Формально-синтаксичний аспект простого речення. Основи традиційного вчення про члени речення. Сучасні підходи до класифікації членів речення.

Основу формально-синтаксичної організації конкретних речень становлять синтаксичні зразки (структурні схеми, моделі). Структурна схема речення — це синтаксичний зразок, що має свою формальну організацію, за яким може бути побудоване речення. З урахуванням синтаксичних зв’язків виділяють компоненти речення, що є важливим при визначенні типів речень. У формально-синтаксичному плані речення поділяють на прості і складні. Базовими, вихідними є прості речення.Кожне просте речення будується за певним абстрагованим синтаксичним зразком, предикативною основою якого є підмет і присудок (у двоскладному реченні) або один головний член (в односкладному реченні).

З огляду на наявність головних членів речення та особливості вираження предикативного зв’язку прості речення поділяють на двоскладні і односкладні. Двоскладні речення — речення з двома головними членами (підметом і присудком). Підмет і присудок у двоскладному реченні пов’язані реченнєвотвірним предикативним синтаксичним зв’язком. Односкладні речення — речення з одним головним членом, ще не потребують поповнення другим головним членом. За наявністю/відсутністю другорядних членів речення поділяють на непоширені і поширені. Непоширені речення — речення, в яких наявні лише головні члени. У двоскладних непоширених реченнях наявні підмет і присудок, в односкладних — головний член речення. Поширені речення — речення, в яких, крім головних, наявні другорядні члени. Поширюють двоскладні і односкладні речення додатки, означення, обставини. За наявністю/відсутністю необхідних членів речення поділяють на повні та неповні. Повні речення — речення, в яких наявні всі необхідні члени речення.Повними можуть бути двоскладні й односкладні, непоширені й поширені речення. Неповні речення — речення, в яких одна з ланок їх будови невимовляється, однак фіксується свідомістю.Неповними також можуть бути і двоскладні, і односкладні речення. З урахуванням наявності предикативного ядра та супровідних компонентів виділяють формально неускладнені та формально ускладнені речення. Прості формально неускладнені речення — речення з усіма другорядними членами, що не є однорідними або відокремленими. Прості формально ускладнені речення — речення, у яких наявні однорідні або відокремлені члени речення, а також вставні і вставлені компоненти, звертання. Наявність відокремлених другорядних членів речення чи однорідних головних або однорідних другорядних членів, а також вставних і вставлених компонентів, що не є членами речення, засвідчує формально-синтаксичну ускладненість простого речення.

Синтаксичні зв'язки між словами можуть бути глибинними і поверхневими. Традиційне вчення про члени речення ґрунтується на ототожненні обох типів зв'язків. Просте речення є базовою одиницею, що призначена для передавання відносно закінченої інформації. Крім того, вона є основною одиницею, що формує складне речення, а також будь-який текст. Саме в простому реченні виявляються його компоненти — головні і другорядні члени речення.

Головні члени речення — повнозначні лексичні компоненти речення (підмет і присудок), що становлять його синтаксичний центр. Диференційною ознакою їх виділення є входження до предикативної основи речення, що є необхідним мінімумом для його функціонування. Предикативна основа речення формується тільки головними членами. У двоскладному реченні традиційно виділяють підмет і присудок, що пов’язані між собою предикативним синтаксичним зв’язком. В односкладних реченнях виділяють єдиний головний член. Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення перебувають в опозитивних відношеннях.

Другорядні члени речення – повнозначні лексичні компоненти речення, синтаксично залежні від головних членів речення (підмета і присудка) чи головного члена односкладного речення. Якщо головні члени речення завжди є обов’язковими, то другорядні — переважно факультативні. Однак деякі другорядні члени, зокрема прямі додатки, що реалізують значення присудків (перехідних дієслів), є обов’язковими. Також структурно обов’язковими в односкладних безособових реченнях є непрямі додатки у формах давального, орудного, родового відмінків (давальний суб’єкта, суб’єктний інструменталь, суб’єктний ґенітив). Традиційно виділяють три класи другорядних членів: додатки, означення, обставини. При цьому враховують передусім семантичні (значеннєві) ознаки, що по-різному взаємодіють з формальними. Так, виокремлення прямих і непрямих додатків, узгоджених і неузгоджених означень ґрунтується на формальних показниках; диференціація обставин здійснюється за значеннєвими параметрами.

Традиційні визначення членів речення грунтуються на одночасному врахуванні їх формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних ознак, що нерідко руйнує єдині виміри класифікації і веде до об'єднання в одному класифікаційному ряду неоднопорядкових величин. Вирізнення формально-синтаксичної і семантико-синтаксичної структур речення як окремих об'єктів вивчення зумовило також розрізнення двох рядів членів речення - формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних. У сучасному українському мовознавстві набуває поширення розрізнення власне членів речення (формально-синтаксичних компонентів речення). Два ряди компонентів виявляють різні спрямування: власне члени речення спрямовані у внутрішню структуру мови, а синтаксеми мають зовнішнє спрямування, відображаючи предмети та явища позамовного світу. Формально-синтаксичні члени речення визначаються на основі синтаксичних зв'язків, синтаксеми - на основі семантико-синтаксичних відношень. У простому реченні фундаментальними синтаксичними зв'язками, на основі яких вирізнено функціональні типи членів речення, є предикативний і підрядний зв'язки. Типи синтаксем виділяються на основі двох різновидів семантико-синтаксичних відношень - субстанціальних і предикатних. Відмінність між двома рядами мінімальних синтаксичних одиниць виразно виявляється на тлі формально-синтаксичної і семантико-синтаксичної організації простого речення. У найтиповіших випадках формально-синтаксична структура простого речення формується двома взаємопов'язаними головними членами речення - підметом і присудком, а семантико-синтаксична структура - предикатом і його валентністю.

24. Семантика простого речення як об’єкт синтаксису. Семантичний предикат. Типи предикатів. Поняття пропозиції. Валентність предиката.

Великого поширення набули дослідження, спрямовані на семантичне моделювання структури події ситуації як денотата речення. Семантичний зміст речення прибічники цього напряму розуміють як систему відношень, яку організовує предикат — центральний компонент речення. Предикат зумовлює кількість компонентів на позначення предметів і визначає їх семантичні ролі (функції). У центрі уваги перебуває відображувана в реченні ситуація та її семантична модель — пропозиція. Відповідно до сучасних синтаксичних концепцій семантична структура речення формується знаками семантичної природи. Компонентами семантичної структури звичайно виступають слова як знаки двох видів — предикатні і непредикатні. На предикатних і непредикатних знаках грунтується граматична система мови, що відображається в особливостях їх семантичної поведінки і правилах синтаксичного функціонування. Фундаментальна відмінність і взаємовідношення предикатних і непредикатних знаків пов'язані з онтологією позамовної дійсності. Близько до денотативного напрямку досліджень стоїть концепція семантичного синтаксису Н. Д. Арутюнової. Н. Д. Арутюнова зосереджує увагу на тому, як відображається в реченні пізнання світу людиною, а тому основне завдання щодо вивчення семантики речення, на її думку, полягає «у виділенні логіко-синтаксичних «начал», тобто тих відношень, які, будучи безпосередньо пов'язані зі способами мислення про світ, водночас причетні до граматичної будови мови».Досить поширені також дослідження, де враховано співвідношення граматичної і семантичної структур речення, роль формальної організації речення у витворенні його семантичної своєрідності. Н. Ю. Шведова розмежовує речення різних семантичних структур, спираючись на їх граматичні характеристики. В її описах семантичні структури, виділювані в межах окремих структурних (формальних) схем речення, розрізняються за комплексом як власне-граматичних, так і лексичних ознак. А. М. Мухін: втілено функціональний підхід синтаксемного (синтаксико-семантичного) різновиду. Семантичну структуру речення дослідник кваліфікує як глибинну структуру, яку формують елементарні синтаксичні одиниці, іменовані синтаксемами. Виділяючи синтаксеми у глибинній структурі речення, А. М. Мухін розглядає їх у певних синтаксичних позиціях, якими є позиції ядерних і неядерних компонентів речення—елементарних синтаксичних одиниць поверхневої структури речення. У сучасному українському мовознавстві дослідники синтаксичної семантики вивчають речення з опорою на поняття семантико-синтаксичної структури речення, семантико-синтаксичних відношень, семантико-синтаксичної валентності, семантично елементарних і семантично неелементарних речень, предикатних і непредикатних (субстанціальних) синтаксем тощо.

Пропозиція являє собою семантичний інваріант, цільний для всіх членів парадигми речення і похідних речення конструкцій (словосполучень, зворотів тощо). Це стабільне семантичне ядро, об'єктивна семантична константа речення, яка відображає структуру ситуації, події. Структуру ж пропозиції визначає предикат, який вказує на характер ситуації (позначає дію, процес, стан або якість предмета) і на відповідні місця для предметів — учасників ситуації (актантів, аргументів), зумовлює їх кількість і семантичні функції (ролі). В основу класифікації пропозицій покладено дві ознаки: 1) семантичну природу предиката; 2) зумовлені предикатом кількість і ролі актантів. Залежно від кількості актантів предикати бувають нульмісні, одномісні, двомісні, тримісні, чотиримісні, п'ятимісні, шестимісні.З-поміж предикатів вирізняються предикати дії і стану. Перші можуть поєднуватися з найбільшою кількістю актантів, у других їх єдиний актант найчастіше має значення суб'єкта стану. Пропозиція може виражатися двома способами: предикативною одиницею (реченням) і непредикативною конструкцією.

Непредикативне (нереченнєве) оформлення пропозиції засвідчує семантичне ускладнення простого речення внаслідок об'єднання декількох семантично елементарних простих речень. Пропозиція може бути оформлена таким рядом непредикативних конструкцій: дієприслівниковою, дієприкметниковою, інфінітивною, прикметниковою або іменниковою. Оформлена в такий спосіб пропозиція не являє собою окремого речення, а стає частиною ускладненого простого речення. Вона приєднується до іншої пропозиції, яка має предикативне (реченнєве) оформлення, ускладнюючи семантико-синтаксичну структуру простого речення. Унаслідок цього просте за формально-граматичною природою монопредикативне речення набуває складного об'єктивно-семантичного змісту, виражаючи дві або більше пропозиції. Отже, такі прості речення є монопредикативними (формально-синтаксична ознака), іполіпропозитивними (семантико-синтаксична ознака).

Семантико-синтаксична валентність предиката (ознакового слова) означає здатність його сполучатися з іншими (як правило, неознаковими) словами, мати певне число відкритих позицій, які можуть або мають заповнюватися одиницями відповідної семантичної природи. Один предикат із залежними від нього непредикатними компонентами (власне-іменниками, тобто іменниками, що позначають реальні предмети, а не опредмечені дії, стани, ознаки) формує елементарне з семантико-синтаксичного погляду речення.

Сутність предикатного слова відбивають дієслова як головні носії валентності в реченні. Інші носії валентності (наприклад, прикметники, прислівники та іменники) збувають валентних властивостей у зв'язку з дієсловом, тобто внаслідок їх переміщення у первинну для дієслова редикативну позицію. Відповідно до свого лексичного значення предикатне слово чітко окреслює межі семантично елементарного речення, вказує на семантико-синтаксичні функції залежних від предиката іменникових синтаксем. Семантико-синтаксична структура елементарного простого речення зумовлюється валентним класом предиката. У сучасній українській мові семантично елементарне просте речення включає до свого складу шестивалентні, п'ятивалентні, чотиривалентні, тривалентні, двовалентні й одновалентні предикати. У побудові простого речення головну роль відіграють дві частини мови — дієслово та іменник. Однак роль дієслова у побудові висловлень визначальна.

Семантико-синтаксична валентність предиката визначає зумовлені його семантикою сполучувальні можливості щодо іншої частини мови — іменника. Предикатові належить головна роль у семантико-синтаксичній організації речень. Він вказує на типи елементарних простих речень. Класифікацію елементарних простих речень можна проводити на основі кількісних показників — сукупності іменникових синтаксем, зумовлених валентністю предиката. Найбільш показові і різнотипні з цього погляд/ предикати дії, для деяких груп яких характерний максимальний вияв валентності — шість іменникових синтаксем.

Реальне речення не завжди реалізується за схемою елементарних простих речень. Нерідко елементарні речення об'єднуються у просте (з формально-синтаксичного боку) ускладнене речення, у якому вирізняється базова структура одного з вихідних елементарних простих речень і модифікована структура іншого елементарного речення. У структуруванні простого ускладненого речення беруть участь валентності предикатів вихідних елементарних простих речень. Предикат базового елементарного речення формує основну схему простого ускладненого речення, зберігаючи свою семантико-синтаксичну валентність, а отже, і кількість зумовлених валентністю іменникових синтаксем. Предикат модифікованого (небазового, неосновного) елементарного простого речення може повністю чи частково зберігати свою валентність або зазнавати редукції та інших видозмін.