Історія становлення та розвитку прокуратури України

 

У спеціальній літературі виділяють такі етапи становлення та розвитку прокуратури України:

 

1) Етап становлення та розвитку прокуратури в Україні як складовій території російської імперії часів Петра І і до лютнево-жовтневих подій 1917 року (1722 - 1917 рр.).

 

2) Етап розвитку прокуратури України часів існування:

 

а) Української Центральної Ради (листопад 1917 р. - квітень 1918 р.),

 

б) Гетьманату (квітень 1918 р. - листопад 1918 р.),

 

в) Директорії (листопад 1918 р. - лютий 1919 р.).

 

3) Етап розвитку прокуратури на Україні в часи радянської доби (лютий 1919 р. - листопад 1991 р.).

 

4) Сучасний етап діяльності прокуратури в радянській Україні.

 

Походження Української прокуратури можна ототожнювати з походженням російської, оскільки Україна, на час виникнення прокуратури входила до складу російської імперії.

 

Російський цар Петро І у 1722 році запровадив французьку модель спеціального контролюючого державного органу "государевого ока" - прокуратури, яка повинна була наглядати за центральними та місцевими адміністративними органами.

 

Прокурор безпосередньо підпорядковувався імператору і зобов'язаний був наглядати, окрім іншого, за діяльністю сенату та колегій.

 

У 1864 році прокуратуру було дещо демократизовано, вона вже не здійснювала тотального нагляду, а виконувала переважно процесуальні функції у ході кримінального судочинства.

 

Із падінням у Росії монархії у лютому 1917 року, в Україні активізувався рух за самостійність.

 

15 грудня 1917 року у новоутвореній УНР ухвалено Закон "Про утворення Генерального Суду". У його складі було засновано прокураторію на чолі зі старшим прокуратором, який призначався Генеральним секретарем судових справ.

 

4 січня 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон "Про уря­дження прокураторського догляду на Україні". Цим, фактично, було створено органи прокуратури УНР. Прокураторії організовувалися при апеляційних та окружних судах. Очолювали відповідні прокураторії Старші прокуратори. Наказом Генерального секретаря судових справ від 18 січня 1918 року №7 на посаду Старшого прокурора Генерального суду призначено Маркевича Дмитра Васильовича.

 

28 квітня 1918 року в Україну прийшли німці і УНР перестала існувати.

 

29 квітня 1918 р. на з'їзді українських хліборобів було проголошено Гетьманат, а Павла Скоропадського - Гетьманом всієї України.

 

8 липня 1918 р. Законом "Про утворення Державного Сенату", окрім іншого, було врегульовано і питання прокурорського нагляду: при кожному Генеральному суді перебували прокурори і товариші прокурора під вищим наглядом Міністра юстиції, який одночасно був Генеральним прокурором України.

 

У грудні 1918 р. Гетьманат як державний устрій української держави революційними силами було замінено на ДИРЕКТОРІЮ, яка складалася з 5 осіб. Після того як 14 грудня гетьман Скоропадський зрікся влади, Директорія проголосила відновлення УНР, а отже і діяльність Прокураторії зразка УНР. Скасовано Закон "Про утворення Державного Сенату" і відновлена діяльність Генерального Суду, який став називатися "Найвищим Судом УНР". Міністру юстиції доручалось негайно затвердити новий штат і призначити осіб з прокурорського нагляду. На початок січня 1919 року Рада народних міністрів УНР затвердила штат надвищого суду, яким охоплювалась і прокураторія. Штат останньої складався із Старшого прокурора, 7-ми прокурорів та одного секретаря-прокуратора.

 

Трохи більше місяця діяла ця прокуратура. Після встановлення на більшості території України радянської влади, були створені нові органи прокуратури, спочатку у складі суду, згідно Декрету від 14лютого 1919 року "Про суд", а з 28 червня 1922 р., згідно Постанови ВУЦВК, "Про затвердження Положення про прокурорський нагляд в УРСР" у складі НаркомЮсту УРСР. З 10 травня 1925 року, а саме з прийняття 2-ї Конституції УРСР (перша 1919 р.) прокуратура почала діяти як самостійний орган.

 

Прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Стаття 3. Правові основи діяльності прокуратури

 

Повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами.

 

Органи прокуратури у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних договорів.

 

Стаття 4. Завдання прокурорського нагляду за додержанням законів

 

Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань:

 

1) закріплених Конституцією України (254к/96-ВР) незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень;

 

2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина;

 

3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.

 

{ Стаття 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2663-III (2663-14) від 12.07.2001 }

Стаття 5. Функції прокуратури

 

Прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються такі функції:

 

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

 

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

 

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

 

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

 

На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) і цим Законом.

 

{ Стаття 5 в редакції Закону N 2663-III (2663-14) від 12.07.2001 }

Стаття 6. Принципи організації і діяльності прокуратури

 

Органи прокуратури України:

 

1) становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим;

 

2) здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України (254к/96-ВР) та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів;

 

3) захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак;

 

4) вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення;

 

5) діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

 

Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів.

 

Розділ 2. Система, структура і організація діяльності органів прокуратури