Організація навчального співробітництва.

1. Перебудова стосунків з учнями.

2. Ідея опори (коментоване письмо).

3. Навчання без примусу.

4. Оцінка учнівських робіт.

5. Вільний вибір в усьому розмаїтті палітри застосування.

6. Збільшення дидактичної одиниці навчального матеріалу.

7. Листи опорних сигналів та прийоми перевірки знань учнів.

8. Особистісний підхід.

9. Співробітництво педагогів.

10.Ідея «важкої цілі», що забезпечує формування особистої відповідальності, віру в можливості подолання труднощів.

11.Ідея «випередження» - особливо прискорююча розвиток сильних, найбільш сильних, найбільш здібних у даній галузі учнів.

12.Ідея відповідності форми діяльності її змісту.

 

Педагогіка співробітництва не виключає інформаційно-пояснювальне навчання, використання методик програмно-алгоритмічного типу, але пріоритет дається груповим, індивідуальним, колективним формам навчання, у тому числі з різновіковим і змінним складом дітей. Широко використовуються проблемні методи, дискусії, рольові і ділові ігри, проблемні консультації та інші форми організації навчання.

Педагогіка співробітництва приймає дитину такою, якою вона є, погоджується з її природою і проголошує природо відповідність в якості вищого закону. Вона бачить в дитині її безмежність, усвідомлює її космічність, і веде, готує її до служіння еволюційним процесам людства протягом всього життя. Вона утверджує особистість в дитині шляхом виявлення її доброї волі і будує педагогічні системи, процесуальність яких визначає учительська любов, оптимізм, висока Духовна моральність. Вона в основу будь-якого розвитку дитини кладе стверджувальний розвиток її духовності і людяності. Вона стимулює педагогічну творчість і закликає до педагогічного мистецтва (Ш.О.Амонашвілі).

2. Методика формування навичок усного додавання і віднімання в межах тисячі.

Усне додавання і віднімання в межах 1000 вивчають у такій послідовності: додавання і віднімання круглих сотень; додавання і віднімання виду 60 + 90 і 120 –30; додавання і віднімання виду 560 + 320, 560 - 320; додавання виду 430 + 500, 430 + 50; додавання виду 230 + 70; віднімання виду 200 - 60; додавання виду 380 + 590; віднімання виду 420 — 70; віднімання виду 650 — 290 і 600 - 270.

Ознайомлення учнів з обчислювальними прийомами здебільшого прово­дять методом бесіди із застосуванням структурних записів, але варто також практикувати прийом аналогії, метод розповіді чи самостійної роботи з по­дальшою бесідою.

Подамо зразки структурних записів, що служать опорою для пояснення прийому.

Додавання і віднімання круглих сотень.

200 + 700 = 900

2 сот. + 7 сот. = 9 сот.

800 - 300 = 500

8 сот. — 3 сот. = 5 сот.

Прийоми обчислення виразів на додавання і віднімання круглих десятків з переходом через розряд зводяться до відповідних табличних випадків додавання і віднімання.

60 + 90 = 150

6 сот. + 9 дес. = 15

дес.

120 - 30 = 90

12 дес. - 3 дес. = 9

дес.

Для випадків усного додавання і віднімання круглих трицифрових чисел без переходу через десяток використовують прийоми порозрядного додавання і піднімання. Вони служать підготовкою до вивчення письмових прийомів виконання цих дій.

Розглядаючи ці випадки, доцільно показати різні способи виконання обчислень: спосіб порозрядного додавання чи віднімання, спосіб послідовного додавання чи віднімання та спосіб переходу до дій над десятками.

 

Білет № 16

Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів.

Важливим структурним компонентом навчального процесу, пов'язаним з його цілями, змістом і методами, є контроль. Від результатів контролю значною мірою залежать постановка цілей і завдань навчання, вибір і послідовність застосування його методів. Завдяки контролю реалізується зворотній зв'язок, що дає змогу оперативно регулювати і корегувати процес навчання, ставити конкретні завдання на наступний урок.

Сутність, функції і принципи контролю у навчальному процесі

Основна мета контролю як дидактичного засобу управління навчанням полягає в забезпеченні ефективності навчання шляхом систематизації знань, умінь і навичок учнів, самостійного застосування ними здобутих знань на практиці. До його завдань також належить стимулювання учнів старанно навчатися, формування в них прагнення до самоосвіти.

Контроль (франц. controle - перевірна) - виявлення, вимірювання й оцінювання знань та умінь учнів.

У дидактичній літературі поняття "контроль", "перевірка", "оцінювання", "оцінка", "облік" іноді вживають як синоніми, проте їх не можна ототожнювати. Перевірка є компонентом (засобом) контролю і означає виявлення і вимірювання рівня і якості знань, обсягу праці учня. Окрім перевірки, елементами контролю є оцінювання (процес) та оцінка (результат перевірки). Оцінки фіксують у вигляді балів у журналах, табелях успішності, базах даних. Основою для оцінювання успішності учня є результати контролю. Облік успішності передбачає фіксацію результатів контролю у вигляді оцінного судження або числового бала з метою аналізу стану навчального процесу за певний період, причин його неефективного функціонування. Отже, структура контролю складається з перевірки, оцінювання, оцінки та обліку.

Об'єктом контролю у навчанні є знання учнів про основні категорії, принципи, правила, факти, явища у їх тісному взаємозв'язку і взаємозумовленості, їх уміння і навички оперувати цими знаннями. Об'єктом контролю є також діяльність учнів у навчанні, їх уміння застосовувати знання на практиці, самостійно здобувати нові знання. Контроль знань учнів завжди має бути зорієнтований на загальну мету навчання.

Функції контролю знань поділяють на специфічні (контролювальні) та загальні. Специфічні функції полягають у виявленні, вимірюванні й оцінюванні знань. До загальних функцій контролю належать:

- діагностична (визначення рівня та якості знань учнів, виявлення прогалин у знаннях та їх причин);

- освітня (систематизація знань учнів, коригування результатів їхньої навчальної діяльності);

- виховна (формування моральних якостей учнів, виховання адекватної самооцінки, дисциплінованості, самостійності, почуття відповідальності);

- розвивальна (формування самостійності та критичності мислення учня, розвиток пізнавальних процесів);

- стимулювальна (спонукання учнів до систематичної праці, досягання кращих результатів у навчанні, подолання прогалин у знаннях);

- прогностична (визначення шляхів підвищення ефективності роботи вчителя і пізнавальної діяльності учнів);

- оцінювальна (зіставлення виявленого рівня знань, умінь і навичок з вимогами навчальної програми);

- управлінська (коригування роботи учнів і власної діяльності вчителем, удосконалення організації навчання).

Загальні та специфічні функції контролю зумовлені основними завданнями навчання і тісно взаємопов'язані.

Основними засобами контролю є спостереження за діяльністю учня під час занять, вивчення продуктів навчальної праці учня, перевірка знань, умінь та навичок.

До основних принципів контролю знань належать індивідуальний характер перевірки, об'єктивність, систематичність, тематична спрямованість, єдність вимог, оптимальність, усебічність.

Принцип індивідуального характеру контролю передбачає перевірку знань, навичок і вмінь кожного учня, оцінювання успішності з урахуванням його психологічних особливостей.

Принцип об'єктивності вимагає оцінити знання учнів за встановленими нормами та критеріями.

Принцип систематичності - вимога до перевірки та оцінювання успішності учнів, яка передбачає безперервне одержання вчителем інформації про якість засвоєння учнями навчального матеріалу на кожному етапі засвоєння знань (поурочний облік успішності).

Тематична спрямованість - принцип перевірки та оцінювання успішності учнів, який передбачає спрямованість контролю на визначення знань, умінь і навичок з конкретного розділу програми.

Принцип єдності вимог полягає в адекватному порівняльному відображенні якості навчання у різних школах.

Оптимальність - принцип контролю, який передбачає науково обґрунтований вибір найкращого для конкретних умов варіанта завдань, форм і методів контролю та оцінювання результатів навчання за певними критеріями.