ТОП 10:

Складне речення. Ознаки складного речення. Проблеми дослідження складного речення. Засоби зв’язку частин складного речення. Комунікативна організація складного речення.



Складне речення - це речення, що складається з двох і більше граматичних основ (предикативних одиниць), які становлять семантичну, структурну та інтонаційну єдність.

Складне речення функціонує в мові як одна комунікативна одиниця й характеризується формально-граматичними та семантичними ознаками, з-поміж яких найважливішими є: а) поліпредикативність; б) особлива структурна схема; в) інтонаційна завершеність" семантична та структурна цілісність; г) в ньому повідомляється про кілька ситуацій і відношення між ними.

Поліпредикативність складного речення виявляєтся в наявності двох чи кількох предикативних одиниць, що мають структуру простого речення, поєднаних в одне ціле. Частини складного речення тільки

умовно можна назвати простими реченнями. Маючи подібну до простих речень синтаксичну будову, вони не мають: а) змістової завершеності, бо тільки в поєднанні виражають складну думку, різнобічні зв'язки між предметами й явищами довкілля; б) інтонаційної завершеності, бо лише все складне речення характеризується інтонацією кінця; в) комунікативного значення, оскільки не є самостійними одиницями спілкування.

Складне речення, що складається з двох предикативних одиниць, називається двочленним, або двокомпонентним: Тож будьмо чеснії відверті в ділах великих і простих, щоб від народження до смерті за все відповісти (В. Крищенко); Помиляються не тільки люди, помиляються навіть святі (В. Симоненко).

Складне речення, що складається з трьох і більше предикативних одиниць, називається багаточленним чи багатокомпонентним: Дитяче довір 'я до вчителя - це крапля чистої роси на квітці троянди, треба так зірвати квітку, щоб не струсити цю краплю (В. Сухомлин-ський); Я щастя не маю і в мріях не бачу, бо іншії мрії у серці ношу; коли я часами журюся і плачу,-я щастя у долі тоді не прошу (Леся Українка).

Складне речення не є механічним поєднанням простих речень, воно побудоване за певною своєрідною схемою. Під час конструювання використовуються ті або інші структурні різновиди простого речення, які модифікуються відповідно до особливостей складного речення.

Основними засобами поєднання предикативних одиниць складного речення є сполучники, сполучні слова та інтонація.

Інтонація відіграє важливу роль у будь-якому реченні (простому і складному). Будь-яке складне речення характеризується ітонаційною завершеністю, має інтонацію кінця. В окремих складних конструкціях інтонація виступає єдиним засобом вираження семантичних і синтаксичних відношень між предикативними одиницями складного речення.

Розрізняють такі типи інтонацій:

1) інтонація переліку: Листя nada, nada, холодно землі, вже летять над садом в ірій журавлі (А. Камінчук);

2) інтонація протиставлення чи зіставлення: Не садок розцвівся тут, не грядка - біля школи хлопчики й дівчатка (М. Пригара);

3) інтонація пояснення: Мені снилося: червоні рожі пломеніли в промінні золотистім (Леся Українка).

Одним з найпоширеніших засобів зв'язку предикативних одиниць є сполучники й сполучні слова, що є показниками сурядного чи підрядного зв'язку. З семантичного погляду вони в багатьох випадках без допомоги контексту виражають також певні смислові відношення.

Сполучники сурядності (паратактичні) поєднують в одне ціле рівноправні частини складного речення й виражають єднальні, зіставно-протиставні й розділові відношення: Пройшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом (В. Сосюра); Роки любії, дитячі, як весняні води, зникли, але гомін вод весняних не забудеться ніколи (Леся Українка); То не від сонця урожай доспів - то спів про щастя затвердів у зерні (С. Летюк); Чи то настане нічка темна, чи то веселий день шумить (Л. Глібов). Сполучники сурядності лише поєднують предикативні частини складносурядного речення й не належать до жодної з цих частин.

Сполучники підрядності (гіпотактичні) поєднують частини складнопідрядних речень і виражають часові, умовні, причинові, з'ясувальні та інші відношення. Вони завжди належать до підрядної частини, підпорядковуючи її головній: У квітках летить весна, журавлів щука й не зна, що вони їй вістунами відчиняють всюди брами(Олександр Олесь); Прозрінь не бійся, бо вони як ліки (Л. Костенко).

Сполучні слова, поєднуючи між собою частини складнопідрядного речення, виступають членами підрядної частини речення. У ролі сполучних слів виступають повнозначні частини мови: відносні займенники {хто, що, який, чий) і займенникові прислівники (як, коли, куди, де): Уникай людей, які, бачачи твої вади і недоліки, виправдовують їх або навіть схвалюють (Г. Сковорода); Дивись, я сміюсь, коли серце ридає... (Леся Українка).

Сполучні слова можуть мати в головній частині співвідносні вказівні слова. У ролі співвідносних слів виступають вказівні й означальні займенники (такий, той, кожний, весь), а також займенникові прислівники (тоді, тут, туди, там, так): Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала... (Леся Українка); Тут, де кожен камінь кров 'ю полили в бою брати, із шаною й любов 'ю зупинися, друже, ти (В. Лучук).

Одним із засобів поєднання предикативних одиниць складного речення в одне ціле є співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків, які відповідним чином скоординовані. Так у реченнях з одночасністю дій дієслова-присудки виражені у формі одного часу, а в реченнях з часовою послідовністю - різночасовими формами: Любо в гаю соловейко виспівує, слухаю ніжне лящання, чистую, щирую річ українську чую я в тім щебетанні (А. Кримський); Червонобоким яблуком округлим скотився день, доспілий і тяжкий, і ніч повільним помахом руки широкі тіні чорним пише вуглем (М. Рильський).

Визначати характер синтаксичних відношень і здійснювати зв'язок частин складного речення можуть також лексичні елементи. До лексичних засобів зв'язку в широкому розумінні належать сполучні й співвідносні слова. Такими елементами можуть виступати займенники, які вживаються замість іменників і вказують на зв'язок між предикативними одиницями: Лине сонячний шлях, а на нім ти і я і кругом у квітках Україна моя (В. Сосюра). Лексичним елементом може бути також спільний другорядний член (чи кілька членів): В той час над Києвом буяло жарке літо, йшов червень, і важкі темні хмари мало не щовечора збиралися на небі (В. Собко).

Порядок розміщення частин складного речення може бути вільним і фіксованим, сталим.

За вільного порядку предикативні частини можуть змінювати своє місце в реченні: Листя виросте з листочка, з нитки витчеться сорочка (М. Сингаївський). Якщо змінити розташування частин складного речення, зміст висловлюваного й відношення між частинами не зміняться. Вільний порядок частин мають ті складні речення, в яких встановлють-ся відношення одночасності.

Якщо між частинами складного речення наявна часова послідовність, причинно-наслідковий зв'язок та з'ясувальні відношення, то порядок розміщення предикативних частин є сталим, фіксованим: Сотні літ нас розпинали, та не побороли, бо не вмерла Україна і не вмре ніколи (Д. Павличко); Народна мудрість твердить: грудень рік кінчає, справжній зимі двері відчиняє (М. Ткаченко).

Текст. Дискурс. Синтаксична організація тексту і дискурсу.

Визначення поняття «текст»

Аж до теперішнього часу існує проблема визначення поняття тексту. Дійсно, текст як лінгвістичний феномен надзвичайно багатопланове явище, і це зумовлює множинність його дефініцій [2].

Так, із позицій структурно-семантичного підходу текст виступає як упорядкована структурно-змістова єдність, що об’єднана різними типами лексичного, логічного, лексико-граматичного зв’язку. З позицій комунікативного напрямку текст характеризується як деяка система комунікативних елементів, функційно (тобто для конкретних цілей) об’єднаних загальною концепцією або комунікативною інтенцією в єдину замкнуту ієрархічну структуру. З урахуванням параметрів комунікативної ситуації: адресат, адресант, код, повідомлення, обставини, будь-який текст — це смислове ціле, таке, що є організованою єдністю складових його елементів; повідомлення автора (адресанта) читачеві (адресатові) [3, с. 87].

Наведені визначення в загальних рисах відображають суть тексту. Проте через розмаїття різновидів текстів це складне лінгвістичне явище на сьогоднішній день однозначно не виведене.

Як відзначає І. В. Арнольд, щоб дати загальне визначення тексту, яке б відрізняло його від інших рівнів мови, необхідно дати відповідь на такі питання: 1) що є констатувальним чинником тексту; 2) які межі тексту; 3) якими можуть бути розміри тексту й чим вони визначаються; 4) які зв’язки тексту й інших рівнів мови [4, с. 191].

1) Констатувальним чинником тексту є та обставина, що він призначений не тільки для передавання, але й для зберігання інформації. Це повідомлення не тільки контакту цього моменту, але й комунікація через століття й відстані.

2) Межі тексту визначаються задумом автора й у письмовому тексті зображуються графічно. Текст — унутрішньо зв’язане закінчене ціле, таке, якому притаманна ідейно-художня єдність. Ознака цілісності й структурованість додає особливий сенс навіть тексту, що складається з абсурдних слів, у тому випадку, якщо він побудований за певними віршованими й граматичними правилами.

3) Хоча для обмеження тексту від не-тексту обсяг повідомлення до уваги брати не належить, він має істотне значення для класифікації текстів за жанрами й літературним формам. І. В. Арнольд наводить визначення М. Халлідея, який уважає, що текст складається з речень, число яких n не може бути менше, але може бути скільки завгодно більше одиниці (n≥1). Таким чином, під текстом розуміється саме конкретний, матеріальний об’єкт, що важливо для розрізнення категорій текст і дискурс [4, с. 198].

4) Як відзначає Н. Д. Арутюнова, дискурс — це мова, занурена в життя. Тому термін «дискурс», на відміну від терміна текст, не застосовують до стародавніх та інших текстів, зв’язки яких із живою дійсністю не відновлюються безпосередньо. Поняття дискурсу пов’язане з поняттям тексту як процесу між учасниками комунікативної події. Поняття тексту пов’язане з відрізком мови як продуктом комунікації[ 1; 5, с. 210].







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.227.250 (0.005 с.)