Лекція 4. Труднощі навчання письма й читання гіперактивних дітей

План

1. Психологічні особливості гіперактивних дітей

2. Типові шкільні труднощі під час навчання читання й письма

3. Педагогічні умови навчання гіперактивних дітей грамоти

 

 

1. Психологічні особливості гіперактивних дітей

Гіперактивність - - підвищена, черезмірна активність дітей и пов’язані з цим порушення поведінки - не рідкісна причина нарікань учителів, а також серйозна шкільна проблема. Гіперактивність сполучається з труднощами концентрації уваги та імпульсивністю, що отримало в школі загальне визначення: порушення поведінки, а коли йдеться про порушення читання й письма, то частіше характеризують так: помилки через неувагу, неуважне читання.

Ще кілька років тому в початкових класах гіперактивних дітей було 1—2 на клас, а зараз до цієї групи потрапляють вже близько 20-30 % учнів. І цей відсоток постійно збільшується. Саме тому останні роки проблема ефективності навчання гіперактивних дітей стає все більш актуальною і такою, що її обговорюють педагоги і шкільні психологи.

Піки прояву гіперактивності збігаються з піками психомоторного розвитку: в 1-2 роки, 3 роки, 6-7 років; до підліткового віку підвищена рухова активність, як правило, зникає, а імпульсивність та дефіцит уваги, переважно, залишаються; поведінкові порушення зберігаються майже у 70% підлітків і 50% дорослих.

 

Причинами виникнення гіперактивності вважаються:
• органічні ураження центральної нервової системи (нейроінфекції, інтоксикації, черепно мозкові травми);
• генетичні фактори, які призводять до дисфункції нейромедіаторних систем мозку, порушення регуляції активної уваги і гальмівного контролю;
• особливості побудови і функціонування головного мозку;
• пологові травми;
• інфекційні захворювання;
• тип батьківського виховання;
• несформованість навичок спілкування;
• дезадаптація у дитячому колективі.
Г. Вейс (1991р.) вважав найбільш характерними такі порушення при дитячій гіперактивності, як дефекти концентрації уваги, імпульсивність в соціальній поведінці і інтелектуальній діяльності, проблеми у взаємовідносинах з оточуючими, порушення поведінки, труднощі у навчанні, низька успішність в школі, низька самооцінка, недоречна надлишкова активність. При цьому загальний рівень інтелектуального розвитку таких дітей відповідає нормі. Серед хлопчиків вона зустрічається в 4-9 разів частіше, ніж серед дівчат.
Часто гіпердинамічний синдром поєднується із специфічною затримкою мовного розвитку, вираженими порушеннями поведінки: дратівливістю, негативізмом, хуліганством, агресивно-деструктивними вчинками, важкими спалахами гніву, крадіжками, втечами зі школи і дому, некритичністю до своєї поведінки.

Виділяють три варіанти перебігу гіперактивності залежно від переважаючих ознак:

1/синдром гіперактивності без дефіциту уваги;

2/синдром дефіциту уваги без гіперактивності (частіше спостерігається у дівчаток - вони досить спокійні, тихі, "що літають у хмарах");

3/синдром, що поєднує дефіцит уваги і гіперактивність (найбільш поширений варіант).

1. Типові шкільні труднощі під час навчання читання й письма

У 6-річок недостатньо розвинута довільна увага, але до 4-го класу вона стає більш стійкою. Дитина швидко й активно налаштовується на діяльність і не відволікається упродовж її виконання. У гіперактивних дітей порушення незначні до тих пір, поки систематично не займаються, що відбувається з початком навчання в школі, де порушення уваги відразу ж виявляються.

Таке порушення концентрації уваги стає причиною труднощів у виконанні усіх завдань, у т.ч. письма та читання. Особливо складним є початковий етап навчання, що вимагає підвищеної уваги до техніки письма, постійного контролю правильності написання букв, уваги до звуко-буквеного аналізу. Дитина часто відволікається, важко концентрує увагу, що й порушує процес навчання. Дитина схоплює та запам’ятовує лише частину інструкції й намагається все виконати швидко. Тому почерк нестійкий, дитина не може написати каліграфічно навіть одну букву. Характерним є різке погіршення почерку упродовж виконання завдання.: перше речення написане нормально, друге – гірше, а останнє прочитати неможливо. Зошити для письма неохайні, багато виправлень, помилок.

Не менш важкий для гіперактпинвх дітей процес навчання читання. Їм важко зосередитися, тому вони гублять слова, втрачають рядок, швидко виснажуються й розгублюють увагу, тому читання стає неможливим. Чим більше дитина нервує, боїться помилок, поганої оцінки, тим гірше результат. Страх ще більше знижує можливості дитини контролювати свої дії.

Вже в середині 1 кл. навички читання й письма в них гірші, ніж в інших дітей, хоча до школи вони вже вміли читати й писати.

3. Педагогічні умови навчання гіперактивних дітей грамоти

Медики кваліфікують гіперактивність як порушення психічного здоров’я. Це означає, що дитина не не хоче все робити по правилах, а не може. Їй потрібна допомога.

Як же правильно співпрацювати з гіперактивною дитиною?

Передусім, 1) навчитися спілкуватися з дитиною:

- не злитися, не принижувати, не ображати, не говорити роздратовано; якщо зразу немає можливості приділити увагу – вибачитися, пояснити.

2) врахувати в роботі нестійкі увагу й працездатність:

- посадити дитину за першу парту, навчити звертатися по допомогу;

- давати короткі зрозумілі інструкції, але лише коли дитина зосередила свою увагу; тримати зоровий контакт;

- зосереджувати увагу дитини певною системою зрозумілих коротких знаків, що викликають позитив;

- створювати ситуації успіху (під час роботи і оцінювання);

- великі завдання поділяти на частини і поетапно виконувати, домашні завдання обов’язково записувати;

- підбадьорювання, підтримка, похвала;

- індивідуальна робота під час навчання письма: інструкція, повторення дитиною, повторна інструкція з показом, дитина повторює послідовність, дитина диктує послідовність дорослому, дорослий виконує, дитина перевіряє;

- важливо, щоб дитина проговорювала завдання, інструкцію, правило. Можна скласти разом з дитиною алгоритм дій у вигляді малюнків, позначок, опорних слів тощо.

Спостерігати за поведінкою дітей: усувати недоліки, закріплювати позитивну поведінку:

1/діти здатні зберігати увагу не більше декількох хвилин, однак під час улюблених занять та ігор, вони утримують увагу досить довгий час. – Посильна діяльність дозволяє відчути успіх, задоволення, тобто увага підтримується мотивацією та задоволенням.

Не давати завдань нудних, що потребують багаторазових повторів, важких, що не підкріплюються заохоченням. Невдачі та невдоволення руйнують увагу дитини.

2/діти відволікаються на будь-які подразники: звук, пташка, людина – і завдання зразу забувається, тому погано виконують контрольні роботи, пишуть диктанти.

Не давати зауважень, нагадувати час від часу про завдання, усунути зайві моменти,фактори, індивідуально працювати з дитиною.

3/дитина імпульсивна, їй важко чекати на увагу вчителя, дозволу висловитися, вона перебиває інших, недоречно відповідає на запитання, не вислуховує їх до кінця, тягне руку, не дослухавши запитання й часто не знаючи правильної відповіді, здійснює дії, про наслідки яких не задумується.

Пояснювати доброзичливо, іноді з гумором.

Декілька простих, але ефективних правил:

Не забороняйте дитині стояти під час уроку, якщо їй це потрібно.

Давайте їй можливість рухатись на уроці (доручіть витирати дошку, впроваджуйте фізкультхвилинки).

Ніколи не приказуйте, не примушуйте, але також і непотрібно підлещуватися перед такою дитиною. Достатньо буде попросити, можливо, декілька разів.

Назавжди відмовтесь від читання нотацій. Така дитина буде тільки нервувати, але ніяких висновків при такому підході для себе не зробить. Краще поставити запитання про можливі наслідках такої поведінки, або самому розказати учневі схожу історію, при цьому ніяк не звинувачуючи його у тому, що трапилось.

 

У разі агресивної поведінки, або після конфлікту, якщо дитина зовсім не намагається разом з вами аналізувати ситуацію та знайти вихід, дайте їй можливість побути на самоті, подумати самостійно. Вона обов’язково виявить свою провину та зробить необхідні висновки. При цьому, якщо дитина категорично відмовляється просити вибачення, запропонуйте їй замість цього зробити щось приємне та несподіване на знак примирення.

Намагайтеся ніколи не казати дитині різке «Ні».

Завжди находьте час, щоб вислухати таку дитину, та спробуйте не критикувати її розповідь.

По можливості ігноруйте «визиваючи» вчинки дитини та заохочуйте до хорошої поведінку.

Давайте можливість таким учням покричати на перерві, таким чином діти знімають слабкість та гнів.

Під час уроку намагайтеся якнайбільше контролювати свою власну поведінку, свої емоції.

Якщо учень порушує дисципліну, замість зауваження: знайдіть для нього запитання або доручіть щось зачитати вголос, пожартуйте, змініть вид діяльності.