Розвиток інтересу учнів до книги та читання через упровадження масово-ігрових форм роботи.

Захопити дитину читанням – завдання не просте. Новітні дослідження доводять: читання книжок сьогодні не є дуже популярним заняттям. Масова робота, до якої відносяться і бібліотечні ігри – один з шляхів досягнення цієї мети. Масова робота має свою мету, завдання, теорію і методику. Методами масової роботи є бібліотечні заходи, необхідної для навчання, дозвілля і розвитку.В сучасній професійній літературі зустрічається цілий ряд визначень масової роботи бібліотеки:

· сукупність методів, форм, прийомів усного, наочного, аудіовізуального і комп’ютерного просування літератури в системі бібліотечного обслуговування.

· система реалізації культурно – дозвіллевої діяльності бібліотек засобами бібліотечних заходів

Уже при першій зустрічі з дитиною потрібно її здивувати, зацікавити книгою, усіма доступними засобами, якими володіє бібліотека.

Адже захопити дитину читанням – завдання не просте, і саме масова робота допомагає бібліотечним фахівцям у досягненні цієї мети.

На будь-якому масовому заході, який проводиться бібліотекою, головним героєм повинна бути книга, тільки тоді будуть і читачі, а не тільки глядачі і учасники. Відкривають для себе бібліотеку учні - шестирічки знайомством з бібліотекою під час екскурсії. Проводити екскурсію краще не з цілим класом, а групами (половина класу), тому, що всі будуть бачити і чути, а бібліотекарю легше відчути, що зацікавило дитину. Потрібно їм розповісти не тільки основні правила поводження в бібліотеці, а показати книги і тут таки дати їм подивитися, погортати. Показати саму велику і саму маленьку книгу, товсту і тонку книги, з малюнками і без малюнків і наголосити, що в книзі головний зміст, а не зовнішній вигляд, обов’язково включити ігрові елементи – (наприклад «Чарівна скринька» з речами, які належать літературним героям). Це наочно і зрозуміло. Запитання до них повинні бути легкі і прості, оскільки це ще не конкурс а своєрідна ігрова хвилинка, щоб був «ліс» рук і відповіді хором. І лише в кінці задати складні запитання, щоб заінтригувати і тут же показати книги, в яких можна знайти відповіді.

Одним із головних масових комплексних заходів по залученню дітей – першокласників до бібліотеки є Посвята в читачі. Обов’язковим героєм свята є Книга.. Книга може вручити дітям формуляри з якими вони підходять до бібліотекаря щоб записали їх в бібліотеку. І тут же бібліотекар розповість про правила поводження з книгами, щоб вони не захворіли. В залежності від сценарію, можуть бути і інші літературні герої. Добре сприймають діти протилежних героїв за принципом правильно – не правильно.

Хорошою рекламою читання книг є така форма роботи як бенефіс читача. В перекладі з французької «бенефіс» - «театральна вистава на честь одного актора». В бібліотечній практиці бенефіс читача – це захід на честь одного читача – лідера читання. Адже найкраща реклама читання – це самі читачі. Захід може відбуватися у вигляді інтерв’ю, під час якого бібліотекар задає питання лідеру читання про школу, навчання, хобі, улюблені книжки. Слухачі також задають питання. Другий варіант – лідер читання самостійно розповідає про себе і свої читацькі уподобання іншим читачам.

Одним із найпопулярніших форм організації розвивального дозвілля школярів є ігрові програми. Участь у будь-якій грі на бібліотечних уроках – завжди добровільна, а тому кожна дитина має можливість проявити свої знання, уміння, навички та здібності, перевірити себе в невимушеній обстановці. Гра – найкращий спосіб, по-перше, розпружинити дитину, спровокувати її говорити і робити те, що вона відчуває, а, по-друге, чіткі правила, ліміт часу, примушують сконцентруватися, формувати свої позиції чи аргументи коротко, не мовчати. Тим паче, що під час гри її учасниками засвоюється 70% інформації, а не 5%, як після лекції або 10% як після читання. Коли проводяться бібліотечні ігри, учні залучені до їх підготовки вже тим, що мають прочитати якнайбільше книг, адже при проведенні будь-яких бібліотечних ігор діти повинні мати необхідний читацький багаж, володіти різними видами читання. Ігрові ситуації привчають дітей не просто читати, а й запам’ятовувати прочитане, реферувати джерела, викладати стисло і компактно зміст. Такі ігри розвивають і зміцнюють світогляд школярів, розширюють їхнє коло читання, створюють прекрасні умови для реалізації інтелектуально-творчих сил.

Літературні ігри – активні форми масової роботи бібліотеки з читачами, які в основному використовуються для дітей дошкільного, молодшого та середнього шкільного віку. Ефективність ігрових технологій вимірюється підвищенням пізнавальної та емоційної активності читачів, їх попитом на літера­туру, більш глибоке і зацікавлене опрацювання та засвоєння матеріалу. Літературні ігри активізують читання школярів, стимулюють їх звертання до художньої, науково-пізнавальної, довідкової літератури, посилюють сприйняття та поглиблюють навички самостійної роботи з книгою.

Літературні ігри можна класифікувати на ролеві (перевтілення читача в літературного героя), інтелектуальні (в їх основі лежить процес „розгадування ” книги, її автора, літературних героїв), особистісно-ролеві, пізнавальні та ін. Всі вони розвивають ініціативу, логічне мислення, творчі здібності читачів, формують художні та естетичні смаки.

Літературний суд – один з видів літературної гри, елементами якої є обговорення героїв книги, літературне розслідування, організоване у вигляді театралізованого судового засідання. Літературні суди з`явилися в практиці роботи бібліотек ще на початку ХХ століття. В 60-ті роки минулого століття, коли почалося пожвавлення масової роботи, літературні суди почали проводитися взамін читацьких конференцій. Театралізований характер цієї форми передбачає відповідне оформлення приміщення, підготовку учасників заходу – представників «захисту», «звинувачення», «суду». Літературний суд, як і інші активні форми масової роботи, сприяє глибокому сприйняттю прочитаного.

В бібліотечній практиці з`явився ще один метод – презентація прочитаних книг. «Почитай, не пожалкуєш!» - таку назву може носити подібна презентація. Презентацію прочитаних книг можна практикувати до Всесвітнього Дня книги (23 квітня). Цей метод є досить ефективним, адже це можливість продемонструвати учням, що читання пов’язане не тільки зі школою, навчанням, але й може приносити радість. Однією з умов проведення цього заходу є завдання не лише прочитати і цікаво розповісти про книгу, але й знайти літературознавчі матеріали, рецензії на цю книгу та відомості про автора, організація книжкової виставки, створення рекомендаційних списків літератури, проведення бібліографічних оглядів літератури.

Ще один різновид літературної гри - Ерудит-конкурс (наприклад «Чарівний світ казок»). Бібліотекар пропонує дітям казкову квітку, на кожній пелюстці якої загадки з українських народних казок. Діти відривають пелюстку, і мають відгадати загадку, назвати казку.

Для найменших читачів в бібліотеці ще може бути гра «Знавці казок». Читачам пропонується пригадати, наприклад, казки, в яких літературний герой, імя, якого починається з певної літери («К» - «Колобок», «Кіт у чоботях», «Котигорошко»).

Велику кількість літературних ігор бібліотекарі проводять, взявши за основу телевізійні конкурси: «Розумники, розумниці», «Найрозумніший», «Зоряний час», «Брейн-ринг», «Що? Де? Коли?» та ін. Літературні ігри активізують читання, стимулюють їх звернення до художньої, науково-пізнавальної, довідкової літератури, розвивають логічне мислення.

Слідуючий вид літературної гри - Літературне лото. Це колективна гра-змагання для знавців художньої літератури, у якій беруть участь дві команди з однаковою кількістю гравців. Завдання для гравців - уривки з літературних творів, написані на невеликих картках. Загальне число карток із завданнями має дорівнювати кількості гравців в обох командах. Кожному гравцеві дається одне завдання. За стилем та змістом уривка гравець має визначити назву книги та її автора. Визначивши автора та назву твору, гравець знахо­дить книгу на книжковій виставці, яка була спеціально організована для гри. На ній представлені не тільки ті книги, уривки з яких склали текст завдань, а й ті, що не мають відношення до гри. Окрім карток з текстом та книжкової виставки, необхідно також приготувати два ігрових поля. Кількість клітин на ігрових полях має відповідати числу завдань на картках, призначених для кожної команди. Гравці по черзі обирають собі картки із завданнями, зачитують вголос і повідомляють через хви­лину свій варіант відповіді та демонструють відповідний експонат книжкової виставки. Якщо відповідь, на думку журі, правильна, гравець заштриховує одну клітинку свого ігрового поля. Перемагає та команда, яка першою заштрихує всі клітинки або на рахунку якої заштрихованих клітинок виявиться більше.

Таким чином можна провести і тематичне лото: мовне, екологічне, правове, історичне тощо. У такому випадку може використовуватися не тільки художня література, а й різноманітні словники, довідкові видання.

Літературний лабіринт - літературна гра, яка проводиться в декілька турів. Кожний тур - подорож у різні жанри літературного світу: поезію, епічну прозу, фантастику, драматургію тощо. За умовами гри готуються запитання на відповідну тему. Всі учасники по черзі дають відповіді на запитання. Відповідь є своєрідним ходом по лабіринту. На великому стенді-лабіринті ці ходи визначаються стрілками з номерами учасників. Першими вдало проходять лабіринт ті, хто дає правильну відповідь, вказуючи літературні джерела. У грі можуть брати участь усі запрошені на захід, оскільки на кожний новий тур склад команд може поновлюватись; практикується також допомога залу для відповіді на складні запитання.

Літературний диліжанс – гра проводиться у вигляді „подорожі” за творами окремого автора або групи авторів. В оформленні використовуються квитки, фішки, сигнальні знаки, намальована на аркуші ватману карта дороги з умовними зупинками. Умовною платою за проїзд є відповідь читача на літературне запитання. Всім, хто відгадує правильно, видаються проїзні квитки, в яких вказано кінцевий пункт подорожі. Кількість загадок відповідає кількості учасників гри. Кожного разу ведучий оголошує зупинки, і ті „пасажири”, які „ідуть” до цієї станції, починають змагатися: хто перший піднімає сигнальний знак, той і відповідає на запитання. За правильну відповідь гравці отримують фішки. Володар найбільшого числа фішок нагороджується призом.

Літературний аукціон – гра, в якій використо­вується головний принцип аукціону: перемагає той, чия правильна відповідь на запропоноване питання буде останньою. Для проведення гри необхідно підготувати книжки для „продажу” (це обов’язково мають бу­ти видання, що викликають зацікавлен­ня та знайомі тій читацькій аудиторії, з якою проводиться захід), а також підібрати запитання, які будуть запропоновані учасникам аукціону. Гру проводить „головний аукціоніст”. Для нього потрібно підготувати дерев’яний молоточок та маленький дзвіночок. Завдання можуть бути різними, проте потрібно передбачити велику кількість варіантів відповідей. Наприклад: наводиться прізвище відомого пись­менника, гравці один за одним повинні називати його твори. Після кожної правильної відповіді „аукціоніст” повільно рахує до трьох; той з гравців, хто останнім дає вірну відповідь, вва­жається переможцем і отримує право „купити”, тобто взяти на свій формуляр, книгу, яка його цікавить.

Турнір ерудитів – командна ігрова форма, яка сприяє закріпленню отриманих читачами знань та вмінь. Бібліотекарі спільно з учасниками визначають тему турніру, яка може бути з будь-якої галузі: на знання історії рідного краю, художньої літератури, пра­вил етикету і т.д. Під час підготовки турніру шляхом бесід, оглядів літератури, організації книжкових виставок необхідно познайомити учасників з книгами, журналами, газетними публікаціями, що висвітлюють обрану тему. Турнір може проходити за такими етапами:

1. Привітання (або візитка).

2. Розминка. Ведучий задає кожній команді по декілька питань-ситуацій за темою турніру. Учасники через 1—2 хвилини обговорення повинні запропонувати варіант вирішення проблеми.

3. Конкурс капітанів.

4. Творчий конкурс (або конкурс на застосування практичних навичок за темою).

5. Домашнє завдання.

6. Підбиття підсумків (нагородження учасників і переможців).

Для оцінки відповідей команд створюється журі, яке повинно оцінювати швидкість та якість виконання завдань, повноту відповідей на запитання, грамотність та оригінальність домашнього завдання. Приміщення, в якому буде проходити турнір, необхідно оформити виставками літератури, плаката­ми, гумористичними малюнками з теми турніру, а також необхідно передбачити музичне оформлення заходу.

Звичайно, це лише частина різноманітних форм ігрової роботи з користувачами-дітьми. Кожен фахівець обирає для себе найкраще, те, що можна організувати в умовах кожної конкретної бібліотеки. Бажано не зупинятися на досягнутому і постійно поповнювати скарбничку форм роботи з книгою, з юними користувачами, поєднуючи традиційні та інноваційні методи.

За даними Американської бібліотечної асоціації 2008р. 597 бібліотек США пропонували користувачам ігри. І сьогодні у США в бібліотеках пропонують користувачам ігри, які сприяють їх соціалізації та культурному збагаченню. Запроваджуючи нові програми, в яких ігри використовуються як інформаційний ресурс, бібліотеки залучають нових користувачів. Граючи в настільні ігри, рухливі ігри, відеоігри, люди передають певну інформацію. Це дуже людський спосіб передавати інформацію, розповідати історії в іншому форматі, який залучає гравців. Ігри можуть сприяти реалізації важливої функції бібліотеки – надавати матеріали для навчання, культурного розвитку, відпочинку та розваг. Ігри в бібліотеках є дуже популярними в Сполучених Штатах і Європі, але це поки що переважно новий і незвичайний досвід для більшості бібліотек в Україні. Тим не менше, це потужний інструмент сучасної бібліотеки для розвитку, поширення ідей, навчання та створення іміджу, який варто адаптувати і впроваджувати в наших бібліотеках.

Багато відвідувачів бібліотеки як в Україні, так і в інших країнах, задаються питанням чи є ігрові заходи доречними для бібліотек і чи варто їх проводити у бібліотеках. Я хочу навести нижче деякі аргументи, що допомагають зрозуміти навчальну, соціальну, культурну, рекреаційну та професійну цінність гри:

* Ігри вдосконалюють грамотність, навчання, практичні і пізнавальні навички.

* Ігри мотивують людину в будь-якому віці опановувати нові навички.

* Ігри є дуже соціальними.

* Ігри приводять до бібліотеки користувачів, які навпаки вважають, що вона не може запропонувати їм нічого доречного.

* Ігри на сьогодні продаються набагато краще, ніж кіно, телебачення і музика як всенародний спосіб розваг, якому віддають перевагу.

* Ігри відповідають місії бібліотек: вони задовольняють інформаційні потреби користувачів саме таким чином, що і читання звичайного роману. Змінилось тільки середовище.

* Ігри і книги мають багато спільного.

Сучасна бібліотека багатогранна. Адже бібліотека потрібна людям як джерело інформації, як шлях до душі кожної людини. Вона повинна створювати для своїх користувачів максимально комфортне середовище, бути відкритим будинком для усіх тих, кому потрібна книга та психологічне розвантаження. Тому так важливо сьогодні не обмежуватися традиційними формами роботи, а шукати нові шляхи популяризації бібліотечних ресурсів, розповсюдження знань, формування культури і духовності підростаючого покоління. Тільки так бібліотека зможе відстоювати у суспільстві свій позитивний імідж і завжди буде залишатися втіленням нового і незнаного.

Тому так важливо сьогодні не обмежуватись традиційними формами бібліотечної роботи, а шукати нові шляхи популяризації бібліотечних ресурсів. Тільки завдяки постійному пошуку бібліотека залишається втіленням нового і креативного.

Я вважаю, що такою має бути і шкільна бібліотека: тому наші учні теж мають змогу грати в різні ігри, що сприяють їхньому інтелектуальному розвитку, поглибленнюзнань, пам'яті, уваги.
Поки інші бібліотеки думають, чи готові вони до змін, і чим наповнити-заповнити ще наше життя-буття, наша бібліотека... грає. В що завгодно: Поле чудес, Що? Де? Коли?, Відгадай книжку, Зобрази літературного героя, Літературний пазл, Хто хоче стати кращим читачем? та ін. Така нова послуга, я впевнена, допоможе бібліотекам в утвердженні нової ролі в суспільстві. Адже "Бібліотеки 21 століття» - це значно більше, ніж просто «зібрання книжок», погоджуємось?

 

Пан Коцький

На селі, в одній господі, жив колись муругий кіт.

Та такий брехун і злодій, що іще не бачив світ.

От украв він кусень м’яса, за хвилину все пожер,

і вже цілить на ковбаси: як дістати їх тепер?

Але хтось йому наврочив, до ковбас він не доскочив.

І, зваливши тарілки, геть потовк на черепки.

А господар згріб котища та й давай його учить.

Б’є дрючком - аж вітер свище, а котяра знай нявчить.

Коли раптом стало тихо, бачать - кіт уже не диха.

І господарі удвох поставали і гадають,

Як дізнатись їм не знають: чи вдає чи справді здох.

От тоді господар каже: «Хай тому котові біс!

Щоб звести насіння враже, занесу його у ліс.

Хай там вовк його поцупить, шкіру хай ведмідь облупить,

А кістки потрощить вепр!» - та й заніс його у дебр.

Тихо в лісі, глухо в лісі, а по хащах ходять рисі.

І ведмеді, і вовки – гострозубі хижаки.

Розтулив котяра очі (він лише вдавав що здох),

Бір стоїть, темніший ночі, а кругом зелений мох.

Скрізь шипшини і ожини, і ніде нема стежини.

Сів сердега на пеньку, думу думає гірку.

Коли зирк - іде лисичка, чепуруха-молодичка.

Як побачила кота, зупинилась і пита:

Хто ти є? Якого роду? Як забрів ти в цю господу?

Я – пан Коцький, - каже кіт, - це славетний дуже рід.

А цей ліс - моя дідизна, кожен звір це скоро визна:

Нам, котам, належить світ!

 

УКРАЇНА

Управління освіти і науки виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області