Значення і завдання літературного читання в початковій школі. Загальні вимоги до уроків читання.

Зміст навчального предмета «Літературне читання» спрямований на розв'язання завдань, визначених у програмі; моделює систему навчання учнів читати і повноцінно сприймати художній твір як мистецтво слова, яке включає розвиток спостережливості, творчої уяви, чуття поетичного слова, здатності сприймати звукові, словесні образи, емоційно реагувати на художнє слово, співпереживати, творити.6 В основу розроблення оновленого змісту курсу, його структурування, технологій опрацювання покладено концептуальні ідеї нової редакції Державного стандарту загальної початкової освіти («Літературне читання»), у якому основною метою літературного читання визначено формування читацької компетентності молодших школярів, яка є базовою складовою комунікативної і пізнавальної компетентності, ознайомлення учнів з дитячою літературою як мистецтвом слова, підготовка їх до систематичного вивчення курсу літератури в основній школі. Сутність читацької компетентності полягає в оволодінні учнями сукупністю знань, умінь, навичок, ціннісних ставлень, які дають змогу їм відповідно до вікових можливостей самостійно орієнтуватися у колі дитячого читання; усвідомлено сприймати зміст текстів різних видів, добирати, аналізувати, інтерпретувати, узагальнювати інформацію, представлену у різних джерелах друкованої продукції, і успішно її використовувати, застосовувати для вирішення навчально-пізнавальних і практичних завдань як на предметному, так і на метапредметному рівні. Набутий читацький досвід забезпечує готовність і здатність молодших школярів до подальшого навчання, пізнання, саморозвитку. Оновлений зміст літературного матеріалу, який різнобічно охоплює сферу інтересів молодших школярів, його емоціогенність, новизна, художнє оформлення, цікаві форми і методи роботи з текстами творів і дитячими книжками з наданням переваги проблемним, творчим завданням мають переконати учнів у тому, що художня література – це особливий вид мистецтва, а читання – особливий, унікальний засіб задоволення пізнавальних інтересів, пізнання світу і самопізнання, який не можуть замінити ніякі інші засоби масової культури. У контексті компетентнісного підходу до змісту літературного читання посилюється увага до формування умінь, способів діяльності, які мають міжпредметний характер. Йдеться, зокрема, про оволодіння школярами повноцінною навичкою читання вголос і мовчки, різними видами читання,7 продуктивними, технологічними способами самостійного опрацювання текстів різних видів (художніх, науково-пізнавальних, навчальних); способами пошуку, обробки, аналізу організації інформації з навчально-пізнавальною метою; розвитку умінь усвідомлено будувати зв’язні усні й письмові висловлювання відповідно до завдань комунікації. Оволодіння учнями цими уміннями і способами діяльності сприятиме формуванню ключової компетентності шкільної освіти – умінню вчитися. Курс «Літературне читання» – органічна складова освітньої галузі «Мови він охоплює класне і позакласне читання. Читацька;і літератури» компетентність є особистісно-діяльнісним інтегрованим результатом взаємодії знань, умінь, навичок та ціннісних ставлень учнів, що набувається у процесі реалізації усіх змістових ліній предмета «Читання». Це вимагає від вчителя особливої уваги до своїх учнів: вивчення їх індивідуальних особливостей, навчальних можливостей, індивідуальних інтересів, передбачення і подолання труднощів у навчанні. Тому потрібно педагогам забезпечити кваліфіковане керівництво навчанням, основою якого є знання особливостей процесу читання, володіння ефективними методами й прийомами. Оскільки читання здійснюється з різною метою, то застосовуються і різні ВИДИ ЧИТАННЯ аналітичне (поглиблене) читання передбачає детальне ознайомлення із змістом тексту пошукове читання має на меті знайти у тексті відповідь на те чи інше питання ознайомлювальне − передбачає озна- йомлення із змістом тексту загалом, не вдаючись у деталі. Остаточно ці види читання відпрацьовуються в основній і старшій ланках школи. У початковій школі учні глибше опановують аналітичне читання, оволодівають початковими уміннями інших його видів.8 Під час опрацювання текстів різних видів, учні, відповідно до своїх вікових можливостей, освоюють прийоми повноцінного сприймання прочитаних і прослуханих художніх, науково-пізнавальних, навчальних творів, спираючись не тільки на текстову інформацію, але і на формальні елементи тексту (жанр, структура, мова); прийоми їх аналізу (розуміння фактичного змісту, основної думки твору, структурний аналіз, встановлення причиново- наслідкових зв’язків між подіями героями, фактами; усвідомлення основних понять, ознак, явищ природничого, суспільствознавчого змісту; формулювання запитань до тексту, простих висновків тощо). Особливої ваги у цьому сенсі набуває також питання формування в учнів (переважно 3 – 4 класів), умінь самостійно освоювати зміст значних за обсягом творів (повість, повість-казка), питома вага яких суттєво збільшується під час навчання в основній школі. Йдеться про посилення уваги до розвитку умінь визначати провідну тему таких творів, розуміти цілісний зміст та окремих частин, пояснювати, як вони між собою пов’язані; визначати головних та другорядних персонажів, групувати їх за ознакою ставлення до них письменника та власного ставлення.

 

 

БІЛЕТ 9

Принципи навчання їх характеристика.

Закономірності навчання – обєктивні, суттєві, стійкі та повторювальні зв’язки між складовими компонентами цього процесу, що сприяють ефективній реалізації його функцій.

Закономірності

Зовнішні Внутрішні

- протікання і результати навчання - єдність викладання і учіння

залежать від потреб суспільства і - взаємозалежність процесів

особистості; навчання, виховання і

- зміст навчання залежить від суспільних розвитку;

потреб і і цілей навчання, темпів - взаємозалежність навчання і

суспільного і науково –технічного реальних навчальних

прогресу, рівня розвитку теорії та можливостей учнів;

практики навчання матеріально- - єдність дій вчителя та

технічних і економічних можливостей учнів;

закладів освіти. – взаємозалежність завдань,

змісту, методів і форм

навчання.

Часткові (конкретні) закономірності стосуються окремих компонентів навчального процесу та проявляються в них. Це:

· дидактичні (змістово-процесуальні закономірності);

· гносеологічні закономірності навчання;

· психологічні закономірності навчання;

· кібернетичні закономірності навчального процесу;

· соціологічні закономірності;

· організаційні закономірності.

 

Знання цих закономірностей та їх вимог сприяє цілеспрямованості, систематичності, організованості, всебічній забезпеченості, ефективності й оптимальності дидактичного процесу.

Закономірності навчання знаходять свій вияв у принципах навчання.

 

Принципи навчання

«Принцип» (від лат.principim-початок, основа), означає сьогодні основу, на яку треба спиратись і якою необхідно керуватись.

Принципи навчання – основні положення, що визначають зміст. Організаційні форми та методи навчальної роботи школи (М.М.Фіцула).

Під принципами навчання розуміють визначену систему вихідних основних дидактичних вимог до навчання, виконання яких забезпечує його необхідну ефективність (В.С.Лозниця).

Принципи навчання – категорія дидактики, яка характеризує способи використання законів навчання відповідно до мети виховання і освіти…Принципи навчання визначають зміст, методи і організацію навчання і разом з правилами навчання є для педагогів надійним керівництвом до дії (М.О.Данилов).

 

Дидактичні принципи:

визначають діяльність вчителя і пізнавальну діяльність учнів;

відображають внутрішню суть діяльності вчителя та учнів;

базуються на закономірностях навчання;

є системою вимог до визначення змісту, ворм і методів навчання;

є системою основних положень, на які опирається теорія і практика навчання;

визначають цілеспрямованість навчального процесу і діяльності вчителя;

є основними положеннями, на які опираються при викладанні навчальних предметів;

положення, якими керуються учні.

 

Я.А.Коменський прагнув створити систему дидактичних принципів («основоположень»), виходячи із провідного принципу природо відповідності навчання. Визначав такі принципи навчання: наочність, свідомість, систематичність, послідовність, доступність. міцність засвоєних знань

К.Д.Ушинський, виокремлював такі принципи навчання: свідомості і активності учнів, наочності, послідовності, міцності знань, умінь та навичок.Виділяв вимоги до викладання:

- своєчасність;

- поступовість;

- органічність;

- постійність;

- міцність засвоєння;

- ясність;

- самодіяльність учнів;

- відсутність надмірних складностей і надмірної легкості;

- правильність.

 

Ф.А.В.Дістервег намагаючись розкрити більш конкретно дидактичні принципи і правила розглядав їх у вигляді вимог до:а) змісту навчання; б) вчителя; в) учнів.

 

Система традиційних принципів навчання:

· виховуючий характер навчання;

· науковості;

· активності і свідомості учнів;

· наочності;

· систематичності і послідовності навчання;

· доступності;

· врахування вікових та індивідуальних особливостей;

· міцності знань, умінь та навичок.

+

Нетрадиційні принципи навчання:

- демократизації навчання;

- виховання здорової дитини;

- диференціації навчального процесу;

- оптимізації навчально-виховного процесу;

- ґрунтовності;

- емоційності;

- зв’язку теорії з практикою;

- мотиваційного забезпечення навчального процесу;

- співробітництва;

- принцип не традиційності системи навчання.