Сучасний етап боротьби з контрабандою.

Правоохоронні органи

Правоохоронна діяльність

Поняття організації боротьби з контрабандою.

Стратегія і тактика боротьби з контрабандою.

Правова основа боротьби з контрабандою.

Закони, що регулюють боротьбу з контрабандою.

Кримінально-правова характеристика контрабанди (ст. 201 КК)

Предмет контрабанди (ст.. 201 КК)

Способи вчинення контрабанди

Кримінально-правова характеристика контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів (ст.. 305 КК)

Предмети контрабанди (ст..305 КК)

Загальна характеристика суб’єктів боротьби з контрабандою

Державні органи, які беруть участь у боротьбі з контрабандою

Форми боротьби з контрабандою

Виявлення потенційних суб’єктів, шляхів і каналів контрабанди

Попередження, виявлення та припинення контрабанди

Досудове розслідування контрабанди

Методи боротьби з контрабандою

Вивчення та аналіз стану оперативної обстановки, а також повідомлень про контрабанду

Пошукові заходи

Спеціальні митні операції

Контрольована поставка наркотичних засобів та прекурсорів

Переміщення товарів під негласним контролем

Засоби боротьби з контрабандою

Використання обліків у сфері боротьби з контрабандою

Використання технічних засобів у сфері боротьби з контрабандою

Використання службових собак у сфері боротьби з контрабандою

Тактичні прийоми пошукової роботи з виявленням ознак контрабанди

Історичні аспекти боротьби з контрабандою.

Контрабанда з’явилася в 14 столітті. Термін контрабанда з італійської мови означає «contra» - проти, «bando» - урядовий указ.

1351 р. – «Статут про державні злочини» (Англія) було внесено контрабанду – злочином вважається отримання грошей від незаконної імпортної діяльності.

1420 р. – Англія – сформована система щодо попередження ухилення від зовнішньоторгових податків.

18 ст. – Англія – одна третина чаю на британські острови завозиться нелегально.

9-10 ст. – Київська Русь – зустрічаються перші історичні відомості про контрабанду.

12-16 ст. – Русь Україна – контрабанда не сприймалася суспільством як явище злочинного характеру та не створювала економічної загрози інститутам державності.

17 ст. – Україна – запроваджено відповідальність за контрабанду як за самостійне правопорушення (у країнах Європи – з 14 ст.).

1754 р. – заснування прикордонної варти, як особливого корпусу військ для охорони державного кордону в митному і військово-поліцейському відношеннях.

1782 р. – імператриця Катерина ІІ заснувала митну варту на західному кордоні для боротьби з таємним перевезенням товарів.

1828 р. – увійшло в дію нове Положення про прикордонну митну варту, відповідно до якого ця варта за своєю організацією почала походити на військовий підрозділ регулярної армії.

1904 р. – Митний статут – надавав деякі питання боротьби з контрабандою, надавши органам митного огляду право самостійно виявити ініціативу у проведенні обшуків і виїмок контрабандних товарів.

03.01.1921 р. – Декрет РНК «Про реквізиції і конфіскації»:

1. митна установа була вправі конфіскувати «товари» визнані контрабандними.

2. допускав можливість здійснення митними службами оперативних і слідчих дій.

3. для виявлення контрабандних товарів, таємно завезених через кордон або призначених до таємного вивозу.

08.12.1992 р.:

1. заснування Центральної комісії по боротьбі з контрабандою при Всеросійській надзвичайній Комісії – ВНК («ВЧК»).

2. Комісії по боротьбі з контрабандою створюються при місцевих особливих відділах ВНК за участю представників військового відомства.

1922 р. – кримінально-процесуальні дії по боротьбі з контрабандою з компетенції митних установ вилучені в повному обсязі і передані органам державної безпеки.

25.06.1991 р. – Україна:

ЗУ «Про митну справу в Україні»

Ст..6 – до компетенції митних органів України віднесена функція боротьби з контрабандою і ПМП.

12.12.1991 р.:

Митний кодекс України

Ст..102 – митні органи України визначаються як органи дізнання по справах про контрабанду. Дізнання в справах про контрабанду здійснюється митними органами України відповідно до кримінального законодавства України.

2002 р. МКУ:

Ст..11(п. 10) – серед основних завдань, які виконують митні органи в ході реалізації митної політики України зазначена й боротьба з контрабандою і ПМП

2012 МКУ:

Ст. 7 «Державна митна справа» (п.1) – «…. запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил становлять державну митну справу».

Сучасний етап боротьби з контрабандою.

Основними об’єктами посягань організаційних злочинних об’єднань і найбільш поширені та небезпечні види злочинів, які вчинюються ними:

· Фінансово-кредитна сфера

· Зовнішньоекономічна діяльність

· Паливно-енергетична сфера

· Наркобізнес

· Контрабанда

· Вимагання

Найбільш характерними напрямами вчинення контрабанди в Україні:

· Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів

· Контрабанда холодної та вогнепальної зброї, а також боєприпасів

· Контрабанда культурних цінностей

· Контрабанда спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації

Історія світового та, в тому числі, українськго досвіду боротьби з контрабандою показує, що для досягнення скільки-небудь стійкого і значного успіху боротьба з контрабандою має набувати комплексного характеру.

Під спеціальними криминологическими заходами розуміються організаційно-правові заходи, що мають своєю метою забезпечення попередження, припинення, розслідування, в тому числі розкриття, контрабанди, покарання осіб, визнаних винними у вчиненні контрабанди, відшкодування шкоди заподіяної контрабандою.

Основними напрямками вдосконалення спеціальних кримінологічних заходів боротьби з контрабандоює:

1.Вдосконалення програмного забезпечення боротьби з контрабандою; віднесення боротьби з контрабандою до числа одного з пріоритетних і одночасно відокремлених напрямів боротьби з транснаціональною злочинністю.

2.Законодавче закріплення функції моніторингу (пошуку, оцінки, аналізу, прогнозу) стану, тенденцій розвитку, факторів і ефективності заходів боротьби з економічною злочинністю, в тому числі з контрабандою, в якості однієї із завдань комплексної експертизи нормативних правових актів у сфері боротьби зі злочинністю і їх проектів (58% від загального числа опитаних експертів).

3.Розвиток системи спеціалізації підрозділів правоохоронних органів, наділених повноваженнями у сфері боротьби з контрабандою; забезпечення спеціалізованої підготовки управлінського, слідчого і оперативного складів правоохоронних органів, наділених повноваженнями у сфері боротьби з контрабандою (52% від загального числа опитаних експертів).

4.Міжнародне співробітництво у сфері боротьби з контрабандою (22% від загального числа опитаних експертів),

5.Державна і громадська підтримка комплексних досліджень, спрямованих на розробку заходів профілактики контрабанди (18% від загального числа опитаних експертів).

Одним з можливих рішень проблеми закріплення боротьби з контрабандою є виділення в рамках діючих і проектованих програм боротьби зі злочинністю відокремлених розділів, присвячених боротьбі з зовнішньоекономічної злочинністю. Як правило, такі заходи мають значну специфіку в порівнянні з іншими спеціальними заходами боротьби з економічною злочинністю взагалі, яка зазвичай «тоне» в загальному потоці планованих заходів.

 

 

 

Правоохоронні органи

Відповідно до статей 101 і 112 Кримінально-процесуального кодексу України, боротьба з контрабандою віднесена до компетенції митних органів, як органів дізнання в справах про контрабанду та Служби безпеки України, і частково – підрозділів податкової міліції Державної податкової адміністрації України.
Широке поле діяльності у цій сфері припадає на підрозділи Служби безпеки України, серед яких особливо слід визначити спец підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинною діяльністю (підрозділи «К») та слідчі підрозділи.
Крім того, органи прокуратури здійснюють нагляд за дотриманням законності під час провадження досудового слідства (дізнання) у справах про контрабанду і таким чином також приймають участь у вирішенні проблем боротьби із зазначеними злочинами.
Правом на проведення заходів по боротьбі з контрабандою володіють також підрозділи Державної прикордонної служби України та органів внутрішніх справ (міліції), у тому числі спец підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС.
Але діяльність цих органів може здійснюватися тільки з метою забезпечення окремих напрямів боротьби з контрабандою і не повинна втручатися в компетенцію перерахованих вище державних органів.

Згідно з п.10, ч.2, ст.11, боротьба з контрабандою та ПМП входить до завдань митних органів України.
З початку створення митних органів України, в їхньому складі були створені спеціальні підрозділи по боротьбі з контрабандою та ПМП – відділи та служби, які протягом останніх років зазнали певного розвитку та удосконалення.
На даний час у митницях існують служби по боротьбі з контрабандою.
Структурними підрозділами служби відповідно до основних напрямів роботи можуть бути такі відділи (сектори):
- дізнання та провадження у справах про порушення митних правил;
- організаційної та інформаційно-аналітичної роботи;
- оперативного реагування та проведення спеціальних операцій;
- боротьби з незаконним переміщенням наркотиків і зброї;
- охорони митних об’єктів і супроводження вантажів;
- сектор взаємодії з митними органами зарубіжних країн.

 

 

Правоохоронна діяльність

Поняття правоохоронної діяльності широко використовується в правовій літературі. Але ще й досі не чітко визначені ознаки правоохоронної діяльності, не розмежовані поняття правоохоронної діяльності та спеціальної правоохоронної діяльності, іноді правоохоронну діяльність не відрізняють від судової та правозахисної.

Правоохоронна діяльність – багатоаспектна. Політичними, управлінськими та правовими засобами її спрямовано на блокування соціальних відхилень, локалізацію соціальної напруги або правових конфліктів.

Структурно до системи правоохоронної діяльності належать такі напрямки:

· діяльність із забезпечення охорони учасників кримінального судочинства;

· діяльність органів прокуратури;

· діяльність із виявлення, запобігання та розслідування злочинів;

· діяльність із захисту державної (національної) безпеки, державного кордону та правопорядку.

Кожен напрям правоохоронної діяльності має суттєві особливості і ознаки.

Основна ознака правоохоронної діяльності полягає в її властивості охороняти права фізичної або юридичної особи публічно встановленими процедурами. Вона впливає на поведінку людей за допомогою використання дозволів, приписів, заборон або реалізації юридичної відповідальності. Вона виступає своєрідним охоронним інструментом держави.

Протидія правоохоронній діяльності є небажаною, а в певних випадках, не допустимою. Осіб, які перешкоджають правоохоронній діяльності, може бути притягнуто до юридичної відповідальності.

Другою ознакою правоохоронної діяльності є процедурний характер діяльності. Способи здійснення правоохоронної діяльності складаються із спеціально встановлених юридичних процедур, таких як подання позову, звернення, опитування, допит та ін. Порушення посадовими особами правоохоронних органів встановлених процедур визнають істотним порушення процесуального законодавства. Усі процедури правоохоронного призначення є формально визначеними і мають протокольну форму. Це означає, що будь - яка процесуальна дія (порушення кримінальної справи, затримання підозрілого, допит, обшук) має протоколюватися з дотриманням вимог закону.

Третьою ознакою правоохоронної діяльності визнають професійну ознаку особи, яка є суб'єктом такої діяльності. Здійснювати таку діяльність має лише компетентна, фахово підготовлена, вповноважена державою посадова особа. За характером виконуваних повноважень слід розмежовувати прокурорські, слідчі, оперативні, дізнавательські, нотаріальні, виконавчі та контрольно – перевірочні правоохоронні дії. Право здійснювати такі дії не можуть делегуватись іншій посадовій особі.

Обсяг повноважень залежить від посади, яку обіймає особа, її професійного рангу або спеціального звання. Повноваження керівника органу завжди ширші, ніж у підлеглої особи. Відповідно до меж своєї компетенції посадові особи видають відповідні акти, які діють у певній галузі. Кадри правоохоронних органів формують переважно з юристів або осіб, які мають спеціальну підготовку.

Таким чином, правоохоронна діяльність – це державна правомірна діяльність, що полягає у впливі на поведінку людини або групи людей з боку вповноваженої державою посадової особи шляхом охорони права, відновлення порушеного права, припинення або розгляду порушеного права, його виявлення або розслідування з обов'язковим додержанням встановлених у законі процедур для цієї діяльності.