Теоретико-методологічна схема

Звернімо увагу на те, що який би із зазначених підходів ми не розглядали, у дослідників, які працювали в його межах і, тим більше, у дослідників, котрі були прихильниками різних підходів, існують значні розбіжності, а їхні висновки часто несумісні, навіть протилежні. Крім зазначених, наведемо ще один яскравий приклад. Так, згадаймо, що Б.Цимбалістий, який працював у руслі соціального напрямку, доводив, що українці відрізняються оптимізмом, зумовленим раннім дитячим досвідом — традиційною практикою годування немовлят в Україні. З іншого боку, О.Кульчицькнй стояв на протилежній позиції: так, вплив історії на український характер позначений, на думку дослідника, негативними відтінками. Загальний висновок полягає в тому, що «домінанта поразки й даремного, хоч інколи Дуже близького до мети зусилля... могла іноді надавати нашій національній психіці деякого забарвлення фаталістичного песимізму». Як же це можна сумістити? Які ж вони, українці, — оптимісти чи песимісти?

Неоднозначність висновків, що простежується в різних дослідженнях, як правило, завжди зумовлена методологічними недоліками. Були вони й тут. Дійсно, незалежно від того, який чинник (або група чинників) розглядався як джерело етнічної специфіки психіки, аналіз завжди провадився в межах такої методологічної схеми:

ЧИННИК ОСОБЛИВОСТІ

(КОМПЛЕКС ЧИННИКІВ) → ПСИХІКИ

Недоліки цієї схеми пов'язані не тільки і не стільки з тим, що вчені нерідко захоплювалися лише однією групою чинників, ігноруючи вплив інших, а — і це головне — з безпосереднім характером взаємозв'язку чинників і психічних особливостей. Втім у вітчизняній психології вже здавна висувалися різні ідеї відходу від «постулату безпосередності», однак вони втілювалися в інших галузях психології. Етнопсихологія ж, яка тривалий час була під забороною, ще не опанувала ідей, за допомогою яких можна відійти від відомого постулату, в цьому напрямку вона робить ще лише перші кроки.

Найперспективнішим варіантом переборення постулату безпосередньості у вітчизняній психології вважалася ідея діяльнісного опосередковування. Чи можна її застосувати у даному контексті? На наш погляд, це можливо. Її застосування означає, що етнічна специфіка психічної діяльності кожного члена етносу визначається своєрідністю того способу життя, який він веде як член певної етнокультурної групи. Цей самий індивідуальний спосіб життя, що складається зі специфічного для кожної людини набору форм діяльності, в свою чергу, значною мірою визначається тими формами життєдіяльності етносу як усталеної спільноти, що складалися впродовж усієї історії його існування під впливом комплексу екологічних, біологічних, культурних, соціально-економічних та інших чинників, життєдіяльності, в якій вплив усіх факторів акумулювався та інтегрувався.

Вихідні посилання щодо структури діяльності можна знайти у працях Л.Виготського, присвячених інструментальному методу, сутність якого полягає в дослідженні ^поведінки та її розвитку через розкриття психологічних знарядь у поведінці та створюваної ними структури інструментальних актів». Саме Л.Виготський звернув увагу на важливість змін структури інструментальних актів в процесі переходу від «натуральних» до «культурних», вищих психічних функцій через введення опосередковуючих ланок. І хоча учений працював переважно в галузі дитячої психології, аналізуючи зміну структури діяльності в онтогенезі, він вважав, що найголовнішими сферами застосування цього методу є насамперед «соціально-історична та етнічна психологія, що вивчають історичний розвиток поведінки, окремі його ступені й форми».

Відомо, що Л.Виготський вбачав певну аналогію між розвитком психічних функцій в онтогенезі (перетворенням їх із «натуральних», неопосередкованих у вищі психічні функції, опосередковані психологічними знаряддями) та в культургенезі. Про це свідчать також результати експедиції О.Лурії в Узбекистан (1932-1933), де було показано, як у процесі зміни суспільно-історичного устрою та характеру суспільної практики відбувається перехід від простіших, неопосередкованих, до складніших, опосередкованих, форм психічної діяльності.

Конкретні форми діяльності, що реалізують одну й ту саму потребу в різних народів або в різні історичні епохи, можуть відрізнятися за такими параметрами: рівнем розвитку; змістом опосередковуючих ланок; своєрідністю операціонального складу.

Аналіз цих параметрів має бути послідовним. Так, аналізуючи будь-яку діяльність, треба перш за все визначити рівень її розвитку, тобто з'ясувати, опосередковуючі ланки якого типу використовуються для її здійснення. Перший рівень практично дуже важко спостерігати у людини, хіба що в період її існування у череві матері або при деяких специфічних захворюваннях, тому ми не будемо спеціально зупинятися на ньому.

Другий рівень, згідно зі схемою, означає, що для її реалізації не потрібні ні інструменти, ні матеріальні ресурси, ні допомога інших людей. Вона виконується самостійно і її результат залежить тільки від наявності необхідних навичок та вмінь. Наприклад, коли ми бачимо плавця, що перепливає річку плавом, ми стикаємося з діяльністю першого рівня.

Третій рівень розвитку діяльності означає, що для її здійснення потрібні певні засоби. Тут, згідно зі схемою, можливі кілька варіантів: можуть використовуватися природні знаряддя праці (скажімо, ласти); суспільне опосередковування. Діяльність четвертого рівня обов'язково передбачає використання знарядь (скажімо, човна з веслами), що заміщають працю якогось учасника діяльності на попередньому етапі її розвитку і суттєво трансформують вихідну діяльність.

Прикладом діяльності останнього рівня може бути, наприклад, подолання водних просторів пасажирами сучасних пароплавів.

Отже, перший необхідний крок порівняльного аналізу — це визначення рівня розвитку діяльності. Якщо в з'ясується, що етнічні групи використовують діяльність одного рівня, то наступним кроком буде встановлення специфіки опосередковуючих ланок, їхнього конкретного змісту. Так, якщо звернутися до того ж прикладу і уявити, що порівнюються діяльності четвертого рівня, в яких використано заміщуючі знаряддя праці, то зрозуміло, що їхня своєрідність визначатиметься також тим, застосовувалися в них індійські піроги чи українські чайки, італійські гондоли чи ескімоські каяки. При одному й тому самому загальному рівні розвитку конкретний зміст опосередковуючих ланок надасть діяльностям певної процесуальної специфіки.

Водночас може трапитися так, що опосередковуючих ланок не буде або вони будуть ідентичні. Чи означає це, що й обидві порівнювані діяльності також будуть однотипні? Звичайно ні, бо, навіть за наявності однотипних знарядь, можуть спостерігатися розбіжності в способі їхнього використання. У нашому гіпотетичному прикладі це означало б, що, скажімо, плавці однієї з етнічних груп звикли використовувати «брасс», стиль, зовсім невідомий представникам іншої етнічної групи, які плавають лише «кролем», тобто аналіз операціонального складу діяльності — третій і останній при її кроскультурному чи історичному дослідженні.

Звернімо увагу на те, що спосіб аналізу, про який йшлося досі (і який, безумовно, має всі права на існування), не виходив за межі аналізу окремих особистостей. У науковій літературі його кваліфікують як особистісно-типологічний підхід (М.Шульга, 1993). Він базується на тому, що належність особи до етнічної спільноти, залучення до життєдіяльності цієї групи також формують у неї стійкі, усталені способи діяльності, типові для всіх або більшості членів спільноти. Останнє й дає змогу розглядати життєдіяльність етносу, тобто цілісну багаторівневу систему діяльностей народу, яка забезпечує його функціонування й розвиток, опосередковано, через модель діяльностей типової особи (або типових осіб).

Проте зазначений підхід не єдино можливий при вивченні життєдіяльності етносу. Другий підхід, який в літературі називають спільнісно-груповим, розглядає етнос як системне утворення, яке не може вивчатися через часткову, хоч би й типову окремішність, — особистість. Якщо стати на точку зору цього підходу, то в його межах життєдіяльність етносу має вивчатися безпосередньо", сама по собі — як цілісне багаторівневе структуроване утворення, яке може бути проаналізоване без переходу на індивідуально-особистісний рівень аналізу. Що ж це означає на практиці?

Звернімо увагу на те, що особистісно-типологічний підхід обмежується розглядом окремих, ізольованих діяльностей у їхній конкретиці — з їхнім особливим рівнем розвитку, специфічною структурою, своєрідним опе- раціональним складом. Спільнісно-груповий підхід виходить за ці межі. Він потребує аналізу не лише окремих, типових для даного етносу діяльностей, але й аналізу цілісних сфер, тобто сукупності діяльностей, спрямованих на задоволення певної потреби (скажімо, харчування, виробництва одягу, розв'язання проблеми житла і т.ін.).

Якщо звернутися знову-таки до проблеми подолання якихось водних просторів, проблеми, що може бути розв'язана як окремою людиною, так і на рівні спільноти, стає зрозумілим, що цього можна досягти за допомогою комплексу конкретних діяльностей — від простого перепливання і до використання найсучасніших морських лайнерів чи атомних криголамів.

Зрозуміло, що навіть якщо допустити повну тотожність діяльностей, що входять до цього комплексу в двох різних етносів (хоча вірогідність цього припущення наближається до нуля), то співвідношення цих діяльностей у цілісному комплексі є етноспецифічним: є народи, які й досі долають водні простори переважно за допомогою плотів чи примітивних човнів, а є культури, де серед розмаїття різних способів найважливішу роль відіграє використання пароплавів. Так склалося, що в різних культурах найрозвиненіша структура діяльності впроваджувалася в різних і дуже вузьких сферах, і лише згодом вона поступово охоплювала все нові й нові галузі життя. Але й зараз немає жодного етносу, вся життєдіяльність якого базувалася б лише на структурно найрозвиненіших формах.

Отже, визначення питомої ваги кожного типу діяльності в межах певної сфери є необхідним при дослідженнях у межах спільнісно-групового підходу.

Подальше розширення сфери дослідження життєдіяльності етносу пов'язане з вивченням національної специфіки не окремих типових діяльностей чи навіть цілісних сфер, а з аналізом своєрідності співвідношень, що існують між різноманітними сферами в цілісній життєдіяльності етносу. Ці етноспецифічні співвідношення становлять зміст спеціального поняття, що вводиться для аналізу життєдіяльності етносу — поняття «профіль сукупної діяльності етносу».

Сам по собі набір сфер є досить однорідним у всіх народів планети, проте рівень розвитку діяльності в кожній сфері та їхнє загальне співвідношення — ієрархічна структура — в кожній культурі унікальні. Її дослідження є необхідним етапом етнопсихологічного дослідження, що виконується в межах пропонованого підходу.

Порівняємо комплекс описаних чинників етнопсихогенезу (екологічних, біологічних, соціальних, історичних і культурних) з наведеною схемою діяльності. Стає очевидним, що група чинників, умовно названа біологічними, відповідає С — суб'єкту діяльності, його анатомо-фізіологічним, генетичним, психофізичним, конституційним та іншим характеристикам. Вплив цієї групи параметрів поширюватиметься насамперед на цей елемент у структурі діяльності, трансформуючи його, а отже, через нього опосередковано видозмінюючи весь процес діяльності та її результат.

Комплекс екологічних чинників формує об'єкти діяльності — О, той матеріал, який буде оброблятися чи перероблятися і від якого залежать особливості та конкретні форми протікання процесу. Ці два елементи — суб'єкті об'єкт — становлять мінімальний необхідний каркас діяльності, а отже, і чинники, що їх трансформують, — біологічні та екологічні — розглядаються як базові.

Вплив культури фіксується на схемі в змістовних характеристиках двох елементів структури діяльності — в розвитку природних 3 і заміщуючих 3 знарядь. Зазначимо, що поняття «знаряддя» використовується в дуже широкому розумінні, охоплюючи продукти як матеріальної, так і духовної культури.

Різноманітні соціальні зв'язки й відносини позначено на схемі за допомогою блоку С — С*. Його формування і видозмінення — цілком у компетенції групи соціальних чинників.

Що стосується історичних чинників, то вони можуть впливати на всі елементи структури діяльності та на систему зв'язків між ними. Зокрема, така жахлива подія в історії України, як вибух на Чорнобильській АЕС, вплинула і на стан здоров'я мешканців Чорнобильської зони (тобто у прийнятті термінології — на суб'єктів діяльності), і па все оточуюче середовище; вона вимагала трансформації існуючих знарядь праці, пристосування їх до змінених умов (природні знаряддя) та створення знарядь, які б зовсім виключили необхідність появи людини > найбільш зараженій радіацією зоні (заміщуючі знаряддя).

Отже, діяльність дійсно акумулює комплекс впливу всіх чинників, узгоджує їх і трансформується відповідно до них.