Нацистська Німеччина: внутрішня і зовнішня політика.

Серед причин його появи — реваншистські настрої після поразки у війні та підписання принизливих умов Версальського миру, соціальна незахищеність більшої частини населення, реакція на більшовицьку політику експорту світової революції.

Націонал-соціалістську робітничу партію Німеччини (НСДАП), що стала центром тяжіння усіх фашистів, було створено в 1919р. Порівняно швидко її лідером став Адольф Гітлер. У 1923 р. нацисти намагались організува-ти заколот у Баварії, але зазнали поразки. У 20-х роках вони ледь існували. Швидке зростання їхнього впливу почалося в роки економічної кризи 1929-1933 pp. Основ-ні програмні положення фашистського руху в Німеччині були викладені в книзі А. Гітлера "Майн кампф" ("Моя боротьба").

Економічна криза і криза Веймарської республіки.

Прихід фашистів до влади. Криза економічна стала і кризою Веймарської республіки. Значне безробіття, масо-ве розорення селян і ремісників вимагали від влади екстре-мальних заходів для полегшення становища народу. Однак уряди, що змінювались, були у полоні застарілих схем, про-водили політику економії, урізаючи й без того незначні соціальні витрати. На падінні авторитету Веймарської рес-публіки позначилась і загальна думка, що її створенню спри-яла ганебна Версальська угода. Так чи інакше під час кризи почали набирати сили партії, що виступали проти демок-ратії, і серед них, насамперед, нацисти, які обіцяли встано-вити тверду владу і вивести країну з кризи. У 1932 р. вони стали наймасовішою політичною партією Німеччини.

Базою фашистського руху стали націоналістично налаш-товані ремісники, селяни, ветерани війни, безробітні. Під-тримку нацистам надавали впливові кола крупного капіта-лу Німеччини.

Нацистам вдалося залучити на свій бік зневірену в демократії молодь: третину членів НСДАП складали люди віком до ЗО років. Позначилась на поведінці виборців і тактика боротьби, яку використовували нацисти. Штур-мовики та есесівці нападали на мітинги політичних суперни-ків, активістів інших політичних партій, залякували насе-лення.

Фатальну для Веймарської республіки роль зіграли представники традиційної військово-бюрократичної еліти Німеччини, політичного впливу яких не було ліквідовано революцією 1918 р. Саме вони в момент, коли криза на-ближалась до кінця і з'явилися ознаки падіння популярно-сті нацистів, використали свій вплив на президента Гінденбурга, щоби той вручив мандат на формування уряду Адольфу Птлеру. 20 січня 1933 р. А. Птлер став рейхсканц-лером — главою уряду.

Становлення фашистської диктатури. Отримавши доступ до виконавчої влади, нацисти почали послідовну ліквідацію режиму політичної демократії Німеччини. Ви-користавши як привід підпал рейхстагу, ними ж організо-ваний, вони вдалися до відкритого терору проти своїх по-літичних супротивників —комуністів і соціал-демократів. Гітлер домігся, передусім, підписання Гінденбургом спе-ціального указу "Про охорону народу і держави", що лік-відував основні права громадян та надав необмежені пов-новаження каральним органам. Після цього нацисти провели нові вибори до рейхстагу, сподіваючись отрима-ти в ньому переважну більшість. Проте підсумки виборів у березні 1933 р. були для них несприятливими: комуністи і соціал-демократи, що знаходились у підпіллі, отримали 30,6% голосів виборців, нацисти —43,9%.

Відтоді принцип поділу влади, що лежав в основі Вей-марської республіки, було відкинуто, а законодавчі функ-ції передано уряду. Гітлер перебрав повноваження прези-дента Гінденбурга, який помер у 1934р. Таким чином, вся повнота влади в Німеччині опинилась у руках Гітлера. Було проведено адміністративну реформу, в результаті якої ліквідовано земельні парламенти та органи місцевого са-моврядування. Влада на всіх рівнях переходила до рук не виборних, а призначуваних чиновників.

У 1933 р. фактично було заборонено всі політичні партії, крім НСДАП, що злилася з державою. Партійні функціо-нери автоматично ставали державними чиновниками від-повідного рівня. Така різка зміна державного ладу та суспільного життя супроводжувалась насиллям І спричи-нила посилення каральних органів держави. Штурмові (СА) та охоронні (СС) загони стали частиною цього апарату на-силля. У країні було створено таємну поліцію (гестапо), аз 1933 р. по всій кра'їні з'явились концентраційні табори для утримання в них неугодних режимові людей. Фашисти ліквідували основні політичні права громадян — право на свободу слова та зібрань, недоторканність житла, таємни-цю листування.

Економічна політика нацистів. Важливі зміни від-булися і в економіці Німеччини. Уряд Гітлера пішов на нечуване для мирного часу розширення державного ре-гулювання господарського життя з метою виходу із кризи.

Коштом держави було розгорнуто будівництво загаль-нонаціональної мережі швидкісних автострад, що дозво-лило відразу скоротити кількість безробітних та пожвави-ти будівельну індустрію. Пізніше основну увагу було приділено прискореному розвитку військової промисло-вості. Військові витрати збільшились із 620 млн рейхсма-рок до 15,5 млрд в 1933-1938 pp. З метою стимулювання економічного зростання вводились податкові пільги. У ре-зультаті одночасного зростання витрат та зниження податків виник дефіцит бюджету, який покривався випус-ком паперових грошей. Щоб не допустити їх знецінення та зростання цін, уряд ввів контроль над цінами та зарпла-тою і почав поступовий перехід до карткової системи роз-поділу. Це збільшило масштаби державного регулювання економіки.

Особливістю економіки нацистської Німеччини було пряме адміністративне регулювання господарства державою. Для цього усіх підприємців було об'єднано в галузеві картелі та підпорядковано імперському міністру господар-ства. Коли в 1936 р. прийняли чотирирічний план розвит-ку військової промисловості, уповноваженим з реалізації цього плану призначили Г. Герінга. Створене ним відом-ство взяло під свій контроль всю економіку країни. Дер-жава стала безпосереднім володарем багатьох підприємств, конфіскованих у більшості випадків в євреїв у ході "арії-зації" промисловості.

Фашистська держава встановила контроль над ринком робочої сили та трудовими відносинами. В нацистській Німеччині було ліквідовано профспілки, а замість них утво-рено Німецький робітничий фронт, що об'єднував робіт-ників і роботодавців. Керівники підприємств ставали "вож-дями трудового колективу", а контроль над трудовими відносинами перейшов до спеціальних "опікунів праці", які призначалися урядом. Контроль над заробітною платою було доповнено введенням загальної трудової повинності.

Під жорсткий державний контроль потрапила і зовнішня торгівля. Метою її регулювання було прагнення зменши-ти залежність Німеччини від імпорту.

До початку Другої світової війни економіка Німеччини зазнала кардинальних змін. За умови збереження приват-ної власності було суттєво обмежено свободу підприємни-цтва; ринки товарів, послуг та праці замінено державною регламентацією. Ринкова економіка практично перестала функціонувати. Увесь комплекс цих заходів прискорив вихід Німеччини з кризи. У 1935 р. вона досягла докризо-вого рівня виробництва, а в 1939р. значно перевищила його. Скоротилося безробіття: в 1933р. воно складало 6 млн чоловік, у 1938 р. —429,5 тис. Але в самому виході з кризи не було нічого феноменального — з 1933 року всі країни Заходу вступили в смугу економічного пожвавлення.

Масове насильство. Репресії. Життя у фашистській Німеччині було далеким від омріяних картин, створених пропагандою. Насилля стало масовим: тільки до початку 193 5 р. було вбито більше 4200 противників нацизму, ареш-товано 515 тис. чол. На початок 1939 р. в ув'язненні зна-ходилось понад 300 тис. осіб. Сотні тисяч німців емігрували, у тому числі цвіт творчої інтелігенції, — фізик Альберт Ейнштейн, письменники Томас і Генріх Манни, Ліон Фейхт-вангер, Бертольд Брехт, композитори Ган Уйснер, Отто Клемперер, Пауль Хіндеміт.

Антисемітизм став офіційною політикою фашистської держави. Вже з весни 1933 р. почався організований вла-дою бойкот усіх установ, що належали євреям. У 1935 p.. було прийнято серію законів, що позбавляли їх німецького громадянства і забороняли займати посади в державному апараті. Було заборонено змішані шлюби. З 1939 р. євреїв почали виселяти у спеціально відведені будинки і кварта-ли (гетто), їм заборонили з'являтися у громадських міс-цях, займатися багатьма видами діяльності; вони були зо-бов'язані постійно носити на одязі нашиту жовту шести-кутну зірку. У ніч з 9-го на 10-е листопада 1939 р. влада організувала єврейський погром, жертвами якого стали десятки тисяч чоловік. Так було підготовлено грунт для знищення євреїв у Німеччині, що стало масовим явищем у роки війни. Жертвами расового божевілля нацистів ста-ли 6 млн євреїв.

 

66. Суспільно-політичний розвиток Італії в міжвоєнне двадцятиріччя

Наслідки Першої світової війни. Італія була серед-ньорозвиненою країною Європи. Участь у Першій світо-вій війні обійшлася їй дуже дорого: 700 тис. загиблих, 450 тис. інвалідів, 1 млн поранених; країна втратила трети-ну національного багатства.

Економічне становище було критичним: не вистачало продовольчих товарів, палива, предметів першої необхід-ності.

Надії італійців на те, що мир принесе полегшення, не справдились. Великі держави, оцінюючи внесок Італії у війну як мізерний, не дотримали свого слова (таємна угода про передачу Італії східного узбережжя Адріатич-ного моря і щеряду територій), даного напередодні її всту-пу у війну: вона отримала лише Південний Тіроль і Трієст. Італія стала "переможеною серед переможців".

Важке фінансово-економічне становище країни позбав-ляло уряд можливості здійснити заходи щодо покращення життя населення. Не стало довіри ні до уряду, ні до кон-ституційного ладу. Післявоєнний спад виробництва, демо-білізація армії ще більше загострили соціальні проблеми і призвели до розгортання масового робітничого руху, в якому домінували радикальні течії. Страйки робітників супроводжувалися захопленням заводів і створенням ФЗР— фабрично-заводських рад, які перебрали на себе функції місцевої влади.

Виникнення фашизму. Виклик права власності нала-штував проти робітничого руху дрібних господарів (ре-місників, торгівців і г. д.) і селянство.

Настрої цих прошарків населення відбились у фа-шистському русі, що виник 1919 р. Він поєднував у собі ідеї реваншизму, антикомунізму та соціальної демагогії.

У 1919-1920 pp. фашисти не становили серйозної не-безпеки: на виборах 1919р. вони не отримали жодного мандата.

Зростанню їх впливу сприяли реваншистські настрої, які охопили усі прошарки італійського суспільства. На цій хвилі фашисти вдалися до силових дій, захоплюючи ті території, які обіцяла, але не дала Антанта. Так, восени 1919р. загін фашистів на чолі з поетом Габріеле Д' Аннунціо захо-пив порт Фіуме.

Навесні 1921 р. загони фашистів під гаслами віднов-лення порядку і збереження "великої нації" почали погро-ми робітничих організацій. У відповідь робітники органі-зували загони "народних сміливців", які вступали у справжні бої з чорносорочечниками. Італія стала ареною масового насильства — уряд не зміг вивести країну з цього стану і відновити законність. У листопаді 1921 p. фашисти об'єднались і створили Національну фашистську партію, на чолі якої став "дуче" (вождь) Б. Муссоліні. Тоді ж у робітничому русі стався розкол.

Прихід фашистів до влади. У таких умовах Муссолі-ні, підтримуваний великими промисловцями, заручившись "нейтралітетом" Ватикану, співчуттям короля Віктора-Еммануїла III, почав вимагати передачі фашистам влади. При-хильників збереження старих порядків, які не гарантува-ли порядку й законності, виявилось дуже мало, і король доручив Муссоліні сформувати уряд.

ЗО жовтня 1922 р. Муссоліні на чолі загонів чорносорочечників вступив у Рим і очолив уряд ("Похід на Рим"). Так в Італії було відкрито шлях до ліквідації ліберальної демократії і встановлення фашистської диктатури.

Прихід фашистів до влади збігся з періодом економіч-ного піднесення. Обсяг промислового виробництва з 1920р. до 1928р. зріс на 60%. Італія перетворилася в індустріально-аграрну країну. Але розвиток промисло-вості був нерівномірним — переважала військова промис-ловість. Південні райони країни залишались відсталими.

Прийшовши до влади, фашисти поряд із ліквідацією демократичних інститутів почали мілітаризацію економіки і всіх сторін життя суспільства. Відбувався процес мобілі-зації ресурсів для майбутніх завойовницьких війн.

Першою жертвою агресивних дій Італії стала Ефіопія, захоплена італійськими військами в 1935-1936 pp.

Фашизація країни. У 1922-1924 pp. фашисти не на-важувались на рішучі дії щодо ліквідації демократичного устрою. Поштовхом до фашизації країни стала "справа Маттеоті". Джакомо Маттеоті 1 червня 1924р. у парла-менті виступив з промовою, в якій звинуватив фашистів у фальсифікації виборів і зажадав анулювати мандати де-путатів-фашистів. Через 10 днів він був викрадений і вбитий фашистами. Але король не усунув Муссоліні від влади, як цього вимагала більшість населення.

У січні 1925р. Муссоліні, виступаючи у парламенті, проголосив лозунг "Вся влада фашистам!" і провів через парламент низку законів, які обмежували демократичні права:

1. місцеві органи влади замінювалися префектами, яких призначав дуче;

2. заборонялись усі профспілки і партії, крім фашистських;

3. створювались трибунал і таємна поліція;

4. вводилася смертна кара;

Почалися масові арешти.