ТОП 10:

Прислівник як периферійний клас ознакових слів. Проблема предикативних прислівників.



Прислівник– це повнозначна незмінювана частина мови, що виражає ознаку дії, стану чи ознаку якості або предмета і відповідає на питання як? де? звідки? наскільки? якою мірою? та позначає дієслово, дієприслівник, прикметник, інший прислівник або ціле речення.Клас прислівників вирізняється своїми синтагматичними, а не лексичними особливостями. Прислівник не має свого специфічного лексичного значення. Воно грунтується на лексичному значенні прикметника, дієслова та іменника, тому у прислівниковій синтагматичній позиції можуть траплятися компоненти з лексичним значенням статичної ознаки, процесу і предмета. Специфіка класу прислівників полягає в тому, що лексичне значення статичної ознаки, процесу і предмета ставиться у синтагматичний зв'язок із предикатом і через те виконує функцію ознаки ознаки.

Прислівник являє собою синтагматичний клас слів, який виконує функцію означення до класу предикатів. Переходячи в синтагматичний клас прислівників, прикметник, дієслово й іменник нейтралізують – хоча неоднаковою мірою - свої синтаксичні й морфологічні ознаки і стають периферійними елементами у структурі речення або словосполучення.

У системі частин мови прислівник виступає як відад'єктивний, віддієслівний і відсубстантивний синтаксичний дериват. Лише синтагматичне, стосуючись предиката, прислівник-сформована на базі прикметника, дієслова й іменника частина мови – означує предикат, змінює синтаксичні зв'язки і семантико-синтаксичні відношення трьох зазначених вихідних лексико-граматичних розрядів слів.

Є. Курилович відзначає подібність синтаксичного зв'язку прислівника і дієслова до синтаксичного зв'язку прикметника й іменника, а відмінність у тому, що з лексичного погляду прикметник означає якість, прислівник – відношення. Прислівник відрізняється від прикметника не лексичним значенням, а синтаксичним зв'язком і семантико-синтаксичними відношеннями щодо опорного компонента в реченні або словосполученні. У прислівникові формально закріпилася зміна типових синтагматичних позицій трьох вихідних частин мови – присубстантивної означальної позиції прикметника, присудкової позиції дієслова, підметової позиції іменника або його керованої позиції другорядного члена речення – в напрямку створення периферійної позиції при предикаті вираженому звичайно дієсловом. Таким чином, у периферійній позиції при предикаті лексичне значення прикметника, дієслова й іменника ставиться у синтагматичний зв'язок і семантико-синтаксичні відношення з предикатом і стає причиною виникнення категоріального значення прислівника – значення ознаки ознаки.

Найважливішою ознакою прислівника є його семантика, яка базується на синтаксичному функціонуванні. Його специфічні синтаксичні функції та синтаксичні позиції спричиняють модифікаційні процеси в категорійній парадигмі. Найпоказовішою серед них є предикатна функція прислівника в семантико-синтаксичній структурі речення для реалізації грамеми предиката стану.Центральну ланку предикатів стану становлять незмінні форми, які називають словами категорії стану або ж предикативними прислівниками. У семантико-синтаксичній структурі речення предикативні прислівники, у яких відсутні форми словозміни, зумовлюють аналітичні форми часу та способу, що виражають напівморфеми типу ставати, робитися, або аналітична морфема-зв’язка бути, наприклад: І мені на хвилину стало сумно (О. Довженко). Тобто предикативні прислівники у структурі речення можуть вживатися як самостійно, так і у поєднанні з напівморфемами, які зумовлюють значення часу та способу стану, про який йдеться в реченнєвій конструкції, а також здатні виражати статичність чи процесуальність стану. В українській мові предикативних прислівників понад 300. З семантичного погляду вони найрізноманітніші: 1) предикативні прислівники на позначення психічно-емоційного стану людини; 2) предикативні прислівники на позначення фізичного стану людини; 3) предикативні прислівники, що позначають розумовий (інтелектуальний) стан людини; 4) предикативні прислівники, що виражають стан природи. Категорія предикатності спроможна реалізовуватись у реченнєвих конструкціях за допомогою периферійних частин мови. Семантико-синтаксична категорія предикатності – це здатність частини мови здійснювати функцію предиката речення. Тому предикатну позицію не варто ототожнювати з функціональними можливостями лише дієслів, прислівник як самостійна частина мови послідовно функціонує в предикатній позиції і є формальним виразником категорії предикатності. Предикативні прислівники можуть вживатися самостійно або у поєднанні з інфінітивом. Ці форми мають здатність керувати іменниковими чи займенниковими синтаксемами у реченнєвих структурах, і тому вони виступають центральним, організувальним елементом речення.

20. Службові функції сполучників, часток. Трактування граматичного статусу прийменників.

Службові слова, неповнозначні (систематичні) слова — вільні морфеми, що інтонаційно об'єднуються зі словом, словосполученням чи реченням і виражають, подібно до словотвірних і словозмінних (флексійних) зв'язаних морфем, різні стосунки між повнозначними словами й реченнями, об'єднуючи їх або надаючи їм різних значеннєвих відтінків. До С. с. в українській мові належать прийменники, сполучники й частки.

Службові слова виконують лише служб. фун-ю, є грам. засобами вираження звязків і відношень між словами в реченні (сполучники та прийменники) або надають цілому реченню чи окремим його членам смимлових та емоційних відтінків (частки). Вигуки не належать ні до службових, ні до повнозначних слів.Так, прийменником називається службова частина мови, яка виражає граматичні (синтаксичні) відношення між; повнозначними словами (між іменниками, між дієсловами та іменниками). Сполучник — така службова частина мови, яка виражає граматичні (синтаксичні) відношення між членами речення або окремими реченнями. Частка — це службова частина мови, що надає додаткових смислових та емоційних відтінків слову, словосполученню або реченню. Частки не мають лексичного значення, але на відміну від прийменників і сполучників, не служать засобом вираження синтаксичних відношень, а вживаються для надання слову або реченню певних семантичних або граматичних значень.

Функціональні різновиди часток: Формотворчі часткихай, нехай, би, б, бодай беруть участь у творенні аналітичних форм наказового, бажального, умовного способу дієслів. Заперечні часткине, ні, ані виражають повне або часткове заперечення змісту повідомлення. Стверджувальні часткитак, еге, егеж, атож, аякже вказують на те, що зміст відповідного повідомлення відображає дійсну або таку ситуацію, що обов”язково має бути реалізована. Питальні часткичи, чи ж, чи не, та чи, хіба, хіба ж, та хіба, невже, невже ж, та невже, поєднують значення питальності, виступаючи засобом оформлення відповідного комунікативного різновиду речень, і модальності. Модальні часткиє найважливішим різновидом. Їм властивий широкий діапазон значень, пов”язаних з вираженням суб”єктивного ставлення до повідомлюваного, емоційних оцінок, безпосередніх реакцій мовця, спричинюваних ситуативними умовами.

У сучасній лінгвістиці ще не виробилося єдиного погляду на визначення, роль і місце прийменника в системі частин мови. Найпоширенішою концепцією є тлумачення прийменника як службового слова з послабленим лексичним значенням. Прихильники іншої концепції визначають прийменник як особливого роду морфему. Концепцію морфемної природи прийменника теоретично обґрунтував Є.Курилович, поглибив, розбудував і послідовно застосував на матеріалі прийменникової системи сучасної української літературної мови І.Р.Вихованець. У морфемній концепції прийменник має лише граматичне значення і абсолютно позбавлений лексичного значення, тому що він не відображає предметів і явищ матеріальної дійсності, а лише вказує на відношення та зв’язки між предметами та явищами цієї дійсності. Лексичне ж значення співвідноситься із семантикою відношень, які вони виражають. За третьою концепцією, яка не знайшла поширення в мовознавстві, прийменник визначається як самостійне слово. Дослідники, які розглядають прийменник як самостійне слово, ідентифікують його лексичне значення з лексичним значенням повнозначних слів. Так, І.К.Кучеренко стверджує, що прийменники є прислівниками узагальненого значення: основна роль прийменників полягає в тому, щоб формувати складений член речення (прийменник + іменник = прислівник). Прийменник виконує в складеному члені речення роль повнозначної зв’язки, яку можна назвати обставиною. О.О.Потебня назвав прийменник зв’язкою об’єкта.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.176.189 (0.005 с.)