Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Ігрові художньо-педагогічні технологіїСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Мистецтво і гра... Що в них є спільного? Адже не випадково акторське або музичне виконавство називають грою. Проблемою спорідненості, зближення мистецтва і гри філософи почали цікавитися ще з кінця ХУІІІ ст., з часів Ф. Шіллера («Листи про естетичне виховання»). Німецький поет і драматург розумів гру як дійство, в якому людина вільно розкриває свої сутнісні сили, утверджуючись як творець вищої реальності — естетичної. Головна теза його теорії естетичного виховання така: шлях до свободи пролягає тільки через красу, а суть останньої — в грі. Гра — це не імітація життя, а саме життя. Це насамперед творча дія, яка розгортається немовби не в реальному просторі, а у світі символічних значень, живої фантазії. Природа гри синкретична і міфологічна, що відповідає характеру мислення дитини, яка сприймає світ цілісно, не розділяючи реальне і «придумане» непробивними мурами. Ігри виробляють в учнів «рефлекс свободи», адже рішення приймається самостійно, шляхом природного пізнання — інтуїтивного відкриття. На заняттях імітаційно-ігрового типу діти вчаться через стосунки, контакти, тому в них формуються почуття співпричетності й співпереживання. Так гра стає справжньою школою соціального досвіду, соціалізації. Нідерландський філософ і культуролог XX ст. Й. Хейзінга, автор оригінальної концепції «Людини граючої» («Homo ludens»), обґрунтував особливе значення гри в розвитку культури людства. Він уважав, що розгадка феномену гри у вічному прагненні людини особистісно самоствердитися за рахунок пошуку нових світів. «Ігрова концепція» людини видатного філософа поширена в педагогічних інноваціях СІЛА, Японії, країн Європи. Початок навчання дитини у школі часто стає стресогенним рубежем тому, що за її межами залишається гра — фундаментальна людська потреба (дефіцит гри в дитинстві, як стверджують психологи, потім переростає в «синдром дитини, що не дограла»). З огляду на це важливим фактором естетичного розвитку і саморозвитку дитини стає художньо-ігрове моделювання змісту інтегрованих уроків, що передбачає використання різних ігрових форм: театралізованих (пантоміміка, імітаційні лялькові діалоги, розгорнуті драматизації, інсценізації), хореграфічних (пластичне інтонування, танцювальні пісні-ігри, хореографічні фантазії). Такі методи і прийоми збагачують і доповнюють композицію інтегрованого уроку, і якщо його сценарій розроблено з відповідною методичною доцільністю, вони створюють ситуації, коли вчитель може активізувати учнів згідно з їхніми художніми здібностями й можливостями. Гра — це модель певного реального процесу, імітація, відтворення в умовних обставинах певних життєвих ситуацій. Експериментальне ігрове моделювання генетично походить з 50-х pp. XX століття, коли почали виникати ділові «штабні» ігри (перша ділова гра з ЕОМ була створена для військової служби США). Структура гри: 1. Наявність об'єкта ігрового моделювання, загальної мети (вибір теми, марш туру, станцій). 2. Підготовчий етап. 3. Розподіл класу на групи, ролей між учасниками гри. 3. Взаємодія учасників гри. 4. Підбиття підсумку, індивідуальна, групова, колективна оцінка діяльності (самооцінка). З'ясовується, що не вдалося зробити і чому. Як уже зазначалося, дітей молодшого шкільного віку відрізняє! велика рухова активність, підвищений емоційний стан, бажання фантазувати. Ці риси знаходять своє позитивне втілення в ігровій діяльності, яка поєднує трудову, навчальну, ігрову та комунікативну складові. Під час організації гри треба враховувати: 1. Тривалість гри (не може бути занадто довгою). Варіант: організація серії ігор з продовженням протягом семестру, навіть навчального року. 2. Залучення всіх дітей класу (можна й батьків). 3. Розподіл функцій, ролей. Філософ М. Каган порівнював закони рольової гри дитини із законами художньої діяльності: гра дитини, на його думку, нагадує комедію дель арте, що не знає ні розподілу функцій драматурга, режисера, актора, сценографа, ні розподілу позицій актора та глядача. Гра — вид діяльності, мотив якої полягає не в її результатах, а в самому процесі, який приносить задоволення. Ігрове начало тією чи іншою мірою властиве будь-якій діяльності, особливо якщо вона має естетичну цінність. Із художньою діяльністю гру єднають такі ознаки, як вільна Творчість — гра психічних сил, незалежна від утилітарних людських потреб і меркантильних інтересів, внутрішня емоційна насиченість (емоціогенність), а також умовність дії, ситуації. З раннього дитинства в різноманітній ігровій діяльності через механізм наслідування різних граней життя дорослих відбувається особистісне становлення маленької дитини. Вона набуває мовленнєвий і комунікативний досвід, засвоює практичні, зокрема трудові та художні навички. Ігрове начало пронизує життєдіяльність і дорослої людини, хоча вже і не домінує, як у дитинстві. Людина продовжує «грати», тільки в інших формах. Як зазначає американський психотерапевт Е. Берн у книжці «Ігри, в які грають люди. Психологія людських взаємовідносин. Люди, які грають в ігри. Психологія людської долі», гра корисна тим, що допомагає людині керувати своїми емоціями, долати сенсорний та емоційний голод, засвоювати різноманітні форми людської взаємодій Виконання різних «соціальних ролей» у перебігу гри завжди невимушене. Наприклад, під час обрядів, свят, ритуалів, насичених ігровими діями, від старшого до молодшого покоління передаються етнокультурні традиції. І такий шлях дієвого успадкування національних традицій набагато ефективніший, ніж просто прочитати про них або дізнатися з радіо чи телепередачі. Розглядаючи тріаду «праця» —«пізнання» — «гра», Л. Виготський визначає останній вид діяльності як провідний у дитячому віці і формулює важливий для педагогіки принцип: цінність дитячої творчості, в якому б виді діяльності вона не проявлялась (літературному, театральному тощо), полягає не в результаті, а в процесі. Потреба в грі не згасає й тоді, коли діти приходять до школи й починають опановувати новий вид діяльності — навчальний. Академік О. Савченко підкреслює важливий дидактичний висновок: навчальна діяльність визріває в надрах ігрової і лише поступово стає провідною». За рахунок гри розширюються горизонти власного, ще небагатого естетичного досвіду. На уроках мистецтва на емоційно забарвлених, значущих для дитини художньо-ігрових моделях молодші школярі вчаться розуміти мову почуттів, жестів, рухів, а поступово і більш складних феноменів — інтонацій, знаків, символів. Важлива роль мистецтва в тому, що його можна розглядати як художньо-пізнавальну модель дійсності, своєрідну «гру в життя». Специфіка ж театральної гри полягає в імітації дійсності за допомогою елементів самої дійсності. Цим «ефектом реальності» (реальні навіть засоби — пластика тіла і виразність голосу актора) пояснюється вічна привабливість і чарівність театру. Проте попри згадану спорідненість звичайна гра ще не є художньою творчістю, адже будь-який гравець концентрується на ігровій ситуації і на відміну від актора, художника, музиканта-виконавця не думає проте, як створити зовнішньо виразний образ, цікавий і зрозумілий для реального або потенційного глядача чи слухача. Сучасна педагогіка шукає ефективні засоби дидактичного поєднання гри і театрального мистецтва. Специфіка театральної освіти ґрунтовно висвітлена в працях П. Єршова («Режисура як практична психологія», «Технологія акторського мистецтва») та О. Єршової (навчальні програми з театру для школярів різних вікових груп). Використанню засобів театральної педагогіки в підготовці вчителя присвячена низка вітчизняних досліджень (В. Абрамян, І. Зайцева, І. Зязюн, Л. Лимаренко, С. Соломаха та ін.). Ігрову діяльність молодших школярів, зокрема й художньо-ігрову, досліджує Н. Кудикіна. Методику використання народної іграшки у навчально-виховному процесі початкової школи розробляє Т. Коваленко. Отже, у педагогічній науці накопичено значний досвід, який має не лише теоретичне, а й прикладне значення. Створюється навіть нова галузь художньої та загальної освіти — драмогерменевтика (В. Букатов), що вивчає соціоігровий стиль навчання, психологію дидактичних ігор тощо. Театральна гра, яка синтезує розвиваючий потенціал ігрової та мистецької діяльності, відіграє нічим не заміниму роль у розвитку пізнавальних і творчих здібностей дітей. Адже театр — унікальна сфера, що виражає предметну сутність явищ світу, осмислених через художню форму (О. Лосев). В ігровій діяльності завдяки активізації емоцій та пізнавальних інтересів особистість має можливість різнобічного самовдосконалення. Як підкреслюють психологи, здатність співпереживати не передається інформаційно, суто дидактичними засобами, вона опановується рефлексивно в реальному чи ігровому спілкуванні, під впливом мистецтва. Театральне мистецтво, яке називають «школою почуттів», сприяє зародженню емпатії і виявленню її в трьох основних формах (JI. Чуриліна): • співпереживанні — здатності виділити і назвати почуття, які переживає інша людина; • співчутті (співрадості і співгорі) — здатності прийняти чужу точку зору; • співучасті (взаємодопомозі, моральному резонансі) — здатності до душевного відгуку. Через сюжетно-рольову гру, що передбачає обов'язкове перевтілення, учні мають можливість ідентифікувати себе з будь-яким героєм (позитивним і негативним), «приміряти на себе» різні характери, манери поведінки, пережити безліч ситуацій і вчинків. Це збагачує не лише естетичний досвід, а робить особистість у цілому більш гармонійною, духовно досконалішою загалом. Ігрова діяльність також дає змогу уявити себе в надзвичайних, фантастичних обставинах, «програти» неймовірні ситуації. Така ілюзорність вимагає творчих дій — умінь комбінувати, моделювати, уточняти або змінювати деталі. Так переплітаються найважливіші функції гри — евристична і соціалізаційна. У педагогічній літературі зафіксовано багато спроб систематизувати ігри. Нам імпонує чітка класифікація Н. Кудикіної, яка розподіляє ігри на дві великі групи: ігри за правилами, що мають фіксований зміст, та ігри творчі, вільні. До першої групи належать дидактичні, інтелектуальні, пізнавальні ігри. Як і будь-якій грі, їм притаманні елементи розваг. Це — загадки, ребуси, кросворди, лото, вікторини, а також умовні подорожі та круїзи, конкурси, ярмарки, аукціони. Різновидом ігор з правилами є рухливі (спортивні, хороводні): естафети, турніри, атракціони тощо. До другої групи входять художньо-конструкторські (з елементами праці) і сюжетно-рольові ігри (ігри-драматизації, інсценізації, театралізовані ігри). Останні передбачають діалогічне мовлення (адже основою театру є драматургія), елементарну «акторську» діяльность учнів (театр починається тоді, коли є актори і глядачі), інші театральні атрибути (костюми, реквізит тощо). Особливий статус мають народні ігри, зокрема фольклорні ігри малих форм (дитячі обрядові заклички, гукання, традиційні елементи звуконаслідування — імітація співу птахів, рухів і поз тварин), зокрема українські ігри «Мак», «Коза», «Воротар», «Огірочки» тощо, які з огляду на їх потужний естетико-виховний потенціал доцільно активно застосовувати у школі, починаючи з молодших класів. Комп'ютерні ігри, що набувають популярності в усьому світі, зокрема ті, що побудовані на художньому матеріалі, мають свою освітньо-пізнавальну специфіку і в залежності від віку учнів (дозовано) можуть уключатися у навчально-виховний процес загальноосвітньої школи. Ділові ігри є прерогативою старшої школи з її профільною допрофесійною підготовкою учнів, хоча елементарні їх форми, наприклад з основ економічної культури, сучасні науковці рекомендують упроваджувати вже в початковій школі (Н. Побірченко). На уроках мистецтва можуть знайте своє місце всі наведені види ігор, проте найдоцільнішими, безумовно, будуть ті, що безпосередньо випливають із завдань художнього розвитку молодших школярів. З-поміж художньо-конструкторських ігор варто відзначити такі: «Дитяче книжкове видавництво» (колективне створення книжки-маляти з розподілом художньо-професійних функцій), «Кіностудія» («розка Дровка» мальованого мультфільму), «Фабрика дитячої іграшки» або «Театральне ательє з пошиття лялькових костюмів» (виготовлення іграшок із різних матеріалів, одягу та аксесуарів для них), «Дизайн-фірма "Чарівна флористика" (декоративні роботи з природних матеріалів). Добираючи рухливі ігри до уроків мистецтва, вчитель має віддавати пріоритет не спортивним, а музично-хореографічним їх видам. Зупинимося на них дещо детальніше. Відомо, що ритм, як часова організація будь-якого процесу, відіграє виключно важливу роль у життєдіяльності людини взагалі й навчальній діяльності школярів зокрема. Звуки музики, організовані ритмічно, здатні передавати заряд енергії, і в цьому виявляється їх значна вітальна сила, яку не варто ігнорувати в початковій школі. Першим педагогічну ефективність взаємодії музичного ритму і ритмічних рухів людини помітив давньогрецький філософ Платон, який поєднав їх спільним поняттям краси — критерієм фізичної і духовної гармонії. Ця ідея природно вписувалася в систему античного виховання, в коло архаїчного художнього синкретизму так званих «музичних мистецтв» — нерозривності поезії, музики і танку. Діапазон художньо-ігрових технологій хореографічного спрямування можна значно розширити, творчо використовуючи досягнення відомих вітчизняних і зарубіжних педагогів Е. Жак-Далькроза, Р. Штайнера, В. Верховинця. Авторськими варіантами розвитку цих ідей є методика «вільного художнього руху» JI. Алексєєвої — І. Кулагіної («малювання» хореографічних образів у танцювальному просторі), «метод дзеркал» В. Коен, суть якого полягає в організації рухових імпровізацій, що, як дзеркало, відображають музику (її ритмічний, динамічний, емоційний розвиток). Етно-фольклорні засади початкового поліхудожнього виховання дітей в українській педагогіці були характерні для діяльності й спадщини композитора, фольклориста, хореографа і педагога Василя Верховинця (1880-1938). Він є автором-укладачем збірки ігор з піснями й танцями «Весняночка», більшість з яких створена на основі українських народних мелодій (детальний опис гри ілюструється наочними схемами розміщення її учасників у просторі). На відміну від зарубіжних колег основою його підходу до поліхудожнього виховання дітей стала народна (інколи композиторська) пісенно-танцювальна гра. Підкреслимо, що всі згадані педагоги не вчили дітей суто хореографічного мистецтва (як у спеціалізованих школах), танець у їхніх педагогічних системах перетворювався на засіб творчого самовираження, своєрідну гру-імпровізацію пластичних образів. У традиційних класних приміщеннях відсутні умови, потрібні для організації повноцінної танцювальної діяльності учнів, тому в перебіг уроків мистецтва краще включати форми хореографічних мініатюр, які обмежуються нескладними рухами і не вимагають спеціального сценічного простору (можуть виконуватися між рядами парт або біля дошки). Це і традиційне для уроків музики пластичне інтонування, що нерідко супроводжує виконання пісні, і танцювальні рухи при сприйманні відповідних творів танцювального характеру, з метою психічного розвантаження, емоційної саморегуляції доречними стануть динамічні танцювальні хвилинки з імітацією образів музичних творів за допомогою «розмовляючих рук» («Карнавал тварин» К. Сен-Санса, «Пташка» і «Метелик» Е. Гріга, «Клоуни» Д. Кабалевського, «Петрушка» В. Косенка» тощо). Естетично грамотне і методично виважене застосування вчителем згаданих методів і прийомів на уроках мистецтва сприятиме усвідомленому сприйняттю учнями інтонаційно-образного змісту музики через її органічний, природний зв'язок із рухом, поліхудожньому вихованню в цілому, адже категорія ритм одночасно засвоюється і в часі, і в просторі. Головна відмінність художньо-ігрових технологій хореографічного спрямування від виконання звичайних танців і в цілому полягає в домінуванні імпровізаційності, «ескізності», відсутності таких важливих для уроків хореографії стандартів і правил «школи», за якими виконуються танцювальні рухи і які вимагають багаторазового повторення за зразком і шліфування (вправи, екзерсиси, тренаж тощо). Дещо інші технології характерні для проведення уроків мистецтва з використанням театралізованих сюжетно-рольових ігор, які передбачають обов'язкове перевтілення у реальних чи уявних персонажів, героїв казок і мультфільмів, допускають вигадування нових, неіснуючих фантастичних дійових осіб. При організації з учнями ігор цього типу треба пам'ятати, що будь-який театр (драматичний, ляльковий, музичний) є мистецтвом синтетичним. Дія — основний засіб виразності театрального мистецтва — входить у свідомість глядача завдяки ефекту художнього синтезу. У театральній виставі в єдиному цілому взаємодіють література, живопис, архітектура, скульптура, декоративне мистецтво, музика, танок. Літературний образ впливає на свідомість людини вербально, а за умов його театралізації він сприймається ще й візуально, подібно до картини в галереї. Музика, що звучить під час театральної дії (в опері чи балеті, ляльковому чи драматичному театрі), також сприймається не так, як у концертному залі чи при прослуховуванні записів і радіопередач, адже звукові враження підсилюють переживання, які викликаються щонайперше дією, візуальними образами вистави. Отже, специфіка театрального мистецтва полягає в тому, що поза межами художнього синтезу воно не може існувати, всі складові цього синтезу не дублюють один одного, а перехрещуються, взаємодоповнюючи і взаємозбагачуючи різними засобами нерозривне естетичне ціле. Таким злиттям елементів синтез мистецтв у театрі відрізняється від видовищної циркової вистави, для якої характерне колажне сполучення складових (без жорстких зв'язків). Педагогу не слід забувати, що театр — мистецтво колективне. Це і живий діалог між ансамблем акторів, і водночас одухотворена зустріч сердець акторів і глядачів — тих, хто дарує свої почуття, і тих, хто їх сприймає. Вистава в професійному театрі народжується завдяки об'єднанню творчих зусиль багатьох людей різних професій — режисера, акторів, художників, композиторів, гримерів, сценографів, освітлювачів. Така широка палітра художньо-творчої діяльності дає змогу при використанні театральних засобів у навчально-виховному процесі, з одного боку, враховувати потреби, здібності й можливості дітей, реалізуючи індивідуальний підхід, з іншого — формувати культуру спілкування і взаємодії на засадах партнерства (співтворчість, взаємодопомога, вміння слухати інших), виховувати почуття згуртованості, колективізму. Театральний компонент шкільної мистецької освіти може здійснюватися за допомогою різних форм і методів від простої сюжетно-рольової гри, що стає фрагментом уроку (ігри-блискавки), до створення дитячого театру класу або школи і проведення уроків-вистав. Такі уроки своєрідного класного міні-театру не можна проводити часто (з огляду на складність підготовки), вони доречні при узагальненні теми навчального року або семестру. Специфіка уроку-вистави, що має певний сюжет, композицію, розгортається за спеціально розробленим сценарієм, полягає в тому, що учні поєднують функції акторів і глядачів, а вчитель — драматурга і режисера. Плануючи використання ігрових художньо-педагогічних технологій, можна запропонувати учням розглянути навчальні завдання уроку зі сприйняття або практичної роботи мовби під різними кутами зору, попередньо розподіливши їх на групи за такими рольовими позиціями: «Композитори», «Співаки», «Художники», «Дизайнери»,; «Відвідувачі концерту (виставки, театру)». До форм і методів театральної педагогіки, окрім згаданих, до навчально-виховного процесу в початковій школі можна також включати й такі: • драматизацію — переробку розповідного твору на драматичний (діалог дійових осіб за певним сюжетом з елементами акторської гри, умовного перевтілення дає змогу формувати в учнів чутливість до інтонації, емоційного тону мовлення — грайливого, сердитого, сумного, упевненого тощо); • пантоміму — створення образу за допомогою пластичних рухів, жестів, міміки (пластичні мініатюри, пантоміми-імпровізацїЦ експромти-імітації); • інсценізацію — сценічне виконання твору (казки, пісні, образів і сюжетів картин, що «оживають», тощо) з елементами сценографії (декорації, костюми та інші образотворчі засоби); • театралізацію — інтерпретацію певного тексту або події з використанням акторської гри (інтонація голосу, міміка, пози, жести, рухи) та комплексу театральних атрибутів (маски, костюми, грим, реквізит, ляльки). Педагогічне керівництво художньо-ігровою, зокрема театральною, діяльністю учнів включає такі складові: • організаційно-процесуальне забезпечення (розробка ідеї, теми, сценарію, загальної драматургії уроку з художньо-ігровим -— конструктивним, театральним тощо компонентом, організацій процесу ігрового навчання, форми й методи оцінювання освітніх результатів); • емоційно-психологічне забезпечення (створення сприятливого психологічного клімату, творчої атмосфери); • матеріально-предметне забезпечення (підготовка художньо-дидактичних матеріалів, створення відповідного художньо-естетичного середовища, наприклад організація простору класу для рухливої гри, оформлення уявної сцени). Наведемо конкретні приклади застосування художньо-ігрових технологій на уроках мистецтва. Насамперед треба зазначити, що автори підручників «Мистецтво», сповідуючи ідеї гуманістичної педагогіки, намагалися всебічно втілювати принцип «навчатися граючись». Виклад текстового матеріалу здійснено у формі діалогу головних «героїв» — дівчинки Лясольки і хлопчика Барвика, які супроводжують учнів у процесі пізнання мистецтва. Вони «розповідають» дітям щось цікаве й корисне прo мистецтво, відкривають секрети художньої творчості, передають свої почуття і враження. Щоб ці уявні герої допомагали не тільки учням, коли, вони читають підручник, а й учителю на уроці, доцільно використовувати дві ляльки — дівчинку, до вбрання якої додати атрибути музики (наприклад український віночок із квіточок і ноток), і хлопчика з образотворчою символікою (наприклад у капелюсі з пером, олівцем і пензликом). Один із варіантів — виготовити цих ляльок за зразком рукавичних: надіті на пальці рук, вони легко рухаються під час озвучування. На сторінках згаданих підручників «живуть» й інші фантастичні герої, які інколи вступають у діалог із читачем: Муза Терпсіхора, Фея Партитура і Фея Фактура з «Музичної абетки», чарівні Весна-красна та Золота Осінь, які стали персонажами багатьох класичних творів музики і живопису, герої дитячих фільмів і казок, весела лялька-рукавичка Петрушка, сміливий Котигорошко з однойменного мультфільму, кумедний Незнайко та інші улюбленці дітей. Не тільки тексти, а й система художньо-творчих завдань також насичена ігровими елементами. Для маленьких учнів-читачів зайве пояснювати, чому замість нот на нотному Стані з'являються квіточки й дзвоники, чому з лінії на лінію нотоносця «перелітають» пташки або метелики (вони показують, як мелодія рухається вгору або вниз). їм буде цікаво прочитати слова, в яких «сховалися» нотки: дорога, дощик, дошка, довкілля, море, дерево, вітерець, ремінь, пюре, камінь, посмішка, промінь, ведмідь, фарби, шафа, фари, парасолька, лялька, квасоля, теля, земля, таксі, сіль, сік, або навіть дві — помідор, доміно). Не менш цікаво розділитися всім учням на 7 груп і колективно створювати про ноти коротенькі історії або казочки, отримавши слова-підказки: «Дотепна До» (домівка, доріжка, доброта, добридень, добраніч), «Реактивна Ре» (репертуар, реприза, ремесло, регістр, реклама), «Мініатюрна Мі» (мікрофон, міцно, міміка, місце, місто), «Фантазерка Фа» (фантазія, фазан, факел), «Солодкозвучна Соль» (соловей, солістка, солодощі), «Ляклива Ля» (лялька, ляскати), «Сіренька Сі (сіль, сік, сім'я). Саме через механізм гри («Уяви себе композитором») діти без традиційного остраху перед складністю музично-творчої діяльності спробують виконати такі завдання: • проплескати або заграти на дитячих інструментах ритмічні партитури «Ведмедиця і ведмежа на прогулянці», «Карабас-Барабас і Дуремар»; • зімпровізувати інтонації комічних і фантастичних персонажів створити веснянку-закличку «Благослови, мати, весну зустрічати», завершити розспівку, створити образи-мелодії казкових героїв (Буратіно, Мальвіни, П'єро) або марш і колискову для сміливого і доброго гномів за інтонаціями-підказками. Аналогічно, тобто з ігровим контекстом, формулюються практичне завдання з образотворчого мистецтва (серія «Уяви себе художником* «Уяви себе архітектором» тощо); «Обери собі "героїв" із натюрморті митців і розкажи про них у власній композиції» (аплікація), «Створи пейзаж із хмарками, які розплакалися осіннім дощем», «Намалюй квітуче дерево, що милується собою у дзеркалі річеньки», «Створ будинок-фантазію, в якому живе людина відповідної професії: музи кант, художник, пекар, аптекар, швець» та ін. Діапазон театралізованих ігрових завдань на основі пантоміми для молодших школярів просто необмежений. Надихатимуть на створення імпровізованих пантомімічних етюдів яскраві образи програмної музики для дітей, які є в орієнтовних переліках твори для сприйняття в кожному класі («Дід Мороз» Р. Шумана», «Клоуни» Д. Кабалевського, «Метелик» і «Пташка» Е. Гріга, «Карнавал тварин» К. Сен-Санса, «Петрушка» В. Косенка, «Хода роботів» Ю. Щуровського). За допомогою міміки, жестів, рухів учні здатні «оживити» картину або скульптуру, розіграти під впливом художніх образів сценку, діалог (словесний або німий). Приклади: • 1 кл. «Про що мріють звірі?» (М. Приймаченко «Чорний звір», «Фантастичний звір», «Фіолетовий звір»), «Виховна година в тітки Катерини» («Катя з ляльками» 3. Серебрякової); • 2 кл. «Розмова метелика з пташкою» (зразки петриківського розпису О. Пишненко-Злиденної), «Як посварилися і помирилися яблука на столі» (Т. Федоритенко «Натюрморт з яблуками»); • 3 кл. «Спілкування дівчини з казковим птахом» (П. Холодний «Казка про дівчину і паву»), «Яка музика звучить у позах балерин?» (Е. Дега «Блакитні танцівниці»), «Секрети старого мудрого короля» (вітраж «Казка» М. Чюрльоніса); • 4 кл. «Зібралася звірина біля дідова млина»(керамічні опішнянсь- кі та косовські, дерев'яні яворівські іграшки), «Ми дівчатка — не близнятка» (російська і японська матрьошки). Відомо зі шкільної практики, що серед ігрових форм учителі надають перевагу вікторинам, які подобаються дітям різного віку. Особливо популярна «Згадай мелодію» (за музичною інтонацією або фразою). Так само можна сказати й про такі ігрові завдання, як ребуси, кросворди. Цстанні можна урізноманітнити «кросвордами в малюнках» (з фотографіями або репродукціями образотворчих шедеврів, що вивчалися). Вони активізують засвоєння художньої інформації як у площині візуальних уявлень, так і на рівні мистецьких понять і відповідної термінології. У 1—2-му класах, де більш доречні кросворди з малюнками, можливі теми «Мистецькі професії», «Музичні інструменти», «Свята народного календаря»; у 3—4-му класах — «Театр і кіно», «Танці народів світу», «Народні іграшки», «Види мистецтв». На уроках узагальнення теми доречні нескладні за технологією різновиди гри «Мистецьке лото». Наприкінці вивчення теми пропонується гра «Знавці мистецтв», згідно з якою треба правильно розмістити вивчені слова у так звані «Словникові скрині». Можна спочатку (у 1—2-х кл.) обмежитися двома основними — «Музика» та «Образотворче мистецтво», а поступово, коли гра вже стала знайомою, розширювати їх кількість, додаючи «Кіно», «Театр» (можна з блоку «Театр» виділити окремо «Танець», додати «Цирк»). «Словникові скрині» із зображенням відповідних символів (наприклад нотками і палітрою або навушниками, пензликом, театральною маскою, телевізором) можна виготовити різними способами (з обклеєних яскравим папером коробок з-під цукерок або чаю, у вигляді великих конвертів, які прикріплюються на дошці). Набір термінів для закріплення та систематизації включає насамперед новіслова, що вивчалися протягом теми. Вони пишуться великими літерами на картках, які вчитель дістає з іншої, трохи більшої, скрині «Мистецтво» і показує учням; Орієнтовні переліки: • 1 кл. — мелодія, колір, балет, мультфільм, художник, театр, пісня, маска, опера, пензлик, п'єса, декорації, пейзаж, актор, скульптор, оркестр, витинанка, хор, танець; • 2 кл. — ансамбль, динаміка, натюрморт, оркестр, колаж, регістр, композиція, темп, ліга, пейзаж, стека, ноти, акцент, орнамент, тембр, колядка; • 3 кл. — вальс, марина, акорд, пантоміма, анімація, автопортрет, арія, галерея, кард, вертеп, камертон, сюїта, маріонетка, пейзаж, ілюстрація, міміка, менует, мультфільм, картина; • 4 кл. — графіка, канон, менует, гончарство, рондо, архітектура, вишиванка, писанкарство, коломийка, композиція, мазурка, дизайн, макет, симетрія, чардаш, декор, колаж, варіації, живопис, полонез, імпровізація, килимарство. Згідно з правилами гри учень, який правильно пояснює значення слова, кладе картку у відповідний конверт і отримує бал (наприклад у вигляді символу мистецтв — «Ліри»). Виграє той, хто отримав найбільше балів-символів. Можливий командний варіант цієї гри. Як визначити їх склад? Учні розподіляються на дві (або більше) групи за допомогою розрізаних поштових листівок (наприклад «Різдвяно-новорічна» І — «Великодня» або «Троянди» — «Тюльпани» — «Лілії» тощо). З розрізаних фрагментів (своєрідні пазли, з'єднання яких націлене на формування відчуття цілісності зображення) складається повна композиція. Команда, яка першою зібрала картку, отримує додатковий бал. Урізноманітнити гру можна, якщо грати командами, кожна з яких отримує повний набір «Словникових скринь» і повний набір карток-термінів. Команда-переможець визначатиметься за швидкістю і правильністю виконання колективного завдання — класифікації термінів за видами мистецтв (додаткове завдання — пояснити або проілюструвати слово прикладами з вивченого матеріалу). Специфіка уроку мистецтва не виключає застосування таких поширених у школі ігор, як уявні подорожі та екскурсії (навіть віртуальні, комп'ютерні), але вони вимагають обов'язкової художньо-образної наочності — музичної та візуальної, щоб уникнути формалізму. Так, учні 4-го класу протягом року «мандрують» країнами й континентами, ознайомлюються з мистецтвом різних народів — поляків, угорців, росіян, греків, кримських татар, китайців, індійців тощо. Суто «дидактичну» подорож можна збагатити різними ігровими ситуаціями, отже, зробити захоплюючою й незабутньою (наприклад: «Мистецька подорож Незнайка та його друзів на повітряній кулі» із зупинками в, різних країнах; «Машина часу», що переносить в минуле або майбутнє; «Фольклорний фестиваль "Дружать діти всієї планети"»). На уроці узагальнення теми вчитель створює ігрову ситуацію, звертаючись до дітей: «Ви — митці-мандрівники, які подорожували різними країнами. Що ви побачили й почули; чого навчилися? Опишіть свої враження (покажіть, розкажіть, продемонструйте)». Учні розподіляються на групи (за інтересами або шляхом жеребкування — хто яку країну представляє) і готують міні-виступи про національне мистецтво різних народів: «Із сонячної Іспанії», «Наші сусіди – поляки», «Мистецьке привітання росіян» тощо. Наприкінці кожного навчального року ефективною формою узагальнення матеріалу, а також перевірки рівнів його засвоєння стане комплексна дидактична інформаційно-пізнавальна гра «Панорама мистецтв», яка проводиться у вигляді уявної екскурсії галереєю (своєрідними «гідами» можуть бути Лясолька і Барвик). На одному з етапів гри учні мають упізнати на портретах митців, творчість яких входила до програми й вивчалась протягом року, розповісти про них, проілюструвати розповідь прикладами. Завдання другого етапу: впізнати художній твір за його фрагментом, уміщеним наприкінці підручника, спробувати реконструювати в уяві цілісну композицію (якщо важко згадати твір — знайти репродукцію на сторінках підручника), визначити вид мистецтва (живопис, графіка, декоративний розпис, іконопис), жанр твору (пейзаж, натюрморт, портрет), добрати музичні твори з тих, що вивчалися, споріднені за настроєм або відповідною тематикою. Додаткові ігрові елементи: проведення конкурсу «Кращий екскурсовод» (чия розповідь про твір або митця найцікавіша), «Естафета» (члени команди по черзі проводять уявну екскурсію, кожний розповідає про один твір або про одного митця). У початковій школі відповідно до вікових психологічних особливостей учнів доцільними є ігри просто неба: спостереження-дослідження естетичних якостей навколишніх предметів і явищ природи в різні пори року, народно-обрядові дійства, елементи пленеру тощо. Відомо, що видатний педагог В. Сухомлинський надавав великого естетико-виховного значення таким урокам на природі. Орієнтовні приклади: «Звуки, форми і кольори осіннього парку», «Сніговики-мандрівники розносять зірки навкруги», «І спів пташиний вабить Душу», «Іде, гуде зелений шум». Художньо-пізнавальні завдання на основі різних видів мистецтв спрямовані на формування в учнів уміння бачити й усвідомлювати зв'язки й відношення між естетичними явищами в природі. Насамкінець нагадаємо найважливіше правило: ігрові художньо-педагогічні технології урізноманітнюють і доповнюють композицію уроку мистецтва, підвищують його ефективність, якщо вони розроблені з дидактичною та виховною доцільністю і впроваджені з методичною майстерністю. Таким чином, художньо-ігрові технології: • активізують пізнавальну діяльність учнів, розвивають художньо-образне мислення; • збагачують почуттєву сферу дітей, посилюють емоційність сприйняття художньо-дидактичного матеріалу, загальну мотивацію навчання; • стимулюють розвиток творчих здібностей, уяви, фантазії; • формують елементи художньо-естетичного і соціокультурного досвіду; • сприяють релаксації, здійснюють емоційну саморегуляцію, забезпечують профілактику психічної втоми, подолання гіподинамії.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-15; просмотров: 321; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.15.17.1 (0.013 с.) |