Антична культура та її вплив на розвиток народів європи

Александру не вдалось створити єдиний «елліноперський» народ. Але його завоювання привели до взаємного збагачення двох культур: давньогрецької та давньосхідної. Не випадково, що 3 із 7 «чудес світу» створено на території еллінських країн. Одне з них — відомий Александрійський маяк. Світло цього маяка було видно на 60 км. Крім нього, у столиці Єгипту знаходилась особлива установа, присвячена 9 музам. Це перший у світі музей. Тут жили вчені, читалися лекції, була бібліотека, у якій нараховувалося півмільйона папірусних сувоїв.

Для безлічі народів, що населяли державу Александра Македонського, грецька мова стала мовою міжнаціонального спілкування.

З'являються нові філософські вчення: стоїцизм, епікурейство. Стоїки (засновник - філософ Зенон, що жив на острові Кіпр) проповідували життєву активність, закликали дбати про суспільне благо. Епікур був творцем іншого вчення, яке закликало людину прожити непомітно, утримуючись від контактів із зовнішнім світом.

Подібною була філософія кініків. На думку кініків, багатство, родинні стосунки, становище в суспільстві не потрібні людині. Відомий кінік, Діоген з Сінопи (404-323 pp. до н.е.) вразив своєю відповіддю Александра Македонськго. Коли той попросив його назвати будь-яке бажання, Діоген попросив царя відступити, щоб він не заступав йому сонце.

Розвивався у елліністичних державах і такий вид мистецтва, як скульптура. Серед відомих пам'яток скульптури того часу особливе місце посідав Родоський колос - 37-метрова бронзова статуя бога Геліоса. Вона також служила маяком і вважалась одним з чудес світу, як і Александрійський маяк і храм Артеміди у місті Ефес.

Але ці пам'ятки до нашого часу не збереглися. Та залишились інші чудові зразки елліністичного мистецтва – прекрасні статуї Афродіти Мілоської та Ніки Само фракійської.

Відомими вченими доби еллінізму були Евклід з Олександрії та Архімед із Сіракуз.

До нас дійшла лише невелика частка культурної спадщини стародавніх греків, але навіть ті нечисленні пам'ятки літератури, мистецтва, архітектури, які пережили тисячоліття і збереглися до наших днів, вражають нас своєю красою і досконалістю.

Досі приходять люди у Лувр, щоб поглянути на прекрасну статую Венери Мілоської. Сотні туристів приїздять помилуватись майже зруйнованим Парфеноном. Досі ведуть суперечки літературознавці про творчість легендарного Гомера, а на сценах театрів ідуть трагедії Есхіла, Софокла та Евріпіда. Досі сміються люди над байками Езопа. А суперечки сучасних політиків нагадують суперечки ораторів на афінських народних зборах.

Досягнення грецької науки лежать у фундаменті сучасного науко-вого знання. Грецькі слова зустрічаються у мовах всього світу.

Вперше в історії людства греки створили демократичну державу. Принципи демократії і свободи людини покладено в основу всіх віль-них держав сучасного світу.

Грецькі філософи проповідували ідеали краси і добра, даючи лю-дям уяву про те, якими вони мають бути, як треба ставитися до законів, релігії, держави. З давніх-давен ідеалом грека було «арете» -вища досконалість, доброчинність і доблесть.

 

 

У розумінні сучасної науки античність — це історія і культура Стародавньої Греції і Стародавнього Риму — від виникнення перших давньогрецьких держав (кінець III—II тисячоліття до н. е.) і до падіння Західної Римської імперії та завоювання Риму варварськими племенами (V ст. н. е.).

В античному світі досягли розквіту всі, без винятку, сфери культури — освіта, наука, література, мистецтво. Творчість античних авторів і в науці, і в мистецтві мала гуманістичний характер, в її центрі була людина, її фізичне й духовне життя. Шедеври, створені античними письменниками, скульпторами і драматургами, стали в подальшому сприйматися як класичні, як неперевершені і гідні наслідування зразки. Давньогрецька і латинська мови є базою сучасної наукової термінології.

 

Римська імперія в І-ІІ ст.

 

У господарстві римської держави І—II ст. н.е. відбулись істотні зміни. На цей час у сільськогосподарському виробництві існувало три види господарств: вілла, латифундія та дрібне селянське господарство. Вілла — найбільш розповсюджений тип господарств — мала розміри в декілька десятків або сотень югерів. Як правило, вілли працювали в основному на ринок.

Латифундія відрізнялась від вілли не тільки розмірами, але й тим, що частина землі залишалася під паром, тобто не оброблялась. Тут переважало натуральне виробництво, розраховане на задоволення потреб господаря та його рабів.

В посушливих районах Італії існували спеціалізовані скотарські господарства — сальтуси. Вони постачали до армії коней, а містам - худобу, м'ясо, шкіри, молоко, вовну, сир.

Після законів про муніціпії, тобто самоуправління міських общин, в Італії з'явилися земельні володіння, які були підпорядковані містам. Поряд з ними існували імператорські землі, володіння сенаторів, землі незалежних племен та колонії ветеранів.

Вищі чиновники отримували від імператора спеціальні грамоти, які давали їм право приєднувати до своїх володінь міські землі. Такі землі називались вилученими.

Східні провінції мали свої особливості. В них земля належала імператору або місцевим общинам. Здебільшого для управління цими землями імператор призначав спеціальну людину, прокуратора.

Дрібне селянське господарство було поширене в придунайських провінціях, де жили ветерани, які отримали невеличкі земельні наділи.

Змінилось і римське суспільство. Нобілі та вершники практично злилися в одну групу. Середні верстви залишилися незмінними, тільки число пролетарів неухильно зростало. З'явилися у римському суспільстві і дві нові великі групи людей. Це провінційні рабовласники, які не мали римського громадянства, та вільновідпущеники. У великих містах того часу (Рим, Карфаген, Александрія, Ефес, Пергам) проживало багато людей, які належали до цих двох груп. В Римі з його мільйонним населенням понад 1700 ремісничих майстерень належали відпущеникам та про-вінціалам. З 300 торгівельних кораблів лише чо-тирма володіли римляни. З 14 районів столиці один був повністю єврейським. Були квартали, де проживали сирійці, фінікійці та інші народи.

Таким чином, Рим протягом І та особливо II ст. н.е. поступово перетворювався з общини римських громадян в «імперію відпущеників».

ПРАВЛІННЯ ДИНАСТІЇ ЮЛІЇВ-КЛАВДІЇВ (14—69 рр.) І ФЛАВІЇВ (69—96 рр.)

Октавіан Август(27 до н.е - 14 н.е) — перший римський імператор — став засновником першої династії імператорів, династії Юліїв-Клавдіїв. Оскільки в Октавіана не було синів, а племінники та онуки дуже рано померли, він був змушений призначити своїм спадкоємцем прийомного синаТіберія (14-37 pp. н.е.). Перші роки його прав-ління були спокійними. Він утворив дві нові провінції на землях, відвойованих у германців. Для покращання стосунків з сенатом Тіберій перестав скликати народні збори, а всі їх повноваження передав сенату. Але після розкриття змови префекта преторіанської гвардії Сеяна у 31 p. н.е. він різко змінив свою політику. Тіберій переїхав на острів Капрі і звідти розсилав криваві розпорядження або запрошував до себе підозрілих йому осіб, щоб допитувати, катувати та знищувати. Понад 65 видатних політиків, учених та чиновників було страчено Тіберієм.

Виховуючись в такій атмосфері, наступник Тіберія Гай Калігула (37—41 pp. н.е.) перевершив за розмахом репресій (каральний захід, покаран-ня) батька. Витрачаючи шалені кошти на життя імператорського двору, Калігула придумав цікавий спосіб поповнення своєї скарбниці. Він примушував заможних людей складати заповіти на його користь, а потім їх страчував. Переслідуючи та знищуючи своїх противників, Калігула зовсім перестав дбати про армію. Невдоволені офіцери організували заколот і вбили імператора.

Імператором став племінник Тіберія Клавдій (41—54 pp. н.е.). Поки сенатори обговорювали кан-дидатуру майбутнього імператора, преторіанці знайшли переляканого Клавдія у схованці імператорського палацу, винесли на площу і проголосили новим імператором. На відміну від попередників Клавдій не проводив масових репресій і увійшов в історію як завойовник Британії, Фракії (сучасна південна Болгарія) та Мавретанії.

Нерон (54-68 pp. н.е.) увійшов в історію як «імператор-поет». Він, боячись заколоту, вбив власну матір, дружину, сина Клавдія Британка, примусив свого вчителя філософа Сенеку покінчити життя самогубством, організував у Греції Олімпійські ігри, щоб перемогти на них у змаганнях колісниць, писав поеми та примушував всіх слухати їх. Одного разу Нерон навіть наказав підпалити Рим для того, щоб помилуватися пожежею. Всі ці вчинки імператора свідчать, що він був надзвичайно жорстокою і, мабуть, психічно хворою людиною. Проти нього визрів заколот, і Нерон наказав рабу вбити його.

Після смерті імператора між претендентами на престол спалахнула громадянська війна. Переміг Тіт Флавій Веспасіан (69 - 79), який став засновником династії Флавіїв. Веспасіан придушив повстання місцевого населення в Іудеї та Галлії, здійснив деякі перетворення в системі управлін-ня. Побоюючись заколотів і змов у провінціях, Веспасіан переселив до Риму частину провінційної знаті з Галлії і Іспанії, навів порядок у фінансах держави. Коли його син Тіт обурювався, що навіть на вбиральні у Римі введено податок, Веспасіан сунув йому під ніс руку з монетами і відповів: «Гроші не пахнуть!» Щоб підтримати міську бідноту, Веспасіан видав наказ про спорудження у Римі нових громадських споруд. Це дало змогу багатьом збіднілим римлянам заробити собі на життя, працюючи на будівництві. Саме так було споруджено Колізей — стадіон на 50 тис. місць для гладіаторських боїв. Старший син Веспасіана Тіт (79 — 81 рр.) продовжив політику батька. А ось молодший син, Доміціан (81-96), прийшовши до влади, зовсім занедбав державні справи і безперервно пиячив. У 96 р. н.е. було організовано заколот і останнього імператора з династії Флаві-їв було вбито.