За способами тлумачення поділяють на:

а) філологічне;

б) логічне;

в) системне;

г) історичне.

Філологічне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону шляхом аналізу його тексту (змісту певних термінів і понять) із використанням правил граматики, синтаксису, орфографії і пунктуації. Наприклад, у законодавчому понятті неосудності (ч. 2 ст. 19 КК) законодавець передбачив, що для визнання особи неосудною достатньо, щоб один із вказаних у ч. 2 ст. 19 біологічних критеріїв (наприклад, тимчасовий розлад психічної діяльності) викликав появу одного з передбачених законом психологічних критеріїв - нездатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, оскільки ці критерії законодавець розглядає як альтернативні.

Логічне тлумачення полягає у застосуванні категорій логіки при з'ясуванні змісту закону та обсягу його правової регламентації, визначенні моменту закінчення злочину тощо.

Логічне тлумачення закону застосовується у кожному випадку застосування (звичайно, і теоретичного аналізу) як на рівні кваліфікації злочину, так і на рівні індивідуалізації відповідальності (покарання), оскільки всі склади злочинів в Особливій частині КК побудовані з використанням логічних конструкцій, що містить загальне поняття складу злочину.

Системне тлумачення - це з'ясування змісту відповідного положення кримінального закону зіставленням його з іншими положеннями даного чи будь-якого іншого закону, визначення юридичної природи та місця цього положення в системі кримінального права, а іноді і в усій національній правовій системі.

Цей прийом використовується законодавцем, теорією і практикою перш за все для систематизації норм Загальної та Особливої частин КК, для визначення родових об'єктів злочинів, для розмежування суміжних складів злочинів за родовим та безпосереднім об'єктами тощо, а також для визначення меж правового регулювання певного інституту кримінального права (наприклад, меж правового регулювання інститутів, передбачених статтями 2, 16, 29 КК). Такий аналіз детермінує висновки: а) що ст. 2 передбачає підстави відповідальності за закінчений злочин, вчинений лише однією особою (не у співучасті); б) що норми Особливої частини описують усі злочини лише як закінчені злочини; в) що підстави відповідальності за незакінчений злочин додатково до ст. 2 передбачає ще й ст. 16; г) що підстави відповідальності за вчинення злочину у співучасті додатково регламентує ще й ст. 29 тощо.

Історичне тлумачення - це з'ясування змісту закону в різних аспектах: з урахуванням ретроспективного та сучасного обсягу кримінально-правового регулювання однойменним інститутом; з урахуванням умов, що формували криміналізацію певного суспільно небезпечного діяння та подальшу зміну обсягів даної криміналізації, наприклад, нині діюча редакція ст. 212 (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів) виникла внаслідок неодноразових змін і доповнень раніше діючої аналогічної норми, які були обумовлені процесом становлення нової фінансової системи та зміни форм власності.

Історичне тлумачення виявляється й у встановленні обсягів правового регулювання певним інститутом та його колишнім аналогом, а також взаємозв'язків його з інститутами, що існували раніше, наприклад, з інститутом аналогії кримінального закону, який формально існував у законодавстві до 1958 р.

Тлумачення кримінального закону за обсягом кола суспільно небезпечних діянь, що охоплюються певною кримінально-правовою нормою, поділяються на буквальне, поширювальне, обмежувальне.

Буквальне тлумачення є основним серед названих видів і полягає у з'ясуванні змісту кримінально-правової норми у точній відповідності до тексту закону.

Поширювальне тлумачення полягає у наданні дії закону ширших меж, ніж це безпосередньо випливає з буквального тлумачення кримінально-правової норми, оскільки певні аспекти цього діяння розуміють контекстуально. До того ж певні аспекти криміналізованого діяння можуть виникати реально й після прийняття закону.

Обмежувальне тлумачення полягає у наданні дії закону вужчих меж, ніж це передбачає буквальний зміст певної кримінально-правової норми. Наприклад, ст. 304 КК "Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність" передбачає, виходячи з буквального тлумачення закону, відповідальність за цей злочин і неповнолітніх осіб віком від 16 років. Однак логічне тлумачення детермінує висновок про те, що в цій нормі законодавець охороняє нормальний фізичний і моральний розвиток неповнолітніх від дій тих осіб, в яких основи такого розвитку вже сформовані, тобто від повнолітніх осіб (після 18 років).

 

9. Дія кримінального закону у часі.

Кримінальний кодекс України передбачає просторову та часову юрисдикцію кримінального закону (ст. 4-8).

Часова юрисдикція кримінального закону України означає тривалість дії кримінального закону в межах певного часового інтервалу.

У ст. 4 КК визначено три положення щодо чинності закону про кримінальну відповідальність в часі:

1) закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (це Конституційне положення);

2) злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння;

3) часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі припускає усвідомлення положень про:

а) набрання чинності законом про кримінальну відповідальність;

б) припинення чинності законом про кримінальну відповідальність;

в) зворотну дію закону про кримінальну відповідальність.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі — це можливість застосування кримінального закону залежно від часу вчинення злочину. Згідно з ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Порядок набрання чинності закону про кримінальну відповідальність визначений у ст. 94 Конституції України. Відповідно до цієї статті, закон підписує Голова Верховної Ради і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує та офіційно оприлюднює його. У цей же термін Президент України може скористатися правом вето і повернути закон з умотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Якщо при повторному розгляді закон буде прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Офіційним оприлюдненням закону про кримінальну відповідальність є опублікування його у газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр», а також у журналах «Відомості Верховної Ради України» та «Офіційний вісник України». Днем оприлюднення закону про кримінальну відповідальність є дата першого опублікування його у будь-якому з названих видань.

Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ч. 1 ст. 4 КК).

Припинення чинності закону про кримінальну відповідальність означає, що його норми не можуть застосовуватися до зафіксованих у ньому діянь.

Підставами припинення чинності законом про кримінальну відповідальність є:

а) скасування закону про кримінальну відповідальність.

б) заміна закону про кримінальну відповідальність іншим законом.

в) закінчення строку дії, на який закон був виданий.

 

10. Зворотна дія кримінального Закону у часі.

Поширення дії нового закону на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання ним чинності, називається зворотною дією закону про кримінальну відповідальність у часі.

Більш м'яким вважається закон, в якому встановлюється більш м'який вид покарання, ніж у законі, що діяв під час вчинення злочину;

· мінімальна межа покарання нижча, ніж така ж межа покарання у законі, що діяв раніше;

· максимальна межа одного і того ж виду покарання є більш низькою у новому законі;

· одночасно знижена нижча межа і підвищена вища межа. В цьому випадку закон має зворотну дію у часі лише у тій частині, яка пом'якшує відповідальність (див. ч. З ст. 5 КК);

· виключено додаткове покарання, яке було передбачене у попередньому законі;

· збережене додаткове покарання, однак це покарання в новому законі, на відміну від того, що діяв раніше, передбачене факультативно поряд із менш суворим додатковим покаранням;

· виключений більш суворий вид покарання, передбачений в альтернативній санкції, або в таку санкцію включений менш суворий вид покарання;

· замість одного основного покарання, яке було у законі, що діяв раніше, передбачено альтернативно ще хоча б одне більш м'яке основне покарання.

Закон про кримінальну відповідальність не має зворотної сили, коли визначає злочинність діяння або встановлює більш суворе покарання чи іншим чином погіршує правове становище особи.

Закон, який скасовує злочинність діяння, має зворотну дію в часі, а це означає:

а) діяння, вчинене особою, що вважалося злочинним до набрання сили цим законом, більше не вважається злочином. Кримінальна справа щодо такої особи не може бути порушена, а наявна справа підлягає закриттю за відсутністю складу злочину;

б) особа, що була засуджена і відбуває покарання за діяння, яке новим законом не визнається злочином, підлягає звільненню від покарання;

в) особа, яка відбувала або відбула покарання за таке діяння визнається такою, що не має судимості.

Зворотну силу має і закон, який пом'якшує покарання. Пом'якшення покарання визначається шляхом порівняння санкцій попереднього та нового закону, який набрав чинності, як до основних, так і до додаткових покарань, а також і поєднання цих покарань. Якщо новий закон пом'якшує покарання, то застосовується саме він щодо діянь, вчинених до набрання ним чинності. Особам, засудженим за даний злочин на підставі раніше чинного закону, міра покарання, що перевищує санкцію нововиданого закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої новим законом, на підставі ч. 3 ст. 74 КК.

При цьому можливі два варіанти співвідношення покарання, яке було призначене засудженому за старим законом, із санкцією нововиданого закону:

а) покарання за старим законом і максимальна межа санкції нововиданого закону є покараннями одного і того самого виду; при цьому максимальна межа санкції нововиданого закону менша від покарання, призначеного за старим законом;

б) покарання за старим законом і максимальна межа санкції ново виданого закону є покараннями різних видів; при цьому максимальна межа нововиданого закону передбачає більш м'який вид покарання.

За обома варіантами призначене засудженому за старим законом покарання зменшується до максимальної межі санкції нововиданого закону.

Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого КК України, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

 

11. Дія кримінального закону в просторі.