Порядок судового розгляду кримінальних справ

За спрощеною процедурою

Оскільки спрощення судового слідства можливе лише у справах, що розглядаються у першій інстанції, постає запитання: Чи має законні підстави апеляційний суд при розгляді кримінальної справи у першій інстанції, застосовувати зазначений порядок? Прямої відповіді на це запитання закон не дає. Але оскільки ч. 3 ст. 299 КПК України передбачає обов’язковість для суду роз’яснення сторонам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову у апеляційному порядку, можна зробити висновок: спрощення судового слідства можливе лише у розгляді кримінальних справ по першій інстанції місцевими судами.

Що ж стосується процесуального порядку розгляду кримінальних справ за спрощеною процедурою, то необхідно брати до уваги вимоги ст. 253 КПК України, де зазначено: «за наявності підстав вважати, що в стадії судового розгляду відповідно до ст. 229 КПК України будуть досліджуватися лише деякі докази або вони не будуть досліджуватися взагалі, суддя вправі викликати в судове засідання лише тих осіб чи витребувати в судове засідання лише ті докази, про допит і дослідження яких надійшли клопотання від учасників судового розгляду».

Стаття 240 КПК України, що визначає порядок попереднього розгляду справи, не має посилання на вирішення питання про визначення осіб, які будуть допитані, чи витребування доказів, які будуть досліджуватися у судовому засіданні. Проте це не означає, що суд при підготовці до слухання справи в порядку ст. 253 КПК України не може вирішити питання щодо невиклику в суд свідків. Остаточно ж питання розгляду справи за спрощеною процедурою вирішується у судовому засіданні.

І все ж, готуючись до попереднього розгляду справи суддею, прокурор повинен проаналізувати матеріали справи за окремими епізодами чи в цілому по обвинуваченню і переконатися, що у справі:

· на досудовому слідстві відсутні суперечності між сторонами обвинувачення і захисту щодо фактичних обставин справи та розміру цивільного позову;

· немає сумнівів в обґрунтованості обвинувачення, достатності і допустимості доказів в обвинувальному висновку;

· визнання вини обвинуваченим є добровільним та істинним.

Після цього він може вносити суду пропозиції щодо можливого невиклику в суд певних свідків, якщо тільки немає жодного сумніву стосовно можливості слухання справи за спрощеною процедурою.

Питання про визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження вирішується у судовому засіданні одразу після підготовчої стадії, оголошення обвинувального висновку, позову, роз’яснення підсудному суті обвинувачення і одержання його відповіді про визнання чи невизнання вини та згоду чи незгоду давати показання, тобто на початку судового слідства. Думку про можливість розгляду справи за спрощеною процедурою висловлює кожен із учасників процесу: державний обвинувач, підсудний, його захисник чи представник, потерпілий, його представник, цивільний позивач, відповідач та їх представники.

Закон чітко не регламентує порядок вирішення цього питання: чи то повинно бути клопотання учасників процесу у судовому засіданні щодо спрощеної процедури розгляду справи, чи суд за власною ініціативою ставить таке питання на обговорення учасниками процесу. Ймовірно, допускаються будь-які варіанти. Причому учасники судового розгляду не просто висловлюють власну думку щодо можливості розгляду справи без дослідження доказів у повному обсязі, а повинні виконати вимоги ч. 1 ст. 299 КПК України і окреслити свою позицію про те, які докази потрібно дослідити, та порядок їх дослідження.

Закон називає підставою для спрощення судового слідства визнання (незаперечення) учасниками судовго розгляду фактичних обставин справи і розміру цивільного позову, а не вини у вчиненні злочину. Пересічний громадянин, якого обвинувачують у вчиненні злочину, не завжди може розібратися в різниці між визнанням вини і визнанням фактичних обставин справи. Отже, перш ніж одержати відповідь кожного з учасників процесу про згоду на спрощений порядок дослідження доказів, суд повинен роз’яснити суть такої процедури, з’ясувати, чи правильно розуміють підсудний, потерпілий, їх можливі представники чи цивільні позивачі, що саме входить в неформальне поняття «фактичних обставин справи» (наприклад, у справах про службові злочини – визнання підсудним, що він був службовою особою, стосовно мотиву злочину, умислу на вчинення злочинних дій тощо).

Суд також зобов’язаний роз’яснити учасникам процесу, що закон позбавляє права оспорювати фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку у разі, якщо за їх згодою справа буде розглянута за спрощеною процедурою. Після цього запитується згода кожного учасника процесу на спрощення судового слідства.

Заслуговує на схвалення практика багатьох судів, які пропонують учасникам судового розгляду викласти свою позицію із зазначених питань письмово у трафаретному розписі.

З’ясувавши в усіх учасників процесу їх позиції щодо обсягу доказів, які досліджуватимуться та в якому порядку (чітко позицію кожного, а не «заперечень від учасників не надійшло») суд виносить з цього приводу постанову (ухвалу). Недодержання цього порядку вважається порушенням норм КПК України і може бути підставою для скасування вироку. Так, апеляційною інстанцією був скасований вирок Солом’янського районного суду м. Києва від 16.08.07 щодо К. у зв’язку з тим, що судове слідство було обмежене лише допитом підсудного, але положення ч.ч. 3–5 ст. 299 КПК України йому роз’ясненні лише після оголошення вироку.

Закон (ч. 4 ст. 299 КПК України) передбачає: якщо для вирішення питання щодо обсягу доказів, які досліджуватимуться, необхідно допитати підсудного, суд виносить своє рішення після його допиту. Тобто постанова (ухвала) суду може виноситися як до допиту підсудного, так і після допиту. Допускаючи вирішення цього питання і до допиту підсудного, законодавець тим самим передбачає можливість зміни обсягу і порядку дослідження доказів після допиту шляхом винесення нової постанови (ухвали).

Наприклад, місцевим судом Бобровицького району Чернігівської області 17.06.08 К. була засуджена за ч. 1 ст. 213 КК України до штрафу на суму 510 грн за здійснення операцій з металобрухтом у себе вдома без державної реєстрації. Обвинувачення ґрунтувалося на рапорті дільничного інспектора, протоколі огляду місця події, свідченнях К. про те, що вона проводила прийом брухту, оскільки не вистачало грошей на проживання сім’ї.

У суді прокурор заявив клопотання про розгляд справи за спрощеною процедурою без допиту свідків та дослідження інших матеріалів справи. Проти такого порядку розгляду справи інші учасники не заперечували. Суддя погодився і виніс відповідну постанову. При допиті у суді К. заявила, що прийманням металобрухту не займалася, а її чоловік збирав брухт на звалищах і здавав у пункти прийому, тобто оспорювала фактичні обставини справи. Суду необхідно було змінити порядок дослідження доказів і розглянути справу у повному обсязі, однак цього не було зроблено. Вирок скасований апеляційним судом, справа повернута на новий судовий розгляд.

Закон передбачає обов’язковість допиту підсудного при розгляді справи судом за спрощеною процедурою за умови, якщо підсудний не відмовляється від надання показань (ч. 5 ст. 299 КПК України).

Як бачимо, з редакції ч. 5 статті можна зробити висновк: якщо особа не оспорює фактичні обставини справи і цивільний позов, погоджується або клопоче про проведення судового слідства у спрощеній процедурі, але не бажає давати показання, його допит необов’язковий.

І це повинен бути саме допит, а не оголошення показань, наданих на досудовому слідстві.

Зазначена у п. 2 ч. 1 ст. 301 КПК України можливість оголошення показань підсудного, який відмовився в суді давати показання, стосується повного судового розгляду кримінальної справи, завдяки якому ці показання можна перевірити в суді.

Відповідно до ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання стосовно себе, членів сім’ї чи близьких родичів. А п. 5 ст. 263 КПК України надає право підсудному відмовитися давати показання у справі і відповідати на запитання учасників процесу. Між тим у таких випадках досить часто суди змінюють порядок дослідження доказів по справі у судовому засіданні та вирішують питання про дослідження доказів у повному обсязі.

Чи можна застосовувати спрощений порядок, якщо підсудний визнає фактичні обставини справи та розмір цивільного позову, згоден з таким проведенням судового засідання, але не бажає давати показання і відповідати на питання?

Ми вважаємо, що так.

Обґрунтуванням цього твердження є викладене нижче.

По-перше, така відмова від надання показань регламентована законом і її слід розглядати як передбачений Конституцією України спосіб захисту особою своїх прав і свобод. У ст. 55 Конституції України записано, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань. Конституційне право на доступ до суду є правом кожного, а не формальним обов’язком судового розгляду у традиційному порядку.

По-друге, право на відмову від надання показань є реалізацією принципу диспозитивності у судочинстві, адже кожен учасник процесу вільно, на власний розсуд обирає способи відстоювання своїх законних інтересів.

Тому відмова підсудного від надання показань фактично не впливає на вирішення питання про визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин і розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. Вона, по суті, не впливає на визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню в судовому засіданні, тим більше для зміни вже визначеного у постанові суду обсягу доказів, і не потребує оголошення показань підсудного, надані ним на досудовому слідстві.

Відповідно до ст. 317 КПК України після дослідження визначених у постанові доказів суд опитує учасників процесу, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме. За відсутності клопотань головуючий оголошує судове слідство закінченим і переходить до дебатів.