ТОП 10:

Морфеміка. Поняття морфеми. Морфемна будова слова. Зміни у морфемній будові слова



М о р ф е м і к а — розділ граматики, який вивчає морфемний склад слова, закономірності конструювання слів за певними правилами сполучуваності морфем.

Морфема — це найменша неподільна значуща частина слова. Морфема є носієм певного лексичного чи граматичного значення і регулярно відтворюється у процесі мовлення відповідно до моделей слів, властивих певній мові. Вияв морфеми у слові і його словоформах позначається терміном «морф».

Морф — конкретний вияв морфеми, найменша значуща частина, що виділяється у складі певної конкретної словоформи слова; те саме, що й варіант морфеми.

Аломорф — це морф певної морфеми, що зазнав фонетичної модифікації, зумовленої звуковим складом сусідніх морфів або формальною будовою слова. Морфемна структура слова — це закономірна єдність взаємопов’язаних складових частин його, розташованих у певній послідовності відповідно до ролі їх в організації слова як цілісної одиниці лексичного і граматичного рівнів мови.

За значенням і роллю в будові слова морфеми поділяються на кореневі та афіксальні, або службові, формальні (словотворчі і граматичні).Основним виявом змін у морфемній структурі слів української мови є порушення прямих співвідношень між похідною і непохідною основами. Внаслідок різних фонетичних процесів, змін у лексичному значенні похідного чи первинного слова, зникнення слова, на основі якого виникло похідне, з активного словника відбуваються зміни у морфемній будові слова: спрощення, перерозклад, ускладнення.

Спрощенням - процес, наслідком якого є втрата похідним словом, здатності виділяти наявну в ньому первісну морфему. Наприклад, слово вікно в сучасній українській мові поділяється на дві морфеми — кореневу вікн- і флективну -о. Мовний процес, наслідком якого є зміна зовнішнього вигляду службових морфем, переміщення меж між похідною основою і словотворчим афіксом, називається перерозкладом. Унаслідок перерозкладу може відбуватися такожзбільшення обсягу словотворчого афікса за рахунок іншого афікса, наявного в основі, від якої утворено похідне. У такий спосіб виникають так звані складні суфікси -анин, -чанин, -инськ(ий), -ність та ін. Пор., наприклад: ліс-ник (від ліс-н-ий), мат-усеньк-а (від мат-ус-я). Своєрідні процеси, що зумовлюють зміни в морфемному складі слів, виникають унаслідок переходу слів з одного розряду в інший: прикметників і дієприкметників — в іменники ( с у б с т а н т и в а ц і я ) , змінюваних слів — у прислівники ( а д в е р б і а л і з а ц і я ) , самостійних слів — у службові слова, вигуки. Процеси переходу слів з однієї частини мови в іншу обов’язково спричиняють зміну граматичних значень, а отже, і зміну граматичних (формотворчих і словозмінних) морфем на словотворчі афікси. Такий процес називають д е к о р е л я ц і є ю .

7. Звукові зміни в мовленні. Асиміляція. Дисиміляція. Чергування голосних (з історичною довідкою). Морфонологія. Чергування приголосних фонем (з історичною довідкою).

Асиміляція - артикуляційне упо­дібнення одного звука до іншого в межах сло­ва або словосполучення. : боротьба дзвінкий [б] впливає на попередній глухий [т') і уподібнює його собі, тобто одзвінчуе його: [бород'ба].

повна асиміляція(за результатом) —звуки уподіб­нюються повністю, тобто стають абсолютно однаковими. Наприклад: знаніа -» [знан:а, сіль -" [c’ілf'], безжалісний [бе"ж ал'ісциі ], рос. отдых [одых]

неповна асиміляція (за результатом) —зву­ки наближаються за ознаками, але повністю не"збігаються.: просьба [проз'ба], боротьба [бород'ба].

прогресивна А.(за напрямком)— попередній звук упливає на наступний Напр: англ. volcea [voist], нім. Zimoer -> Zimmer, (буквосполучення г г позначає дзвінкий звук, близький до укр [ж]: ггесг "річ" читається як жеч). Прогресивної А в СУЛМ немає, хоч колись вона мала місце: знан]а -" знання, пчела -" бджола, Ганця -" Гандзя.

регресивна а. (за напрямком) наступний звук впливає на попередній: молотьба [молод'ба] рос. лавка [лафкъ], англ. newspaper ['nju;s,peip3].

Контактна (суміжна) - асиміляція, за якої взаємодіють сусідні звуки (всі вищенаведені приклади).

Дистанційна (несуміжна) - асиміляція звуків на відстані. Напр: сочевиця чечевиця, желізо -> залізо (пор. рос. железо). Класичним прикладом голосних є сингармонізм ("співзвучність") - всі голосні в слові стають однорідними за артикуляцією.Якщо в першому складі слова (в деяких мовах - у корені слова) є голосний переднього ряду, то в усіх інших складах можуть бути тільки голосні переднього ряду, а якщо в тій позиції є голосний заднього ряду, то в усіх інших складах також повинен бути лише голосний заднього ряду.mСингармонізм притаманний тюркським, монгольським, тунгусо-маньчжурським, фіно-угорським та корейській мовам.

Дисиміляція - розподібнен­ня артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак. Дисиміляція, як і асиміляція, може бути прогресив­ною срібро - срібло; реграсивною (рицар —> лицар, суміжною (легкий [ле"хкиі], несуміжноюною (велблюд — верблюд, .

Наслідки дисиміляції: 1) український займенник хто виник із колишнього кто, де стояли поряд два проривних звуки [к] і [т]. Таке сполучення звуків є важким для вимови, внаслідок чого проривний [т] впливає на однорідний за цією ознакою [к] і розподібнює його, змінюючи його на фрикативний [х]. Сполучення фрикативного [х] із проривним [т] є зручним для вимови. 2) [чн] →[шн] рушник, рушниця, мірошник, соняшник. Африката ч [т + ш] втратила проривний компонент [т] →ш 3)[ жш] → шч, жч при утв.. вищого ступ. порівн прикм: високий – висший- виш:ий- вижчий; вузький – вужчий. 4) укр. Мова зберігає наслідки давньої асиміляції в групах пригол. [дт] і [тт]: *vedti : *dt - *tt - *st веду – вести ; *pletti плету – плести 5)сучасні форми інфінітива, що закінчуються на -сти: вести <- ведти, мести - метти. Звуки основи [д] і [т] зберігаються в особових формах дієслів: веду, мету.

Найраніші Історичні. чергув. голосних виникли ще в дослов’ян. період як відображення кількісних і якісних особливостей індоєвроп. та праслов’ян. монофтонгів і дифтонгів:

а) е — о (наголошене е в праслов’ян. дієсловах на означення одноразової нетривалої дії — ненаголошене о в дієсловах із значенням тривалої, повторюваної дії: везти — возити, нести — носити;

б) о — а, є наслідком колишнього чергування коротких голосних з довгими (ŏ — ō, ă — ā); після злиття у праслов’ян. мові коротких ŏ, ă виник голосний о, а після злиття довгих ō, ā— голосний а: котити — катати, стояти — стати, ломити — ламати;

в) е — і, що відбиває колишнє чергування ĕ — ē; у праслов’ян. мові ĕ перейшло в е, ē — в Ђ (давньорус. плету — заплЂтати) > укр. і: летіти — літати, мести — замітати;

г) і — а, де і походить від Ђ < ē (давньорус. лЂзти — лазити, укр. лізти — лазити, сідати — садити);

ґ) і — и (з Ђ < ē — ī): вінок — вити, сісти — сидіти; д)а — у з кол. ę (а — юс малий) — он (Ж— юс великий) (праслов’ян. tręsti — trонsiti > давньорус. трАсти — трЖсити > укр. трясти — трусити; укр. в’язати — вузол, тягати — тугий);

е) е — о — и — ø (беру — збори — збирати — брати, стелити — столи — застилати — слати); у — и — о — ø (дух — дихати — дохлий — тхнути) та ін.

Чергування голосних кореня слова в різних грамат. формах - «аблаут». Такі морфонологічні зміни в корені розрізняють грамат. форми, отже, виконують роль внутр. флексії. Внаслідок істор. процесів у фонет. системі давньорус. та староукр. діалектів виникли активні ще й нині чергування голосних, що відбуваються при слово- та формотворенні:

а) о, еу відкритих складах — і в закритому складі, що виникло після занепаду зредукованих ъ, ь (стола — стіл, коня — кінь, росла — ріс, печі — піч, семи — сім); див. також Редуковані голосні;

б) о, е — # (нуль звука), що також є наслідком занепаду зредукованих (садок — садка, день — дня);

в) е — о після шиплячих та j перед твердими приголосними (женити — жонатий, черниця — чорний, вечеря — звечора, шести — шостий;

г) о, е — и після р, л, у кол. сполуках tnъt, tlъt, trьt, tlьt(давньорус. кровь — кръвавыи > укр. кров — кривавий, брова — чорнобривці, дрож — дрижати, глотка — глитати, бренькіт — бриніти).

Морфонологія— лінгвістична дисципліна, вивчає викор фонологічних засобів мови для побудови морфем і слів. Предметомє теорія морфонологічних чергувань, яка вивчає співвідношення між різними, частково фонологічно нетотожними морфами тієї самої морфеми (напр., "ног-" і "ноз-" при відмінюванні слова "нога"), а також теорія фонологічної будови морфем (вона визначає допустимі комбінації фонем у різних типах морфем). При описуванні мови на рівні синхронії необхідно розрізняти морфонологічні й фонетичні чергування. Перші не зумовлені сучас. фонетичними процесами, а другі — зумовлені (напр., у чергуванні аломорф "пис-" і "пиш-" кінцевий с є характерним для неозначеної форми дієслова ("писати"), а ш — для форм теперішнього часу ("пишу", "пишуть"), тоді як у фонетичному чергуванні у формах слова "круча", "кручу", "кручею", "на кручі" твердість чзумовлена наступними голосними а, у, е, а м'якість ч — голосним і].

І. ч. приголосних, зумовлені істор. змінами в системі консонантизму,відбуваються при словозміні та словотворенні й виявляються у заміні однієї фонеми іншою у межах однієї морфеми. Найдавнішим чергуванням приголосних, властивим усім слов’ян, мовам, була зміна ще в праслов’ян. мові задньоязикових г, к, х на м’які шиплячі ж’, ч’, ш’ (І перехідна палаталізація задньоязикових): дорогий — дорожити, могти — можу, вік — вічний, плакати — плачу, дух — душити. У праслов’ян. період відбулася також зміна г, к, х — з’, ц’, с’ перед закінченням і з колишнього Ђ(ІІ перехідна палаталізація): книга — книзі, свічка — свічці, муха — мусі.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.231.247.139 (0.005 с.)