Регіональна картотека людських відносин

Жоден зарубіжний посібник З методів кроскультурних досліджень не обходиться без згадки про — регіо­нальну картотеку людських відносин. Цей метод являє собою систему зберігання і класифікації етнографічних даних, але користуються ним у роботі не лише етнографи, а й психологи, етнологи, культурологи та ін. Автор його — Д.Мердок — розпочав роботу над картотекою ще на­прикінці 30-х років. Зараз вона налічує близько півмільйона сторінок друкарського тексту, в якому містяться різноманітні відомості про різні сфери життя багатьох народів світу. Повний мікрофільмований текст Регіональної картотеки людських відносин зберігається тільки в чоти­рьох країнах — США, ФРН, Франції та Швеції, витяги з нього — у нау­кових бібліотеках багатьох держав.

Текст згрупований за двома критеріями: територіально-культурним і предметним. Варіант класифікації за територіально-культурним прин­ципом, так званий «Загальний опис культур світу», ділить людство на вісім головних географічних регіонів, які потім подрібнюються на менші зони, як правило, на основі політичної ознаки. Усередині такого субрегіону виокремлюються конкретні культурні області, кожній з яких на­дається певний буквено-цифровий код. Наприклад, код РЕ 12 означає лінгвістичну групу тві (12), яка мешкає в Гані (Е), що розташована в Африці (Р). З кількох тисяч культур, про які згадується в «Загальному описі культур світу», в НК.АР докладно представлено понад 300.

Предметний варіант класифікації — «Загальний опис культурних ма­теріалів» — складається з 79 розділів, кожен з яких ділиться на більш вузькі тематичні категорії, позначені цифровим кодом. Таких дрібних рубрик налічується понад 700. Так, розділ «Соціалізація» складається з таких підрозділів.

86 Соціалізація

861 Засоби навіювання

862 Відлучення від грудей та годування

863 Привчання до додержання чистоти

864 Статеве виховання

865 Соціалізація агресії

866 Навчання незалежності

867 Передавання культурних норм

868 Передавання навичок

869 Передавання вірувань

Працюючи з Регіональною картотекою людських відносин, дослід­ник ураховує обидва параметри — територіально-культурний та пред­метний. Зазначивши код питання, яке цікавить, за предметною класифі­кацією, вчений отримує ксерокопію або мікрофільм усіх зібраних у картотеці даних з указаної проблеми. В отриманих матеріалах позначе­но також прізвище та професійну кваліфікацію автора тексту, оцінку якості джерсі (за п'ятибальною шкалою), час проведення польових дос­ліджень, у яких отримано цей матеріал, дату їхньої публікації, код куль­тури за «Загальним описом культурних матеріалів» і назву суспільства. НКАР використовують і як бібліографічний показник оригінальних джерел, і як зручну хрестоматію з певної проблеми.

На осноні Регіональної картотеки людських відносин створено «Ет­нографічній атлас», що являє собою набір готових кодифікованих таб­лиць. Він більш доступний для вчених усього світу, оскільки серії цих таблиць періодично публікуються в журналі «ЕіЬпо1о§у» починаючи з 1962 року. З атласі містяться дані більш як про 1000 суспільств, зако­довані в шкали, що показують наявність чи відсутність у певному суспільстві гого чи іншого явища (особливо детально в сфері шлюбних відносин) та міру його вираженості. Зрозуміло, що кількість культур, дані про які репрезентовані в певному коді, не охоплюють усіх етніч­них груп і ділком залежать від існуючих з цього питання емпіричних даних.

Кількість кроскультурних досліджень, побудованих виключно на ста­тистичній обробці даних «Етнографічного атласу», з кожним роком зрос­тає. Водночас для того, щоб їх проводити, дослідники мають зрозуміти можливою, та обмеження цього методу, його переваги та недоліки, на які неодноразово вказувалося у вітчизняній (І.Кон, 1988) і зарубіжній літературі

Перше, що кидається в очі при ознайомленні з НКАР, це те, що всі варіанти рубрикації та кодифікації віддзеркалюють теоретичні погляди автора. Використана ним система понять відбиває категоріальний апа­рат того т:оретичного напрямку, в межах якого він працював. З одного боку, внаслідок цього обов'язково спотворюються вихідні дані через необхідність приведення їх у відповідність з попередньо визначеною тео­ретичною позицією. З іншого боку, за таких умов перехід до іншого по­нятійного апарату супроводжується значними, здебільшого неперебор­ними труднощами для вчених, які працюють у межах іншої парадигми. Дослідиш, який користується закодованими в шкалах даними, може різними способами класифікувати їх, але не може вийти за межі концеп­туальних явлень кодувальників.

Наступне обмеження пов'язане з можливими білими плямами карто­теки, що: явилися через відсутність емпіричних даних або суб'єктивну упередженість упорядника.

Даний метод породжує також проблему надійності первинної інфор­мації. Річ у тім, що більшу частину представлених у НКАР матеріалів було зібрано людьми, які не володіли сучасною технікою польових дос­ліджень. Більше того, матеріали, що увійшли до картотеки, здебільшого взагалі не входили до кола основних завдань польового дослідження, на яких було сконцентровано увагу вченого. Вони могли згадуватися в дос­лідженні тільки мимохідь як другорядний результат. Тому якщо яке-не- будь явище не згадується в картотеці як існуюче в певній культурі (або про нього дуже мало відомостей), то це може пояснюватися не лише тим, що його насправді не існує або воно досить рідкісне, а й тим, що етно­графи, які проводили польові дослідження з цього питання, не помітили його, не надали йому належного значення або навіть навмисно не згада­ли про нього. Жодна статистична техніка, зрозуміло, не може усунути цього недоліку.

Крім того, в Регіональній картотеці людських відносин і побудова­них на її базі таблицях зафіксовано типові способи поведінки, харак­терні для етносу загалом. У них не беруться до уваги можливі індивіду­альні або внутрішньоетнічні варіації незважаючи на те, що вони можуть бути навіть більш вираженими, ніж міжкультурні відмінності.

Складання Регіональної картотеки людських відносин ґрунтується на постулаті про можливість розглядати (а отже, фіксувати) якусь особ­ливість з життя суспільства як стабільне усталене утворення або явище, на яке не діє плин часу. Але з цим постулатом важко погодитися. Життя будь-якого народу дуже динамічне, з часом видозмінюються не лише різні елементи матеріальної культури, а й зразки поведінки, й духовні цінності, й різноманітні індивідуальні та соціально-психологічні феномени. На жаль, НКАР цієї динаміки не бере до уваги і не відображає.

І, нарешті, останнє, але дуже суттєве зауваження. Регіональна карто­тека людських відносин в найкращому разі дає змогу проводити тільки кореляційний аналіз, а він досить обмежений. Наявність статистично значущого кореляційного зв'язку між двома показниками не дає підстав стверджувати, що між ними існує також причинно-наслідкова залежність, тим більше характеризувати її змістовно. На жаль, однією з найпошире­ніших методологічних помилок є заміна кореляційних залежностей причинно-наслідковими — і про це треба пам'ятати.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ

КРОСКУУЛЬТУРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Лабораторний експеримент

Традиційно вважається, що експериментальні кроскультурні дослід­ження булі започатковані працями Ріверса з психології сприймання. У 1901-1905 роках під час антропологічної експедиції в район Торесової протоки (к:ж Новою Гвінеєю та Австралією) Ріверс експериментально довів, що мешканці острова Меррей, а також індійці племені Тода мен­шою мірок підвладні ілюзіям Мюллер — Лайєра, ніж європейці. Він демонстрував своїм досліджуваним такий малюнок:

і запитував чи однакову довжину мають горизонтальні відрізки. Вияви­лося, що мешканці цього регіону частіше дають правильну відповідь, аніж європейці чи американці. Це дослідження, привернувши увагу пси­хологів усього світу, сприяло появі розмаїття аналогічних праць з вив­чення різноманітних психологічних феноменів.

Соціально-психологічні феномени не так часто ставали об'єктом кроскультурних досліджень, але за останні десятиріччя і вони підлягають по­рівняльному міжетнічному аналізу. За радянських часів яскравим прикла­дом такого дослідження - співробітництва стала сумісна праця В.Агеєва та в'єтнамської дослідниці Ву Тхі Фіоііг. Вона присвячена атрибуції відпові­дальності, тобто вивченню закономірностей суб'єктивної інтерпретації причин різноманітних подій і відповідальності за них у російській та в'єтнамській культурах.

У дослідженні брали участь російські та в'єтнамські студенти різних факультети МДУ, усього 92 студенти (по 36 представників кожної нації). У кожній групі дівчат і юнаків було порівну. Використовувався тради­ційний лабораторний експеримент. Досліджуваним зачитувався текст, у якому описувалася ситуація, що могла мати різні наслідки, та один з ва­ріантів її завершення, який міг бути як позитивним, так і негативним.

Результати цього експерименту показали, що атрибуція відповідаль­ності в російській та в'єтнамській культурах має специфіку. Її можна сформулювати в таких положеннях:

1. У разі позитивних наслідків в'єтнамці оцінюють більш високо, ніж росіяни, міру причетності до успіху всіх учасників ситуації — ла­борантки, подруги, студентів. Найбільші відмінності виявлено щодо подруги лаборантки: в'єтнамці приписують їй набагато (на рівні р<0,05) більшу причетність до події, ніж росіяни.

2. У разі негативних наслідків результати ще більш контрастні: в'єтнамці приписують більшу відповідальність усім персонажам. Як і в попередньому висновку, і тут найбільші відмінності спостерігають­ся щодо подруги лаборантки (рівень значущості р<0,01), але стосовно студентів відмінності також статистично значущі (на рівні р<0,05).

3. Загальний розподіл відповідальності між персонажами в разі позитив­них наслідків має схожий характер: найбільша причетність до позитив­ної події приписується студентам, найменша — подрузі лаборантки. Але рівень цих відмінностей вищий у російській групі досліджуваних.

4. У разі негативних наслідків в'єтнамці приписують майже однакову відповідальність і лаборантці, і студентам (студентам навіть трохи __ більшу), тоді як росіяни все-таки більшу"частку відповідальності приписують лаборантці, ніж студентам (однак відмінності не сяга­ють статусу статистично значущих).

5. Якщо розглядати дані щодо всіх позитивних і негативних наслідків окремо, то виявляється, що у в'єтнамців збільшення негативного ко­релює з мірою відповідальності, яку вони приписують лаборантці, дещо менше — з мірою відповідальності її подруги і обернено коре­лює щодо студентів. У росіян цієї тенденції не спостерігається. Що стосується ситуацій зі збільшенням серйозності позитивних наслідків, то виявилося, що в жодній групі усталених тенденцій немає.

6. У російській та в'єтнамській культурах на цей соціально- психологічний феномен по-різному впливає стать досліджувано­го. Так, з-поміж представників в'єтнамської культури не отримано яких-небудь значущих відмінностей між юнаками та дівчатами, відмічається лише тенденція до більшої суворості щодо лаборант­ки в разі негативних наслідків з боку дівчат і до більшої щедрості щодо студентів у разі позитивних наслідків з боку юнаків.

У росіян відмінності між досліджуваними чоловічої та жіночої статі статистично значущі: дівчата набагато вище оцінюють причетність ла­борантки до успіху і відповідальність всіх учасників ситуації за негативні наслідки, ніж юнаки.

Отже, на думку авторів, найсуттєвіші відмінності між в'єтнамськими та російськими досліджуваними полягають у тому, що в'єтнамці припису­ють усім персонажам і більшу міру причетності до успіху, і більшу вину за негативні наслідки, ніж російські респонденти. Особливо велика відмінність стосовно подруги лаборантки. Між в'єтнамцями і в'єтнамками в мірі при­писуваної відповідальності немає принципових відмінностей, в той час як між російськими юнаками та дівчатами такі відмінності суттєві: дівчата одночасно і набагато суворіші до всіх учасників ситуації у випадку не­вдачі, і прихильніші, щоправда лише щодо лаборантки, в разі успіху.

Природний експеримент