Підстави та умови прийняття рішення про спрощену процедуру судового розгляду кримінальних справ

Із введенням у законну дію чинного Кримінального кодексу України у 2001 року під час здійснення правосуддя при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню у кримінальній справі, суд вправі визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються (ч. 3 ст. 299 КПК України).

Таким чином, для розгляду кримінальної справи судом за спрощеною процедурою закон передбачає дві безумовні підстави, зокрема:

· неоспорюваність фактичних обставин справи;

· неоспорюваність розміру цивільного позову за спричинення шкоди як матеріального, так і морального характеру.

Рішення щодо недоцільності дослідження всіх доказів у справі суд може винести за наступних умов, якщо:

· підсудний та інші учасники процесу правильно розуміють зміст цих обставин;

· немає сумнівів в істинності і добросовісності їх позиції;

· не заперечує проти спрощеної процедури жоден із учасників судового розгляду;

· кожен із них погоджується з тим, що у такому випадку вони не вправі будуть оспорювати фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку.

Іноді підсудний вину і обставини справи визнає, але заперечує проти викладених у обвинувальному висновку мотивів вчинення злочину або прямого умислу на його вчинення. Умисел і мотив на вчинення певних дій можна визначити лише шляхом детального аналізу обставин справи. Тому в таких випадках не можна визнавати недоцільним судове дослідження доказів у повному обсязі та розглядати справу за спрощеною процедурою.

Приміром, особа обвинувачується за ч. 1 ст. 164 КК України у злісному ухиленні від сплати аліментів на утримання дитини. В судовому засіданні вину визнав повністю, не оспорював фактичні обставини справи і суму заборгованості, погодився із проведенням судового засідання у спрощеному порядку. Після винесення судом постанови в порядку ст. 299 КПК України під час допиту підсудний пояснив, що заборгував визначену суму виплат у зв’язку з тимчасовим скрутним матеріальним становищем, тому що хворів і не влаштувався на роботу. Оскільки фактично умисел на злісне ухилення від сплати аліментів він не визнав, вирішення питання про слухання справи у спрощеній процедурі було передчасним. Справи необхідно слухати з дослідженням доказів у повному обсязі.

У практичній роботі виникають й інші ситуації недовершеності уявлення про фактичні обставини справи. Буває, декілька підсудних обвинувачуються, наприклад, у крадіжці. Всі вони визнають свою вину, погоджуються на спрощену процедуру, інші учасники процесу не заперечують проти такого судового провадження. Обставини обвинувачення викладені так, як говорить один із них, інші – дещо по-іншому, у зв’язку з чим виник сумнів щодо ролі кожного з них у вчиненні злочину. Спрощене провадження у такому разі неможливе.

Теж саме стосується і розміру цивільного позову.

Так, одним із районних судів м. Києва розглядалася справа про крадіжку мобільного телефону. Підсудний вину визнав, погодився на слухання справи у спрощеній процедурі. Під час його допиту заявив клопотання про призначення товарознавчої експертизи для визначення вартості телефону, оскільки потерпілий її завищив. Суд відмовив у задоволенні клопотання, продовжив слухання справи у попередньому форматі, постановив вирок, який був скасований за скаргою засудженого апеляційним судом у зв’язку з порушенням вимог ст. 299 КПК України.

Оскільки закон не визначає, неоспореність якого позову – матеріального чи морального є підставою для спрощення судового слідства, необхідною умовою є визнання учасниками процесу як матеріального, так і морального позову.

Законодавець наголошує тільки на неоспорюваності фактичних обставин справи та розміру цивільного позову як підстав, що дають можливість розглядати справи за спрощеною процедурою. Аналізуючи вимоги ч. 3 ст. 299 КПК України, можна зробити висновок, що оспорюваність юридичної кваліфікації може не заважати прийняттю рішення про спрощену процедуру розгляду справи. Тим більше, що юридична кваліфікація злочину та визначена у вироку міра покарання можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

Що стосується юридичної кваліфікації злочину, необхідно брати до уваги зазначене нижче.

Сумнівність кваліфікації злочину, яку точно не можна встановити без судового слідства, потребує повного дослідження доказів у суді.

Якщо сумнівів щодо неправильної кваліфікації злочину в обвинувальному висновку немає і, безперечно, можно зорієнтуватися у тому, за якою статтею та її частиною Кримінального кодексу України необхідно кваліфікувати дії підсудного, цю помилку слідства можна виправити в суді, після чого перейти до обговорення питання про недоцільність дослідження певних доказів.

З позиції дій державного обвинувача ситуація виглядає таким чином. Особа, наприклад, обвинувачується у розбійному нападі. Обставини справи та розмір цивільного позову всі учасники процесу не оспорюють, але сторона захисту обґрунтовано вважає, що дії підсудного необхідно кваліфікувати, як пограбування. Прокурор, котрий розділяє аналогічну позицію, не в кінці, а на початку судового слідства просить оголосити перерву для зміни обвинувачення, виносить та оголошує постанову, в якій змінює обвинувачення з розбійного нападу на пограбування. Суд виконує вимоги, передбачені ч. 5 ст. 277 КПК України, після цього з’ясовує думку його учасників щодо обсягу доказів, які повинні досліджуватися в суді та порядку їх дослідження. За наявності підстав і умов, передбачених ч. 3 ст. 299 КПК України, суд виносить відповідну постанову, і справа розглядається за спрощеною процедурою.

Але необхідність зміни обвинувачення в бік погіршення становища підсудного, навіть при неоспорюваності фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, наявності необхідних умов можливої недоцільності дослідження всіх чи частини доказав – досить складна процедура. Сумнівна в такій ситуації згода сторони захисту з таким порядком розгляду при зміні прокурором обвинувачення із застосуванням кримінального закону про більш тяжкий злочин. У таких випадках рекомендується розглядати кримінальну справу в повному обсязі.

Аналізуючи вимоги закону, можна дійти висновку, що за наявності підстав та умов, передбачених ч. 3 ст. 299 КПК України, суд вправі розглядати за спрощеною процедурою всі без винятку кримінальні справи. У всякому разі закон з цього приводу обмежень не передбачає.

Між тим є категорії справ, до розгляду яких необхідно підходити більш виважено, особливо при вирішенні питання про обсяг доказів, які будуть досліджуватися у судовому засіданні.

Так, спрощена процедура (протокольна форма) досудової підготовки матеріалів не може застосовуватися щодо неповнолітніх чи осіб, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати своє право на захист (ст. 111 КПК України). У таких справах необхідно проводити досудове слідство і не рекомендується застосовувати спрощену процедуру судового розгляду. Тим більш, що судовий розгляд кримінальних справ стосовно неповнолітніх, які обвинувачуються у вчиненні злочину, має свої особливості, передбачені ст. 433 КПК України. По таких справах в суді необхідно з’ясувати вік неповнолітнього, стан здоров’я, характеристику особи, умови життя та виховання, обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.

Застережливості й обережності потребує вирішення питання щодо спрощення судого розгляду справ стосовно осіб, які певною мірою не володіють мовою судочинства, відмовилися від перекладача чи захисника.

Не рекомендується застосовувати означену процедуру стосовно осіб, які через фізичні та психічні вади (сліпота, глухота тощо) не можуть певною мірою захистити свої права. Фактично у повному обсязі мають досліджуватися у суді докази по справах стосовно осіб, які обвинувачуються у злочині, що передбачає міру покарання у виді довічного позбавлення волі.