Формуваняя колективу та вих особистості в ньому. А.С. Макаренко та В.О. Сухомл про формув колективу.

 

Колектив - це організована форма об'єднання людей на основі спільної соціально значущої діяльності. Немає людини, яка упродовж свого життя не входила б до складу багатьох колективів, без колективу неможливий процес соціалізації особистості. Колектив формує колективність як системну якість його учасників, яка проявляється у здатності до взаємоприйнятні, взаєморозуміння та взаємодії у процесі життєорганізації кожного.

Прийнято розрізняти такі різні типи шкільних колективів: 1) навчальні (класний, загальношкільний, предметних гуртків); 2) самодіяльні організації (колективи художньої самодіяльності: хор, ансамблі, гуртки); 3) товариства (спортивні, наукові й т. д.); 4) об'єднання за інтересами; 5) тимчасове об'єднання для певних видів діяльності. Кожний із цих колективів, якщо розглядати його як систему, складається з певних компонентів, які, будучи запущені в дію своїм системотворчим чинником, породжують певну системну властивість, яка мас здатність реляційного впливу на свої складові, що й визначає ефективність виховної роботи у колективі та через колектив.

Для колективу властива низка основних ознак:

1. Системна організація, у якій системотворчим чинником виступає загальноприйнята ціль, яка в учнівських колективах має суспільно значущу спрямованість і визначається відповідними державними актами.

2. Спільна особистісне значуща і суспільно корисна діяльність, пов'язана з навчанням, самовихованням, окремими видами фізичної праці, організацією спільнот корисного дозвілля.

3. Особлива структура, визначена відповідними статутами, згідно з кількісними та якісними ознаками певного колективу. Наприклад, загальношкільний та класний колективи відрізнятимуться не лише за кількісними ознаками, а й якісними, що відповідним чином впливатиме на їхню структуру.

4. Як загальношкільний, так і класні учнівські колективи мають свої органи управління: загальні збори, учнівський комітет, раду колективу. Залежно від потреб та специфіки поставлених завдань створюються комісії, штаби, обираються уповноважені особи, які представляють інтереси колективу і в той час кожного його члена.

5. Для кожного колективу властива певна динаміка життя, яка визначається кількістю, якістю, масштабністю поставлених цілей і характером та повнотою їхнього виконання.

Як загальношкільний, так і класні учнівські колективи виконують низку функцій:

- організації навчально-виховної, дозвільної діяльності учнів із метою розвитку їхніх нахилів та здібностей, підготовки до майбутнього повноцінного акме-періоду життя;

- формування досвіду спілкування, реалізації існуючих суспільних відносин, ділових стосунків, які передбачають вимогливість, відповідальність, контроль, взаємозалежність, взаємоповагу тощо;

- реалізації у процесі виховання моральної сутності особистості;

- виховання колективістських стосунків на основі взаємоприйняття членами учнівського колективу один одного, формування завдяки цьому гуманістичних якостей особистості;

- виконання ролі первинної референтної групи в умовах первинних ситуацій успіху членів колективу;

- коригування та регулювання поведінки та діяльності їх на основі загальноприйнятих у колективі норм.

Виховання особистості в колективі є вираженням певних закономірностей розвитку як самої особистості, так і суспільства загалом. Лише в колективних взаєминах створюються сприятливі умови для соціально-психічного розвитку. У педагогіці теорія колективу і практика її реалізації розроблена А.С. Макаренком, який у "Педагогічній поемі" з пафосом писав: "Яка чудова, захоплююча діалектика! Вільний... колектив не здатний стояти на місці. Форма існування вільного людського колективу — рух вперед, форма смерті — зупинка"1.

 

У своїх працях великий педагог визначив принципи розвитку колективу:

1) відповідальної залежності;

2) гласності;

3) перспективних ліній;

4) паралельної дії.

 

Перша стадія включає: організаційне оформлення, яке передбачає формування органів самоврядування; висунення перед вихованцями системи педагогічних вимог; засвоєння та закріплення їх у різноманітних формах заохочення та змагання; вироблення в обраних активістів початкових організаторських навичок; сприяння їм у формуванні первинного авторитету серед членів учнівського колективу. Ця стадія триває приблизно навчальну чверть.

Друга стадія пов'язана з: підтримкою частиною вихованців вимог наставника; постановкою активом вимог до себе і до своїх товаришів; поступовим перетворенням активу в помічника педагога; висуненням перспективи діяльності колективу; поступовим залученням до громадського життя пасивних учнів; засвоєння класним колективом загальношкільних традицій; подоланням суперечностей між колективом і окремими учнями; між індивідуальними і загальними перспективами, між нормами поведінки колективу і нормами, які стихійно складаються в класі. Тривалість другої стадії один-півтора року.

Третя стадія націлена на: згуртування вихованців у єдиній діяльності та висунення колективом на цій основі вимог до кожного свого члена; надання прав колективу самостійно розв'язувати питання, пов'язані з плануванням своєї роботи, заохоченнями і стягненнями; перетворення колективу в інструмент індивідуального розвитку кожного його члена; забезпечення збігу оцінок подій, явищ, фактів, подій шкільного життя; збігу вимог педагогів та активу учнів, які й визначають лінію поведінки всього учнівського колективу.

Четверта стадія передбачає: появу складніших вимог, які колектив у процесі формування висуває до кожного свого члена; розширення прав та обов'язків активу; розгортання процесів самовиховання як вищої стадії виховання; переростання вимог дотримання моральних норм у потребу; проведення консультацій педагогом з метою рекомендації засобів, методів та форм самовиховання.

 

Центральною ідеєю педагогічної системи А.Макаренка стала ідея виховання у колективі та через колектив.

Важливим засобом її реалізації є принцип системи перспективних ліній: близької, середньої і далекої, на основі яких спрацьовував "закон руху колективу".

Колектив, на думку А.С.Макаренка, завжди повинен жити напруженим устремлінням до якоїсь цілі. Коли ця напруга спадає, не постають нові перспективи, наступає самозаспокоєння, у колективу зникає майбутнє.

Не менш важливим для повноцінного життя колективу є принцип паралельної дії, який доцільно використовувати вже на другій стадії його розвитку. Згідно з цим принципом кожний вихованець повинен підпадати під паралельний вплив принаймні трьох педагогічно спрямованих сил: 1) педагога; 2) активу; 3) всього колективу.

Однак окремі положення виховної системи А.С.Макаренка, будучи у свій час історично зумовленими, уже в другій половині XX ст. почали викликати певні сумніви. Так, у статті В.О.Сухомлинського "Йти вперед!", у 1989 р. опублікованій у журналі "Народное образование", автор, не лише не ігноруючи, а навпаки, підкреслюючи силу педагогічного таланту А.С.Макаренка, не погоджується з окремими його виховними підходами. Зокрема, він звертає увагу на макаренківське положення стосовно того, що колектив має бути "першою метою нашого виховання". "Це твердження, - пише В.О.Сухомлинський, - прекрасно узгоджується з положенням про те, що людина - це гвинтик". "Механічне перенесення функцій колективу зі сфери суспільно-політичної у сферу педагогічну, - розмірковує автор, - перетворило колектив на якусь грізну силу, що стоїть над гвинтиком - особистістю. А.С.Макаренко вважав, що в разі конфлікту між особистістю і колективом "перевага інтересів колективу мас бути доведена до кінця, навіть до нещадного кінця, і лише у цьому випадку буде справжнє виховання колективу і окремої особистості". Ця рекомендація щодо дитячого колективу призводить до небезпечних наслідків і за своєю суттю є глибоко помилковою, я сказав би - непедагогічною.

 

До шкільного колективу В.О.Сухомлинський включав не лише учнів, а й педагогічний персонал. Між учнівським та вчительським колективами він не проводив різкої межі. Шкільний колектив, на його думку, - це школа громадянськості, в якій формуються якості активного громадянина.

 

Основою виховання шкільного колективу талановитий педагог визначав такі принципи:

- єдності ідейної та організаційної основ шкільного колективу;

- керівної ролі педагога;

багатства відносин між учнями і педагогами;

- яскраво вираженої громадянської сфери духовного життя вихованців і вихователів;

- постійного примноження духовних багатств, особливо ідейних та інтелектуальних;

- гармонії високих, благородних інтересів, потреб і бажань;

- створення і дбайливого збереження традицій, передачі їх від покоління до покоління як духовного надбання;

- ідейного, інтелектуального, естетичного багатства взаємовідносин між шкільним колективом та іншими колективами нашого суспільства;

- емоційного багатства колективного життя;

- суворої дисципліни і відповідальності особистості за свою працю, поведінку.

Однією з найважливіших передумов формування виховного впливу колективу на особистість В.О.Сухомлинський вважав трудове життя. Інтелектуальне життя стає виховною силою лише тоді, стверджував він, коли у школі панує дух праці. Трудове натхнення, радість праці, одухотворення трудовою творчістю - могутня духовна сила, що зближує людей, пробуджує в дитини перше почуття - потреби в зближенні з іншою людиною, у віддачі їй своїх духовних сил, у переживанні відповідальності за іншу людину.

Значно більшого значення, на відміну від А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинський надавав ролі особи вчителя у духовному житті колективу та особистості. На відміну від А.С.Макаренка, який підкреслював, що колектив має бути "першою метою нашого виховання", В.О.Сухомлинський був твердо впевнений, що виховання буде неповноцінним, якщо шкільні колективи стануть метою виховання, оскільки нею повинна бути людина, всебічно розвинута особистість, а колектив покликаний залишатися засобом виховання. У той час, коли в А.С.Макаренка у визначенні колективу на передній план виступають органи самоуправління, повноваження, відповідальність, підлеглість, керівництво, взаємозалежність, то у В.О.Сухомлинського - співдружність однодумців, співдружність громадська, ідейна, трудова, творча, в яку кожен щось вносить для збагачення її духовного життя і з якої кожен щось бере для повноти свого особистого духовного життя.