Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Додатковий матеріал: Маленькі історії про іграшкиСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Українська народна іграшка У всі часи постійним супутником дитини була іграшка. Діти завжди охоче робили іграшки з природних матеріалів — горіхів, моху, трави, качанів капусти або кукурудзи. Народні майстри найчастіше застосовували для цього дерево і глину. На Полтавщині, в Опішні, виготовляли керамічні іграшки (обпалені вироби з глини), на Гуцульщині, в Яворові та Кодові,— дерев'яні, на Поліссі — солом'яні або з тканини, а деякі винахідливі умільці ліпили їх навіть із тіста або сиру. Кого ж зображували іграшки? Насамперед тварин і пташок. Баран означав щастя, ведмідь — багатство, собака та кінь — охорону та допомогу, а лев — силу і могутність. Образи тварин і пташок використовувалися також у ткацтві, вишивці, різьбярстві. Вони часто «оживали» — ставали героями народних казок, обрядів, дитячих театралізованих ігор і забав із піснями й танцями. Іграшки-двійники Традиція виготовлення ляльок існує в усіх народів світу. Найкращою іграшкою для дівчаток завжди була лялька. Знаменита на весь світ російська лялька «матрьошка» виготовляється з дерева. У російської матрьошки є японський двійник — матрьошка «кокесія». Японська матрьошка — це веселий дідусь із витягнутою головою. За рисами обличчя і костюмом, які розписуються яскравими різнокольоровими фарбами, ми завжди дізнаємось, звідки ця лялька-матрьошка — з Росії чи Японії. Іграшки, що звучать У багатьох народів світу існують іграшки, що звучать. Такі музичні іграшки є прикладом поєднання засобів виразності різних видів мистецтва — скульптури, декоративно-прикладного мистецтва, інструментальної музики. Популярними є різноманітні дитячі музичні інструменти. Здавна діти грали на простих дудочках, тріскачках, бубонцях, дзвониках, дерев'яних ложках тощо. Пізніше виникли складніші інструменти — ксилофони й металофони. Зустрічаються іграшки-тваринки, що грають на барабанчиках чи тарілочках. Зазвичай таким музикою-ударником стає зайчик. На весь світ відомі своєю красою та вигадливістю німецькі й австрійські музичні скриньки з ляльками, що грають популярні мелодії. Проте найпоширенішою серед дитячих іграшок є маленька глиняна скульптурка свистунець. За стародавніми повір'ями, свист відганяв злих духів. Тому спочатку свистунців давали дітям як оберіг. Потім вони перетворилися на звичайну дитячу забавку. Найчастіше свистунці виготовляються в образі диво-птаха, який співає, як соловейко.
Сугестивні та терапевтичні художньо-педагогічні технології Художник Поль Гоген вважав, що в живопису, як і в музиці, слід шукати не опис, а навіювання, що заворожує. Митець цими словами передав ідею, яка стала ключовою для розвитку сугестивних технологій (від латин, suggestio — навіювання, натяк). Нову галузь науки обґрунтував її основоположник — болгарський учений Г. Лозанов, і саме в Болгарії було створено перший у світі спеціальний науково-дослідний інститут (1966), що здійснює сугестологічні дослідження [1]. Спочатку новий метод апробувався під час навчання іноземних мов, потім поширився на інші предмети (історія, географія та ін.), зараз цим методом лікують невротичні захворювання в дітей. Вітчизняний сугестопедичний досвід розкрито в монографії С. Пальчевського [2]. Він розглядає сугестопедію як один із напрямів сугестопедагогіки, який з метою розкриття внутрішніх резервних можливостей вихованців використовує засоби навіювання у звичайному стані свідомості. Сугестологія вивчає особливості психологічних явищ навіювання та самонавіювання — здебільшого словесного, інколи паралінгвістичного впливу на людину, і спрямована на підвищення її емоційності, працездатності. Усі сугестивні методи стимулюють мотивацію навчання, викликають позитивні емоції, пізнавальний інтерес, підсилюють додаткові зовнішні емоціогенні впливи (емпатію, катарсис). Ці гуманні за характером впливу технології створюються в контексті педагогічного оптимізму: вони виконують функцію піднесення учня, впевнення його у власних силах, зняття психічних бар'єрів у навчанні. Передбачається, що навчання за сугестивними технологіями здійснюватиметься в умовах психологічного комфорту, ненапруженості. Психологічний клімат — якісний бік взаємовідносин між учасниками навчально-виховного процесу. Атмосфера — особливість оточуючих умов, середовища впливу. Інструментарій сугестивної технології складається з методів: 1) експресивних впливів (інтонаційні та образна палітра голосу, виразність пауз, шепіт);, ' 2) створення емоціогенвих ситуацій: мета — пережити почуття успіху (джерело — мовлення вчителя — захоплююче, яскраво емоційне, що викликає подив, переживання почуття краси); 3) арт-терапії (функціональна музика, функціональний колір, живопис тощо). Під час створення предметно-просторового середовища шкільного навчання як частини середовища соціального бажано враховувати золоте правило «Нічого зайвого!». Тобто порядок і простота забезпечують ергономічність навчання, зосередженість його учасників на пізнавальній діяльності. Естетотерапевтичні засоби Нові гуманістичні критерії моніторингу якості шкільної освіти та реалізація її оздоровчої функції зумовлюють необхідність зосереджувати увагу вчителя на можливостях естетотерапії. Це малодосліджений синтез галузей наукового знання, що здійснюється на перетині педагогіки, психології, мистецтвознавства і медицини, ергономіки. Він передбачає позитивний (стимулюючий і гармонізуючий) вплив творів різних видів мистецтва на органи дихання, слуху, на голос і пластику, координацію рухів учнів з метою розвитку здорової особистості. Виокремлюється кілька видів естетотерапії: • музикотерапія (активне і пасивне слухання музики, ідивідуаль- ний, ансамблевий і хоровий спів); • арт-терапія (малювання або використання кольорів у різних видах навчальної діяльності), • імаготерапія («проживання образу»); • евритмія (логоритмічна пластика, сольний або колективний та- нок-імпровізація під музику); • театротерапія або драмотерапія (ігрові або пластичні дії-рухи, пантоміма). Інтегровані уроки мають значні резерви щодо регуляції і саморегуляції психофізіологічного стану учнів. Завжди варто пам'ятати, що колір і звук —- це жива енергія, а високохудожні твори мають значний енергетичний потенціал. Відомий сильний вплив кольору на людину, що ґрунтується на її здатності викликати той чи інший настрій, сприяти підвищенню або пониженню емоційного тонусу. Усі кольори палітри наповнені духовною СИЛОЮ, але кожний — особливою й неповторною. Теплі кольори — жовтий та оранжевий — здатні піднімати настрій людини; червоний — посилювати життєву енергію, збуджувати; чорний і сірий — пригнічувати; блакитний і зелений — знімати втому, заспокоювати; білий асоціюється зі світлом, чистотою, викликає тиху радість. Тому привертаємо особливу увагу вчителя і наголошуємо: добирати картини до музики чи навпаки — мелодії до творів живопису треба з урахуванням емоційних особливостей художніх образів, а не лише їх зовнішньої сюжетно-тематичної спорідненості. Посилити вплив світових хвиль вібраційними може кольоромузика (можливо, в комплексі з ароматерапією — використанням пахощів). За допомогою комплексних емоціогенних технологій учитель може стимулювати різні форми самовираження учнів, розвивати здібності до невербальною комунікації (міміку, пантоміміку, «музику жестів і рухів — пластичне інтонування»), коригувати психічні стани, сприяти релаксації, здійснювати профілактику зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров'я. Зауважимо: головна стратегія естетотерапевтичної діяльності вчителя — не лікування патологій, а попередження можливих відхилень, актуалізація превентивних функцій педагогіки мистецтва і не тільки в надзвичайних обставинах, а й у природних умовах навчально-виховного процесу. Причому це стосується не лише уроків мистецтва, а й усіх інших уроків, де можна використовувати художні засоби з метою регуляції функціонального стану учнів. Наведемо приклади із широкого діапазону естетотерапевтичних вправ, що доцільно застосовувати в процесі викладання курсу «Мистецтво»: • «Кольорова музика» (завдання: після слухання музики виразити настрій у вигляді безпредметної композиції з кольорових ліній і плям); • «Слухаю себе» (завдання: під час сприйняття музики із заплющеними очима «прислухатися» до власних відчуттів, емоцій, потім спробувати за допомогою рефлексії уявити цей стан і передати у вигляді образу — словесного, пантомімічного, візуального); • «Оживи картину» (завдання: представити себе героєм картини, передати жестами й рухами характер спілкування з персонажами, добрати відповідні вокальні інтонації); • «Мімічний образ» (завдання: «прочитати» настрій героя на картині, відобразити його на власному обличчі, створити піктограму настрою); • «Пантоміма-імпровізація» (завдання: створити пластичний руховий образ персонажа пісні, програмної музичної п'єси, картини, скульптури); • «Дерево-фантазія» (завдання: передати настрої контрастних музичних творів за допомогою застиглих поз-образів: «плакуча верба», «веселий клен», «струнка тополя», «кремезний дуб», «ніжна берізка»). Пропонуємо вчителям переносити елементи запропонованих вправ на уроки з інших предметів, використовувати їх як «музичні паузи», «арт-хвилинки». У науково-педагогічній літературі (А. Водальов, М, Каган, В. Лабунська, Е. Руденський) засоби спілкування поділяються на такі групи: • мовні, лінгвістичні; • оптико-кінетичні (жести, міміка, пантоміміка); • паралінгвістичні (якість голосу, його діапазон, тональність); • екстралінгвістичні (паузи, сміх, плач, темп мови); • просторово-часові (дистанція, час, місце, ситуація спілкування). Ритміка дає шанс тим учням, які мають проблеми з вербальною комунікацією. Незважаючи на визнання поліфункцірнальності художньої творчості на рівні теорії та існування надзвичайно широкого спектра можливостей її впливу на осягнення істини, які належать до сфери духовно-душевних здібностей і потреб людини, мистецтво має стати відкритою образною моделлю входження у світ, і не лише завдяки його пізнанню, але й індивідуальному «переживанню» і «проживанню», внаслідок чого посилюється духовно-енергетичний потенціал і активізується духовно-рефлексивна творчість особистості. У внутрішньому «духовному середовищі» людина, яка сприймає твір, «вичерпує» ціннісний смисл художнього образу і створює власний образ-концепт. Література 1. Лозанов Г. Суггестология.— София, 1970. 2. Сугестопедагогіка,— Рівне, 2003. 3. Пальчевський С. Сугестопедичне навчання на уроках образотворчого мистецтва // Мистецтво та освіта.— 2005.— № 3.— С. 10—13.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-15; просмотров: 225; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.220.78.64 (0.012 с.) |