Національна академія прокуратури України



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Національна академія прокуратури України



Національна академія прокуратури України

Інститут підвищення кваліфікації кадрів

Л.А. Хруслова, В.Ф. Гаєвий

Участь прокурора у судовому

Розгляді кримінальних справ

За спрощеною процедурою

Навчальний посібник

Київ

УДК 343.163

Рекомендовано до друку навчально-методичною радою Національної академії прокуратури України (протокол № 30 від 18 травня 2010 року)

Хруслова Л.А., Гаєвий В.Ф.

Участь прокурора у судовому розгляді кримінальних справ за спрощеною процедурою / Л.А. Хруслова, В.Ф. Гаєвий. – К.: Національна академія прокуратури України, 2010. – с.

Рецензенти:

Невмержицький Є.В.– професор кафедри теорії прокурорської діяльності та кримінального процесуНаціональної академії прокуратури України, доктор політичних наук, професор;

Дьомін Ю.М.– заступник начальника Головного управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства Генеральної прокуратури України, доктор юридичних наук, доцент.

 

Автори:

Хруслова Лариса Анатоліївна – старший викладач кафедри підтримання державного обвинувачення Національної академії прокуратури України, старший радник юстиції;

Гаєвий Володимир Феодосійович– старший викладач кафедри підтримання державного обвинувачення Національної академії прокуратури України, старший радник юстиції.

 

© Національна академія прокуратури України, 2010

Зміст

Вступ

1. Міжнародний досвід, природа та перспективи розвитку інституту спрощення судового процесу.

2. Підстави та умови прийняття рішення про спрощену процедуру судового розгляду кримінальних справ.

3. Порядок судового розгляду кримінальних справ за спрощеною процедурою.

4. Роль державного обвинувача у спрощеному судовому розгляді кримінальних справ.

Література

Додаток 1. Рекомендація №6 R(87) 18 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Відносно спрощення кримінального правосуддя (17 вересня 1987 року)

Додаток 2. Обвинувальна промова прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції

Додаток 3. Зауваження на протокол судового засідання

 

Вступ

 

Основними завданнями кримінального судочинства, передбаченими у ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України, є охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть в ньому участь, швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жодна невинна особа не була покарана. Це означає, що кримінальне судочинство покликано гарантувати всім його учасникам створення належних умов для повної реалізації їхніх законних прав та інтересів.

Статтею 121 Конституції України визначено прокуратуру як єдину систему, першою з функцій якої є підтримання державного обвинувачення в суді. Виконання покладеної на прокуратуру функції підтримання державного обвинувачення є надзвичайно важливим самостійним видом державної діяльності.

Законами України від 21 червня 2001 року та 12 липня 2001 року «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України» та Закону України від 7 лютого 2002 року «Про судоустрій України» внесено суттєві зміни до чинного кримінально-процесуального законодавства.

Удосконалення кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування є закономірною потребою розвитку суспільних відносин та права. Це повною мірою стосується і процедури розгляду кримінальних справ у судах.

Враховуючи передусім життєву необхідність, міжнародний досвід і, зокрема, прийняту 17 вересня 1987 року Рекомендацію № 6R (87) 18 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Стосовно спрощення кримінального правосуддя», законодавством України суттєво змінено норму Кримінально-процесуального кодексу (статтю 299) і запроваджено спрощену процедуру судового розгляду кримінальних справ.

Життєдіяльність такої реформи ніяких сумнівів і заперечень на сьогодні ні в кого не викликає. Її сприйняття на практиці підтверджується тим, що майже п’ятдесят відсотків кримінальних справ у державі розглядаються за спрощеною процедурою. Це сприяє виокремленню головного у боротьбі зі злочинністю, запобігає розпорошенню сил, витрачанню ресурсів на другорядне, економії коштів.

Разом із тим, необхідно зауважити, що внесені зміни до статті 299 Кримінально-процесуального кодексу України – це лише перший крок до запровадження так званої спрощеної процедури розгляду справ у судах, гуманізації кримінальної політики в Україні, що потребує подальшого розвитку та удосконалення.

Сподіваємось, навчальний посібник буде корисний і для науково-педагогічних працівників та студентів, і для практичних працівників суду та прокуратури.

 

 

Порядок судового розгляду кримінальних справ

За спрощеною процедурою

Оскільки спрощення судового слідства можливе лише у справах, що розглядаються у першій інстанції, постає запитання: Чи має законні підстави апеляційний суд при розгляді кримінальної справи у першій інстанції, застосовувати зазначений порядок? Прямої відповіді на це запитання закон не дає. Але оскільки ч. 3 ст. 299 КПК України передбачає обов’язковість для суду роз’яснення сторонам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову у апеляційному порядку, можна зробити висновок: спрощення судового слідства можливе лише у розгляді кримінальних справ по першій інстанції місцевими судами.

Що ж стосується процесуального порядку розгляду кримінальних справ за спрощеною процедурою, то необхідно брати до уваги вимоги ст. 253 КПК України, де зазначено: «за наявності підстав вважати, що в стадії судового розгляду відповідно до ст. 229 КПК України будуть досліджуватися лише деякі докази або вони не будуть досліджуватися взагалі, суддя вправі викликати в судове засідання лише тих осіб чи витребувати в судове засідання лише ті докази, про допит і дослідження яких надійшли клопотання від учасників судового розгляду».

Стаття 240 КПК України, що визначає порядок попереднього розгляду справи, не має посилання на вирішення питання про визначення осіб, які будуть допитані, чи витребування доказів, які будуть досліджуватися у судовому засіданні. Проте це не означає, що суд при підготовці до слухання справи в порядку ст. 253 КПК України не може вирішити питання щодо невиклику в суд свідків. Остаточно ж питання розгляду справи за спрощеною процедурою вирішується у судовому засіданні.

І все ж, готуючись до попереднього розгляду справи суддею, прокурор повинен проаналізувати матеріали справи за окремими епізодами чи в цілому по обвинуваченню і переконатися, що у справі:

· на досудовому слідстві відсутні суперечності між сторонами обвинувачення і захисту щодо фактичних обставин справи та розміру цивільного позову;

· немає сумнівів в обґрунтованості обвинувачення, достатності і допустимості доказів в обвинувальному висновку;

· визнання вини обвинуваченим є добровільним та істинним.

Після цього він може вносити суду пропозиції щодо можливого невиклику в суд певних свідків, якщо тільки немає жодного сумніву стосовно можливості слухання справи за спрощеною процедурою.

Питання про визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження вирішується у судовому засіданні одразу після підготовчої стадії, оголошення обвинувального висновку, позову, роз’яснення підсудному суті обвинувачення і одержання його відповіді про визнання чи невизнання вини та згоду чи незгоду давати показання, тобто на початку судового слідства. Думку про можливість розгляду справи за спрощеною процедурою висловлює кожен із учасників процесу: державний обвинувач, підсудний, його захисник чи представник, потерпілий, його представник, цивільний позивач, відповідач та їх представники.

Закон чітко не регламентує порядок вирішення цього питання: чи то повинно бути клопотання учасників процесу у судовому засіданні щодо спрощеної процедури розгляду справи, чи суд за власною ініціативою ставить таке питання на обговорення учасниками процесу. Ймовірно, допускаються будь-які варіанти. Причому учасники судового розгляду не просто висловлюють власну думку щодо можливості розгляду справи без дослідження доказів у повному обсязі, а повинні виконати вимоги ч. 1 ст. 299 КПК України і окреслити свою позицію про те, які докази потрібно дослідити, та порядок їх дослідження.

Закон називає підставою для спрощення судового слідства визнання (незаперечення) учасниками судовго розгляду фактичних обставин справи і розміру цивільного позову, а не вини у вчиненні злочину. Пересічний громадянин, якого обвинувачують у вчиненні злочину, не завжди може розібратися в різниці між визнанням вини і визнанням фактичних обставин справи. Отже, перш ніж одержати відповідь кожного з учасників процесу про згоду на спрощений порядок дослідження доказів, суд повинен роз’яснити суть такої процедури, з’ясувати, чи правильно розуміють підсудний, потерпілий, їх можливі представники чи цивільні позивачі, що саме входить в неформальне поняття «фактичних обставин справи» (наприклад, у справах про службові злочини – визнання підсудним, що він був службовою особою, стосовно мотиву злочину, умислу на вчинення злочинних дій тощо).

Суд також зобов’язаний роз’яснити учасникам процесу, що закон позбавляє права оспорювати фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку у разі, якщо за їх згодою справа буде розглянута за спрощеною процедурою. Після цього запитується згода кожного учасника процесу на спрощення судового слідства.

Заслуговує на схвалення практика багатьох судів, які пропонують учасникам судового розгляду викласти свою позицію із зазначених питань письмово у трафаретному розписі.

З’ясувавши в усіх учасників процесу їх позиції щодо обсягу доказів, які досліджуватимуться та в якому порядку (чітко позицію кожного, а не «заперечень від учасників не надійшло») суд виносить з цього приводу постанову (ухвалу). Недодержання цього порядку вважається порушенням норм КПК України і може бути підставою для скасування вироку. Так, апеляційною інстанцією був скасований вирок Солом’янського районного суду м. Києва від 16.08.07 щодо К. у зв’язку з тим, що судове слідство було обмежене лише допитом підсудного, але положення ч.ч. 3–5 ст. 299 КПК України йому роз’ясненні лише після оголошення вироку.

Закон (ч. 4 ст. 299 КПК України) передбачає: якщо для вирішення питання щодо обсягу доказів, які досліджуватимуться, необхідно допитати підсудного, суд виносить своє рішення після його допиту. Тобто постанова (ухвала) суду може виноситися як до допиту підсудного, так і після допиту. Допускаючи вирішення цього питання і до допиту підсудного, законодавець тим самим передбачає можливість зміни обсягу і порядку дослідження доказів після допиту шляхом винесення нової постанови (ухвали).

Наприклад, місцевим судом Бобровицького району Чернігівської області 17.06.08 К. була засуджена за ч. 1 ст. 213 КК України до штрафу на суму 510 грн за здійснення операцій з металобрухтом у себе вдома без державної реєстрації. Обвинувачення ґрунтувалося на рапорті дільничного інспектора, протоколі огляду місця події, свідченнях К. про те, що вона проводила прийом брухту, оскільки не вистачало грошей на проживання сім’ї.

У суді прокурор заявив клопотання про розгляд справи за спрощеною процедурою без допиту свідків та дослідження інших матеріалів справи. Проти такого порядку розгляду справи інші учасники не заперечували. Суддя погодився і виніс відповідну постанову. При допиті у суді К. заявила, що прийманням металобрухту не займалася, а її чоловік збирав брухт на звалищах і здавав у пункти прийому, тобто оспорювала фактичні обставини справи. Суду необхідно було змінити порядок дослідження доказів і розглянути справу у повному обсязі, однак цього не було зроблено. Вирок скасований апеляційним судом, справа повернута на новий судовий розгляд.

Закон передбачає обов’язковість допиту підсудного при розгляді справи судом за спрощеною процедурою за умови, якщо підсудний не відмовляється від надання показань (ч. 5 ст. 299 КПК України).

Як бачимо, з редакції ч. 5 статті можна зробити висновк: якщо особа не оспорює фактичні обставини справи і цивільний позов, погоджується або клопоче про проведення судового слідства у спрощеній процедурі, але не бажає давати показання, його допит необов’язковий.

І це повинен бути саме допит, а не оголошення показань, наданих на досудовому слідстві.

Зазначена у п. 2 ч. 1 ст. 301 КПК України можливість оголошення показань підсудного, який відмовився в суді давати показання, стосується повного судового розгляду кримінальної справи, завдяки якому ці показання можна перевірити в суді.

Відповідно до ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання стосовно себе, членів сім’ї чи близьких родичів. А п. 5 ст. 263 КПК України надає право підсудному відмовитися давати показання у справі і відповідати на запитання учасників процесу. Між тим у таких випадках досить часто суди змінюють порядок дослідження доказів по справі у судовому засіданні та вирішують питання про дослідження доказів у повному обсязі.

Чи можна застосовувати спрощений порядок, якщо підсудний визнає фактичні обставини справи та розмір цивільного позову, згоден з таким проведенням судового засідання, але не бажає давати показання і відповідати на питання?

Ми вважаємо, що так.

Обґрунтуванням цього твердження є викладене нижче.

По-перше, така відмова від надання показань регламентована законом і її слід розглядати як передбачений Конституцією України спосіб захисту особою своїх прав і свобод. У ст. 55 Конституції України записано, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань. Конституційне право на доступ до суду є правом кожного, а не формальним обов’язком судового розгляду у традиційному порядку.

По-друге, право на відмову від надання показань є реалізацією принципу диспозитивності у судочинстві, адже кожен учасник процесу вільно, на власний розсуд обирає способи відстоювання своїх законних інтересів.

Тому відмова підсудного від надання показань фактично не впливає на вирішення питання про визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин і розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. Вона, по суті, не впливає на визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню в судовому засіданні, тим більше для зміни вже визначеного у постанові суду обсягу доказів, і не потребує оголошення показань підсудного, надані ним на досудовому слідстві.

Відповідно до ст. 317 КПК України після дослідження визначених у постанові доказів суд опитує учасників процесу, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме. За відсутності клопотань головуючий оголошує судове слідство закінченим і переходить до дебатів.

Розгляді кримінальних справ

 

Підтримання державного обвинувачення в суді є першочерговою конституційною функцією, яку покладено на єдину систему органів прокуратури.

Прокурор, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, викладає свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання підсудному. Так регламентує діяльность прокурора у судовому засіданні ст. 264 КПК України, що передбачає традиційний порядок судового розгляду кримінальної справи.

Виникає запитання: чи відповідають ці загальні положення закону завданням прокурора у спрощеній процедурі судового розгляду кримінальних справ, коли докази не досліджуються або досліджуються лише частково?

На нашу думку, будь-яких протиріч тут немає. Прокурор, керуючись принципом диспозитивності, вільно розпоряджається своїми процесуальними правами, погоджується чи не погоджується на спрощену судову процедуру розгляду справи, вирішує, чи досліджувати у суді докази і які саме, чи обмежитися тільки допитом підсудного. Запропонувати альтернативний порядок розгляду кримінальної справи або погоджуватися на таку пропозицію інших учасників процесу – це не обов’язок прокурора, а його процесуальне право. Готуючись до підтримання державного обвинувачення в суді, вже на цій стадії він повинен вирішити для себе: чи можливо розглянути справу за спрощеною судовою процедурою, тобто чи є необхідність у судовому дослідженні всіх доказів у справі, чи лише деяких.

Головним завданням прокурора у суді є безпосереднє здійснення обвинувальної діяльності. Однак не менш важливою його функцією є захист конституційних прав і свобод учасників судового процесу. Зважаючи на це, прокурор при вирішенні питання щодо спрощення судового слідства особливу увагу повинен приділяти дотриманню в суді процесуальних прав учасників процесу.

Особливу увагу прокурор має звертати на те, чи всі учасники процесу присутні в судовому засіданні, особливо потерпілий. Слід зазначити: відсутність потерпілого у судовому засіданні не є безумовним обов’язком розглядати справу у повному обсязі.

У такому випадку необхідно враховувати:

· загальну можливість слухання кримінальної справи у будь-якому порядку у зв’язку з неявкою потерпілого суд вирішує в порядку ст. 290 КПК України з позиції «чи можливо за відсутності потерпілого з’ясувати всі обставини справи і захистити його права та законні інтереси»;

· наявність повідомлення потерпілого про одержання виклику до суду, неможливість явки та прохання розглядати справу за його відсутності, з підтвердженням показань, наданих на досудовому слідстві, в тому числі про неоспорюваність фактичних обставин справи і розміру цивільного позову дає можливість за наявності інших законних підстав застосувати спрощену процедуру судового розгляду;

· дані про одержання потерпілим виклику до суду і неповідомлення ним причин неявки свідчать про його байдуже ставлення до вирішення справи та порядку її слухання і також не перешкоджають прийняттю рішення судом про спрощену процедуру розгляду.

Позиція деяких суддів про неможливість спрощувати судове слідство за неявки в суд потерпілого зрозуміла, оскільки в матеріалах справи не зафіксована його позиція щодо неоспореності обставин справи, розміру цивільного позову та щодо можливості спрощення судового слідства. До речі, згідно з КПК Естонії в такій ситуації згода потерпілого на спрощення судового процесу оформлюється під час ознайомлення з матеріалами досудового слідства окремим протоколом, що містить його думку з цього приводу, йому роз’яснюється права та наслідки застосування спрощеного судового розгляду. Цілком доречна з цього приводу пропозиція російських вчених і практиків про те, що в окремих випадках, коли прогнозується можливість такого судового розгляду, думка потерпілого щодо можливого спрощення судового слідства може бути висловлена на досудовому слідстві. В такому разі суду буде простіше визначитися, чи визнавати явку потерпілого в суд обов’язковою. Якщо на досудовому слідстві при його закінченні потерпілий не заперечував з приводу можливого постановлення вироку у спрощеній процедурі, а в момент судового розгляду справи не змінилися умови, при яких потерпілий дав свою згоду, суд буде вправі спрощено розглядати справу у відсутності потерпілого.

Керуючись законом, пропонуючи суду вирішити питання про розгляд кримінальної справи за спрощеною процедурою, або підтримуючи таку позицію інших учасників чи суду, прокурор переслідує мету уникнення формалізму при розгляді справи. І все ж при цьому прокурору необхідно зважувати на низку чинників:

· вичерпне встановлення обставин справи досудовим слідством;

· складність справи;

· кількість епізодів злочину;

· кількість підсудних, їх вік, психічний і фізичний стан;

· неоспоренність не тільки об’єктивної сторони, а й суб’єктивної сторони злочину (умислу та його вчинення);

· відсутність сумнівів у достовірності, допустимості і законності одержання доказів, на які посилається обвинувачення;

· специфічність злочину та логічність і послідовність показань обвинувачених у таких справах.

Як свідчить практика, особи, що вчиняють статеві злочини, або наркомани, інші неврівноважені обвинувачені, як правило, повадяться на досудовому слідстві досить неадекватно, показання дають невпевнено, часто їх змінюють, у зв’язку з чим виникає сумнів в їх істинності та можливості спрощення судового слідства.

Прокурору також необхідно розуміти, що Закон допускає різні форми спрощення судового слідства, а не тільки допит одного підсудного (підсудних) чи недослідження доказів по всіх епізодах обвинувачення.

Зазначена процедура можлива стосовно:

· одного чи декількох епізодів, тоді як інші будуть досліджуватися у повному обсязі;

· всіх епізодів обвинувачення.

По епізоду, декількох епізодах чи взагалі по всьому обвинуваченню суд у своєму рішенні може:

· обмежитися лише допитом підсудного, інші матеріали не досліджувати;

· допитати деяких свідків, дослідити окремі матеріали (наприклад, для уточнення висновку експерта – допитати останнього в суді) для усунення сумнівів щодо обставин справи та розміру цивільного позову.

Хоча обов’язковість обговорення в суді матеріалів справи, які характеризують підсудного, не визначена, але дослідження їх все ж необхідне, тому що:

· при визначенні виду та міри покарання суд керується цими даними;

· за законом сторона захисту, як і сторона обвинувачення, мають право оскаржити в апеляційному порядку призначену міру покарання, а тому аргументація внесеної прокурорм пропозиції з цього питання необхідна.

Має свою специфіку і промова прокурора у судових дебатах.

Згідно з ч. 3 ст. 318 КПК України учасники судового засідання у дебатах посилаються лише на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо в суді допитувався лише підсудний, то прокурор посилається тільки на його показання.

Науковці, що заперечують проти спрощеної процедури дослідження доказів у суді, не сприймають її в тому числі і з огляду на спрощеність промови прокурора, в якій не може бути аналізу доказів обвинувачення.

Так, В.О. Попелюшко вважає, що учасники судового розгляду в судових дебатах зводять свої промови тільки до кваліфікації вчиненого підсудним злочину та до визначення йому міри покарання.

Але ж за відсутності розбіжностей у позиціях обвинувачення і захисту такий варіант обвинувальної промови цілком прийнятний і не суперечить закону.

Разом із тим деякі державні обвинувачі, попри свою згоду на недослідження доказів в суді, в обвинувальній промові все ж намагаються обґрунтувати обвинувачення і посилаються на матеріали досудового слідства, які за його ж пропозицією в суді не досліджувалися. Звичайно, це неправильно. Основні положення судових дебатів визначено процесуальним законодавством і сторони обвинувачення та захисту мають їх дотримуватися.

Структура та зміст промови прокурора у судових дебатах формально не відрізняються від загальноприйнятої. Її зміст складається з таких частин (елементів):

· виклад фактичних обставин справи (з обвинувального висновку, які ніким не оспорюються);

· оцінка доказів, досліджених у ході судового слідства (як правило, це показання підсудного);

· юридичне обґрунтування кваліфікації злочину;

· характеристика особи підсудного та аналіз обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання;

· міркування щодо міри покарання;

· пропозиції щодо вирішення цивільного позову та інших питань, які мають значення при постановленні вироку.

Фактично ж на практиці промова прокурора у справі, що розглядається у повному обсязі, суттєво відрізняється від промови у спрощеній процедурі. Якщо у першому випадку прокурор може проголошувати промову залежно від складності справи, її обсягу і актуальності, тривалий час (годинами), то у справах, що розглядаються за спрощеною процедурою, – не більше 5–10 хвилин.

Так само і суд при постановленні вироку має посилатися лише на ті фактичні обставини справи, які не оспорювалися жодним із учасників процесу, дотримуватися вимог закону щодо постановлення законного і обґрунтованого вироку і, як зазначено у ч. 2 ст. 323 КПК України, обґрунтовувати вирок лише на доказах, розглянутих у судовому засіданні.

Поширення спрощеної процедури при розгляді судами кримінальних справ має свої позитивні наслідки, які полягають у наступному:

· суди позбавлені формалізму при розгляді кримінальних справ, в яких немає необхідності досліджувати докази у повному обсязі;

· збереженні державних коштів (не викликаються свідки, не проводяться експертизи тощо);

· раціональному використанні робочого часу суддів, прокурорів, інших учасників судового розгляду;

· настання примирення сторін, яке сприяє тому, що судові рішення, як правило, не оскаржуються, а в результаті немає зайвого навантаження на апеляційні та касаційні суди.

Можливість розгляду кримінальних справ за спрощеною процедурою схвально сприймається працівниками органів прокуратури, судами, всіма учасниками процесу. Про це свідчить і судова статистика. Так, із загальної кількості 178 766 кримінальних справ, розглянутих з постановленням вироку, за спрощеною процедурою розглянуто 66 679 справ, що становить 48,2 відсотка.

Аналітичні дослідження апеляційного суду м. Києва, показали, що кримінальні справи в порядку ч. 3 ст. 299 КПК України розглядаються судами досить часто і, як правило, з дотриманням чинного законодавства. Так, у 2007 році місцевими судами міста всього розглянуто 5 250 кримінальних справ з постановленням вироку, з них за спрощеною процедурою – 2 861, що становить 54,4 відсотка. З підстав порушення вимог ч. 3 ст. 299 КПК України в апеляційному порядку скасовано всього 9 вироків стосовно 10 осіб.

Таким чином, судова статистика свідчить на користь спрощення кримінально-судового процесу.

 

Література

1. Конституція України: [Текст]: офіц. текст: [прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. зі змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р.: станом на 1 січня 2006 р.] – К.: Мін-во юстиції України, 2006. – 124 с.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України [Текст]: офіц. текст: за станом на 1 липня 2008 р. – К.: Ін Юре, 2008. – 560с.

3. Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення [Текст]: наказ Генерального прокурора України від 19 вересня 2005 р. № 5гн [Електронний ресурс] / Генеральна прокуратура України; офіційний веб-сайт. – Режим доступу до сайту: http://gp.gov.ua//.

4. Головко Л. Альтернативы уголовного преследования в современном праве [Текст] / Л. Головко – СПб: Юридический Центр „Пресс”, 2002. – 544 с.

5. Карпов Н. Місце і роль альтернатив кримінальному переслідуванню в системі засобів боротьби зі злочинністю [Текст] / Н. Карпов // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2006. - № 13. – С. 59-72.

6. Лагодина Е. К вопросу об упрощении процедуры судебного разбирательства по уголовному делу в суде первой инстанции [Текст] / Е. Лагодина, Н. Редьки // Уголовный процесс. – 2006. - № 6. – С.77-80.

7. Марітчак Т. Проблеми визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню [Текст] / Т. Марітчак // Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 5. – С.40-44.

8. Миндагулов А. Пределы допустимости компромисса в борьбе с преступностью [Текст] / А. Миндагулов // Государство и право. – 2008. - № 9.-С. 86-90.

9. Павлишин А. Доцільність у кримінальному процесі України [Текст] / А. Павлишин // Вісник прокуратури. – 2009. - № 2. - С. 81-84.

10. Попелюшко В. Ще раз про спрощену процедуру правосуддя [Текст] / В. Попелюшко // Юридичний вісник України. – 2001. - № 37. – С.22-24.

11. Пушкар П. Відповідність процедури вирішення кримінальних справ міжнародно-правовим стандартам захисту прав людини згідно угоди про визнання вини [Текст] / П. Пушкар // Адвокат. – 2005. - № 5. – С.3-8.

12. Сокира Л. Скорочений порядок судового розгляду кримінальних справ [Текст] / Л. Сокира // Вісник прокуратури. – 2003. - № 3. – С.35-39.

13. Тертишник В. Компроміс у кримінальному процесі [Текст] / В. Тертишник // Вісник прокуратури. – 2002. - № 4. – С.62-70.

14. Тертишник В. Без суду і слідства: гострі кути реформування кримінально-процесуального законодавства [Текст] / В. Тертишник // Юридичний журнал. - 2004. - № 11. – С.116-118.

15. Хруслова Л.А. Організація підтримання державного обвинувачення у справах зі спрощеною процедурою судового розгляду [Текст] / Л. Хруслова // Вісник академії прокуратури. – 2006. - № 1. – С.78-82.

16. Щолкін В. Визнання вини підсудним як спосіб спрощення кримінального процесу: „за” і „проти” [Текст] / В. Щолкін, О. Стулов // Вісник прокуратури. - 2002. - № 1. – С.66-70.

 

 

 

Додаток 1

Рекомендация № R (87) 18 Комитета министров

государствам-членам относительно упрощения уголовного правосудия[*]

Принята Комитетом министров Совета Европы 17 сентября 1987 года

Комитет министров, в соответствии с условиями статьи 15 b) Устава Совета Европы,

напоминая, что цель Совета Европы заключается в достижении более прочного единства его членов;

учитывая, что совместные действия по ускорению и упрощению уголовного правосудия должны соответствующим образом учитывать требования, изложенные, в частности, в статьях 5 и 6 Европейской конвенции о защите прав человека;

принимая во внимание увеличение количества уголовных дел, передаваемых на рассмотрение судов, и особенно дел, влекущих мягкие наказания, проблемы, вызываемые продолжительными сроками уголовного разбирательства;

учитывая, что промедление в борьбе с преступлениями умаляет авторитет уголовного права и влияет на надлежащее отправление правосудия;

учитывая, что задержки в отправлении уголовного правосудия можно устранить не только благодаря выделению конкретных ресурсов и способам их использования, но и также более четкому установлению приоритетов в проведении уголовной политики, с точки зрения как формы, так и существа, путем:

— применения принципа дискреционного судебного преследования;

— использования следующих мер, когда речь идет о наказании за малозначимые и массовые преступления:

— так называемых суммарных процедур,

— внесудебного урегулирования органами, компетентными в уголовных делах, и другими правоприменяющими органами, в качестве возможной замены уголовному преследованию,

— так называемых упрощенных процедур;

— упрощения обычных судебных процедур;

принимая во внимание выводы совещания министров юстиции европейских стран, состоявшегося в Монтрё 10 сентября 1981 года,

рекомендует правительствам государств-членов, с учетом собственных конституционных принципов или правовых традиций, принять все необходимые меры для применения изложенных ниже принципов:

а) Принцип дискреционного судебного преследования

1. Следует внедрить принцип дискреционного судебного преследования или расширить его применение, когда это позволяет историческое развитие и конституция государств-членов; в противном случае для этой цели следует разработать соответствующие меры.

2. Полномочия отказаться от судебного преследования и прекратить его по дискреционным причинам должны быть закреплены в законе.

3. Решение об отказе от уголовного преследования в соответствии с этим принципом принимается только тогда, когда судебные власти имеют достаточные свидетельства вины.

4. Этот принцип должен применяться на определенной общей основе, такой, как общественные интересы.

5. Компетентный орган при осуществлении этих полномочий должен руководствоваться, исходя из своего внутреннего права, в частности, принципом равенства всех граждан перед законом и индивидуальным подходом в уголовном правосудии, и особенно:

— тяжестью, характером, обстоятельствами и последствиями преступления;

— личностью обвиняемого;

— возможным приговором суда;

— воздействием приговора на обвиняемого; и

— состоянием потерпевшего.

6. Отказ от судебного преследования или его прекращение могут быть безусловными и ограничиваться предупреждением или внушением или иметь место при соблюдении подозреваемым определенных условий, таких как примерное поведение, выплата денежных сумм, компенсация потерпевшему или прохождение испытательного срока.

7. Когда рассматривается вопрос об условном отказе от судебного преследования или его условном прекращении, должно быть получено согласие подозреваемого. При отсутствии такого согласия судебный орган должен в обязательном порядке возбудить уголовное дело против подозреваемого, если только этот орган, по различным причинам, не вынесет решение отказаться от обвинения.

Отказ опротестовать решение о принятой мере или выполнение необходимого условия по смыслу пункта 6 могут рассматриваться как согласие.

Следует установить правила, обеспечивающие, чтобы такое согласие давалось свободно, со знанием фактов, и не подлежало никаким ограничениям.

8. В целом отказ от судебного преследования или его прекращение может быть временным до истечения сроков, установленных законом для преследования, или окончательным.

9. В случае условного прекращения прекращение преследования может быть окончательным, если соответствующее лицо выполнило свои обязательства.

Это решение должно квалифицироваться как осуждение и приниматься по обычным правилам, касающимся, в частности, включения в криминологическое досье, только тогда, когда подозреваемый признает свою вину.

10. Когда это возможно, решение об отказе от судебного преследования или его прекращении должно доводиться до сведения потерпевшего.

11. Потерпевший должен иметь возможность добиваться возмещения причиненного ему вреда со стороны правонарушителя в гражданском или уголовном суде.

12. В уведомлении подозреваемого нет необходимости, если решение принимается в виде простого постановления о невозбуждении уголовного дела.

b) Меры, преследующие ту же цель, что и дискреционное судебное преследование

Государства, которые в силу своего исторического развития и своей конституции применяют принцип обвинения публичного характера, должны внедрить или расширить использование мер, которые, хотя и отличаются от дискреционного судебного преследования, тем не менее преследуют аналогичную цель, и прежде всего:

i) количество дел, в которых возбуждение судебного преследования оговаривается определенными условиями, должно быть увеличено, в частности, когда общественные интересы не являются доминирующим фактором, а основанием для судебного преследования может быть просьба или согласие потерпевшего;

ii) закон должен предоставлять судьям право условно приостанавливать судебное преследование или прекращать его в случаях и в соответствии с процедурами, аналогичными тем, которые применяются судебными органами в рамках системы дискреционного преследования.

a) Исключение из категории уголовных преступлений правонарушений, не носящих по своей сути опасного характера, и применение к ним суммарных процедур



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.110.106 (0.064 с.)