Метод спостереження в міжкультурних дослідженнях

 

Метод спостереження з давніх-давен широко використовувався в етнографії, звідси його і запозичили етнопсихологи. Як і при проведенні суто етнографчних досліджень, метод спостереження в етнопсихології застосовується в різноманітних формах. Так, досить поширеним є включене та стороннє спостереження. Включене спостереження вимагає від дослідника - спостерігача активної участі в житті досліджуваної етнічної групи, встановлення тісних контактів з її членами і таке «вживання» в різні сфери життя народу, за якого представники досліджуваного етносу настільки звикають до спостерігача, що вже не реагують на його присутність. Стороннє спостереження на відміну від включеного не потребує особистої участі дослідника в житті досліджуваного народу, в тих конкретних видах діяльності, за якими ведеться спостереження.

Етнопсихологічне спостереження може бути вільним або стандартизованим. Вони відрізняються наявністю чи відсутністю фіксованої програми досліджень Вільне спостереження (як випливає з назви методу) не має жорсткої програми, і дослідник у процесі роботи залежно від ситуації може змінити об'єкт спостереження за своїм розсудом. Стандартизоване спостереження. навпаки, здійснюється за попередньо продуманою та жорстко фіксованою схемою, від якої дослідник не має права відхилятися незалежно від того ще відбувається в процесі спостерігання за першим об'єктом.

Прикладом використання методу спостереження в кроскультурних дослідженнях часто слугує широко відомий «Проект шести культур». Він здійснювався пвд керівництвом професорів Гарвардського університету подружжя Уагтінг. У складанні програми дослідження поряд з етнографами брали участь також відомі психологи Р.Сіерс і Е.Маккобі.

Предметом вивчення в цьому проекті була соціальна поведінка дітей у природних умовах їхнього життя, особливості їхньої взаємодії з дітьми та дорослими. Добираючи етнічні об'єкти, Уайтінги зупинились на шести невеликих населених пунктах у різних частинах світу. Більшість досліджуваних сімей були селянськими (за винятком лише невеличкого містечка Очед-гаун у США). Спостереження проводилося в Японії, Індії, на Філіппінах. V Кенії, Мексиці та Сполучених Штатах Америки. За кожною з обраних етнічних груп спостерігала окрема група дослідників, яка також дала їхній докладний етнографічний опис, включаючи спосіб життя та типові засоби виховання дітей.

Об'єктом дослідження були діти (від 16 до 24 на спільноту) — усього 67 дівчаток і 6 хлопчиків віком від 3 до 11 років. Діти були умовно поділені па чотири статевовікові групи: молодші (від 3 до 6 років) і старші (від 7 до 11 років) хлопчики і відповідно молодші та старші дівчатка. Термін одного періоду спостереження був обмежений п'ятьма хвилина­ми. До того ж за поведінкою дитини спостерігали не частіше одного разу на день, загалом за кожною дитиною — не менше 14 разів, тобто 70 хви­лин протягом кількох місяців.

У протоколі фіксувалося місце дії (дім, подвір'я, школа, сад тощо), вказувався дорослий, який брав участь у ситуації (мати, батько, бабуся та ін.), діти, які взаємодіяли в цей момент з дитиною, за якою велося спостереження (члени родини, сусіди, родичі та ін.), вид діяльності (ви­падкова взаємодія, гра, праця, навчання тощо), розміри групи, з якою спілкувалася в цей час дитина.

У результаті спостереження було зафіксовано майже 20000 інтеракцій (150 інтеракцій на одну дитину). Ці інтеракції в процесі обробки мате­ріалу групувалися і за допомогою ЕОМ узагальнювалися. На кінцевому етапі їх було зведено до 12 основних типів поведінки дитини, які умовно позначалися так: 1) діє дружньо; 2) ображає; 3) пропонує допомогу; 4) робить зауваження; 5) пропонує підтримку; 6) домагається зверхності; 7) шукає допомоги; 8) шукає уваги; 9) радить; 10) по-дружньому умовно нападає; 11) доторкується до іншого; 12) нападає.

На перший погляд наведена класифікація є досить довільною та сла­бо обґрунтованою, але треба зважити на те, що кожен з виділених типів поведінки мав відповідний набір емпіричних індикаторів, які пройшли кваліфіковану експертну оцінку. Зіставлення виділених типів з різнома­нітними демографічними, соціально-економічними і культурними чин­никами викликало велику зацікавленість як етнологів, так і етнопсихо­логіє.

Аналіз отриманих у дослідженні результатів дав змогу репрезентува­ти поведінку дітей за допомогою двох незалежних шкал:

Шкала А: турбота, відповідальність — залежність, домінантність.

Шкала Б: дружньо-тепла поведінка — авторитарно-агресивна.

Шкала А була побудована на протиставленні турботливості (дії типу «пропонує допомогу», «пропонує підтримку») і відповідальності («відпо­відально радить») — залежності («шукає допомоги», «потребує уваги») та домінантності («домагається зверхності»). Шкала Б протиставляла дружньо-теплу поведінку («діє дружньо» і «доторкується») авторитарно - агресивній («робить зауваження» та «нападає»). Поведінку типу «обра­жає» дослідникам не вдалося пов'язати з жодним з виділених полюсів, і тому в подальшому вона не аналізувалася.

Досліджувані культури в свою чергу також класифікувалися за дво­ма параметрами. Згідно з першим культури поділялися па два інші прості та складні, залежно від ступеня політичної централізації, профе­сійної та релігійної спеціалізації, соціальної стратифікації і диференціа­ції типів поселення. Простими суспільствами, які мали низькі бали з усіх цих індикаторів, виявилися досліджувані спільноти в Кенії, Мексиці та на Філіппінах, складними — в США, Індії та Японії.

За другим критерієм — структурою домогосподарства — суспільства поділялися також на два типи. Виявилося, що в США, Мексиці та на Філіппінах переважають нуклеарні сім'ї, а в Японії, Індії та Кенії — ве­лика родина

Проведений факторний аналіз дав змогу встановити, що обидва па­раметри, за допомогою яких аналізувалися культури, значуще корелю­ють з виділеними шкалами соціальної взаємодії. Так, діти, які виросли в нуклеарних родинах, демонструють дружньо-теплу поведінку, а діти з великих сімей — авторитарно-агресивну, тобто спостерігається високий ступінь кореляції між структурою домогосподарства та шкалою Б. У свою чергу, шкала А корелює з показником міри складності суспільства: діти, виховані в складних культурах, демонструють вищі показники залеж­ності та домінантності, ніж діти з простих суспільств, яким більш прита­манні прояви турботи та відповідальності.

Одне з можливих пояснень виявлених закономірностей полягає в тому, що поведінка дітей трактується як підготовка їх до майбутніх соціаль­них ролей у суспільстві Тому зрозумілою та передбачуваною є кореля­ція між типом сім'ї та шкалою А. Дійсно, голові великої родини для того, щоб зберегти владу і не втратити керівництво над численними та різно­віковими н членами, швидше доведеться використовувати авторитарно - агресивний тип поведінки, ніж членам малої нуклеарної сім'ї, де набага­то менше можливостей зіткнень інтересів різних поколінь, а отже, легше перейти до неформальних дружньо-теплих відносин.

Менш очевидною та аргументованою видається інтерпретація дру­гої кореляційної залежності: у простих суспільствах, де високо цінується виконання зобов'язань, побудованих на засадах родинної та сусідської взаємовиручки, альтруїстична «пропозиція допомоги та підтримки» має спостерігатися частіше, ніж у складних суспільствах, де родичі та сусіди нерідко є конкурентами. Складність сприйняття другої інтерпретації зу­мовлена передусім тим, що саме трактування параметрів, між якими вста­новлюється кореляційна залежність, сприймається неоднозначно. У літе­ратурі вже зазначалося, що із соціологічної точки зору найвразливішим місцем праці Уайтінгів є їхня класифікація суспільств на прості та складні. Але не менш вразливим з психологічної точки зору є виділення автора­ми шкали А турбота, відповідальність — залежність, домінантність. Важко за всіма зазначеними в ній якостями встановити дійсно існуючу вісь і. головне, змістовно її охарактеризувати. Зрозуміло, що і кореляційний зв'язок між двома досить вразливими параметрами проінтерпретувати складно.

Підсумовуючи, варто зазначити, що обсерваційні методи через складність їхньої організації (потребують багато часу та коштів), а та­кож можливі спотворення результатів, що спричинені присутністю спо­стерігачів, останнім часом дедалі рідше використовуються ізольовано, а частіше — у комплексі з іншими методами дослідження.