ТОП 10:

Проблема виділення двоскладних/односкладних речень. Типи односкладних речень.



ПРОБЛЕМА ОДНОСКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ.

Основу поділу речень на двоскладні й односкладні заклав ще О.О.Шахматов. У свій час М.І.Греч, виходячи з логіко-граматичного підходу, вважав, що неповні речення утворюються в результаті пропуску головних членів речення — підмета, присудка або зв’язки)). При цьому речення з нульовою дієслівною зв’язкою теперішнього часу він та його послідовники вважали неповними не тому, що враховували парадигму речення, а тому, що представники логіко-граматичного напряму ототожнювали структуру речення із структурою судження, в якому зв’язка є обов’язковою складовою частиною.Подібну думку висловлював Ф.І.Буслаєв, а О.М.Пєшковський суттєво доповнив зміст терміна «неповні речення». Для нього це не просто речення з «опущеними» членами, а такі, в яких наявні словесно не виражені члени і необхідність яких у структурі речення визначається формальним складом речення (див.: (Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. — М- Учпедгиз, 1956.-С.285; Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении, ,-7-е изд. — М.: Учпедгиз, 1956.-С.360)). О.М.Пєшковський доказує, що формальна визначеність наявності невираженого, але структурно необхідного члена речення ґрунтується на взаємних зв’язках компонентів речення. «Так, не супроводжуваний дієсловом називний відмінок… обов’язково вказує або на опущене при ньому узгоджуване дієслово, виступаючи,… підметом неповного речення, або на опущений інший називний відмінок та узгоджувану з ним зв’язку виступаючи предикативним членом…» (Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении… -С.360). Речення типу «Він ні слова» О.М.Пєшковський називає стаціонарними неповними реченнями.152

 

О.О.Шахматов включає до неповних тільки речення, формальна повнота яких відновлюється на грунті врахування синтагматичних відношень компонентів, тобто речення неповні і за формою і за змістом. Таким чином, О.О.Шахматов розмежовує власне-неповні і односкладні речення. •Відштовхуючись від реальних мовних і мовленнєвих фактів та стверджуючи неадекватність судження і речення, слід вести мову про особливий статус односкладних речень. В сучасній лінгвістиці розрізняють: 1) означено-особові;2) неозначено-особові; 3) узагальнено-особові; 4) безособові;5) інфінітивні; 6) безособові; 7) номінативні односкладні речення. До названих різновидів зрідка додають вокативні речення на тій підставі, що вони цілісно (в одному компоненті) виражають всі реченнєві категорії. Більшість лінгвістів відносить їх до нечленованих речень, ототожнюючи з іншими реченнями — словами типу ТАК, Н, ТАКОЖ.Односкладні речення поділяються залежно від того, як виражається їх головний член. Цей головний член не є підметом або присудком, бо не приймає другого члена системи як означаючого або означаючого на рівні підмета або присудка, тобто він виступає єдиним виразником предикативності.Розрізняються два класи структурних схем односкладних речень: 1) односкладні дієслівні речення та 2) односкладні іменні речення. У дієслівних односкладних реченнях стверджується наявність дії, не співвіднесеної з суб’єктом.В іменних реченнях стверджується або заперечується існування предмета.У дієслівних односкладних реченнях позицію головного члена можуть займати всі основні дієслівні форми або інфінітив; в іменних — лише іменник (чи субстантивоване слово) у називному відмінку.

1. ТИПИ ОДНОСКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ.

ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ ДІЄСЛІВНОГО ТИПУ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ.Загальна властивість дієслівних речень — їх безпідметовість. їх односкладність можна констатувати тільки на формально-граматичному рівні. У семантико- синтаксичному- в переважній більшості вони є двоскладними. Дія, позначена головним членом, виявляється як незалежна153(формально), самостійна. Але ця незалежна дія може бути внутрішньо співвіднесена з ідеєю суб’єкта, останній може мати формальний вияв в знахідному, родовому, давальному, орудному відмінках.Співвідношення двоскладних, односкладних та нечленованих речень слід розглядати на осі означеність / неозначеність предмета судження. Означеність / неозначеність — це логіко-граматичні категорії і пов’язані з відображенням предмета в суб’єкті-поняттї. Неозначеність предмета судження створюється відсутністю його поняття у першому компоненті судження (див.: (Бабайцева В.В. Односоставные предложения в современном русеком языке. -М.: Просвешение, 1968. -С.20-21; Ломтев Т.П. Основы синтаксиса современного русекого языка. -М.: Учпедгиз, 1958. -С.9; Ружичка Р. Трансформационное опислнне безличных предложений // Вопросы языкознания. -196Э.-ИЗ.-С.21; Мешанинов И.И. Структура предложения. — М.: Л.: Изд-во АН СССР, 1963. -С.45; Кириллова В.А К вопросу о логической структуре односоставных предложений // Логико- грамматические очерки. -М.: Высш. шк., 1961.-С.200; ШведоваН.Ю. ТШЮЛОПІЯ односоставных предложений на основе характери их парадигм // Проблеми современной филологии. — М.: Наука, 1956; Галкина-Федорук Е.М. Изменения в системе простого и осложненного предложения в русеком литературном языке XIX века. -М.: Наука, 1964; Бабайцева В.В. О логико­психологической основе субьекта речи в некоторых синтаксических конструкциях // Материалы по русеко- славянскому языкознанию. — Воронеж: Изд-во Воронеж.ун-та, 1963; Бабайцева В.В. О виражений в языке взаимодействия межлу чувственной и абстрактной ступенями познания действительности // Язык и мышление,- М.: Наука, 1967; Арполеико Г.П., Забєліна В.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. -К.: Наук, думка, 1982.- С.5-47)).Найчіткіше предмет судження окреслений у типових двоскладних реченнях; максимальною неозначеністю предмет судження характеризується у вигукових реченнях, що утворюють ядро нечленованих речень. Односкладні речення посідають проміжну ланку між двоскладними та еквівалентними реченнями. З одного боку, вони виражають предикативність та модальність, визначальні синтаксичні категорії речення, нерозчленовано. в одному компоненті, з другого боку, вони154

 

включають, або можуть включати, другорядні члени речення, виступаючи членованими одиницями. Типові односкладні речення характеризуються одним головним членом з чітко окресленою синтаксичною функцією та характеризуються неозначеністю предмета думки, зумовленої лоїіко- психологічною основою вираженого судження.Типові двоскладні речення характеризуються чіткістю підметово-присудкових відношень та означеністю предмета думки, що зумовлює предметний вияв підмета.Типові еквіваленти речення характеризуються відсутністю логіко-граматичного членування та максимальною неозначеністю предмета думки.Односкладні речення — це такі речення з одним головним членом, які не вимагають другого головного члена і не можуть доповнюватись ним без зміни характеру вираженої думки.Дієслівні односкладні речення — це такі речення , в яких мова йде про дію, діяч або виконавець якої не вербалізований (словесно не виражений). «Дія у власному смислі немислима без особи діючої: є дія — є, таким чином, і те, що діє, тобто особа. Ми хочемо сказати цим, що без позначення особи, хоча б найзагальнішої, найбільш неозначеного позначення, дієслово не може бути дієсловом» (Некрасов Н.П. О значений форм русекого глагола. -СПб., 1865.-С. 107). Зв’язок між дією та особою (виконавцем дії) у різних дієслівних форм відчувається по-різному. Найтіснішим є зв’язок дії у дієвідмінюваних форм, найменш міцним — у безособових дієслів та інфінітива (йор. думки з цього приводу В.М.Мігіріна: «Наявність інфінітивних та безособових речень показує, що дія (правильніше, процес), що виражається… дієсловом, може розглядатися як повністю абстрагована від предмета. Ось тому не можна вважати, що дія у дієслові завжди зображається як активна ознака пердмета» (Мигирин В.Н. Части речи с точки зрения закрепления в языке абстрагирующей работы мышления // Известия Крымского пед. ин-та., 1959.-Т. ХХХШ.-Вьіп. І.-С.17)).Між двоскладними та безособовими реченнями розташовуються на осі означеність / неозначеність односкладні дієслівні речення, що утворюють типові перехідні КОНСТРУКЦІЇ, які характеризуються поступовим посиленням неозначеності, поступовим ослабленням означеності. В означено-особових односкладних реченнях дійова особа мислиться означено, але вона так тільки мислиться. Наявність в думці дійової особи І дозволяє виділити означено — (особа означена), неозначено — (особа неозначена, хоча особова форма дієслова підкреслює її вияв), узагальнено-особові (особа тільки узагальнюється) односкладні речення в особливу групу односкладних речень • особові за характером виконавця дії.Враховуючи наявність діяча (формально невираженого, сконденсовано у дієслівній особовій формі), окремі автори розглядають особові односкладні речення як редуковані двоскладні речення з редукцією підметової субстанції, тобто як варіант повної конструкції 8-Р (речення з означеним граматичним підметом (див.: (Ружичка И. Предложение и глагол // Оіагку зіоуашке купІахе.-Ргапа. -1962.-3.144; Шевцова А.А. Неполные предложения в современном русском языке.- Донецк: Изд-во Донецк ун-та, 1978.-С.31-115)). Незважаючи на певну спорідненість неозначено-особових та узагальнено- особових односкладних речень з двоскладними (в них мислиться діюча особа, що дало можливість І.Ружичці відобразити їх структурною схемою Х-Р), вони не можуть розглядатися як варіант двоскладних речень, оскільки в них лише наявне місце, або позиція, витворювача дії, але діяч не може бути вербалізованим (словесно вираженим) без зміни семантико-граматичного характеру речення. Типові синтаксичні моделі неозначено-особових та узагальнено-особових речень утворюють в українській мові односкладні дієслівні речення, комунікативним призначенням яких виступає вираження дії неозначеної та узагальненої особи, що входить у структуру виражених суджень у вигляді уявлень. Неозначеність ті узагальненість особи пов’язані з порушенням прямого відношення дії до дійової особи (пор.: (Дьімарская-Бабалян И.Н. Об особенностях употребления форм лица глагола в современном русском языке // Научные труды Ереванского ун­та. -1953.-Т. 39.-С. 237)).Наявність в українській мові синтаксичних конструкцій з нечітко означеною дійовою особою мотивується не розкладом двоскладності речення, не «пропуском підмета» (О.О.Потебня), не «спадом граматичної аперцепції підмета» (Д.М.Овсянико- Куликовський), не еліпсом (М.К.Грунський, Г.О.Шевцова та, ін.), а здійсненням потреби у вираженні різною мірою діяча. Протиставлення двоскладних та односкладних речень успадковане українською мовою ще з праіндоєвропеиської 156 (Мельничук О.С. Розвиток структури слов’янського речення.- K.: Наук, думка, 1966). У цьому випадку будь-які спроби визначити генетичну первинність двоскладних або односкладних є гіпотетичними (пор. погляди на цю проблемуО.О.Потебні (пріоритет надавав двоскладним реченням) та його талановитого учня О.В.Попова (генетично первинним вважав односкладні речення).Іменні односкладні речення об’єднують безособові іменні, номінативні та вокативні речення. За своєю формою та значенням вони істотно різноманітніші, ніж дієслівні.Послідовна двоскладність властива для оцінних іменних речень типу: Краса! Роззява! Особливе місце займають інфінітивні речення, в яких головний член — незалежний інфінітив — поєднує властивості дієслова й іменника.2.1. Означено-особовими односкладними називаються такі односкладні речення, в яких головний член виражений дієсловом з вказівкою особовим закінченням на означену (конкретну) особу, якою може бути мовець або його співбесідник: я, ти, ми, ви. Головний член виражається дієсловом у формі 1-ої або 2-ої особи однини чи множини теперішнього часу або наказового способу.О.М.Пєшковський та Л.А.Булаховський речення без займенникового підмета я, ти, ми, ви вважали неповними (пор. погляд на означено-особові односкладні речення як на повні двоскладні, що суперечить навіть формально-граматичним особливостям вираження членів речення: «Речення з опущеним підметом при присудку, вираженому дієсловом у наказавому способі, а також у першій або другій особі теперішнього чи майбутнього часу, слід вважати повними реченнями: у цих випадках дієслівна форма уже заключає в собі цілком означену вказівку на діючу особу (я, ти, ми, ви) і для точного розуміння речення немає необхідності в контексті» (Финкель A.М., Баженов Н.М. Русский литературный язык. — М.: Просвещение, 1951. -С. 185)), подібну- думку висловлюють автори «Курсу сучасної української літературної мови», за редакцією Л.А.Булаховського. — ТЛІ. -С.38).В означено-особових односкладних реченнях на перший план висувається не особа, а дія або стан: До вічного вогню приходимо щораз (М.Сингаївський); Будемо ж берегти наше мирне українське небо! {З газ.).

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.231.247.139 (0.005 с.)