Актуальне членування речення

У реченні вирізняють три аспекти його структури: формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний і комунікативний. Речення, розглядане в аспекті його комунікативної організації, називають висловленням. Висловлення можна вважати мовленнєвим знаком, семантичний аналіз якого передбачає звернення до контексту, конкретної ситуації. Воно в усному мовленні вирізняється інтонацією завершення, а в писемному мовленні — крапкою, знаком питання або знаком оклику. Реченню як висловленню притаманне актуальне членування — смислове членування, пов'язане з відповідним контекстом або ситуацією. Актуальне членування відповідає комунікативному завданню, тобто орієнтоване на актуальну (важливу в даний момент) інформацію, яка становить сутність відповідної комунікації і задля повідомлення якої (інформації) ця комунікація має відбутися. Отже, актуальне членування речення стосується лише мовлення і відбиває природу мовленнєвих актів.

Відповідно до свого комунікативного завдання речення розчленовується на дві частини: тему і рему. Тема — вихідна частина висловлення, основа висловлення, дане, відоме, зумовлене попереднім контекстом. Рема - головний зміст повідомлення, комунікативний центр висловлення, його ядро, нове, тобто те, що повідомляють про тему (вихідну) частину висловлення. Тема менш значуща, ніж рема. Вона є елементом структури висловлення, який поєднує його (висловлення) з попереднім текстом.

Для членування речення на тему і рему не характерна така стабільність, як для виділення морфологізованих членів речення. Актуальне членування часто допускає варіації. Чітко розмежовується тема й рема в питаннях- відповідях діалогу, напр.: — Хто написав цей вірш?— Цей вірш написав молодий поет. Тут мовець спрямовує своє запитання на з'ясування дечого недостатньо відомого або й невідомого зовсім. Повна відповідь містить тему — цей вірш написав і рему — молодий поет. У монологічному мовленні актуальне членування кожного речення зумовлюється текстом.

Одну з особливостей речення становить те; що воно спрямоване передусім на вираження реми як комунікативного центру. Тому речення не може бути без реми, тоді як тема нерідко буває лексично не вираженою. Це найчастіше трапляється в неповних реченнях: 3 чим порівняти глибину батькового горя? Хіба з темною ніччю (О. Довженко).

Слід підкреслити, що не кожне речення членується на тему і рему. Трапляються речення, всі компоненти якого стосуються реми. Це переважно речення із значенням буття, констатації факту: Настала осінь; Почалися осінні дощі; Іде дощ. Такі висловлення називають нерозчленованими. Проте подібні конструкції — за відповідної інтонації та порядку слів — можуть бути трансформовані у членовані речення: Осінь - настала; Осінні дощі — почалися.

Засоби вираження актуального членування речення. Для розрізнення теми й реми та особливо виділення реми (найголовнішого, комунікативного центру, ядра) у висловленні використовують різні засоби вираження. Ці засоби також вирізняють комунікативний аспект речення з-поміж інших аспектів. До найважливіших засобів належать засоби фонетичні, синтаксичні і лексико-граматичні.

Фонетичні засоби виділення реми включають логічний (фразовий) наголос, інші інтонаційні засоби (паузи, темп вимови тощо):

а) логічний (фразовий) наголос є універсальним засобом виділення комунікативного центру висловлення в усному мовленні. Його універсальність полягає в тому, що він забезпечує виділення найголовнішого в реченні за будь-якого порядку слів, напр.: їй з очей скотилася / крута сльоза (Б. Харчук); / друзі / там є (Л. Костенко);

б) паузи (у писемному мовленні їм відповідають різні розділові знаки) і темп вимови функціонують як інтонаційні засоби виділення реми. Тире та три крапки нерідка стають сигналом таких пауз у писемному мовленні: Був чоловік... / І — нема (Б. Олійник); — Я шукаю... / Брянського (О. Гончар). Темпові характеристики реми окреслюються за умови, якщо тлом її стає пришвидшений темп відомого, даного (теми).

До синтаксичних засобів розрізнення теми й реми належать порядок слів, аналітичні синтаксичні морфеми (частки), специфічні синтаксичні конструкції та ін.:

а) порядок слів є найважливішим засобом виділення реми в усному й писемному мовленні. У комунікативному плані сильними позиціями виступають початок і кінець речення. Для писемного й усного монологічного мовлення характерною є кінцева позиція реми, напр.: Інженер Граков читає / лекцію. В нього обличчя / простого робітника (О. Довженко). У розмовному мовленні сильна комунікативна позиція часто припадає на початок речення: — вже не знала / що й думати (О. Гончар); — Про таку дрібницю / не варто говорити (А. Шиян). У кодифікованій літературній мові тема передує ремі, яка стоїть у кінцевій частині речення. Такий порядок слів притаманний експресивно і стилістично нейтральним висловленням;

б) аналітичні синтаксичні морфеми (частки) можуть вказувати на позиції реми й теми. Частки тільки, лише (лиш), навіть, саме, і (й) являють собою додатковий засіб увиразнення реми. Функція виразника реми типова для заперечної частки не, якщо вона вживається не при присудку: Випоєному степовою волею, поверженому й закутому, може, додавали йому там сили / не закуті ланцюгами згадки // якраз про оцю сонячну українську широчінь? (О. Гончар). Показником теми в непитальних реченнях виступає постпозитивна частка же (ж): А мені ж, може, / просто хочеться щастя, // тугого й солодкого, як шоколад (Л. Костенко). Частка же (ж) у питальних реченнях займенникового різновиду стає підсилювальною і виділяє рему, виражену питальним займенниковим словом: А хто ж І вам право дав одняти у народу його велику гордість і пісні? (Л. Костенко);

в) специфічні синтаксичні конструкції в ролі засобів виділення комунікативного центру висловлення відзначаються різноманіттям. До них належать неповні речення, відокремлені звороти, парцельовані конструкції та ін. У неповних реченнях усуваються компоненти, зі смислового погляду менш навантажені. Особливо чітко виділяється рема в неповних реченнях із діалогічних єдностей: Ви ж знаєте,— поїзд особливого призначення. — Знаю (І. Кочерга). Одним із поширених синтаксичних засобів підкреслення смислової ваги складників висловлення є відокремлення: По наметі ходив Тугар Вовк, / зайнятий важкими думами (І. Франко).

Речення і висловлення. Висловлення визначають на тлі поняття речення. Висловлення — це одиниця мовленнєвого спілкування. Залежно від різних теоретичних підходів відмінність висловлення від речення вбачають в обсязі цих одиниць, у формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному і функціональному планах.

 

Іноді межі речення і висловлення не збігаються. Зокрема, речення вважають одиницею, ширшою за висловлення. Це буває тоді, коли формально-синтаксична й семантико-синтаксична структури одного речення розчленовують на декілька повідомлень. Таке явище називають парцеляцією, а розчленовані частини речення — парцелятами. Парцельовані конструкції досить поширені в художній літературі: А вранці повстану. Обуренням серця, веселим азартом очей і ума (Л. Костенко); Поет — це людина. Насамперед А людина — це насамперед добродій (В. Стус).

За формального підходу до висловлень зараховують мовленнєві утворення, що виходять поза звичайні формально-синтаксичні схеми речення, наприклад репліки в діалогах. За семантико-синтаксичного підходу відмінність висловлення від речення виявляють у тому, що йому навіть за збігу з семантико-синтаксичною схемою речення притаманні додаткові характеристики — передусім інтонація й актуальне членування. За функціонального підходу кваліфікують висловлення як мовленнєву одиницю, що може дорівнювати реченню, але відрізняється від нього спрямованістю на мовленнєві акти, безпосереднім зв'язком із ситуацією.

У зв'язку з розрізненням аспектів синтаксису тепер лінгвісти переважно не акцентують на специфіці висловлення, а інтерпретують його як комунікативний аспект самої структури речення. Тому помітна тенденція не протиставляти речення висловленню, а розрізняти у внутрішній структурі речення три аспекти: формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний і комунікативний. Речення в комунікативному плані є висловлення, основна особливість якого — орієнтація на учасників мовлення.

У висловленнях інтегровано одиниці різних рівнів мови. Тут взаємодіють значення, виражені лексичними, морфологічними, синтаксичними й інтонаційними засобами. Мовець створює висловлення для позначення конкретної ситуації, за певних обставин мовлення і в цей момент.

Відповідно до комунікативного завдання й актуальної розчленованості / нерозчленованості виділяють три типи висловлень:

1) нерозчленовані висловлення загального характеру;

2) розчленовані висловлення загального характеру;

3) розчленовані висловлення часткового характеру.

Кожний з цих типів може мати нейтральний або забарвлений з експресивного і стилістичного боку варіант.