Мотиваційне забезпечення уроків читання

Якість уроку визначається не лише змістом навчання, методичними засобами та обладнанням. Важливою умовою і показником його ефективності є також ставлення учнів до навчання, їхня активність на уроці, інтерес до читання, бажання та прагнення бути кращими. «Навчання по-різному впливає на розумовий розвиток залежно від того, наскільки воно виховує в учнів повноцінні мотиви учіння. Дослідні дані свідчать, що структура навчальної діяльності, яка адекватна цілям навчання, є фактором формування в учнів не лише систем операцій і знань, а й навчальних, пізнавальних інтересів, бажання вчитися, допитливості, любові до книги, прагнення до самоосвіти»

Мотиви учіння — глибоко особистісна індивідуальна якість. Зовнішня поведінка, бажання виконувати завдання, ставлення до вчителя, своїх обов'язків — це все «вершечки» багатьох корінців, що живлять активну позицію учнів на уроці, їхню зацікавленість у досягненні найкращих результатів.

Для формування повноцінної мотивації молодших школярів на уроці важливо забезпечити такі умови:

- утверджувати гуманне, особистісно-орієнтоване спілкування з усіма учнями; бачити в дитині особистість, що має право на свою думку;

— залучати дітей до визначення мети уроку і своєї діяльності;

- збагачувати зміст уроку цікавим матеріалом (нові факти, опора на життєвий досвід, залучення до спостережень та ін.);

— широко використовувати інтерактивні методики (дискусії, ігрові ситуації, спільні проекти тощо);

— збагачувати навчальну діяльність позитивним переживаннями, інтелектуальними почуттями;

— створювати умови для формування допитливості та пізнавальних інтересів;

— утверджувати у дітей прагнення до саморозвитку, творчості;

— використовувати різні засоби педагогічної підтримки учнів, які мають труднощі в навчанні;

— виховувати у дітей відповідальне ставлення до навчальної праці, зміцнювати почуття обов'язку.

Коротко визначимо шляхи реалізації цих умов.

Особистісно-орієнтоване гуманне спілкування на уроках — стрижень стимулювання навчальних зусиль дітей, воно повинно бути чітко спрямоване на задоволення їхніх актуальних потреб. Насамперед — потребу особистісного, персонального звернення вчителя до дитини, її прагнення дістати схвалення, позитивну оцінку своїх дій. Сила цих потреб зумовлена віковими особливостями молодших школярів — їхньою імпульсивністю, чутливістю до зауважень вчителя.

Щоб дати можливість усім дітям відповісти, висловитись, упередити статичність пози, рекомендуємо забезпечувати на кожному уроці поєднання колективних, групових завдань із індивідуальними. Наприклад, частіше застосовувати групові та хорові відповіді (скажімо, читання вірша напам'ять або абзацу), парну роботу з напівголосним читанням в особах, придумуванням римованих слів, складанням плану та ін. У цей момент вчитель, повільно проходячи класом, каже: «Ви говоріть, я всіх слухаю», зупиняється коло тієї чи іншої парти, коментує, доповнює учнівські висловлювання.

На уроках читання радимо цінувати насамперед не учнівську позу, а учнівський слух, уміння дитини вчасно зосередитися, настроїтися на сприймання, бо більшість інформації йде через орган слуху. Гострота, довільність, чіткість сприймання прослуханого прочитаного є показником внутрішньої активної дитини, тому вона може сидіти так, як їй зручно. (Бажано показати і пояснити, яка поза найдоцільніша під час читання, де має знаходитися підручник відносно краю парти.)

Мотивації учіння сприяють також: звернення уклала «Читанки» до читачів («Любий друже!», поради «Бажаю бути дружними і працьовитими, як бджоли у вулику» та ін.); персоніфіковане формулювання завдань (ти, тобі, сам, твоє); наближення до дітей сюжету і дійових осіб (так, лише у підручнику для 2 класу у текстах згадується 29 імен дівчаток і хлопчиків, які діють у ситуаціях, близьких до життєвого досвіду дітей).

Гуманні стосунки на уроці і поза ним мають утверджувати людську гідність кожного учня, здібного і нездібного, слухняного і не зовсім, відвертати страх перед покаранням, залежність від настрою вчителя. Якщо вчитель дотримується цього, діти вільно включаються у діалог, дискусію, не бояться висловити свою думку, якщо вона не збігається із думкою більшості й навіть учителя.

Турбота про емоційне благополуччя учнів на уроці аж ніяк не знецінює таких необхідних умов навчального спілкування, як довільність дій, зосередження уваги, вольові зусилля в досягненні результату. Тому в процесі роботи над текстом, коли виникає потреба загострити увагу, визначити головне, вчитель, звичайно, концентрує зусилля дітей, використовуючи в своєму мовленні логічну паузу, наголос, виразний жест, що фіксують «маршрут» його думки, а для дітей це — умова збереження довільної уваги. Особливо важливо, щоб розумна вимогливість поєднувалася з неоціненною рисою гуманного вчителя — умінням не пропустити момент, коли дитині особливо потрібні допомога і увага. Наприклад, оточити увагою учня, який прийшов після хвороби, вчасно помітити засмучену дитину, якій у сім'ї важко, пригорнути учня, якому складно подолати трудність, відзначити успіх «слабкого» учня.

Пригадайте, як зустрічають в класі дитину, яка прийшла після довгої хвороби. Один учитель говорить:

«Як добре, що ти видужав. Ми тебе згадували. Діти, давайте всі разом побажаємо Сергійку здоров'я...» У кінці дня вчитель цікавиться: «Як у тебе пройшов день? Чим тобі допомогти?» На жаль, інколи буває по-іншому: «Ось ти прийшов, і знову одні зауваження», «Щось ти зовсім читати розучився», «Ти що читаєш чи мекаєш?» Зрозуміло, що діти відразу відчувають таке ставлення і переймають його.

Неодмінна умова сприятливого особистісно орієнтованого спілкування вчителя з учнями — вміння володіти словом, відчувати душевний стан під час розмови. Вчитель має дбати не лише про точність однозначність запитань, а й про емоційно-стимулюючий вплив слова, бо без цього не можна створити на уроці сприятливий емоційний фон, викликати інтелектуальні почуття: здивування, захоплення, очікування нового, сумнів тощо. Водночас необхідно контролювати себе, бо нерідко спостерігаємо, особливо на уроках читання, нерозбірливість висловлювань, багатослівність, словесні штампи, що знецінює найкращі наміри. Придивіться, як економно й точно знаходить шлях учитель-майстер: доречна пауза, виразна інтонація, точний жест, гумор, прийом (переконання від супротивного набагато сильніше підкреслюють вагомість сказаного).

На жаль, багато учителів, цінуючи гумор взагалі, вважають його зовсім зайвим під час уроку. Зверніть увагу, що у нових «Читанках» є досить частим звертання до почуття гумору у дітей (Що тебе насмішило? Що видається смішним? Що викликає посмішку? Чому герой потрапив у смішну ситуацію? і т. ін.). Крім того, є чимало тем, сприймання яких передбачає опору на позитивні емоції, гумор учнів. («Веселе слово», «Веселі вірші», «Вірші-небилиці», «Вірші-безкінечники», «Світ пригод і фантазій» та ін.). Загалом, треба заохочувати дітей читати, висловлюватись через внутрішнє бажання брати участь у роботі класу, ділитися своїми думками. А це стає можливим, якщо учитель створює на уроці ситуації ділового співробітництва, коли учні стають «співавторами» уроку. З цією метою корисно залучити їх до визначення і усвідомлення теми і мети уроку, які бажано записувати на дошці і протягом заняття привертати увагу до виконання. (Про це детальніше у § 4 цього розділу.)

Коли учням зрозуміла мета уроку, маємо подбати наступну умову співробітництва — організацію анального діалогу. Його основою є володіння учнями "уміннями запитувати й відповідати. В. О. Сухомлинський неодноразово підкреслював, о хороший учитель робить усе, щоб в учнів на уроці з'явилися запитання — «вузлики знань». Мислення розпочинається там, де виникають запитання. На уроках читання ця робота природно вписується в опрацювання тексту. Вчителі помітили, що в методичному апараті підручників час від часу з'являються звернення до учнів: «Прочитайте частину тексту, які запитання у вас виникли», «Запитайте один одного про зміст твору», «Поставте запитання до малюнка» і т. ін. Цей прийом слід використовувати частіше, урізноманітнювати формулювання запитань. Наприклад, «Про що ви хотіли б запитати автора твору?», «Якби ви зустрілися з Улянкою на лісовій стежці, про що б ви запитали дівчинку?», «Про що ви запитаєте Ігоря (після відповіді учня)?» «Порівняйте вірш з ілюстрацією. Які запитання у вас виникли?» тощо.

Для того щоб навчити учнів запитувати і відповідати, рекомендуємо використовувати такі ігрові ситуації. Наприклад, гра «Ланцюжок запитань». Вчитель має набір карток із запитаннями (Про кого? Де? Звідки? Чому? Про що? і т. ін.). Під час мовної розминки вчитель показує, скажімо, картку «Про кого?». Діти якомога швидше додають: «...написав, прочитав, дізнався, розповів, піклувався, згадав». Виграє той, хто «зав'яже» вузлик, тобто скаже останнє слово. Цікавою є гра «Хто більше скаже». Діти охоче змагаються, хто придумає більше запитань до одного об'єкта (малюнка, речення, вірша і т. ін.). На деяких уроках доцільно відвести 2—3 хвилини для парної роботи: «Я запитую — ти відповідаєш» і навпаки. У цій роботі корисною є така схема-опора:

 

Запитуй	Ясно і коротко; Коли непорозуміло Коли є сумнів, заперечення
Відповідай	Чітко на запитання Про головне Не повторюючись

 

Отже, використання діалогу на уроці читання багатофункціональне. Цей прийом може бути ефективним: 1) під час вступної бесіди і роботи над текстом розгляду малюнків; 2) опитування, парної роботи колективних творчих справ, проектів; творчої роботи на доповнення, конструювання текстів, продовження віршів-діалогів, передачі частини тексту через інсценізацію (діалог).

У залученні дітей до діалогів спочатку домінуватиме емоційність спілкування, поступово посилиться змістовність, точність висловлювань. Важливо, щоб мовленнєва активність учителя «не забивала» народження дитячої думки, яка є нерідко повільною, нечіткою. За цих умов на уроці поступово створюється активний інтелектуальний і сприятливий емоційний фон.

Ефективним засобом мотивації учнів до читання є створення ситуацій вільного вибору навчального завдання як на уроці, так і для роботи вдома. Мотиваційна цінність цього прийому полягає в тому, що школяр у ситуації вибору виявляє самооцінку, посилюється особиста відповідальність за якість виконання. В методичних рекомендаціях ми вказуємо майже до кожного уроку варіант домашніх завдань на вибір учнів. Спостереження вчителя за тим, які завдання вибирають діти, дозволяє зробити висновок про те, що є для них більш цікавим, легким. (Принагідно зауважимо, що під час перевірки домашніх завдань необхідно дати можливість взяти участь учням, які виконували різні завдання.)

Не менш результативним прийомом залучення дітей до активної співпраці на уроці є їх участь у підведенні підсумків уроку, «оцінці» якості (3—4 класи). Це, як правило, виявляється у таких запитаннях учителя: «Чи сподобався вам урок? Що було цікавим? Де було важко?»; «Подивіться на план нашого уроку. Поміркуємо разом, з чим ми справилися, а над чим будемо працювати далі» та ін. Для мотивації дітей до активної читацької діяльності особливо важливим на уроках читання є стимулювання емоційних вражень, почуттів, пізнавальних інтересів. На уроках читання, на відміну від інших, ефект новизни спрацьовує лише під час первинного ознайомлення з текстом. Підтримати інтерес при багаторазовому перечитуванні складно, тому треба дбати про емоційну насиченість змісту і ми запитань, залучення відповідних ілюстрацій, музичних уривків, ігрового реквізиту тощо. Наприклад, вибір учнями завдань, які написано на звороті пелюсток «Чарівної квітки», читання тексту через віконечко макета телеекрана «Диктор ТБ» або через уявний мікрофон — ігрова ситуація «Передай мікрофон»; завдання з гумористичним підтекстом, жартом, смішинкою, вправи типу «А як навпаки?», «Увійди в картину», «Озвуч малюнок»; формулювання завдань у римованій формі, завдання, яке учень одержує від казкового персонажа усно або через лист. Особливо активно реагують молодші учні на завдання у вигляді змагання (хто краще скаже, хто більше назве ознак, хто виразніше прочитає, хто більше відгадає загадок, пригадає прислів'їв і т. п.). З цікавістю учні виконують завдання у вигляді загадок, ребусів, кросвордів на основі прочитаного. (Матеріал щодо цього вчитель може знайти у книжках: Сценарії свят та забав у початковій школі.— Харків: Мост-Торнадо, 2001; І. Є. Серпухова. Цікава дидактика: Українська мова: 1—4 кл.— Харків: Ранок, 2004.)

Великий сплеск позитивних емоцій дає переживання почуття краси, без чого не може бути повноцінного сприймання і розуміння цінності краси людських стосунків, краси природи, краси поетичного слова. У кожному класі є достатньо творів і завдань для формування цієї виключно важливої якості. Наприклад, у 3 класі учні читають оповідання В. Сухомлинського «Сергійкова квітка», у якому передано розмову хлопчиків, які хваляться своїми подарунками, одержаними від батьків (ножик, ліхтарик, металевий соловей). А Сергійко показує товаришам квітку: «Це була прекрасна квітка. На її блакитних пелюстках тремтіли краплини роси, і в кожній краплині горіло по маленькому сонцю.

— Яке диво! — зітхнули хлопці.

- Але ж це не твоя квітка,— сказав Петро.

- Ти ж не можеш узяти її з собою...

- А навіщо мені брати квітку з собою? — запитав Сергійко.

— Ти ж не можеш її на щось поміняти,— доводив» Максим.

— А навіщо мені квітку міняти? — усміхнувся Сергійко.

— Пхе, і я можу сказати: це моя квітка,— мовив Гриць.

— А хіба від цього вона стане гіршою? — здивувався Сергій».

Вчитель звертається до дітей із завданням: «Уявіть що ви також берете участь у розмові хлопчиків. Що б ви сказали?» У процесі полілогу діти доходять висновку, що справді «до краси можна доторкнутися тільки серцем» (П. Гнездослав).

Невичерпним джерелом емоційності сприймання художніх творів є спілкування з природою. «Я прагнув до того,— писав В. Сухомлинський,— щоб діти відчували й переживали музику поетичного слова... Одного разу ми вийшли в поле; перед нами відкрився чудовий вид на став, у глибині якого тріпотіло віддзеркалення верб. Я прочитав дітям рядки з вірша Тараса Шевченка:

Тихесенько вітер віє,

степи, лани мріють,

між ярами, над ставами

верби зеленіють...

Діти повторювали їх. Вони відчули, що в словосполученні слів, які творять живий образ, народжується музичне звучання мови, яке не тільки надає слову нового емоційного відтінку, а й відкриває нову красу в навколишньому світі»1. Щоб посилити емоційність уроків читання, викликати у дітей зацікавленість світом художнього слова, необхідно гармонійно вплітати у тканину уроку спостереження за навколишньою природою, твори образотворчого і музичного мистецтва. Змістовно і захоплююче розкриває цей напрям методики у своїх працях Г. С. Тарасенко. Ми радимо вчителям вдумливо їх прочитати і використовувати.

У забезпеченні позитивної мотивації навчання важлива роль належить стимулюючій оцінній діяльності вчителя, хоча оцінка (бал) не може витісняти інших довготривалих стимулів активного і сумлінного навчання.

У початкових класах, за нашим переконанням, має домінувати поточна оцінка у вигляді вмотивованого цінного судження, яке дає можливість дітям зрозуміти, як саме вони справилися з роботою, що вийшло добре, у чому помилка, як краще дітям надалі працювати. Цю змістову оцінку вчитель висловлює так, щоб був стимул до праці, бо «успіх у навчанні — єдине джерело внутрішні сил дитини, які породжують енергію для подолання труднощів, бажання вчитися».

Таким чином, мотиваційне забезпечення уроків читання є найважливішою умовою ефективності їх впливу на активність читацької діяльності, виникнення і підтримки інтересу, виховання гуманної, мислячої особистості. Засоби мотиваційного забезпечення різноманітні: особистісно-орієнтоване спілкування, залучення до співпраці з учителем і учнями через діалог, парну, групову роботу, проведення цікавих ігор, драматизацій, стимулюючого оцінювання тощо.