Ф. Тьонніс “Спільнота та суспільство”. Загальна характеристика праці.

	ҐЕМАЙНШАФТ	ҐЕЗЕЛЬШАФТ
1. Тип волі, покладений в основу	Природна, інстинктивна	Розумова, раціональна
2. Зміст волі	Емоційні, афективні, напівінстинктивні потяги,нахили і спонукання	Система намірів і їх цілей, засобів їх досягнення.
3. Соціальні зв’язки	Будуються на почутті близькості, вирізняються тривалістю і стабільністю соціальних контактів, спільною підтримкою традицій бажанням зберегти само тотожність індивіда.	Базуються на раціональних цілях і відрізняються доцільністю, розрахунком, відносною сталістю і обмеженою участю індивідів у цих зв’язках і соціальних інститутах.
4. Форми об’єднання	Мовні, сімейні, побутові релігійні, етнічні спільноти	Виробничі, професійні, наукові, торговельні спілки
5. Сфера поширення	Переважно село, де зв’язки сильніші, ніж воля окремої людини, і утворюють тривале, надійне, затишне спільне життя	Переважно місто з міською субкультурою; публічність і світ, в які людина потрапляє, як у щось чуже
6. Суть спільності	Життєвий організм	Механічний агрегат

27. Проблема "волi" у соцiологiчнiй концепцii Ф. Tboннica.

Свої ідеї Тьонніс обґрунтував у відомій роботі " Спільнота і суспільство" (1887 р.). Усі соціальні явища він розглядає як вольові стосунки, а саму волю поділяє на два типи органічну (інстинктивну) волю і розумову волю. Залежно від характеру волі він розмежовує два типи суспільних стосунків: інтимні міжіндивідуальні стосунки відповідають спільноті, а все зовнішнє, соціальне відноситься до суспільства, де діє принцип "кожний за себе " і між людьми існує напруженість. У спільноті панує інстинкт та почуття; у суспільстві — розсудливий розум та абстракція.

Для Тьонніса тип соціального зв’язку визначається типом волі, взятого за основу. Виділяє два типи волі:

1. воля природна, інстинктивна (проявляється в емоціях, душевних схильностях, уподобаннях, несвідомих мотивах);

2. воля розумова, раціональна (вияв в усвідомленому, у таких раціональних компонентах, як раціональна мета, розрахунок, раціональний обмін)

1.Тип волі, покладений в основу:Гемайншафт - Природна,інстинктивна; Гезельшафт – Розумова,раціональна.

2.Зміст волі: Гемайншафт – Емоційні, афективні, напівінстинктивні потяги, нахили й спонукання; Гезельшафт – Система намірів і цілей, засобів їх досягнення

У Ф. тьонніса воля – сутнісний принцип як окремої людини, так і соціальних процесів. Для спільноти характерною є сутнісна воля, що виходить з інстинкту і представляє собою принцип єдності життя, психологічний еквівалент людського тіла. У суспільстві ж править свободна воля, яка ототожнюється з холодним розрахунком, що відповідає механічному характеру соціальних зв’язків, властивому даному формоутворенню. Перехід від спільноти до суспільства відбувається в результаті поступового в итіснення сутнісної волі свободною. В результаті розпадається єдність мети і засобів її досягнення, які властиві сукупній діяльності спільноти. На зміну такій єдності приходить чиста ціле раціональність механічної сукупної реальності суспільства. У суспільстві переважають соціальні зв’язки, засновані на прагненні до спільного життя. Не держава утримує єдність суспільства, а спільна воля людей жити разом. Тип соціального зв’язку визначається типом волі, взятого за основу.

28.Німецька формальна соціологія кінця ХІХ- початку ХХ ст. (Ф. Тьонніс та Г. Зіммель). Порівняльна характеристика. Георг Зіммель (1858-1918) запропонував глобальну схему розвитку культури. Динаміка культурних форм існує завдяки нескінченій появі нових форм культури, які через якийсь час костеніють, стають гальмом для подальшого руху, а тому заміняються новими формами, приреченими на таку ж саму долю. Розвиток культури проходить через протиборство і конфлікт двох начал — змісту і форми, «суб'єктивної» і «об'єктивної» культур. Саме життя як неоформлений початок протистоїть культурі, яка втілила принцип форми взагалі. Звідси бере початок поняття «формальна соціологія», основними поняттями якої є «зміст» (історично обумовлені цілі, мотиви, спонукання людських взаємодій) і «форма» (універсальний спосіб втілення та реалізації історично мінливих змістів). Суспільство — це суміш і взаємодія форми та змісту. Г. Зіммель здійснив глибокий аналіз впливу грошових відносин і поділу праці на соціальну реальність, людську культуру і відчуження праці. За допомогою категорії грошей вченому вдалося розглянути приховані механізми соціального життя, суспільної праці. Виникнення грошей руйнує особистісний характер відносин між людьми. їх місце займають анонімні, безособові відносини. Гроші — символічна міра рівності людей перед небуттям. У чистому вигляді гроші спочатку відображають ціннісне відношення речей (порівняння двох речей як двох товарів), а потім проникають у світ людських відносин і стають мірою ціннісного відношення людей. Гроші зрівнюють людей як виробників або споживачів речей, створених людською працею. ГІо мірі того як річ із мети перетворюється на засіб досягнення чого-небудь, працівник усе більше відчужується від продукту і засобів праці. Г. Зіммель зробив суттєвий внесок у розвиток соціологічного аналізу міста, релігії, сучасного індустріального світу, міграції та підготовки робочої сили, відмінностей між розумовою і фізичною працею, відносин лідерства, панування й підкорення, проблеми соціальної та групової диференціації. Фердинанд Тьонніс (1855-1936) стояв у витоків, німецької соціології. Основна дослідницька ідея його наукової творчості — соціальні форми в їх виникненні та розвитку. Всі соціальні явища він розглядав як вольові відносини, а саму волю ділив на два типи — органічну (інстинктивну) і розумову, що припускає можливість вибору та свідомо поставлену мету поведінки. Залежно від характеру волі Тьонніс розмежовував два типи суспільних відносин — інтимні, міжособистісні стосунки відповідають спільноті, а всі зовнішні, соціальні характерні для суспільства, де діє принцип «кожний за себе» і між людьми існує напруженість. У спільноті панують інстинкт, почуття, органічні відносини, у суспільстві — розважливий розум, абстракція. Поняття спільноти (Gemeinschaft) Ф.Тьонніс застосовує до селянської сільської громади, а поняття суспільства (Gesellschaft) — до індустріального міського суспільства. Основні відмінності між ними полягають тому, що: * спільнота припускає, що люди живуть відповідно до спільнотного принципу й мирських цінностей, суспільство засноване на прагненні до особистої користі; * спільнота надає основне значення звичаям, у той час як суспільство засноване на формальних законах; * спільнота припускає обмежену й нерозвинену спеціалізацію, а в суспільстві проявляються спеціалізовані професійні ролі; * спільнота спирається на релігійні цінності, а суспільство — на світські; * в основі спільноти лежить сім'я та громада, в основі суспільства — великі корпоративні й асоціативні форми об'єднання людей. Спільнота і суспільство, з одного боку, використовуються вченим як моделі соціальної організації, а з іншого — як історичні форми буття, наповнені конкретним змістом. їх перехід з однієї форми в іншу становить сутність історичного процесу. Ф. Тьонніс увійшов в історію соціологічної думки як людина, що поставила мету поєднати переваги раціонального наукового методу з історичним поглядом на соціальний
		світ.

 

29. Французька соцiологiчна класика. Розвиток соцiологiчних напрямків у Францiї у кiк. ХІХ - на поч. ХХ ст.
Французька соціологічна школа - напрям у французькій соціології, заснований Е. Дюркгеймом і об'єднаний навколо створеного ним журналу «L'Année Sociologique». Представники французької соціологічної школи - М. Мосс, Леві-Брюль, С. Бугле, Ж. Тисни, П. Лапи, П. Фокони, М. Хальбвакс.
Французька соціологічна школа виросла з багатьох тенденцій попередніх шкіл. Важливо зауважити вплив на неї збоку органіцизму, який наштовхнув представників даної школи на ідею цілісності суспільства, яке розглядається в якості надіндивідуальної сутності.
Основними напрямками досліджень школи були: загальна соціологія, її теоретичні проблеми, особливо соціальна морфологія (структура суспільства); соціологія релігії; соціологія права; соціологія моралі. Її представники тісно співпрацювали з економістами, правознавцями, лінгвістами, істориками, культурологами і т. Д. В цьому знайшла своє відображення реалізація задуму Дюркгейма про перетворення соціології в систему соціальних наук. Для школи був характерний не тільки високий рівень наукової інтеграції (хоча не всі ідеї Дюркгейма розділялися в повній мірі учасниками творчого співтовариства), а й наявність дружніх зв'язків і регулярного спілкування між її представниками.
Основні положення
• З точки зору Французької соціологічної школи суспільство це система моральних зв'язків між людьми, які якби нав'язувалися їм і володіли примусовою силою.
• Суспільство необхідно вивчати через вивчення соціальних фактів причому тільки в категоріях соціального (соціальні факти - явища соціальної життя, зовнішні по відношенню до окремих індивідуумів, що не залежні від їх суб'єктивних спонукань і володіють в відношенні цих суб'єктів примусовою силою).
• Свідомість людини існує в двох формах: індивідуальна і колективна, останнє при цьому проявляється в вигляді «Колективних уявлень», які забезпечують стійкість суспільства.
• Функція культури, в тому числі і релігії, полягає в тому, щоб через колективні подання об'єднувати суспільство.