Французька революція кінця XVIII ст. - основні етапи, діячі та результати

Велика Французька революція – період в історії Франції, протягом якого відбулися докорінні зміни у всіх сферах життя. Зокрема була скасована монархія і була проголошена республіка. Причинами революції стали глибокі суперечності між 3-ім станом і пануючими привілегійованими станами – дворянством і духовенством.

Періодизація:

І. 1789 – 1792 – скасування монархії, страта Людовіка 16;

ІІ. 1792 – 1794 – якобінська диктатура;

ІІІ. 1795 – 1799 – період Директорії;

ІV. 1799 – 1804 – переворот 18 брюмера – коронація Наполеона як імператора.

Генеральні штати відкрилися у Версалі 5 травня 1789, однак третій стан вимагав собі більше прав, оголосивши себе представником 96% нації. Депутати третього стану, проголосили себе Національними Зборами (17 червня), а 9 липня – Установчими зборами, поставивши за мету вироблення Конституції. Спроба короля їх розігнати призвела до повстання.

14 липня 1789 – День взяття Бастилії, стало початком революції.

26 серпня – декларація прав людини і громадянина.

Національні гвардійці доставили короля до Парижа. Король підписав 14 вересня 1791 конституцію, перетворюючу Францію в конституційну монархію. Установчий збори були перейменовані в Законодавчі збори. До цього часу в Зборах сформувалося три великі фракції: фельяни, жирондисти і якобінці.

Законодавчі збори вирішили відмінити монархію (12 вересня 1972). Короля стратили на гільйотині 21 січня 1793 року на площі Революції.

У червні 1793 року Зібрання проголосувало за демократичну і децентралізовану конституцію. Франція проголошувалась республікою з однопалатними зборами. Якобінці встановили режим диктатури, на чолі – Робесп’єр. Криза в суспільстві та в Конвенті призвели до контрреволюційного перевороту 9 термідора (27 липня) 1794р. Робесп’єр і його прихильники – страчені.

1795 р. – нова Конституція, що скасувала заг. виборче право. Влада – в руках Директорії. Правління Директорії завершилося державним переворотом 18 брюмера 1798 року (9 листопада 1798). Директорію замінив інститут Консульства. Це був авторитарний режим під управлінням трьох консулів, перший серед яких мав усю повноту влади. 1804 Бонапарт був коронований імператором французів Наполеоном І. в країні фактично було встановлено військово-бюрократичну монархію, що сприлася не на феодальне дворянство, а на буржуазію, армію, чиновників.

 

ДОКЛАДНІШЕ…………………………………………………….

Головною віхою, якою позначено початок другого періоду нової історії, стала Велика французька рево-люція кінця XVIII століття. Цю революцію підготував увесь попередній розвиток і самої Франції, і всього західного світу. Вона зруйну-вала феодально-абсолютистські пе-репони на шляху розвитку приват-ного капіталістичного підприємниц-тва, усунула перегородки між стана-ми в суспільстві і зробила всіх фран-цузів рівноправними громадянами своєї країни. Вона встановила рес-публіканський лад (устрій), про-голосила священними й невід'ємни-ми права людини — право на сво-боду, на безпеку, на опір гнобленню, а також право на власність. Револю-ція круто змінила напрям історич-ного розвитку Франції. Вона стала поворотним пунктом і в євро-пейській історії.

В той же час революція призвела до страшного кровопролиття, траг-ічної загибелі тисяч людей. Модер-нізація суспільства коштувала люд-ству занадто дорого, що було відоб-раженням нездатності людей при-слухатися один до одного, небажан-ням вступати в суспільний діалог. Процес становлення в Європі ново-го демократичного суспільства з його новими порядками проходив дуже складно й суперечливо. Новий лад відносно успішно прокладав собі шлях в Англії. У Франції пе-рехід до нового ладу спричинив гострі, часто кровопролитні конф-лікти в суспільстві. Період потрясінь тривав у Франції понад 90 років. Країна пережила чотири революції (1789, 1830, 1848 і 1871 pp.), перш ніж життя її увійшло у відносно спо-кійне річище, а політичні та еко-номічні інститути індустріального суспільства набули стійкості. Ще менш схожим на англійський був

шлях розвитку нового суспільства у Німеччині та Італії, в яких суспільні потрясіння тривали практично до половини XX століття, а в Росії, кот-ра надто відрізняється від Заходу, вони не припинилися і наприкінці XX століття.

У другій половині 80-х років XVIII століття Франція потерпала від стихійних лих: посухи (1785 p.), сильного граду (липень 1788 p.), хо-лодних зим (з 1788 по 1789 p.). Різко зросли ціни на продовольство. Англо-французька торговельна угода 1786 року про зниження ввізного мита виявилася вбивчою для фран-цузького бавовняного і вовняного ви-робництва, яке не змогло конкурува-ти з дешевими англійськими това-рами. Почало зростати безробіття. Все це відбувалося за умов глибокої фінансової кризи. Державний борг зріс з 1,5 млрд (1774 р.) до 4,5 млрд ліврів (1788 p.). Уряд, що опинився на межі банкрутства, зважився про-вести реформи і спробував наклас-ти податки на духівництво та дво-рянство. Щоб розв'язати це питання, було вирішено скликати на почат-ку 1787 року збори нотаблів - найзнатніших представників фран-цузького дворянства.

Нотаблі - принци, герцоги, мар-шали, єпископи, архієпископи та інші — були обурені спробою зазіх-нути на їхні прибутки. Підпора мо-нархії — дворянство найперше вия-вило непокору королю, який зму-шений був скликати Генеральш штати (вищий орган станового представництва, який не скликав-ся від 1614 p.). Засідання Генераль-них штатів проходили за традицією постаново. Це означало, що пред-ставники кожного із трьох станів го-лосували окремо, прийняття подаль-шого загального рішення проходило за принципом: один стан — один го-лос. Такий спосіб прийняття рішень був дуже вигідним як королю, так і представникам першого та другого станів, які завжди могли змовитись і провести потрібне їм загальне рішення, зберігаючи свої привілеї.

5 травня 1789 року король відкрив засідання Генеральних штатів. Депутати третього стану відмовились голосувати за станами, вважаючи ценесправедливим, і 17 червня 1789 року проголосили себе і ту частину дворян та духовенства, які приєдна-лися до них, Національними зборами. Це означало, що вони ство-рювали однопалатний представ-ницький орган і перебирали на себе право говорити і діяти від імені всього французького народу.

Засідання Генеральних штатів відбувалися у Версалі - так було зручно королю, та й від паризьких санкюлотів далеко. Депутати Національних зборів вирішили збиратись у залі для гри в м'яч, щоб не залежа-ти від свавілля короля. Спроба Людовіка змусити депутатів розійтися і засідати постаново закінчилася дуже характерно. Один з депутатів заявив: «Ми тут перебуваємо з волі народу і залишимо наші місця, тільки поступаючись силі багнетів!» Виголосив цю історичну фразу блискучий оратор граф Мірабо, депутат від третього стану.

За наказом короля гвардійці спробували розігнати депутатів Націо-нальних зборів силою. Однак, вий-нявши шпаги, шлях їм перепинили офіцери, дворяни-аристократи, які приєдналися до депутатів третього стану. Серед них був і маркіз Лафайет, учасник війни за незалежність США, друг Д. Вашингтона. Депутати поклялися не розходити-ся, доки король не погодиться із їхніми вимогами. Коли королю допо-віли про непокору депутатів, він мах-нув рукою. «Ну, якщо вони не бажають іти, біс із ними, нехай залишаються!» — заявив король, втім через кілька днів наказав увести війська в Париж. Це одразу ж загострило становище в столиці. Почалися зіткнення санкюлотів із військами.

9 липня 1789 року Національні збори проголосили себе Установчими зборами на знак того, що вважають за головне своє завдан-ня встановлення нового політич-ного ладу на основі конституції. Через три дні неспокій в Парижі переріс у збройне повстання. Па-ризькі санкюлоти активно підтри-мали Установчі збори.

Споруджена в 1382 році фортеця Бастилія давно втратила своє військове значення. Вона правила за склад боєприпасів і була в'язни-цею, її 30-метрові вежі здіймалися над паризьким передмістям. У ній побувало чимало в'язнів. Початок повстання супроводжувало захоп-лення санкюлотами складів зі зброєю. Комендантові Бастилії за-пропонували віддати повсталим зброю. Почалися переговори. Одну з депутацій обстріляли. Відтак по-чався штурм і фортецю було взято. Це сталося 14 липня 1789 року. Цей день вважається початком Великої французької революції. Фортецю невдовзі зруйнували. А на тому місці, де вона стояла, з'я-вився майдан, прикрашений таб-личкою з написом: «Тут танцюють!»

Паризькі події стали за приклад для всіх міст країни. Скрізь револю-ціонери брали владу в свої руки і створювали органи місцевого само-врядування - муніципалітети. Мером (міським головою) столиці став астроном Ж. Байї, дуже попу-лярний серед парижан. Одночасно формувалася збройна сила нової влади — Національна гвардія. Вступити до її лав могли тільки за-можні громадяни, оскільки гвар-дієць мусив придбати дорогий синій мундир і все спорядження власним коштом. Командувачем цієї гвардії став Лафайет.

Піднялися на боротьбу і селяни. Вони почали захоплювати дворянські замки, щоб знищити доку-менти, в яких були зафіксовані їхні феодальні повинності. При цьому часто діставалося і сеньйору, а замки нерідко спалювали. Це породжу-вало, як тоді говорили, «великий страх». Чимало дворян втекло з країни. На всі питання, поставлені революцією, повинна була дати відповідь нова влада, яку тепер уособлювали Установчі збори. Упро-довж 4-11 серпня 1789 року Ус-тановчі збори ухвалили низку дек-ретів, які скасовували деякі при-вілеї дворянства і церкви, але ос-новні повинності селян підлягали викупу. Однак більшість зрозуміла ухвалу дослівно: «Національні збори повністю знищують феодальний лад». Селяни припинили вносити платежі й на спроби примусити їх відповідали повстаннями. Відтак були зроблені перші, хоч і половин-часті, поступки селянству. Декрети започаткували ліквідацію як фео-дальних відносин у селі, так і всієї оціальної та юридичної структури «старого порядку» в цілому.

За складом Установчі збори явля-ли собою картину вельми строкату, але головною політичною партією в них були прибічники конституційної монархії на чолі з Мірабо. Промов-ляючи на Зборах, він усіх здивував своїм ораторським талантом, сміли-вим розвінчанням абсолютизму.

Існувала на зборах також група депутатів, яка виступала за збере-ження абсолютистських порядків. До неї входив рідний брат графа Мірабо віконт Андре Мірабо. Він був заповзятим монархістом і кон-серватором і виступав проти всього, що могло б змінити існуючий пра-вопорядок. Особливу позицію по-сідала група молодих депутатів, які критикували всі реформи і постійно вели мову про «права народу». Спер-шу нікому не відомі, ці депутати швидко набули популярності в Па-рижі. Вони поклали початок партії мошпаньярів «Гори», бо сиділи на горішніх лавах зборів. Серед них був і адвокат М.Робесп'ер.

6 серпня 1789 року Установчі збори прийняли «Декларацію прав людини і громадянина».

Як вступ до майбутньої конституції, вона стала документом великого революційного значення. 17 статей декларації проголосили головними принципами революції ідеї Про-світительства.

Люди народжуються і залишються вільними і рівними в правах, —за-значалося в першій статті декларації.

«Природними і невід'ємними» правами людини визначалися її безпека та право на опір гнобленню.

Визнавалися принципи: народний суверенітет, рівність усіх перед зако-ном і право обіймати будь-які посади.

Декларація утверджувала як «природне», «недоторканне і свя-щенне» право приватної власності.

Слідом за декларацією збори прийняли Закон про виборчу си-стему, відповідно до якого грома-дяни поділялися на «активних» і «пасивних». «Активні»—-ń, хто мав певний рівень прибутків, - дістава-ли право обирати й бути обраними. «Пасивні» - ті, хто не мав мініму-му прибутків, — позбавлялися пра-ва бути обраними.

Ухвалення аграрних декретів, декларації та виборчого закону зас-відчувало остаточне утвердження влади партії конституціоналістів-монархістів, які були впевне-ні, що зможуть зберегти конституційну монархію. Конституціоналісти-монархісти намагалися переко-нати короля підписати документи про встановлення нового державно-го устрою Франції.

Однак король не лише відмовляв-ся підписати ухвалені зборами доку-менти, але й під впливом найближ-чого оточення, особливо королеви Марії-Антуанетта, почав думати, як розігнати Установчі збори. Він нака-зав перекинути у Версаль два пол-ки регулярної армії. 1 жовтня 1789 року в оперному театрі версальсько-го палацу на честь офіцерів одного з цих полків було влаштовано бенкет, на який прийшла королівська сім'я. Застілля перетворилося на роялістську маніфестацію. Про це стало відомо в Парижі. Радикальний пуб-ліцист Жан-Поль Марат, який не-задовго до цього почав видавати га-зету «Друг народу», закликав пари-жан до походу на Версаль.

5 жовтня 1789 року величезний людський потік (головним чином -жінки) рушив із Парижа до Верса-лю. Королівський палац був оточе-ний, до нього увірвалися маніфестанти-санкюлоти. Король був вимушений не тільки затвердити всі ухвали Установчих зборів, але й переїхати з родиною до Парижа. До столиці відбули й Установчі збори. Новий (після взяття Бастилії) виступ санкюлотів зірвав наміри двору і не дав розігнати Установчі збори. Аб-солютизму було завдано ще одного удару. Збори дістали змогу працю-вати безперешкодно.