Реакція вчителя на коментарі учнів 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Реакція вчителя на коментарі учнів



Важливо правильно реагувати на відповіді дітей: підтримувати їх усі виключно позитивно. Головне правило ведення дискусії — вза­галі не оцінювати відповіді дітей як «правильні» чи «неправильні» (учень має право на своє «бачення», навіть якщо воно не збігається із загальновизнаним чи розумінням змісту твору самим учителем). Треба намагатися залучати до обговорення всіх, щоб не домінували одні й ті самі учні, щоб не залишився хтось «забутим».

До ключових елементів технології належать парафраз і пов'язування думок учнів. Перефразування і пов'язування (лінкінг) відповідей версій дітей під час групової рефлексії забезпечують утримання дис­кусії на високому рівні активності й спрямовують її на кінцевий резуль­тат — розуміння змісту творів, які сприймаються та обговорюються. Пара фраз дає змогу вчителеві підкреслювати значення кожного вис­ловлювання, кожного внеску в загальне обговорення. Перефразову­вання учнівських коментарів приводить до того, що дитина починає цінувати свої власні думки, а це вже перший крок на шляху до вмін­ня цінувати й поважати думки інших. Грамотний парафраз (удоско­налення вислову лише по формі, але ніяк не по суті) допомагає коректувати структуру висловлювань, розвивати мовленнєві навички, збагачувати словниковий запас.

Перефразовуючи висловлювання учнів, доцільно вказати на зв'язок, що між ними існує: вислови, що вказують, на згоду («Павлик і Аня ду­мають однаково» або «Таня згодна з Мариною»), що виражають незго­ду («У Вадика та Петрика зовсім різні думки» або «Марійка висуває іншу версію»), що доповнюють («Оксана розвиває думку Кирила» або «Лариса частково згодна з Антоном, але вона ще додала, що...»).

Після того як діти активно включаться в дискусію, учитель почи­нає «пов'язувати» коментарі, вказуючи, як вони співвідносяться між собою: схожі думки («І Світлана, і Марина, і Сашко думають, що ...» або: «Схоже, багато хто з вас вважає, що ...»), різні думки («Дмитрик думає зовсім не так, як Володя ...»), підтвердження версій («Продовжуючи думку Катрусі, Михайлик помітив ...»(«Крім того, про що згадала Катруся, Михайлик додав, що...»), спростування попередніх по­зицій («Схоже, дехто з вас змінив свою думку про це»).

Учитель-фасилітатор зобов'язаний підтримувати дискусію, але ні в якому разі не приймати чиюсь сторону. Думка меншості, навіть якщо це думка тільки однієї людини, має вислуховуватися з однаковою увагою і повагою, але при цьому, звичайно, треба вимагати аргументів. Важливо, щоб діти усвідомили, що може існувати багато різних версій, і «мозкова атака», проведена всією групою,— це корисний процес, у результаті якого складається і розвивається багато ідей. Але спілкування з творами мистецтва ніколи не бувають завершеними.

Добір творів для сприйняття

Ураховуючи властиві початківцю природні здатності сприйнят­тя, твори мистецтва спеціально добираються і вибудовуються в по­слідовні ряди за принципом поступового ускладнення, розширення сфери інтересів учнів. У програмі «Формування образного мислен­ня» візуальні ряди ретельно продумані. Для проведення фасилітованих дискусій на уроках мистецтва доцільно застосовувати найбільш багатозначні за змістом художні образи з рекомендованих програмою або тематично і художньо рівноцінні.

За аналогією до продемонстрованого алгоритму запитань щодо сприйняття творів образотворчого мистецтва учитель може розробити власну технологію організації дискусії в процесі сприйняття музи­ки (такі авторські експерименти проводилися, але не вважаємо за до­цільне їх нав'язувати з огляду на недостатньо масову апробацію).

Орієнтовні переліки творів для фасилітаціїна уроках мистецтва:

1 КЛ.

Музичні: Д. Кабалевський «Клоуни», П. Чайковський «Нова лялька», JI. Колодуб «Лялька співає», Р. Шуман «Сміливий вершник», «Дід Мороз», «Балетна сценка», Я. Барнич «Коник», Ю. Щуровський «Вечір у степу», Л. Позен «Лірник».

Візуальні: М. Приймаченко «Звірі» (за вибором), 3. Серебря кова «Катя з ляльками», «Дівчатка-сільфіди», П. Сезанн «Арлекін» і П'єро».

2кл.

Музичні: А. Вівальді «Пори року» (за вибором), В. Косенко «Пастораль», «Дощик», І. Шамо «Веснянка», П. Чайковський «Осіння пісня», «Масляна», В. Сокальський «Косарі», К. Сен-Санс «Карнавал тварин» (за вибором), Е. Гріг «Пташка», «Метелик».

Візуальні: 3. Серебрякова «Дівчатка біля рояля», І. Труш «Гуцул­ка з дитиною», «Трембітарі», О. Мурашко «Селянська родина», Ф. Гуменюк «Обжинки», М. Білас «Лісова пісня», В. Коцка «Зима в селі Тихий», В. Наконечний «Син Божий народився», А. Матісс «Червоні рибки», Д. Нарбут «Масляниця».

3 кл.

Музичні:С.Рахманінов «Полішинель», М. Равель «Хлопчик-мізинчик», «Красуня, що спить у лісі», Є. Адамцевич «Запорозький марш», Ж. Колодуб «Сніговакоролева», «Кай», «Герда», «Троль»,М. Мусоргський «Гном», П. Чайковський «Мама», «Баба-Яга», Е. Гріг «Похід гномів», В. Сокальський «Дівчина-сиротинка», «У гаю», С. Прокоф'єв «Джульєтта-дівчинка ».

Візуальні: П. Холодний «Казка про дівчину і паву», Дж. Тьєполо «Менует», І. Айвазовський «Буря на морі», В. Васнецов «Богатирі», І. Рєпін «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», П. Андрусів «Козацькі старшини», М. Приймаченко «Три діди», Брати Лімбург «Часослов герцога Беррійського», П. Брейгель «Зимовий пейзаж», І. Їжакевич «Мати йдуть», М. Кессет «Миття ніг».

4 кл.

Музичні: К. Дебюссі «Ляльковий кек-уок», П. Чайковський, три танці з балету «Лускунчик» (іспанський «Шоколад», арабський «Кава», китайський «Чай»), Ю. Щуровський «Ходароботів».

Візуальні:М. Білас «Бойки», «Троїсті музики», Т. Федорова «Ляль­ка "Полісяночка"», М. Тймченко «Озерце», Г. Павленко-Черниченко «Блакитні птахи і квіти», М. Приймаченко (за вибором).

Висока ефективність технології «ФОМ» за умов досконального опанування нею на практичних семінарах і під час вивчення спеціаль­ної методичної літератури (посібники з поурочними розробками на всі класи) доведена роботою багатьох учителів, різних за фахом, майстер­ністю, досвідом, стилем викладання.

Метод проектів

Інтерактивні художньо-педагогічні технології передбачають різні форми організації взаємодії учнів у навчальній діяльності: роботу в па­рах, трійках, малих і великих групах. Групова діяльність здійснюєть­ся на засадах кооперації. Кооперація (від. латин, сооpеrо — співробіт­ничаю) — форма добровільної організації спільної праці. Академік О. Савченко наголошує, що індивідуальний підхід в умовах класно-урочної системи здійснюється переважно через групові диференційо­вані завдання з включенням на окремих етапах індивідуальних. Проте вона зазначає, що на багатьох уроках спостерігається перевага фрон­тальних видів робіт, невміння вчителя діагностувати можливості уч­нів і вчасно вносити відповідні зміни до системи завдань.

На уроках мистецтва в початковій школі з метою формування навичок спілкування і взаємодії доцільно чергувати перелічені форми кооперативної діяльності учнів у залежності від поставлених дидактичних і виховних завдань. Групова і колективна робота природи виникає під час виконання народних обрядів, у процесі розігрування театралізованих діалогів. Підкреслимо, що поступово, від клас до класу, збільшується питома вага групової роботи, адже учні привчаються працювати в команді, отримують елементарні комунікативні навички. Робота в групах сприяє вихованню в учнів толерантності; колективізму, взаємодопомоги, вона стимулює процес художнього пізнання з позиції «Ми».

Для виконання молодшими школярами колективних робіт варт час від часу застосовувати метод проектів. Йому притаманні такі озна­ки, як урахування індивідуальності учнів, стимулювання їхнього розвитку відповідно до здібностей і можливостей, кооперація діяльності школярів, активізація колегіальної співтворчості.

Науковою основою проектної технології може слугувати положення Л. Виготського про інтеріоризацію, взаємозв'язок у навчанні внутрішнього із зовнішнім, соціальним, що стимулює і підвищує ін­дивідуальні зусилля, сприяє успішності результатів. До базових елементів методу належать:

• позитивна взаємозалежність (спільні цілі, ресурси, оцінка резуль­тату, необхідність розподілу ролей),

• співпраця (що включає лідерство, прийняття рішень, установлення довіри, взаємозалежність),

• підтримка і взаємодія в прямих контактах (взаємонавчання, емпатія),

• міжособистісне спілкування та спілкування у невеликих групах,

• комунікативність (здатність вирішувати проблемні ситуації, уникати суперечок і конфліктів, дотримуватися консенсусу).

За домінуючим видом діяльності можна виокремити основні типи художніх проектів: інформаційний, дослідницький, практично-твор­чий, ігровий (або рольовий).

Метод проектів застосовується на етапах уведення в тему (пере­важно інформаційний тип), розкриття основного змісту теми (дослід­ницький та інформаційний типи), під час узагальнення теми (ігровий або художньо-творчий типи).

Ураховуючи, що повноцінна реалізація методу проектів вимагає цілого комплексу соціокультурних компетентностей, радимо якомога раніше починати з елементів цього методу, розвиваючи й ускладню­ючи їх послідовно, від класу до класу. Наведемо приклади можливих колективних завдань для організації проектної діяльності учнів 4-го класу, які за попередні роки набули потрібних умінь і навичок.

I тема. Виконання «віночків» народних пісень і танців, що побу­тують у рідному краї («Перлини душі народної»), демонстрація на­родних традицій декоративно-прикладного мистецтва («Різьблення», «Гончарство», «Килимарство» тощо).

II тема. Виготовлення народних іграшок, ляльок народів світу з різних матеріалів (соломи, вовни, тканини тощо) з наступною роз­повіддю (наприклад «Ляльки заговорили»).

III тема. «Уявні подорожі» країнами світу із замальовками архі­тектурних пам'яток («Ейфелева вежа в Парижі», «Єгипетські піра­міди»), національних свят ( «Свято Дракона в Китаї», «Карнавал в Іс­панії»), у результаті — створення колажу. Додатково — озвучити розповідь про певну країну музикою: П. Чайковський, танці з балету «Лускунчик» (іспанський — «Шоколад», арабський — «Кава», ки­тайський — «Чай») та ін.

IV тема. Колективна різнокольорова композиція («Дерево жит­тя») з квіточок-витинанок, у центрі кожної — фотографія учня — ав­тора цієї роботи. Особливості діяльності учнів, які розробляють пев­ний мистецький проект, полягають в інтегральності та варіативності вирішення творчих завдань.

Метод проектів передбачає самостійну роботу учнів, компетен­ція саморегуляції стає провідною. Рівень самостійності й творчості враховується при оцінювання проектної діяльності, тому поряд із за­гальною оцінкою колективної роботи варто оцінювати індивідуаль­ний внесок кожного учня.

Під час формування, мали* і великих груп доцільно враховувати спеціальні здібності та естетичні інтереси учнів, їхній попередній ху­дожній досвід та знання зрізних видів мистецтва (архітектура, скуль­птура, живопис, графіка, декоративно-прикладного мистецтва, музи­ки, хореографії, театру, кіно).

Учитель виступає організатором і координатором навчально-пізна­вальної діяльності учнів; за потребою — консультує окремих учнів або групи; здійснює постійний зворотний зв'язок; стимулює дискусію під час колективного оцінювання результатів роботи , підтримуючи ак­тивність, емоційність учнів.

Етапи здійснення проектного завдання:

• обговорення і вибір теми;

• розподіл ролей, обов'язків, проміжних завдань відповідно до ком­понентів та етапів діяльності;

• організація і здійснення проекту;

• узагальнення та оформлення результатів;

« презентація;

• обговорення результатів у групах;

• колективне оцінювання проекту.

У групи для виконання проектів, як правило, потрапляють учні з різними здібностями й уподобаннями, що дає змогу розподіляти соціальні ролі, різні за мірою активності: лідерські, виконавчі, творчі тощо. Бажано дотримуватися рухливості ролей, здійснювати їх змі­ну, щоб кожний з учнів відчув себе в різних позиціях.

У результаті впровадження методу проектів підвищується моти­вація навчально-пізнавальної діяльності; збагачується емоційна сфе­ра (ефект емпатії, «проживання» емоційно-естетичних почуттів іншого); відбувається систематизація та інтеграція знань, посилюється їх прикладна спрямованість; виховується толерантність під час дис­кусій, обговорення різних інтерпретацій, версій, трактувань, оцінок; розвивається поліфонічність «бачення» неоднозначних мистецьких явищ; формуються комунікативні навички, досвід діалогового спіл-' кування, вміння працювати в команді в умовах співробітництва і взає­модопомоги (ефект соціалізації), глибше усвідомлюється відповідальність за результат — власний і колективний.

Література

1. Бех І. Особистісно зорієнтоване виховання: Наук, метод, посібник.— К.; ІЗМН, 1998.— 204 с.

2. Біблер В. От научений — к логике культуры: Два философских введения; в двадцать первый век.— М.: Политиздат, 1990.

3.Дичковська І. Інноваційні педагогічні технології: Навч. посібник — К., 2004.—352 с.

4. Масол Л. Образ — слово — думка: полікультурний діалог в освітньому просторі // Мистецтво та освіта.— 1999.— № 4,— С. 38—45.

5. Рудницька Л. Педагогіка: загальна та мистецька: Навч. посібник.— К., 2002,—270 с.

6. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод, посібник /ПометунО., Пироженко JI.— К.: В. С. К. , 2004.— 192 с.

7. Формування образного мислення [Науково-методичне видання] / За ред. Л. Масол, В. Рагозіної, М. Скирди.—Нью-Йорк; К., 2001.— 78 с.





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-15; просмотров: 142; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.224.117.125 (0.015 с.)