Тлумачення кримінального закону, його види та прийоми 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тлумачення кримінального закону, його види та прийоми



Тлумачення закону про кримінальну відповідальність- це з'ясування та визначення змісту Кримінально-правових норм. Тлумачення дозволяє: встановити відношення закону до конкретного злочину, і це важлива умова його правильного застосування, необ­хідний елемент судової діяльності.

Види тлумачення закону про кримінальну відповідальність:

1) за суб'єктом - залежно від того, який орган чи фізична особа виконує тлумачення;

2) за обсягом - по визначенню меж дії закону, по співвідношенню тексту закону і кола діянь, на які поширюється його чинність.

За суб'єктом тлумачення поділяється на:

• легальне (офіційне);

• автентичне;

• доктринальне (наукове);

• судове.

Всі ці види тлумачення кримінального закону, окрім доктринального мають рекомендаційний характер і не є обов'язковими для виконан­ня. Доктринальне взагалі передбачає різні точки зору науковців, прак­тиків на певні проблеми і може не співпадати з офіційним чи судовим. Воно допомагає працівникам суду та правоохоронних органів з’ясовувати зміст і значення кримінального закону і правильно застосувати його в слідчій і судовій практиці.

За обсягом кола суспільно небезпечних діянь, що охоплюються певною кримінально-правовою нормою, тлумачення поділяється на:

• буквальне;

• поширювальне;

• обмежувальне.

Теорія кримінального права розрізняє також тлумачення кримінального закону за іншими способами, а саме:

• філологічне (граматичне);

• логічне;

• системне;

• історичне.

Суб'єкти тлумачення- це органи або особи, які дають тлумачення кримінального закону в межах їх повноважень.

Обов'язкове тлумаченнякримінального закону здійснюють:

1) Конституційний Суд;

2) Пленум Верховного Суду України

3) інші суди всіх рівнів(по конкретних кримінальних справах).

Не обов'язковетлумачення кримінального закону здійснюють:

1) науковці: окремі або в межах науково-дослідних установ;

2) практики (слідчі, дізнавачі, адвокати) - по конкретних кримінальних справах;

3) будь-які інші особи (побутове тлумачення).

 

Добровільна відмова та діяльне каяття, їх правові наслідки.

Згідно із ч.1 ст.17 КК добровільною відмовоює остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Ознаки добровільної відмови:

1) остаточне припинення особою готування до злочину або зама­ху на злочин;

2) відмова від вчинення злочину за власною волею особи;

3) наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця.

Правові наслідки добровільної відмови. Відповідно до ч.2 ст.17 КК особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише у тому разі, якщо фактич­но вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Дійове каяття при вчиненні злочину - це такі дії особи, які свідчать і про осуд нею, вчиненого злочину і про прагнення загладити його наслідки.

Види дійового каяття:

1) запобігання шкідливих наслідків вчиненого злочину;

2) відшкодування заподіяного збитку або усунення заподіяної шкоди;

3) сприяння розкриттю злочину;

4) з'явлення із зізнанням (явка з повинною);

5) інші подібні дії, що пом'якшують наслідки вчиненого злочину і відповідальність за нього.

Дійове каяття

1) можливе як при незакінченому та і при закінченому злочині;

2) може виявлятися тільки в діях (активній поведінці);

3) може бути як в умисних злочинах (при прямому і непрямому умислі), так і в необережних (при злочинній самовпевне­ності і недбалості);

4) при дійовому каятті склад зпочину має місце і тому найчастіше воно розглядається, як обставина, що пом'якшує покарання

Добровільна відмова

1) можлива лише при незакінченому злочині;

2) може виявлятися як в діях так і бездіяльності;

3) можлива лише при злочинах вчинених з прямим умислом;

4) при добровільній відмові особа ; звільняється від кримінальної відповідальності саме внаслідок добровільної відмови від вчинення злочину, що свідчить про від сутність в її діях складу злочину.

 

 

8. Об'єкт злочину.

Об'єкт злочину- суспільні відносини, інтереси, блага, які охороняються кримінальним законом від суспільно небезпечних посягань і яким в процесі вчинення злочину заподіюється шкода або створюється небезпека заподіяння такої шкоди.

Види об'єктів злочину:

загальний об'єкт - це сукупність всіх суспільних відносин, ін­тересів та благ, що охороняються кримінальним законом (ч.1 ст. 1 КК);

родовий об'єкт - це суспільні відносини, інтереси, блага на які посягає певна група злочинів; зазначається в назві розділу Особливої частини КК;

безпосередній об'єкт- це суспільні відносини, інтереси, блага, на які посягає конкретна злочинна дія або бездіяльність; дозволяє встановити індивідуальні ознаки злочину; із родовим видовий та безпосере­дній об'єкти найчастіше співвідносяться як ціле і частки, а іноді можуть співпадати.

Види безпосереднього об'єкту:

У кримінальному праві виокремлюють основний та додатковий безпосередні об'єкти.

Основний безпосередній об'єкт — це об'єкт, проти якого головним чином, насамперед спрямовано злочин, а додатковий - це об'єкт, шкода якому спричинюється у зв'язку з посяганням на основний.

Наприклад, при розбої (ст. 187) основним безпосереднім об'єктом є право власності, а додатковим - життя чи здоров'я особи. Наявність додатко­вого безпосереднього об'єкта нерідко дає можливість відмежувати один злочин від іншо­го, правильно кваліфікувати вчинене діяння.

Безпосередній додатковий об'єкт може бути обов'язковим та факультативним: в останньому випадку шкода або загроза для такого (факультативного) об'єкта за конкретних обставин вчинення злочину може виникнути, а може і не виникнути.

Прикладом є ст. 296, яка передбачає відповідальність за хуліган­ство - злочин проти громадського порядку, при вчиненні якого може бути, а може і не бути заподіяна шкода здоров'ю потерпілого.

Об'єкт злочину необхідно відрізняти від предмета злочину.

Предмет злочину- це матеріальний предмет або нематеріальний об’єкт, що має інте­лектуальну чи майнову цінність, з приводу якого або шляхом дії щодо якого вчинюється злочин.

Предмет є факультативною ознакою складу злочину. В описах більшості злочинів, передбачених статтями КК, предмет злочину не згадується.

Від предмета злочину слід відрізняти знаряддя і засоби вчинення злочину, які є озна­ками об’єктивної сторони злочину. Потерпілий — особа, якій злочином завдано фізичної, матеріальної чи моральної шкоди, також не може розглядатись як предмет злочину.

Потерпілий від злочину- особа, щодо якої здійснюється злочин не посягання. Це не будь-яка особа, а лише така, яка спеціально визначена в диспозиції статті, тобто, спеціальний потерпілий.

 

9. Об'єктивна сторона злочину.

Об'єктивна сторона злочину— це зовнішній акт суспільно небезпечного пося­гання на охоронюваний законом об'єкт, яким цьому об'єкту заподіюється шкода або створюється загроза її заподіяння.

Основними ознакамиоб'єктивної сторони злочину є:

1) суспільно небезпечне (злочинне) діяння;

2) його наслідки;

3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Наслідки та причинний зв'язок не є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони зло­чину.

Злочинне діяння- це передбачені кримінальним законом дія чи бездіяльність, яки­ми заподіюється шкода об'єктові злочину.

Злочинна дія завжди є вчинком, виявом активності особи. Як правило, під дією розу­міють тілесні рухи. Проте іноді закон як дію розуміє і слова (наприклад, статті 129, 295).

Дія повинна мати свідомий характер, бути невимушеною. У випадках, коли особа вчинила дію не зі своєї волі, вона не підлягає відповідальності через відсутність вини в її поведінці.

Злочинна бездіяльність - це пасивна поведінка, яка полягає у невиконанні або нена­лежному виконанні обов'язку діяти, покладеного на відповідну особу законодавством, трудовими (службовими) обов'язками, обумовленого її попередньою поведінкою або загальновизнаними морально-етичними правилами. Проте навіть у тих випадках, коли особа не виконала покладеного на неї обов'язку вчинити певні дії, її бездіяльність буде злочинною лише у разі, коли її прямо визнає такою відповідна стаття КК.

Наслідки злочину- реальні шкідливі зміни, які відбуваються в об'єкті, що охороня­ється кримінальним законом, внаслідок злочинного діяння. Наслідки можуть мати мате­ріальний (шкода, яку можна оцінити в грошовому вираженні, ушкодження здоров'я, позбавлення життя) або нематеріальний (моральна, політична, соціальна, психологічна, інша шкода) характер.

Причинний зв'язокміж діянням та його суспільно небезпечними наслідками для наявності складу злочину має бути необхідним, оскільки інакше не можна виключати, що наслідки виникли не через діяння, яке інкримінується винній особі, а через якесь інше діяння або ж подію. Тому випадковий причинний зв'язок не дає підстав констату­вати наявність об'єктивної сторони злочину, а отже, свідчить про відсутність складу злочину.

Необхідний причинний зв'язок між діянням і наслідками характеризується тим, що діяння:

1) має передувати наслідкам;

2) має бути умовою, без якої не було б наслідку (принцип condicio sine qua non);

3) за своїми властивостями, як правило, має спричиня­ти саме такі наслідки, тобто наслідки мають бути закономірним результатом вчиненого діяння.

Види причинного зв'язку:

Безпосередній причинний

2) опосередкований причинний зв'язок

Факультативними, тобто такими, що не є обов'язковими для більшості злочинів, ознаками об'єктивної сторони є: місце, час, спосіб, обставини, засоби, знаряддя.

 

Суб’єкт злочину

Суб'єкт злочину - це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК України може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК).

Спеціальний суб'єкт злочину(ч.2 ст.18 КК) - особа, яка, крім за­гальних ознак (віку та осудності), характеризується додатковими спе­цифічними ознаками, передбаченими нормами Особливої частини кри­мінального закону.

В якості додаткових специфічних ознаквиступають ознаки, що відносяться до:

1) особистих якостей винної особи;

2) громадянства особи;

3) службове становище чи виконання професійних, службових;

4) статі (умисне вбивство матір'ю новонародженої дитини - лише мати, яка щойно народила);

Осудність (ст.19 КК) - це можливість усвідомлювати особою, яка вчинила злочин, свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Неосудність- це неспроможність особи під час вчинення нею су­спільно небезпечного діяння, передбаченого КК усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного за­хворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Поняття неосудності в кримінальному праві оцінюється двома критеріями: юридичним (психологічним) та медичним (біологічним).

Неосудність поняття юридичне, тому основним, визначним її крите­рієм є юридичний критерій, який складається із сукупності двох ознак:

1) інтелектуальної; 2) вольової

Медичний критерій неосудності містить у собі чотири ознаки:

1) хронічне психічне захворювання:

2) тимчасовий розлад психічної діяльності;

3) недоумство;

4) інший хворобливий стан психіки.

Обмежена осудність (ст.20 КК) - характеризується тим, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, не могла в повній мірі усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними внаслідок через наявний в неї психічний розлад. Обмежено осудна особа підлягає кримінальній відповідальності і до неї застосовується покарання, але за рішенням суду до неї можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Правові наслідки вчинення злочину особою у стані осудності, не осудності та обмеженої осудності:

Вік особи - це такий календарний період психофізіологічного роз витку особи, з яким пов'язані біологічні, соціально-психологічні та правові наслідки юридичного статусу особи.

У ч. 1 ст.22 КК зазначено, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років.

В переважній більшості кримінальна відповідальність наступає 16 років (ч.1 ст.22 КК), з 14 років - при вчиненні злочинів, що мають підвищену суспільну небезпечність (ч.2 ст.22 КК), з 18 років - несуть кримінальну відповідальність військовослужбовці та службові особи, з 25 років - судці (ст.375 КК).

 

Суб’єктивна сторона злочину

Суб'єктивна сторона злочинувідображає процеси, які відбуваються у свідомос­ті особи у зв'язку з вчиненням нею злочину і свідчать про спрямування її волі та про її ставлення до суспільно небезпечного діяння та його наслідків.

Ознаками суб'єктивної сторони злочину є:

1) вина;

2) мотив злочину;

3) мета злочину.

Основною та обов'язковою для кожного злочину ознакою суб'єктивної сторони є вина, її відсутність завжди означає відсутність у діях особи складу злочину. Заподіяння шкоди без вини (коли особа, спричиняючи своїми діяннями суспільно небезпечні наслідки, не передбачає і за обста­винами справи не може передбачити настання таких наслідків) називається казусом.

Мотив і мета є факультативними ознаками суб'єктивної сторони злочину.

Мотив злочину - це ті внутрішні спонукання, якими керувався винний, вчиняючи злочин, а його

мета - це той уявний результат, якого домагався винний, коли вчинював злочин. У статтях Особливої частини КК мотив і мета можуть бути передбачені як обов'язкові ознаки суб'єктивної сторони основного складу відповідного злочину або як кваліфіку­ючі (особливо кваліфікуючі) ознаки такого злочину.

Вина(ст.23 КК) - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене уформі умислу або необережності.

Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони і дозволяє визначити ставлення злочинця до осно­вної ознаки злочину - суспільної небезпеки.

Ошибка! Элементы оглавления не найдены.

Стаття 24. Умисел і його види

1. Умисел поділяється на прямий і непрямий.

2. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

3. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Стаття 25. Необережність та її види

1. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

2. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

3. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

 

Види складів злочину

Склад злочину- це сукупність встановлених кримінальним законом об'єктивних та суб'єктивних ознак, що характеризують суспільно небезпечне діяння як злочин.

Злочин- це певне суспільно небезпечне діяння, явище реальне дійсності, яке має ряд індивідуальних ознак. А склад злочину - це сукупність передбачених законом лише найбільш істотних та типових ознак, необхідних для визнання певного суспільно небезпечного діяння злочином.

Склад злочину - це правове поняття, правова конструкція злочину певного виду, іншими словами - це шаблон, який дозволяє в будь-якому діянні визначити наявність чи відсутність ознак злочину.

Ознаки(елементи) складу злочину:

1) об'єкт злочину;

2) об'єктивна сторона злочину;

3) суб'єкт злочину;

4) суб'єктивна сторона злочину.

СКЛАД ЗЛОЧИНУ (ЮРИДИЧНА КОНСТРУКЦІЯ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ)

ОБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ
Види: 1) загальний 2) родовий 3) безпосередній: а) основний б) додатковий в) факультатив­ний Ознаки: 1) предмет злочину 2) потерпілий від злочину Ознаки (основні): 1) суспільно небезпе­чне діяння (дія, без­діяльність) Ознаки (факультати­вні): 1) причинний зв'язок 2) суспільно небезпе­чні наслідки 3) спосіб 4) час 5) місце 6) обстановка 7) засоби 8) знаряддя Види: 1)3агальний суб'єкт 2) Спеціальний суб'єкт Ознаки: 1) фізична особа 2) осудність 3) вік кримінальної відповідальності Ознаки (основні): 1) вина (умисел, не­обережність, зміша­на форма вина); Ознаки (факультати­вні): 1) мотив 2) мета 3) емоційний стан

Всі склади злочинів поділяються на такі групи та види:

1 група - критерієм розподілу є характеристика ступеня тяжкості складу злочину:

1) основний склад злочину — це склад того чи іншого злочину без пом'якшуючих і без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 115 , ч. 1 152 КК):

2) привілейований склад злочину (склад злочину з пом'якшуючими обставинами) - це склад злочину з такими обставинами, які дають мож­ливість законодавцю значно пом'якшити розмір та вид покарання за ді­яння, що містить основний склад злочину (ст. ст. 116, 117, 118 КК):

3) кваліфікований склад злочину (склад злочину з обтяжуючими об­ставинами) - це склад злочину, який містить обтяжуючі вину особи об­ставини, наявність яких тягне підвищену у порівнянні з основним складом злочину відповідальність і більш тяжке покарання (ч. 2 ст.115 , ч. 2 З, 4 152 КК);

ІІ група- критерієм розподілу є конструкція складу злочину в залежності від наявності наслідків злочину, зазначених в законі:

4) матеріальний склад злочину — в якому законодавець момент закінчення злочину пов'язує із вчиненням суспільно небезпечного діяння і настанням суспільно небезпечних наслідків, при цьому між ними обов'язково повинен бути необхідний причинний зв'язок (умисне вбивство, крадіжка тощо)

М = Д + Н, де

М - матеріальний склад злочину

Д - суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність)

Н - суспільно небезпечні наслідки

+ - причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками;

5) формальний склад злочину - в якому законодавець момент закінчення злочину пов'язує лише із вчиненням суспільно небезпечного діяння, а настання суспільно небезпечних наслідків не є обов'язковим (державна зрада, розголошення державної таємниці тощо);

Ф = Д, де

Ф — формальний склад злочину

Д - суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність);

6) усічений склад злочину — в якому законодавець момент закінчення злочину переносить на більш ранню стадію - на стадію готування чи замаху на злочин внаслідок його підвищеної суспільної небезпечності (розбій, бандитизм тощо);

У = Габо3, де У- усічений склад злочину

Г — готування до злочину (підшукання або пристосування засобів чи знарядь створення умов) З - замах на злочин (закінчений чи незакінчений).

КЛАСИФІКАЦІЯ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНУ

За суспільною небезпечністю За конструкцією За наслідками
Основний (без пом'якшуючих та обтяжуючих обставин) Матеріальний (М = Д + Н) З фізичною шкодою (ст. 115. 121, | 122, 125 КК)
Привілейований (основний + пом'якшуючі об­ставини) Формальний (Ф = Д) З матеріальною шкодою (ст. 185, 186, 190 КК)
Кваліфікований (основний + обтяжуючі обставини) Усічений (У = Г або З) З ідеологічною, політичною шкодою (ст. 111,112, 114 КК)
Особливо кваліфікований (основний + особливо обтяжуючі обставини)   Без шкоди (моральна шкода - її від шкодування в цивільно-правовому порядку) (ст. 109, 132 КК)

 

 

Форми та види вини

Вина(ст.23 КК) - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене уформі умислу або необережності. Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони і дозволяє визначити ставлення злочинця до осно­вної ознаки злочину - суспільної небезпеки.

В теорії та практиці кримінального права виділяють такі форми вини:

- умисну (ст. 24 КК);

- необережну (ст.25 КК);

- змішану (складну, подвійну).

Умисел поділяється на такі види:

- прямий умисел;

- непрямий (побічний, евентуальний) умисел.

Необережність поділяється на такі види:

- злочинну недбалість;

- злочинну самовпевненість.

Умисна форма вини передбачає, що особа, яка його вчинила:

- усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії чи бездіяльності:

- передбачала суспільно небезпечні наслідки;

- та бажала (при прямому умислі);

- чи свідомо допускала (при непрямому умислі) настання цих наслідків.

Прямий умисел- має місце в тих випадках, коли особа, яка вчинила злочин, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння чи бездіяльності, передбачала суспільно небезпечні наслідки (інтелектуальний момент в понятті прямого умислу) і бажала їх настання (вольовий момент).

Непрямий умисел- характеризується тим, що особа, яка вчинила злочин, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії чи без діяльності, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і свідомо допускала настання цих наслідків.

Закон містить визначення лише прямого та непрямого умислу, а теорії та практиці кримінального права відрізняються такі види умислу як: визначений (конкретизований), невизначений (неконкретизований, завчасно обміркований, раптовий, афектований.

Необережна форми вини має два види:

Злочинна самовпевненість - якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Злочинна недбалість - має місце, коли особа, яка вчинила злочин, не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідки своєї дії чи бездіяльності, хоча повинна була і могла передбачати.

Від злочинної недбалості необхідно відрізняти "випадок" ("казус"). "Випадок" ("казус") має місце, коли наслідки, що настали, пе­ребувають у причинному зв'язку з дією або бездіяльністю особи, котра, не тільки не передбачала можливості їх настання, але й не могла їх передбачити. "Випадок" ("казус") виключає вину в поведінці особи, а отже й наявність самого злочину.

Змішана форма вини - має місце в таких злочинах, коли щодо одних об'єктивних ознак злочину має місце умисел, а щодо інших — необережність ст.121 ч.2 КК

 

 

14. Казус (випадок) в КП та його правові наслідки.

Від злочинної недбалості слід відрізняти «випа­док» («казус»). «Випадок» у судовій практиці зустрічається нерідко, а актуальність питань, які з ним пов'язані, досить висока, оскільки йдеться про наявність або відсутність вини у кожному випадку. Особливо часто «випадок» зустрічається у справах із заподіяння шкоди життю та здоров'ю людини, виробничого травматизму, пору­шення правил безпеки руху та експлуатації транспорту.

«Випадок» розглядається як самостійний вид психічного ставлення до суспільно небезпечних наслідків. Він має місце тоді, коли наслідки, що настали, перебувають у причин­ному зв'язку з дією (або бездіяльністю) особи, котра, однак, не тіль­ки не передбачила можливості їх настання, а й не могла їх перед­бачити. «Випадок» виключає вину в поведінці особи. На відміну від недбалості «випадок» характеризується відсутністю суб'єктивного критерію, який у поєднанні з об'єктивним визначає необережність як вид вини. Неможливість передбачення суспільно небезпечних наслідків може бути зумовлена як суб'єктивними особливостями особи (відсутність необхідних знань, навичок, досвіду, слабкі розу­мові здібності, хвороба тощо), так і тією конкретною обстановкою, в якій було вчинене діяння, що викликало наслідки. Наприклад, М. і К. йшли польовою дорогою. М., закурюючи, кинув у зарослий тра­вою кювет палаючий сірник, який потрапив у бочку з-під бензину, яка там лежала, внаслідок чого бензин, що залишився в бочці, запа­лав і стався вибух. Дном бочки, що вилетіло, К. були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. Сам же М. від вибуху не постраждав, бочки, що лежала в кюветі, не бачив. У цьому випадку М. не передбачав мож­ливості заподіяння шкоди К. і не міг її передбачити.

«Випадок» («казус») виключає КВ за відсутністю складу злочину в поведінці особи.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 544; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.175.165.101 (0.011 с.)