Завдання і форми координації прокуратурою діяльності правоохоронних органів з боротьби зі злочинністю

ГПУ наказ №1 Про координацію діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності та корупції

Наказ Ген. Прок. Про координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю (№5)

1. Координацію діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної податкової адміністрації, охорони державного кордону. Державної митної служби та інших правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю, в тому числі з її проявами в організованих формах і корупцією, покласти на прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, військових прокурорів регіонів, районних, міських та прирівняних до них спеціалізованих прокурорів.

Заступникам Генерального прокурора України, начальникам управлінь і відділів Генеральної прокуратури України, територіальним та спеціалізованим прокурорам при виконанні своїх повноважень виходити з того, що координація діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю є одним з важливих напрямків у роботі органів прокуратури.

2. Прокурорам усіх рівнів:

2.1. Координацію діяльності правоохоронних органів здійснювати шляхом:

- Проведення координаційних нарад керівників правоохоронних органів;

- Обмін інформацією з питань боротьби зі злочинністю;

- Видання спільних наказів, вказівок, підготовки інформаційних листів та інших організаційно-розпорядчих документів;

- Спільних виїздів у регіони для проведення узгоджених дій, перевірок і надання допомоги місцевим правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю;

- Вивчення та поширення позитивного досвіду;

- Створення слідчо-оперативних груп для розслідування конкретних злочинів;

- Проведення спільних цільових заходів з метою виявлення та припинення злочинів, а також усунення причин та умов, що сприяли їх вчиненню;

- Взаємного використання можливостей правоохоронних органів для підвищення кваліфікації працівників, проведення спільних семінарів, конференцій;

- Розробка та затвердження узгоджених планів координаційної діяльності та інших напрацьованих практикою форм.

Вибір форм координаційної діяльності визначати в кожному конкретному випадку, виходячи з обстановки і характеру питання, яке має бути вирішене.

2.2. На координаційних нарадах, до складу яких за посадою входять прокурор (голова наради) і перші керівники відповідних правоохоронних органів або виконують їх обов'язки (учасники наради), розглядати найбільш важливі актуальні питання боротьби зі злочинністю. Скликати такі координаційні наради в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал, а також за ініціативою одного з учасників координаційної наради.Для участі в координаційних нарадах при необхідності запрошувати інших працівників правоохоронних органів, керівників місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, інших посадових осіб, яким має бути взаємодія з питань запобігання та викорінення злочинів.

2.3. Постанова координаційної наради оформляти у письмовій формі і вважати прийнятою, якщо її прийнято керівниками правоохоронних органів, на яких покладається її виконання. При проведенні координаційної наради ведеться протокол. Копії протоколів та постанов координаційних нарад відправляти у вищестоящі прокуратури у двотижневий термін з дня проведення координаційної наради. (Підпункт 2.3 пункту 2 в редакції Наказу Генерального прокурора N 5от 20.01.2001)

2.4. З метою підвищення ефективності координації діяльності правоохоронних органів здійснювати взаємодію з судами шляхом взаємного інформування про стан злочинності і судимості, використання даних судової статистики та матеріалів судової практики при розробці заходів щодо посилення боротьби зі злочинністю, проведення спільних семінарів і конференцій з метою підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів т.д..

На практиці використовуються такі форми координації дій правоохоронних органів:

координацій нарада керівників правоохоронних органів, а також міжвідомча нарада; 2. Обмін інформацією з питань боротьби зі злочинністю; 3. видання спільних наказів, вказівок, підготовка інформаційних листів та інших документів; 4. спільні виїзди до регіонів для проведення узгоджених дій, перевірок і надання допомоги місцевим правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю; 5. вивчення і поширення позитивного досвіду; 6. створення слідчо-оперативних груп для розслідування окремих злочинів; 7. проведення спільних цільових заходів з метою виявлення і припинення злочинів, а також усунення причин та умов, що сприяли їх вчиненню; 8. взаємне використання можливостей правоохоронних органів для підвищення кваліфікації працівників, проведення спільних семінарів, конференцій; 9. спільні засідання колегій правоохоронних органів; 10. спільне проведення аналізів (узагальнень) щодо стану злочинності та корупції, прогнозування їх тенденцій і динаміки, розробка відповідних заходів, спрямованих на запобігання та боротьбу з ними, визначення шляхів її реалізації; 11. розробка та подання узгоджених пропозицій до проектів державних і регіональних програм по боротьбі зі злочинністю; 12. прийняття узгоджених рішень щодо забезпечення реалізації державних і регіональних програм боротьби зі злочинністю та корупцією; 13. спільна підготовка пропозицій органам державної влади та органам місцевого самоврядування щодо оздоровлення криміногенної ситуації; 14. спільна розробка та подання пропозицій державним органам щодо удосконалення правового регулювання діяльності по боротьбі зі злочинністю та корупцією; 15. спільне ініціювання і проведення наукових досліджень з проблем боротьби із злочинністю та корупцією.

Однією із основних форм координації є проведення координаційної наради керівників правоохоронних органів. На ній правоохоронні органи обговорюють актуальні питання боротьби зі злочинністю взагалі, а також з окремими її видами, приймають узгоджені заходи щодо забезпечення об`єднаних дій, спрямованих на досягнення загальної мети і вирішення завдань, які покладено на них законом.

Учасниками координаційної наради є прокурор (він же голова наради) та перші керівники відповідних правоохоронних органів.

Прокурор визначає місце і час проведення наради, узгоджує з іншими керівниками правоохоронних органів коло питань, які виносяться на її розгляд. Він організовує підготовку проектів документів, що приймаються за підсумками роботи наради, визначає разом з іншими керівниками коло учасників координаційної наради, керує її роботою і підводить підсумки наради. За підсумками роботи координаційної наради приймається постанова, яка підписується головою та членами наради і є обов’язковою для виконання її учасниками.

Постанова в п’ятиденний строк з дня проведення координаційної наради надсилається усім учасникам, які забезпечують якісне і своєчасне виконання визначених у постанові заходів.

В практичній діяльності правоохоронних органів обласного та республіканського рівнів використовується і така форма координації як спільні виїзди до регіонів для проведення узгоджених дій, перевірок і надання допомоги місцевим правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю.

При цьому, виїзди в конкретні міста, райони чи області здійснюються за результатами аналізу стану, структури і динаміки злочинності. Вивчення цих даних дозволяє розробити детальну програму роботи та допомогти місцевим правоохоронним органам в організації боротьби зі злочинністю і провадженні профілактичної роботи.

Найбільш широкого застосування набула така форма координації, як створення слідчо-оперативних груп для розслідування конкретних злочинів.

Така взаємодія обумовлена тим, що правоохоронні органи мають загальну мету по розкриттю злочинів, оскільки саме від цього залежить подальше здійснення принципу невідворотності покарання.

В практичній діяльності прокурорів усіх рівнів широко застосовується і така форма координації як проведення міжвідомчих нарад. Її склад визначається кожного разу прокурором або його заступником залежно від особливостей обговорюваного питання правоохоронної діяльності та впливу цих органів на стан додержання законності та правопорядку в певній сфері правозастосовної діяльності. Учасниками міжвідомчих нарад можуть бути керівники відповідних відомств (правоохоронних, контролюючих, галузевих підрозділів органів виконавчої влади тощо), до компетенції яких належить вирішення питань, внесених на розгляд міжвідомчої наради.

На міжвідомчу нараду можуть бути запрошені посадові особи для дачі пояснень з приводу виявлених порушень закону чи бездіяльності щодо їх виявлення і усунення.

Формою координації, передбаченої Положенням, є спільне проведення аналізів (узагальнень) щодо стану злочинності та корупції.

Організація роботи по боротьбі зі злочинністю можлива тільки на основі узагальнення аналізу зібраної всіма правоохоронними органами інформації про стан злочинності. За результатами аналізу та з урахуванням чинників, що негативно впливають на стан законності та правопорядку, розробляються комплексні плани заходів щодо запобігання злочинності.

 

Виконання судових рішень

Виокремлення цього нагляду в самостійну функцію зумовлено важливістю забезпечення прав і свобод громадян, які відбувають покарання, а також осіб, які підозрюються й обвинувачуються у вчиненні злочинів у випадках, коли їх затримують або беруть під варту. Для цих осіб гарантією охорони їх прав є наглядова діяльність прокуратур. Гарантією попередження і своєчасного усунення порушень прав та інтересів затриманих, узятих під варту і засуджених, осіб, які перебувають за рішенням суду в психіатричних лікарнях, є проведення прокурором перевірок в установах і органах, де вони тримаються, систематично, незалежно від наявності даних про порушення законності.

Засобами прокурорського нагляду забезпечується виконання не лише прав засуджених, затриманих осіб, узятих під варту і тих, до кого застосовано примусові заходи медичного характеру, але й вимог щодо захисту прав людини у сфері боротьби зі злочинністю.

Законом України "Про прокуратуру" (ст. 44) визначено й предмет прокурорського нагляду:

1. законність перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, виправно-трудових, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом;

2. додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах;

3. додержання встановлених законодавством прав осіб, які перебувають у цих установах, і виконання ними своїх обов’язків;

4. законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації виправно-трудових та інших установ, які виконують покарання або заходи примусового характеру, пов’язані з обмеженням особистої свободи громадян.

Ураховуючи, що в установах для попереднього ув’язнення тримаються в основному обвинувачені та підсудні, а в установах тримання затриманих –підозрювані, то права й обов’язки їх регламентуються кримінально-процесуальним законодавством та Законом України "Про попереднє ув’язнення".

В органах та установах, які виконують покарання або заходи примусового характеру, що призначаються судом, тримаються особи, щодо яких прийнято рішення судів. Права й обов’язки цих осіб регламентуються Кримінально-виконавчим кодексом та Законом України "Про попереднє ув’язнення".

Таким чином, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, керується Конституцією України, Законами України "Про прокуратуру", "Про попереднє ув’язнення", Кримінально-процесуальним кодексом, Кримінально-виконавчим кодексом, іншим національним законодавством, а також вимогами Загальної декларації прав людини, Європейських пенітенціарних правил (1987 р.) та інших міжнародних актів.

Виконуючи цю функцію і враховуючи предмет нагляду, прокурор вирішує головне завдання нагляду:

1. не допускати незаконних обмежень особистої свободи громадян, гарантованої Конституцією України;

2. усувати незаконні обмеження особистої свободи громадян і поновлювати їх порушені права;

3. не допускати обмежень особистої свободи громадян, а застосовувати їх тільки тоді, коли для невідкладного захисту інтересів громадян або держави інші заходи будуть визнані недостатніми чи малоефективними;

4. стежити, щоб примусові заходи медичного і виховного характеру застосовувалися лише до суспільно небезпечних осіб за наявності достатніх медичних підстав.

Таким чином, завдання прокурорського нагляду полягають у нагляді не лише за додержанням кримінально-виконавчого законодавства, але й за забезпеченням виконання затриманими, взятими під варту і засудженими покладених на них обов’язків, за дотриманням їх прав, регламентованих законом.

Зважаючи на вимоги законодавчих актів, які регламентують наглядову діяльність, прокурор зобов’язаний:

1. забезпечити нагляд за своєчасним і правильним виконанням, відповідно до закону, судових рішень у кримінальних справах;

2. забезпечити нагляд за законністю перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, виправно-трудових та інших органах і установах, які виконують кримінальне покарання або реалізують застосування заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

3. забезпечити нагляд за додержанням установлених законом прав осіб, які перебувають під вартою, засуджених, виконанням ними обов’язків, а також додержанням порядку й умов їх тримання та відбування покарання;

4. забезпечити нагляд за додержанням вимог законодавства про звільнення засуджених від відбування покарання, виконання вироку та з інших питань, пов’язаних з виконанням вироку.

З метою виконання судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, повязаних з обмеженням особистої свободи громадян, у державі створено установи й органи, які виконують і застосовують ці заходи.

Органи прокуратури, здійснюючи нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, проводять перевірки в державних установах й органах, які виконують судові рішення, а також застосовують заходи примусового характеру, які обмежують особисту свободу людини. Безпосередніми об’єктами нагляду є державні органи й установи, у тому числі:

1. Органи й установи Державного департаменту України з питань виконання покарань: а) кримінально-виконавчі інспекції; б) спеціально-виховні установи (виховні колонії); в) арештні доми; г) кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі – виправні центри); ґ) кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі – виправні колонії); д) слідчі ізолятори; є) державна виконавча служба.

2. Місця тримання затримання органів внутрішніх: оправ і прикордонної служби: а) ізолятори тимчасового тримання (ІТТ) і кімнати для доставлених осіб у чергових частинах райміськвідділів внутрішніх справ.

3. Органи внутрішніх справ, на яких покладається: контроль за виконанням покарань у вигляді індивідуально-профілактичної роботи за місцем перебування засудженого до громадських робіт, а також контроль за поведінкою осіб, звільнених судом від відбування покарання з іспитовим строком (ст. 75 КК), вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, звільнених від покарання з іспитовим строком, умовно-достроково звільнених осіб від покарання (ст. 81 КК).

4. Військові частини, гауптвахти виконують покарання у вигляді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з триманням засуджених на гауптвахтах.

5. Дисциплінарні батальйони, де відбувають покарання засуджені військовослужбовці дострокової служби.

6. Психіатричні стаціонари Міністерства охорони здоров’я (психіатричні лікарні), де виконуються рішення судів у кримінальних справах щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

7. Спеціалізовані державні органи (спеціальні виховні або лікувально-виховні установи для неповнолітніх), які реалізують примусові заходи виховного характеру, застосовані судом до неповнолітніх, яких суд звільнив від покарання а також до неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності.

Відповідно до п. 1 Наказу Генерального прокурора України № 8 гн від 23 квітня 2004 р. "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян" визначено суб’єкти з нагляду за додержанням законів на таких об’єктах:

1. У слідчих ізоляторах управлінь (відділів) Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі – ДДУПВП) в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києва та Київської області, у тому числі стосовно засуджених до арешту, які до створення арештних домів тимчасово тримаються в окремих секціях (постах) слідчих ізоляторів, а також у регіональних комісіях з питань розподілу, направлення та переведення засуджених до позбавлення волі зі слідчих ізоляторів до виправно-трудових установ управлінь (відділів ДДУПВП) – відділи прокуратур АРК та областей (старші помічники прокурорів областей і м. Києва) з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, у взаємодії з іншими структурними підрозділами.

2. У міжобласних центрах і відділеннях стаціонарної судово-психіатричної експертизи для осіб, які тримаються під вартою, відділи прокуратур Автономної Республіки Крим, областей (старші помічники прокурорів областей і м. Києва) з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистостої свободи громадян, за місцем розташування таких медичних закладів.

3. У Республіканській психіатричній лікарні із суворим наглядом, відділеннях психіатричних лікарень з посиленим наглядом при застосуванні примусових заходів медичного характеру стосовно осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, – відділи прокуратур АРК та областей (старші помічники прокурорів областей) з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, за місцем розташування таких медичних закладів.

4. У виправних і виховних колоніях, у кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах), дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, лікувально-трудових профілакторіях управлінь (відділів) ДДУПВП в АРК та областях – прокурори з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, у разі відсутності таких прокурорів – міські, районні, міжрайонні прокурори, за місцем їх розташування.

5. У дисциплінарному батальйоні Збройних сил України – військовий прокурор північного регіону України; на гауптвахтах, де відбувають арешт військовослужбовці, – відповідні військові прокурори гарнізонів. У військових частинах зі службового обмеження для військовослужбовців і засуджених до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, – військові прокурори гарнізонів за місцем дислокації військових частин.

6. У кримінально-виконавчих інспекціях управлінь (відділів) ДДУПВП в АРК, областях, м. Києві та Київській області, м. Севастополі – районні, міські, районні в містах і міжрайонні прокурори, за місцем їх розташування.

7. У районних, міських, районних у містах відділах Державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції щодо виконання кримінальних покарань у вигляді штрафу та конфіскації в кримінальних справах у частині майна – районні, міські, районні в містах і міжрайонні прокурори, за місцем їх розташування.

8. В ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ), кімнатах для доставлених у чергових частинах МРВ УМВС – міські, районні та міжрайонні прокурори.

Таким чином, згщно з вимогами Генерального прокурора міські, районні та міжрайонні прокурори здійснюють нагляд за додержанням законів у кримінально-виконавчих інспекціях управлінь (відділів) ДДУПВП, Ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ) і кімнатах для доставлених у чергових частинах райвідділів і міськвідділів управлінь внутрішніх справ, а також у райміськвідділах Державної виконавчої служби управління юстиції щодо виконання вироків, ухвал і постанов судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень і позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.

З урахуванням визначених вимог наказу Генерального прокурора України міськрайпрокурорам необхідно розподіляти службові обовязки й планувати роботу в прокуратурі.

 

Повноваження при виконанні

Відповідно до ст. 22 КВК України прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами згідно з Законом України "Про прокуратуру".

Для здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів адміністраціями органів і установ, які виконують покарання і застосовують призначені судом заходи примусового характеру, адміністраціями місць тримання затриманих і взятих під варту; для попередження, виявлення й усунення порушень закону прокурори наділені відповідними повноваженнями.

Згідно з ч. 2 ст. 44 Закону України "Про прокуратуру" прокурор має право:

1. у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього увязнення, установи, у яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховування;

2. безперешкодно входити до всіх приміщень, де перебувають особи, до яких застосовані заходи медичного та виховного характеру, а також тримаються адміністративно затримані, заарештовані;

3. опитувати затриманих, заарештованих і засуджених;

4. знайомитися з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;

5. перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству;

6. вимагати від посадових осіб органів, виправно-трудових та інших установ, що виконують покарання, пояснень з приводу допущених порушень, а також: проведення перевірок;

7. негайно звільняти особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.

Здійснюючи нагляд за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру, прокурор користується повноваженнями владно-розпорядчого характеру. Закон України "Про прокуратуру" визначає, що постанови та вказівки прокурора щодо додержання законності й умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі, інших покарань, а також осіб, до яких застосовані заходи примусового характеру, є обов’язковими та підлягають негайному виконанню (ст. 45 Закону), такі ж вимоги містяться в ст. 22 (КВК).

Указані норми Гарантують захист прав і законних Інтересів затриманих, заарештованих і позбавлених волі осіб, визначених нормами КПК, КВК, Законом України "Про попереднє ув’язнення", а також у відомчих актах Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства охорони здоров’я та інших органів, які видають накази, розпорядження та інструкції, що забезпечують виконання чинного законодавства. Незважаючи на те, що прокурор не здійснює нагляд за виконанням відомчих актів, порушення або невиконання їх означає одночасно і порушення законів, бо акти, як правило, роз’яснюють порядок застосування законів, а їх невиконання створює причини й умови порушення закону. Прокурор, реагуючи на виявлені порушення закону, указує на причини й умови цих порушень, посилаючись на відомчі акти.

Генеральний прокурор України в наказі за № 8 гн від 23 квітня 2004 р. вимагає від підлеглих прокурорів проводити комплексні перевірки додержання законів, визначаючи терміни їх проведення (п. б наказу), а саме:1. у слідчих ізоляторах, дільницях слідчих ізоляторів на території виправних колоній, а також комісіях з питань розподілу, направлення та переведення засуджених до позбавлення волі зі слідчих ізоляторів до виправних і виховних установ – щомісяця;

2. у місцях виконання покарань і заходів примусового характеру, що призначаються судом, – один раз на півріччя;

3. у кримінально-виконавчих інспекціях – щокварталу і т.д.

Крім цього, відповідно до вимог п. 7 Наказу Генерального прокурора за № 4 від 28 жовтня 2002 р. "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство" визначаються і такі терміни перевірок:

1. прокурорами АРК, областей, міст Києва і Севастополя в слідчих ізоляторах МВС та СБУ – щомісяця;

2. міськими, районними, міжрайонними й іншими прирівняними до них прокурорами – не рідше як один раз на десять днів перевіряти в ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ), кімнатах для Доставлених у чергових частинах МРВ УМВС законність затримання осіб.

Генеральний прокурор України покладає на прокурорів обов’язок проводити комплексні перевірки, під час яких особливу увагу звертати на наявність законних підстав та обґрунтованість тримання громадян у місцях попереднього ув’язнення, установах виконання покарань і заходів примусового характеру, що призначаються судом; додержання вимог закону щодо режиму тримання; додержання прав ув’язнених і засуджених і виконання ними своїх обов’язків; застосування до таких осіб заходів заохочення та дисциплінарного впливу; їх матеріально-побутове та медико-санітарне забезпечення; залучення до суспільно корисної праці та додержання законів про охорону праці; створення умов для їх виправлення і ресоціалізації; додержання законів при звільненні; додержання вимог закону в діяльності спостережних комісій, служб у справах неповнолітніх щодо здійснення ними громадського контролю за дотриманням прав ув’язнених і Засуджених (п. 4 наказу №8гн).

Перевіряючи додержання законності в місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, установ, у яких засуджені відбувають покарання, установ для примусового лікування і виховання, прокурор має право опитувати осіб, які там перебувають, знайомитися з документами, на підставі яких цих осіб затримано, заарештовано, засуджено або до них застосовано заходи примусового характеру (ст. 44 Закону "Про прокуратуру"). Опитування є однією з форм виявлення порушень законності, проводиться воно як у присутності адміністрації, так і без неї. Крім цього, прокурор має право приймати заяви та скарги від осіб, які перебувають у цих установах.

Відвідуючи ці установи, прокурор має право перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації, зупиняти виконання незаконних актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень (п. 2 ст. 44 Закону України "Про прокуратуру").

Перевірка цих актів може здійснюватись як за заявами та скаргами, так і з особистої ініціативи прокурора. Прокурор має право скасувати будь-яку постанову посадових осіб органів і установ виконання покаранню, слідчих ізоляторів і лікувально-трудових профілакторіїв щодо встановлених законодавством порядку й умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, якщо виявлено їх невідповідність законодавству.

Незаконні накази та розпорядження адміністрації установ прокурор опротестовує, керуючись ст. 21 Закону України "Про прокуратуру". Особливу увагу він повинен приділяти дотриманню вимог законодавчих актів, які регламентують перебування осіб у цих установах. Виявивши осіб, які незаконно перебувають у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру, прокурор зобов’язаний негайно їх звільнити (п. З ч. 2 ст. 44 Закону України "Про прокуратуру").

Незаконним уважається перебування в указаних установах осіб, направлених без належного оформлення документів, осіб, які підлягали звільненню після закінчення строку затримання, перебування під вартою на досудовому слідстві, відбуття строку покарання, відповідно до акта про помилування, за постановою або ухвалою судових інстанцій, на підставі рішення суду про умовно-дострокове звільнення та в інших випадках, передбачених ст. 152 КВК України.

Звільнення осіб, які незаконно перебувають у цих установах, здійснюються на підставі постанови прокурора. Постанови, а також указівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку й умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, згідно зі ст. 45 Закону "Про прокуратуру" є обов’язковими і підлягають негайному виконанню.

Таким чином, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів у місцях застосування заходів примусового характеру, використовує повноваження владно-розпорядчого характеру, що забезпечує і ґарантує захист прав і законних інтересів затриманих, заарештованих і позбавлених волі осіб. Аналіз законодавчих актів, які визначають права й обовязки прокурора в процесі здійснення нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, дозволяє зробити висновок, що він наділений такими повноваженнями, які дозволяють йому успішно вирішувати завдання нагляду. Тобто ці повноваження дозволяють прокурору виконувати наглядову функцію, яка передбачена п. 4 ст. 121 Конституції України, у повному обсязі й завжди виступати гарантом забезпечення прав і свобод специфічної категорії осіб, які тримаються в кримінально-виконавчих органах і установах.

Основним завданням нагляду за додержанням законів цими органами й установами є забезпечення законності щодо порядку й умов тримання або відбування покарання особами, їх прав і виконання ними своїх обов’язків.

Для більш детального ознайомлення з діяльністю прокурора зі здійснення наглядової функції доцільно проаналізувати особливості нагляду за додержанням законів у місцях позбавлення або обмеження волі, у місцях тримання затриманих і попереднього ув’язнення, а також у місцях виконання покарання, не пов’язаного з позбавленням волі.