому числі: Загальну декларацію прав людини, Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми, Типовий договір про взаємну допомогу, Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою, Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку та інші акти, які прийняті Генеральною Асамблеєю ООН і спрямовані на вдосконалення міжнародного співробітництва правоохоронних органів держав – членів ООН.

Україна як член ООН поширює на національне законодавство дію цих міжнародно-правових актів.

Важливу роль у забезпеченні міжнародного співробітництва органів прокуратури відіграють багатосторонні договори, які ратифіковані Україною:

• Європейська конвенція про видачу правопорушників (1957 р.);

• Європейська конвенція про взаємну правову допомогу в кримінальних справах (1959 р.);

• Конвенція про передачу засуджених осіб (1983 р.);

• Європейська конвенція про міжнародну діяльність рішень у кримінальних справах (1970 р.);

• Європейська конвенція про передачу провадження в кримінальних справах (1972 р.) та інші.

Поряд із цим, Генеральна прокуратура України уклала ряд угод про правову допомогу і співробітництво з прокуратурами всіх країн СНД, а також з інших країн світу.

Особливе місце в міжнародному співробітництві прокуратури України відіграє Координаційна Рада Генеральних прокурорів країн – учасниць СНД, де приймаються і рішення з координації спільних дій у сфері боротьби з організованою злочинністю, виконання законів у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, інтересів держави.

93…ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТУ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНАХ КОНТИНЕНТАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

Одним із найважливіших елементів державного механізму, покликаним сприяти дотриманню законності, а в кінцевому результаті – і забезпеченню повноцінної реалізації прав і свобод людини, є прокуратура. Формування інституту прокуратури у різних державах відбувалося протягом тривалого історичного періоду часто в суперечливих умовах, що призвело до існування у наш час декількох основних моделей її організації та діяльності. У зв’язку ізєвроінтеграційними прагненнями України виникає необхідність узгодження принципів організації, напрямів, форм та методів діяльності прокуратури України з прокуратурами європейських держав. Саме тому існує потреба дослідити загальні особливості становлення інституту прокуратури у європейських країнах, визначивши ті чинники, які сприяли формування сучасної загальноєвропейської моделі прокуратури.

Першою європейською країною, де була заснована система органів прокуратури стала середньовічна Франція. У юридичні літературі засновником французької прокуратури прийнято вважати Філіппа IV Красивого, який у 1302 р. своїм ордонансом визначив статус королівських

прокурорів при судах [2, с. 85]. Щоправда, як зазначає О. Михайленко, ці органи існували і раніше, а у 1302 р. на законодавчому рівні було регламентовано їхній правовий статус [3, с. 100]. Уже у ХІІ-ХІІІ ст.ст. у Франції при судах різних рівнів існував чисельний клас стряпчих-прокураторів (procurateurs), з-поміж яких король вибирав собі повірених.

Тобто первісно французька прокуратура виконувала у чистому вигляді функції представника інтересів короля у суді, і лише значно пізніше почалазахищати інтереси держави та суспільства в цілому. Н.В. Муравйов так характеризує цю зміну у напрямах діяльності французької прокуратури: “Поки король був власником доменів і сюзереном своїх васалів, його прокурор виступав простим фіскальним повіреним корони, коли ж королівська влада стала центром і носієм державних і суспільних інтересів, … приватні інтереси короля почали співпадати з публічними, то повірений перших, королівськийпрокурор, став і органом других” [5, с. 58-59].Той факт, що французькі королівські прокурори первісно призначалися з числа практикуючих адвокатів, та й сама посада королівського прокурора запроваджувалася при конкретному суді, практично зумовив неможливістьвиконання французькими прокурорами адміністративно-управлінських

функцій. Хоча з розвитком абсолютизму у Франції королівські прокурори тимчасово наділялися обмеженими функціями загального нагляду у фінансовій та податковій сферах, проте після Великої французької революції цей напрямок діяльності французької прокуратури був остаточно втрачений, і нині основними напрямками діяльності прокуратури французької республіки є:

1) у кримінальних справах – порушення кримінального переслідування, нагляд за діяльністю судової поліції та слідчого судді, підтримання державного

обвинувачення у судовому процесі, забезпечення виконання судових рішень;

2) у цивільних справах – представництво інтересів держави чи виконання функцій об’єктивного консультанта та суб’єкта нагляду з правом надання висновків;

3) у сфері судово-адміністративної діяльності – здійснення загального нагляду за судовими відомствами, адвокатурою і тюрмами, а також ведення судової статистики [6, с. 192-193

Аналогічні закономірності розвитку системи органів прокуратури простежуються і у Німеччині. Вже у 1813 р. у королівстві Баварія в судовому процесі вперше виступив прокурор-обвинувач; у Бадені у 1832 р. було

запроваджено участь прокурора у змагальних процесах з розгляду деяких кримінальних справ, при цьому прокурорські обов’язки покладалися на одного з

членів суду. У 1843 р. у Вюртембюрзі було створено прокуратуру для формулювання обвинувачення по закінченню попереднього слідства, участі вякому прокурори не брали. У кінцевому підсумку, як зазначає О. Михайленко, головним предметом діяльності німецької прокуратури є власне кримінальнепереслідування, складання обвинувальних актів та надіслання їх до суду, в якому прокурор є рівноправною стороною [4, с.

В процесі формування сучасних національних правових систем у зарубіжних країнах склалися різні моделі прокуратури. Особливості цих моделей характеризуються як статусом прокуратури — органа державної влади, так і змістом її функцій і повноважень.

В країнах континентальної правової родини наявність прокуратури є характерною рисою. У романських державах інститут прокуратури найчастіше називають "публічним міністерством" чи "фіскалією".

На основі синтезу англійських і континентальних традицій в США склалася атторнейська служба — типовий для даної країни інститут державної влади, що не має точного аналога в правових системах інших країн. Повноваження атторнейської служби з кримінального переслідування подібні до функцій прокуратури в інших державах, тому американську атторнейську службу звичайно називають "прокуратурою", а самих атторнеєв — "прокурорами". Відмінність атторнейських служб США від європейських прокурорських органів полягає в тому, що вони не мають наглядових за законністю функцій, відіграють особливу політичну роль в американському суспільстві, не мають суворої ієрархічної підпорядкованості: місцеві атторнейські органи не підлеглі органам штатів, штатні не підлеглі федеральним.