Родинні конфлікти серед дорослих членів сім'ї

Народна практика співжиття виробила низку засобів як попереджен­ня виникнення об'єктивних передумов конфліктів (а також їхнього розв'я­зання) серед дорослих членів родини, так і психологічного захисту конфліктуючих осіб, що знайшло відображення у фольклорі, обрядових діях і приписах звичаєвого права. Українська народна етноконфліктологія, наприклад, рекомендувала починати забезпечення безконфліктного сімейного життя заздалегідь: з правильного вибору супутника життя. Найчастіше надійною передумовою такого вибору вважалося попереднє знайомство молодих («Женитись на скору руку — на довгу муку», «Молоду шукай сам собою, а не Федоркою і Хомою», «Не женись на тещі, не йди заміж за свекра») та кохання поміж ними, причому народна думка надавала останній обставині вирішального зна­чення («Хоч і два голиша, аби любов хороша») й вимагала того ж від батьків молодят.

Серед інших настанов щодо забезпечення майбутнього безконфліктного родинного життя народна думка рекомендувала хлопцеві та дівчині підшукувати собі у наречені «р і в н ю» як за вдачею («Рівні по дачі — міцні на любов»), майновим станом («Не женись на волах, бо й їм скотиною будеш», «Бідному зятю і тесть не рад», «Бійся тестя багатого, як чорта рогатого»), так і за соціальним статусом («Буду сива, як вівця, а не піду за вдівця»,) та віком («Де чоловік старий, а жінка молода, їм вогонь і вода», «У старого жінка молода — готова біда»).

Господарство — основа сімейного життя, тож аби запобігти конфліктам у цій сфері, майбутню дружину рекомендувалося «перевіряти» здатність до господарської діяльності («Як сорочка біла, то і жінка їла», «Жінка ледащо — в хаті нінащо»). Були в арсеналі народної етноконфліктології й інші «запобіжники» майбутніх конфліктів, зокре­ма рекомендації брати шлюб з людиною з віддаленого села («Хоч сова, аби з другого села», «Бери здалеку жінку, купуй зблизька корівку»), про що йтиметься далі, і т. ін. Зрозуміло, що перелічені заходи не могли все ж таки абсолютно гарантувати відсутність конфліктів у житті родини, тому об'єктами спеціальної уваги народної думки стали також стосунки між окремими членами родинної спільноти.

Конфлікти між членами подружжя. Подружжя — основа родини, тож цілком зрозуміло, що проблема стосунків чоловіка і дружини посідає чільне місце у народній конфліктології. Основним напрямком запобігання проце­сам переростання передконфліктної ситуації у стосунках чоловіка та дру­жини у конфлікт тут було, так би мовити, профілактично-попереджувальне інформування сторін про основні традиційні ситуації можливого виник­нення конфлікту та тактику поведінки у таких випадках. Так, у фольклорі. українського етносу є досить широкий шар «попереджувальних» прислів'їв («Напоїли козла вином, а він пішов з вовком битися», «З п'яницею пове­дешся — горя наберешся» тощо) і навіть побутових пісень («Ой зацвіла червона калина над криницею, // Тяжко-важко, моя рідна мати, жить за п'яницею, // Що п'яниця п'є дай не нап'ється — день і нічку п'є, // А як прийде додому — мене молодую б'є») щодо «конфліктогенності» пияцт­ва.

До речі, порада запобігти конфлікту виведенням із ситуації когось з його учасників зустрічається досить не поб'ються») й стосуються як жінок, так Ковельщині на деякі святкові заходи, пов'язані з народженням дитини, чоловіки (в тому числі й батько малюка) взагалі не допускалися, що за­безпечувало можливість спокійного розв'язання низки «суто жіночих» (а отже, заборонених для «сторонніх») проблем породіллі та немовляти. Якщо ж випадково на такому святі опинявся чоловік, то виникав й роз­гортався типовий конфліктний процес взаємодії: в кращому разі жінки висміювали й принижували неборака, змушуючи його бути таким собі «хлопчиком на побігеньках» і забороняючи сідати, їсти та пити, а в гіршому — зривали з голови шапку, силоміць обтирали брудними дитя­чими пелюшками й виганяли з хати.

Виведення одного з «конфліктантів» за межі ситуації передконфлікту могло супроводжуватися або й забезпечуватися брехнею іншого учасника взаємодії, яка досить часто розглядалася як припустимий в деяких ситуаціях засіб (згадаємо хоча б класичне: «Тьми низких истин нам дороже нас возвьішающий обман»): «То не біда, що з чужою жінкою жартував, аби дома ночував».

Треба зазначити, що громадська думка українців, подаючи наведені рецепти зняття напруженої ситуації поміж чоловіком і дружиною, схи­лялась загалом до іншої тактики розв'язання подібних протиріч, а саме до створення умов для профілактики, а не покривання подружньої невірності, передбачаючи низку конкретних заходів — від вимоги на­лежного ставлення чоловіка до дружини («Жінка чоловікові — подруга, а не прислуга», «Як чоловік жінку любить, то й лиха жінка доброю буде», «За хорошим чоловіком і свинка господинька», але: «Чоловік потачка — жінці собачка», «Жінку люби, як душу, а тряси, як грушу») до поперед­ження про наслідки згаданих дій («Чужу жінку полюбиш — свою погу­биш», «Драний кожух — не одежа, чужий чоловік — не надежа»).

Якщо ж факт порушення подружньої вірності все ж таки трапився, то і в цьому разі українська етноконфліктологія пропонує обійтись без об­манювання. Конфліктну напруженість в цьому разі знімають уже знайо­мим нам шляхом — через ритуалізованість суспільної взаємодії.

Здійснення — навіть у минулому — Певної ритуалізованої дії знімає конфліктність моменту,' бо, з одного боку (з боку чоловіка), унеможлив­лює поведінку, що суперечить меті та змісту ритуальної взаємодії, а з іншого (для дружини) — переакцентовує увагу з переживання осо- бистісного значення поточної ситуації на сенс і легальність ритуального акту, а відтак гострота поточного зіткнення фактично втрачається.

І все ж таки серед практичних рекомендацій української народної конфліктології переважають скоріше не «зміщені» форми розв'язання конфліктів, а заходи щодо створення об'єктивних умов, що запобігають їх виникненню. Стосовно стану заміжньої жінки така тактика зняття конфліктності реалізується в основному через систему норм, що регламен­тують майнові права дружини у подружжі. Етнографічні дані свідчать, що в українців (та й не тільки в них) чоловік ніс майнову відповідальність за збереження приданого дружини, що, поза всяким сумнівом, «ви­рівнювало» стан сторін у можливих зіткненнях їхніх інтересів. Більше того, Дружина мала право самостійно розпоряджатися великою кількістю продуктів господарства — значно більшою, ніж чоловік. Це пояснювало­ся природним розподілом праці в українських родинах («жіноче діло» -^- городництво, догляд за худобою, прибирання в хаті, приготування їжі; вирощування та використання льону та конопель, прядіння, ткацтво, ви­готовлення одягу і т. ін. «чоловіче діло» — це догляд за полем і подвір'ям, заготівля дров, а також «усе, що стосується млина, коней, постолів, моту­зок, возів, сох та ін.») і, в свою чергу, забезпечувало безконфліктну діяльність дружини в багатьох сферах побутового життя.

Очевидно, що конфлікт поміж-дружиною та чоловіком може бути спричинений не лише проблемами їхніх особистих стосунків або влас­ними соціально-економічними проблемами, а й стосунками подружжя з родичами як з одного, так і з іншого боку.

Конфлікт між молодими та родичами з протилежного боку. Отже, роз­глянемо деякі вироблені етносами засоби запобігання конфліктам поміж молодятами та родичами з боку молодого (молодої). Класичними при­кладами такого різновиду конфлікту є конфлікт між невісткою та свек­рухою (свекром) чи поміж зятем і тещею (тестем). Така характеристика названих конфліктів знаходить підтвердження як у тому, що вони до­сить давно стали предметом наукового аналізу (див., наприклад, відповідні сторінки Фрейдового «Тотем и табу»), так і в тому, що вони здавна знайшли відповідне відображення та оцінку в народній свідомості. Батьки молодих нерідко не надто церемонилися в судженнях про нових одичів: «Невістка найбільше їсть, найменше робить», «Зять любить взять», «Невістка — чужа кістка», «Коза — не скотина, зять — не дити­на», «Прийми зятя в дом, а сам іди вон». Відповідно, не відмовчувалася й інша сторона: «Як єсть, так єсть, лучче собака, ніж тесть»; «Тещиного язика аршином не зміриш»; «Теща хоч не знає як, але знає, що не так»; «На тихому зятю теща воду возить»; «Усі в сім'ї сплять, а невістці моло­ти велять»; «Свекруха — уїдлива муха».

Існування в народній свідомості такого розмаїття прислів'їв і приказок забезпечувало, на наш погляд, кілька варіантів дій щодо зняття можли­вих конфліктів. По-перше, вони виконували профілактично-інформативну функцію, попереджуючи молоде подружжя про традиційні «гарячі точ­ки» сімейного життя, допомагаючи пом'якшити стосунки з новими роди­чами або хоча б психологічно приготуватися (так би мовити «звикнути») до подібних зіткнень («За те свекруха невістку не злюбила, що невістка свекрусі не догодила»). По-друге, наявність блоку згаданих негативних формул, здебільше практично дзеркального змісту, уможливлює пси­хологічний самозахист учасників напруженої ситуації через «повернення» негативного визначення його авторові (за вже згаданою «дитячою» фор­мулою «кто обзьіваетея, тот сам так назьіваетея») без переживання особистісної образи («Брехлива свекруха невістці не вірить», «Помнить свекруха свою молодість, через те й невістці не вірить»). Нарешті, такі усталені прислів'я та приказки могли слугувати певним аналогом ритуалізованої форми поведінки й завдяки зміщенню фокусу уваги конфліктуючих осіб послабляти поточні конфліктні переживання. Зазначені обставини тим важливіші для народної конфліктології, що деякі родинні форми придушення протилежних інтересів, можливі поміж рідними батьками та дітьми, взагалі втрачали ефективність у стосунках з зятем (невісткою), як, скажімо, у такому випадку: «З сином позмагайся, та й на піч побирайся, а з зятем позмагайся, то з хати вибирайся».

Зауважимо, що подібні «приказкові» засоби запобігання конфліктним ситуаціям були вироблені не тільки щодо батьків, але й у спілкуванні з найстарішими членами родини — бабусями та дідами: «Старе, як мале: що побачить, те й просить», «У старого голова — решето: багато було та висіялось», «Баба як глиняний горщок: витягни з печі, а він ще дужче шипить» тощо.

Розв'язанню конфліктів поміж членами молодого подружжя та бать­ками чоловіка (дружини) могли сприяти також інші члени родини, до­помагаючи учасникам ситуації переосмислити її, надати їй іншого особистісного сенсу.