Роль державного обвинувача у спрощеному судовому



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Роль державного обвинувача у спрощеному судовому



Розгляді кримінальних справ

 

Підтримання державного обвинувачення в суді є першочерговою конституційною функцією, яку покладено на єдину систему органів прокуратури.

Прокурор, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, викладає свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання підсудному. Так регламентує діяльность прокурора у судовому засіданні ст. 264 КПК України, що передбачає традиційний порядок судового розгляду кримінальної справи.

Виникає запитання: чи відповідають ці загальні положення закону завданням прокурора у спрощеній процедурі судового розгляду кримінальних справ, коли докази не досліджуються або досліджуються лише частково?

На нашу думку, будь-яких протиріч тут немає. Прокурор, керуючись принципом диспозитивності, вільно розпоряджається своїми процесуальними правами, погоджується чи не погоджується на спрощену судову процедуру розгляду справи, вирішує, чи досліджувати у суді докази і які саме, чи обмежитися тільки допитом підсудного. Запропонувати альтернативний порядок розгляду кримінальної справи або погоджуватися на таку пропозицію інших учасників процесу – це не обов’язок прокурора, а його процесуальне право. Готуючись до підтримання державного обвинувачення в суді, вже на цій стадії він повинен вирішити для себе: чи можливо розглянути справу за спрощеною судовою процедурою, тобто чи є необхідність у судовому дослідженні всіх доказів у справі, чи лише деяких.

Головним завданням прокурора у суді є безпосереднє здійснення обвинувальної діяльності. Однак не менш важливою його функцією є захист конституційних прав і свобод учасників судового процесу. Зважаючи на це, прокурор при вирішенні питання щодо спрощення судового слідства особливу увагу повинен приділяти дотриманню в суді процесуальних прав учасників процесу.

Особливу увагу прокурор має звертати на те, чи всі учасники процесу присутні в судовому засіданні, особливо потерпілий. Слід зазначити: відсутність потерпілого у судовому засіданні не є безумовним обов’язком розглядати справу у повному обсязі.

У такому випадку необхідно враховувати:

· загальну можливість слухання кримінальної справи у будь-якому порядку у зв’язку з неявкою потерпілого суд вирішує в порядку ст. 290 КПК України з позиції «чи можливо за відсутності потерпілого з’ясувати всі обставини справи і захистити його права та законні інтереси»;

· наявність повідомлення потерпілого про одержання виклику до суду, неможливість явки та прохання розглядати справу за його відсутності, з підтвердженням показань, наданих на досудовому слідстві, в тому числі про неоспорюваність фактичних обставин справи і розміру цивільного позову дає можливість за наявності інших законних підстав застосувати спрощену процедуру судового розгляду;

· дані про одержання потерпілим виклику до суду і неповідомлення ним причин неявки свідчать про його байдуже ставлення до вирішення справи та порядку її слухання і також не перешкоджають прийняттю рішення судом про спрощену процедуру розгляду.

Позиція деяких суддів про неможливість спрощувати судове слідство за неявки в суд потерпілого зрозуміла, оскільки в матеріалах справи не зафіксована його позиція щодо неоспореності обставин справи, розміру цивільного позову та щодо можливості спрощення судового слідства. До речі, згідно з КПК Естонії в такій ситуації згода потерпілого на спрощення судового процесу оформлюється під час ознайомлення з матеріалами досудового слідства окремим протоколом, що містить його думку з цього приводу, йому роз’яснюється права та наслідки застосування спрощеного судового розгляду. Цілком доречна з цього приводу пропозиція російських вчених і практиків про те, що в окремих випадках, коли прогнозується можливість такого судового розгляду, думка потерпілого щодо можливого спрощення судового слідства може бути висловлена на досудовому слідстві. В такому разі суду буде простіше визначитися, чи визнавати явку потерпілого в суд обов’язковою. Якщо на досудовому слідстві при його закінченні потерпілий не заперечував з приводу можливого постановлення вироку у спрощеній процедурі, а в момент судового розгляду справи не змінилися умови, при яких потерпілий дав свою згоду, суд буде вправі спрощено розглядати справу у відсутності потерпілого.

Керуючись законом, пропонуючи суду вирішити питання про розгляд кримінальної справи за спрощеною процедурою, або підтримуючи таку позицію інших учасників чи суду, прокурор переслідує мету уникнення формалізму при розгляді справи. І все ж при цьому прокурору необхідно зважувати на низку чинників:

· вичерпне встановлення обставин справи досудовим слідством;

· складність справи;

· кількість епізодів злочину;

· кількість підсудних, їх вік, психічний і фізичний стан;

· неоспоренність не тільки об’єктивної сторони, а й суб’єктивної сторони злочину (умислу та його вчинення);

· відсутність сумнівів у достовірності, допустимості і законності одержання доказів, на які посилається обвинувачення;

· специфічність злочину та логічність і послідовність показань обвинувачених у таких справах.

Як свідчить практика, особи, що вчиняють статеві злочини, або наркомани, інші неврівноважені обвинувачені, як правило, повадяться на досудовому слідстві досить неадекватно, показання дають невпевнено, часто їх змінюють, у зв’язку з чим виникає сумнів в їх істинності та можливості спрощення судового слідства.

Прокурору також необхідно розуміти, що Закон допускає різні форми спрощення судового слідства, а не тільки допит одного підсудного (підсудних) чи недослідження доказів по всіх епізодах обвинувачення.

Зазначена процедура можлива стосовно:

· одного чи декількох епізодів, тоді як інші будуть досліджуватися у повному обсязі;

· всіх епізодів обвинувачення.

По епізоду, декількох епізодах чи взагалі по всьому обвинуваченню суд у своєму рішенні може:

· обмежитися лише допитом підсудного, інші матеріали не досліджувати;

· допитати деяких свідків, дослідити окремі матеріали (наприклад, для уточнення висновку експерта – допитати останнього в суді) для усунення сумнівів щодо обставин справи та розміру цивільного позову.

Хоча обов’язковість обговорення в суді матеріалів справи, які характеризують підсудного, не визначена, але дослідження їх все ж необхідне, тому що:

· при визначенні виду та міри покарання суд керується цими даними;

· за законом сторона захисту, як і сторона обвинувачення, мають право оскаржити в апеляційному порядку призначену міру покарання, а тому аргументація внесеної прокурорм пропозиції з цього питання необхідна.

Має свою специфіку і промова прокурора у судових дебатах.

Згідно з ч. 3 ст. 318 КПК України учасники судового засідання у дебатах посилаються лише на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо в суді допитувався лише підсудний, то прокурор посилається тільки на його показання.

Науковці, що заперечують проти спрощеної процедури дослідження доказів у суді, не сприймають її в тому числі і з огляду на спрощеність промови прокурора, в якій не може бути аналізу доказів обвинувачення.

Так, В.О. Попелюшко вважає, що учасники судового розгляду в судових дебатах зводять свої промови тільки до кваліфікації вчиненого підсудним злочину та до визначення йому міри покарання.

Але ж за відсутності розбіжностей у позиціях обвинувачення і захисту такий варіант обвинувальної промови цілком прийнятний і не суперечить закону.

Разом із тим деякі державні обвинувачі, попри свою згоду на недослідження доказів в суді, в обвинувальній промові все ж намагаються обґрунтувати обвинувачення і посилаються на матеріали досудового слідства, які за його ж пропозицією в суді не досліджувалися. Звичайно, це неправильно. Основні положення судових дебатів визначено процесуальним законодавством і сторони обвинувачення та захисту мають їх дотримуватися.

Структура та зміст промови прокурора у судових дебатах формально не відрізняються від загальноприйнятої. Її зміст складається з таких частин (елементів):

· виклад фактичних обставин справи (з обвинувального висновку, які ніким не оспорюються);

· оцінка доказів, досліджених у ході судового слідства (як правило, це показання підсудного);

· юридичне обґрунтування кваліфікації злочину;

· характеристика особи підсудного та аналіз обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання;

· міркування щодо міри покарання;

· пропозиції щодо вирішення цивільного позову та інших питань, які мають значення при постановленні вироку.

Фактично ж на практиці промова прокурора у справі, що розглядається у повному обсязі, суттєво відрізняється від промови у спрощеній процедурі. Якщо у першому випадку прокурор може проголошувати промову залежно від складності справи, її обсягу і актуальності, тривалий час (годинами), то у справах, що розглядаються за спрощеною процедурою, – не більше 5–10 хвилин.

Так само і суд при постановленні вироку має посилатися лише на ті фактичні обставини справи, які не оспорювалися жодним із учасників процесу, дотримуватися вимог закону щодо постановлення законного і обґрунтованого вироку і, як зазначено у ч. 2 ст. 323 КПК України, обґрунтовувати вирок лише на доказах, розглянутих у судовому засіданні.

Поширення спрощеної процедури при розгляді судами кримінальних справ має свої позитивні наслідки, які полягають у наступному:

· суди позбавлені формалізму при розгляді кримінальних справ, в яких немає необхідності досліджувати докази у повному обсязі;

· збереженні державних коштів (не викликаються свідки, не проводяться експертизи тощо);

· раціональному використанні робочого часу суддів, прокурорів, інших учасників судового розгляду;

· настання примирення сторін, яке сприяє тому, що судові рішення, як правило, не оскаржуються, а в результаті немає зайвого навантаження на апеляційні та касаційні суди.

Можливість розгляду кримінальних справ за спрощеною процедурою схвально сприймається працівниками органів прокуратури, судами, всіма учасниками процесу. Про це свідчить і судова статистика. Так, із загальної кількості 178 766 кримінальних справ, розглянутих з постановленням вироку, за спрощеною процедурою розглянуто 66 679 справ, що становить 48,2 відсотка.

Аналітичні дослідження апеляційного суду м. Києва, показали, що кримінальні справи в порядку ч. 3 ст. 299 КПК України розглядаються судами досить часто і, як правило, з дотриманням чинного законодавства. Так, у 2007 році місцевими судами міста всього розглянуто 5 250 кримінальних справ з постановленням вироку, з них за спрощеною процедурою – 2 861, що становить 54,4 відсотка. З підстав порушення вимог ч. 3 ст. 299 КПК України в апеляційному порядку скасовано всього 9 вироків стосовно 10 осіб.

Таким чином, судова статистика свідчить на користь спрощення кримінально-судового процесу.

 

Література

1. Конституція України: [Текст]: офіц. текст: [прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. зі змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р.: станом на 1 січня 2006 р.] – К.: Мін-во юстиції України, 2006. – 124 с.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України [Текст]: офіц. текст: за станом на 1 липня 2008 р. – К.: Ін Юре, 2008. – 560с.

3. Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення [Текст]: наказ Генерального прокурора України від 19 вересня 2005 р. № 5гн [Електронний ресурс] / Генеральна прокуратура України; офіційний веб-сайт. – Режим доступу до сайту: http://gp.gov.ua//.

4. Головко Л. Альтернативы уголовного преследования в современном праве [Текст] / Л. Головко – СПб: Юридический Центр „Пресс”, 2002. – 544 с.

5. Карпов Н. Місце і роль альтернатив кримінальному переслідуванню в системі засобів боротьби зі злочинністю [Текст] / Н. Карпов // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2006. - № 13. – С. 59-72.

6. Лагодина Е. К вопросу об упрощении процедуры судебного разбирательства по уголовному делу в суде первой инстанции [Текст] / Е. Лагодина, Н. Редьки // Уголовный процесс. – 2006. - № 6. – С.77-80.

7. Марітчак Т. Проблеми визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню [Текст] / Т. Марітчак // Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 5. – С.40-44.

8. Миндагулов А. Пределы допустимости компромисса в борьбе с преступностью [Текст] / А. Миндагулов // Государство и право. – 2008. - № 9.-С. 86-90.

9. Павлишин А. Доцільність у кримінальному процесі України [Текст] / А. Павлишин // Вісник прокуратури. – 2009. - № 2. - С. 81-84.

10. Попелюшко В. Ще раз про спрощену процедуру правосуддя [Текст] / В. Попелюшко // Юридичний вісник України. – 2001. - № 37. – С.22-24.

11. Пушкар П. Відповідність процедури вирішення кримінальних справ міжнародно-правовим стандартам захисту прав людини згідно угоди про визнання вини [Текст] / П. Пушкар // Адвокат. – 2005. - № 5. – С.3-8.

12. Сокира Л. Скорочений порядок судового розгляду кримінальних справ [Текст] / Л. Сокира // Вісник прокуратури. – 2003. - № 3. – С.35-39.

13. Тертишник В. Компроміс у кримінальному процесі [Текст] / В. Тертишник // Вісник прокуратури. – 2002. - № 4. – С.62-70.

14. Тертишник В. Без суду і слідства: гострі кути реформування кримінально-процесуального законодавства [Текст] / В. Тертишник // Юридичний журнал. - 2004. - № 11. – С.116-118.

15. Хруслова Л.А. Організація підтримання державного обвинувачення у справах зі спрощеною процедурою судового розгляду [Текст] / Л. Хруслова // Вісник академії прокуратури. – 2006. - № 1. – С.78-82.

16. Щолкін В. Визнання вини підсудним як спосіб спрощення кримінального процесу: „за” і „проти” [Текст] / В. Щолкін, О. Стулов // Вісник прокуратури. - 2002. - № 1. – С.66-70.

 

 

 

Додаток 1

Рекомендация № R (87) 18 Комитета министров

государствам-членам относительно упрощения уголовного правосудия[*]

Принята Комитетом министров Совета Европы 17 сентября 1987 года

Комитет министров, в соответствии с условиями статьи 15 b) Устава Совета Европы,

напоминая, что цель Совета Европы заключается в достижении более прочного единства его членов;

учитывая, что совместные действия по ускорению и упрощению уголовного правосудия должны соответствующим образом учитывать требования, изложенные, в частности, в статьях 5 и 6 Европейской конвенции о защите прав человека;

принимая во внимание увеличение количества уголовных дел, передаваемых на рассмотрение судов, и особенно дел, влекущих мягкие наказания, проблемы, вызываемые продолжительными сроками уголовного разбирательства;

учитывая, что промедление в борьбе с преступлениями умаляет авторитет уголовного права и влияет на надлежащее отправление правосудия;

учитывая, что задержки в отправлении уголовного правосудия можно устранить не только благодаря выделению конкретных ресурсов и способам их использования, но и также более четкому установлению приоритетов в проведении уголовной политики, с точки зрения как формы, так и существа, путем:

— применения принципа дискреционного судебного преследования;

— использования следующих мер, когда речь идет о наказании за малозначимые и массовые преступления:

— так называемых суммарных процедур,

— внесудебного урегулирования органами, компетентными в уголовных делах, и другими правоприменяющими органами, в качестве возможной замены уголовному преследованию,

— так называемых упрощенных процедур;

— упрощения обычных судебных процедур;

принимая во внимание выводы совещания министров юстиции европейских стран, состоявшегося в Монтрё 10 сентября 1981 года,

рекомендует правительствам государств-членов, с учетом собственных конституционных принципов или правовых традиций, принять все необходимые меры для применения изложенных ниже принципов:

а) Принцип дискреционного судебного преследования

1. Следует внедрить принцип дискреционного судебного преследования или расширить его применение, когда это позволяет историческое развитие и конституция государств-членов; в противном случае для этой цели следует разработать соответствующие меры.

2. Полномочия отказаться от судебного преследования и прекратить его по дискреционным причинам должны быть закреплены в законе.

3. Решение об отказе от уголовного преследования в соответствии с этим принципом принимается только тогда, когда судебные власти имеют достаточные свидетельства вины.

4. Этот принцип должен применяться на определенной общей основе, такой, как общественные интересы.

5. Компетентный орган при осуществлении этих полномочий должен руководствоваться, исходя из своего внутреннего права, в частности, принципом равенства всех граждан перед законом и индивидуальным подходом в уголовном правосудии, и особенно:

— тяжестью, характером, обстоятельствами и последствиями преступления;

— личностью обвиняемого;

— возможным приговором суда;

— воздействием приговора на обвиняемого; и

— состоянием потерпевшего.

6. Отказ от судебного преследования или его прекращение могут быть безусловными и ограничиваться предупреждением или внушением или иметь место при соблюдении подозреваемым определенных условий, таких как примерное поведение, выплата денежных сумм, компенсация потерпевшему или прохождение испытательного срока.

7. Когда рассматривается вопрос об условном отказе от судебного преследования или его условном прекращении, должно быть получено согласие подозреваемого. При отсутствии такого согласия судебный орган должен в обязательном порядке возбудить уголовное дело против подозреваемого, если только этот орган, по различным причинам, не вынесет решение отказаться от обвинения.

Отказ опротестовать решение о принятой мере или выполнение необходимого условия по смыслу пункта 6 могут рассматриваться как согласие.

Следует установить правила, обеспечивающие, чтобы такое согласие давалось свободно, со знанием фактов, и не подлежало никаким ограничениям.

8. В целом отказ от судебного преследования или его прекращение может быть временным до истечения сроков, установленных законом для преследования, или окончательным.

9. В случае условного прекращения прекращение преследования может быть окончательным, если соответствующее лицо выполнило свои обязательства.

Это решение должно квалифицироваться как осуждение и приниматься по обычным правилам, касающимся, в частности, включения в криминологическое досье, только тогда, когда подозреваемый признает свою вину.

10. Когда это возможно, решение об отказе от судебного преследования или его прекращении должно доводиться до сведения потерпевшего.

11. Потерпевший должен иметь возможность добиваться возмещения причиненного ему вреда со стороны правонарушителя в гражданском или уголовном суде.

12. В уведомлении подозреваемого нет необходимости, если решение принимается в виде простого постановления о невозбуждении уголовного дела.

b) Меры, преследующие ту же цель, что и дискреционное судебное преследование

Государства, которые в силу своего исторического развития и своей конституции применяют принцип обвинения публичного характера, должны внедрить или расширить использование мер, которые, хотя и отличаются от дискреционного судебного преследования, тем не менее преследуют аналогичную цель, и прежде всего:

i) количество дел, в которых возбуждение судебного преследования оговаривается определенными условиями, должно быть увеличено, в частности, когда общественные интересы не являются доминирующим фактором, а основанием для судебного преследования может быть просьба или согласие потерпевшего;

ii) закон должен предоставлять судьям право условно приостанавливать судебное преследование или прекращать его в случаях и в соответствии с процедурами, аналогичными тем, которые применяются судебными органами в рамках системы дискреционного преследования.

a) Исключение из категории уголовных преступлений правонарушений, не носящих по своей сути опасного характера, и применение к ним суммарных процедур

1. Страны с правовыми системами, в которых проводятся различия между административными правонарушениями и уголовными преступлениями, должны принять меры с целью исключить из категории уголовных преступлений правонарушения, особенно массовые правонарушения, затрагивающие дорожное движение, налоговое и таможенное законодательства, при условии, что они по своей сути не носят опасного характера.

2. При рассмотрении правонарушений, в которых фактический элемент преобладает над моральным (умысел совершить правонарушение), все государства должны прежде всего применять суммарные процедуры или письменное судопроизводство, не прибегая к услугам судьи.

3. При этом не должны применяться меры физического принуждения, особенно заключение под стражу.

4. Назначаемые таким образом меры наказания должны носить прежде всего материальный характер, а их определяемый законом размер должен обычно фиксироваться или устанавливаться в виде единовременной выплаты. Мера наказания, влекущая за собой ограничение или лишение прав, за исключением меры в виде лишения свободы, может назначаться в случаях, предусмотренных законом.

5. Такие материальные санкции могли бы исполняться на месте чиновником, зарегистрировавшим правонарушение, или впоследствии доводиться до сведения подозреваемого компетентным административным или судебным органом, а с учетом большого количества подобных правонарушений для исполнения санкций могли бы применяться методы автоматизированной обработки данных.

6. Подобная процедура, которую следует трактовать как предложение, должна применяться при условии явно выраженного или молчаливого согласия, причем оплата штрафа или иное исполнение санкции равносильно соглашению. В случае молчаливого согласия при уведомлении должны недвусмысленно гарантироваться все права уведомляемого лица.

7. Согласие с таким предложением или его соблюдение должно исключать любое судебное преследование за совершение одних и тех же правонарушений (ne bis in idem).

8. Такая процедура не должна нарушать права подозреваемого на передачу его дела для рассмотрения в судебном органе.

 

b) Внесудебное урегулирование

1. В зависимости от своих конституционных положений государства-члены должны пересматривать свое законодательство, касающееся внесудебного урегулирования, для того чтобы орган, компетентный в уголовных вопросах, и другие правоприменяющие органы могли на этой стадии обеспечивать возможность внесудебного урегулирования споров, особенно при малозначимых правонарушениях, исходя из следующих принципов:

2. Законом должны предусматриваться условия, которые соответствующие органы могут поставить перед подозреваемым, а именно:

i) выплата денежной суммы государству или государственной или благотворительной организации;

ii) возмещение причиненного в результате уголовного правонарушения вреда и восстановление прав потерпевшего;

iii) предоставление потерпевшему соответствующей компенсации либо до урегулирования, либо в качестве его составной части.

3. Компетенция соответствующих органов относительно внесения такого предложения и категории правонарушений должны определяться законом. Соответствующий орган должен иметь право, в интересах подозреваемого, пересматривать свое предложение, если он будет уведомлен о возможных возражениях подозреваемого.

4. Соответствующие органы должны определить обстоятельства, при которых они имеют право на внесудебное урегулирование, разработать руководящие принципы и составить таблицы тарифов за внесудебное урегулирование для того, чтобы обеспечить максимальное соблюдение принципа равенства перед законом. Для этого целесообразно опубликовать в каком-либо печатном издании указанные обстоятельства, руководящие принципы и таблицы тарифов.

5. Подозреваемый правонарушитель, который не хочет принимать предложение о внесудебном урегулировании, всегда должен иметь полную свободу пренебречь данным предложением или отказаться от него.

6. Согласие подозреваемого правонарушителя на внесудебное урегулирование и соблюдение им соответствующих условий делает окончательным отказ от права на судебное преследование.

7. Органы должны публиковать ежегодные доклады об осуществлении ими своих полномочий в области внесудебного урегулирования споров, не раскрывая при этом личности подозреваемых правонарушителей.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.2.146 (0.017 с.)