Французька соціологічна школа Е.Дюркгейма

При розгляді творчості Е. Дюркгейма вже зазначалося, що він залишив після себе численних учнів, частина яких після його смерті (а деякі - ще за життя) стали відомими не тільки у Фр ранции, а й далеко за її межами дослідниками В школи Був центр, навколо якого об'єдналися її Представники Ним виявився журнал \ "Соціологічний щорічник \",створений за ініціативою Дюркгейма і видаваний за його життя в період з 1898 по 1943 рр (після смерті засновників школи журнал Намагалися відновити - в 1925-1927 рр, а роль її лідера перейшла до учня Дюркгейма М Мосс) до складу школи входило до 15 соціологів, середовища них такі відомі, як Л Леві-Брюль, С Бугле, М Хальбвакс, Р Герц, А Юбер, П Фоконье, Ж Дави, П Фавр та ін Ця школа розпочала свою діяльність на рубежі XIX-XX спалаху вже в 1930-х гь вже в 1930-х рр. Особливості французької соціологічної школи полягали в наступному У теоретичному плані її представників зближувало використання як методології соціологічного аналізу позитивізму Центрально ой, інтегрує ідеєю стала концепція соціальної солідарності Дюркгейма і прагнення її реалізувати в ліберальних позиціях соціал-реформаторських характеру (мирне вирішення класових протиріч врахування інтересів найбідніших верств населення, антиклерикальна спрямованість) з точки зору визначення векторів діяльності заслуга школи полягала в інституціоналізації соціології у Франції Сам Дюрк гейм, як відомо, працював у Сорбонні, там же працювали багато його послідовники, але деякі з них заведовали кафедрами і не були професори Бордоского, Тулузького гідною університетів діяльності ь школи, в кінцевому рахунку, призвела до того, що в 1923 г вивчення соціології стало обов'язковим у всіх вузах Франції, які готували педагоагогов. Основними напрямками досліджень школи були: загальна соціологія, її теоретичні проблеми, особливо соціальна морфологія (структура суспільства) соціологія релігії; соціологія права; соціологія мору али Її Представники тісно сотруднічали з економістами, правознавцями, лінгвіст, істориками культури і тд В цьому знайшла своє відображення реалізація задуму Дюркгейма у перетворенні соціології в систему з оціальних наук Для школи Був характерний не тільки високий рівень наукової інтеграції (хоча не всі ідеї Дюркгейма розділялися в \ "повною мірою учасниками творчого співтовариства), але й наявність дружньо зв'язків і регулярного спілкування між її представітелямелямі. Школа організував і провів ряд серйозних наукових дискусій: у предметі соціології як науки, в соціологічних проблемах релігії, освіти, економіки, політики, права, порівняльних історичних досліджень і тд Фахівці, що вивчали діяльність школи, свідчать про Бійцівський, прямо-таки задерикуватий характер її представників, проявляється у ході дискусій дюркгеймовской рух, до ак часто називав школу за рубежами Франції, викликали великий інтерес, а в Сорбонну та інші університети, де працювали соціологи, пріезжали вчитися із США,Німеччини, інших європейських країн

Школа Дюркгайма у Франції.

Французька соціологічна школа – один з панівних напрямків французької соціології к. 19 – пер. пол. 20 ст., заснований Е. Дюркгаймом. Основні представники: Еміль Дюркгайм, Марсель Мосс (очолив школу і журнал після смерті Дюркгайма в 1917), С. Бугле, Ж. Даві, П. Фоконне, Леві-Брюль.

Як науковий напрям школа сформувалася навколо журналу «Соціологічний щорічник», який видавав Дюркгейм («L'Année Sociologique», виходив у 1898-1913 рр. і у 1925-27рр., діяльність школи продовжувалася і після припинення видання журналу аж до Другої світової війни, коли школа втратила свою єдність і цілісність), у якому друкувалися статті, монографії, огляди представників школи. Поряд з соціологами у школі співпрацювали представники суміжних з соціологією дисциплін.

Французька соціологічна школа виросла з багатьох тенденцій попередніх шкіл. Важливо зауважити вплив на неї збоку органіцизму, який наштовхнув представників даної школи на ідею цілісності суспільства, яке розглядається в якості надіндивідуальної сутності.

У ранній період (до 1913 р.) важливу роль в діяльності школи грала близькість не лише наукових, але й суспільних поглядів її представників: позитивістське піднесення можливостей науки, громадянський лібералізм, ідеї соціального реформізму, напрямленого на усунення класових протиріч. Це надавало багатьом публікаціям в «Соціологічному щорічнику» гострополемічного, публіцистичного характеру і визначало науковий напрямок розвитку журналу. Основним матеріалом дослідження у роботах представників даної школи у ранній період стала історія і сучасний стан окремих інституціональних форм суспільства (церкви, громадянського права, освіти) у Франції, однак деякі праці (Ф. Брюно, М. Гране) включалися в більш широкий контекст історії європейської культури, філософії мови, кроскультурних досліджень. Новою для соціології стала і прийнята у Французькій соціологічній школі колективна організація наукової діяльності з розподілом обов'язків і активне використання в працях математичних і статистичних методів, окремих елементів структурної лінгвістики.

Діяльність школи допомогла введенню соціології (у її дюркгеймівському розумінні) в систему вищої, а потім і середньої освіти Франції, що сприяло переходу певних представників школи до викладання.

Після Першої світової війни настає «післядюркгеймівський» період організуючим центром школи стає вже не «Соціологічний щорічник», а кафедри соціології університетів Парижа, Бордо, Тулузи, де працювали М. Мосс, Ф. Бурдьє, П. Лапі. Прагнення до утвердження активної соціально-реформістської ролі науки у представників школи ще зберіглося, однак погляди їх помітно зрушуються від радикально лібералістських до помірних. Значний вплив на деяких представників школи (М. Мосс, Ж. Даві, М. Хальбвакс) надали ідеї структурного функціоналізму і психологізм «розуміючої соціології» М. Вебера. Поступове розмивання науково-методологічної гостроти дюркгеймівського соціологізму, яке відбувалося по мірі розвитку методів соціально-наукового знання, і бурхливий розвиток структурно-функціонального аналізу в антропології визначили поступове згасання Французької соціологічної школи як яскравого, новаторського напряму в соціології.

Після Другої світової війни, попри поновлення видання «Соціологічного щорічника», школа фактично припинила свої існування.

 

Факторами домінуючого положення французької соціологічної школи стали її велика у порівнянні з іншими розробленість теоретичних проблем, увага до конкретних фактів соціального життя, прагнення до комплексного їх розгляду. Варто також відмітити згуртованість школи і особистий авторитет Дюркгайма в інтелектуальних колах, внаслідок чого йому вдалося залучити до співробітництва в школі представників різних соціальних наук: економіки, етнографії, лінгвістики і т. д.

Важливе значення мали також і ті зміни, яких зазнало французьке суспільство того часу. У своєму ідеологічному аспекті «соціологізм» був напрямлений, з одного боку, проти реакційних клерикалів монархістів на націоналістів (Морраса, Бурже, Барреса), з іншого – проти революційного марксизму і класової боротьби. Прибічники «соціологізму» прагнули примирення класових антагонізмів у країні, але не шляхом зближення з монархічними і клерикальними колами чи встановлення «сильної влади», а шляхом реформ, основаних на наукових рекомендаціях. Ліберальна соціологія дюркгеймівської школи по-своєму духу і програмі тісно пов’язана з соціалізмом реформістського спрямування, що й пояснює активну участь в школі соціалістів, які поділяли погляди Ж. Жореса (М. Мосс, В. Сіміан, А. Юбер, Р. Герц). Саме теоретичні дискусії про характер и природу соціальної реальності, ступінь детермінованості діяльності індивіда соціумом становлять ядро «Соціологічного щорічника» і багато в чому визначили провідні позиції Французької соціологічної школи у французькій соціології першої половини століття.

Діяльність Французької соціологічної школи здійснила відчутний вплив не тільки на формування сучасних уявлень про природу суспільства і пов’язаної з цим теоретичної проблематики, але і на формування антропологічної науки в цілому, багато в чому визначила образ сучасного функціоналізму, неомарксистської соціології, вплинула на становлення франкфуртської школи