Поняття та предмет кримінального права.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ (ДО ІСПИТУ)

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

1. Наука кримінальною права, її зміст та задачі…………………………………………………………………………………………………… 3-4

2. Поняття та предмет кримінального права…………………………………………………………………………………………………………… 5

3. Принципи кримінального права (загальні та спеціальні)…………………………………………………………………………………… 6

4. Загальна характеристика кримінального законодавства України……………………………………………………………………… 7

5. Поняття кримінального закону, його риси та значення……………………………………………………………………………………… 8

6. Побудова кримінального закону, структура статей КК……………………………………………………………………………………….. 9

7. Поняття та види диспозицій статей Особливої частини КК……………………………………………………………………………… 10

8. Тлумачення кримінального закону. його види та прийоми………………………………………………………………………… 11-12

9. Дія кримінального закону у часі………………………………………………………………………………………………………………………… 13

10. Зворотна дія кримінального Закону у часі………………………………………………………………………………………………………… 14

11. Дія кримінального закону в просторі…………………………………………………………………………………………………………... 15-16

12. Дія кримінального закону за колом осіб……………………………………………………………………………………………………………. 17

13. Дія кримінального закону у просторі…………………………………………………………………………………………………………... 15-16

14. Поняття і ознаки злочину…………………………………………………………………………………………………………………………….. 18-19

15. Класифікація злочинів в теорії кримінального права та законодавстві……………………………………………………… 20-21

16. Кримінально-правові відносини (зміст, суб’єкти)…………………………………………………………………………………………...... 22

17. Поняття кримінальної відповідальності в теорії кримінального права……………………………………………………… 23-24

18. Підстави кримінальної відповідальності в теорії кримінального права та за кримінальним законодавством. 25

19. Поняття складу злочину, його елементи та ознаки……………………………………………………………………………………... 26-28

20. Об'єкт злочину та його види………………………………………………………………………………………………………………………… 29-30

21. Поняття предмету злочину та його співвідношення з об’єктом злочину…………………………………………………………. 31

22. Поняття та ознаки об’єктивної сторони складу злочину………………………………………………………………………………….. 32

23. Поняття суспільно-небезпечного діяння та його ознаки………………………………………………………………………………….. 33

24. Поняття кримінально-правової бездіяльності, умови відповідальності…………………………………………………………... 34

25. Поняття та види суспільно небезпечних наслідків злочину……………………………………………………………………………... 35

26. Поняття причинного зв’язку та його значення в кримінальному праві. Теорії причинного зв’язку…………... 36-37

27. Факультативні ознаки об’єктивної сторони складу злочину, їх значення………………………………………………………… 38

28. Поняття місця скоєння злочину, його значення………………………………………………………………………………………………… 39

29. Поняття та ознаки суб’єкту злочину……………………………………………………………………………………………………………... 40-41

30. Осудність та обмежена осудність суб’єкта злочину………………………………………………………………………………………….... 42

31. Вік кримінальної відповідальності………………………………………………………………………………………………………………... 43-44

32. Поняття і види спеціального суб’єкту злочину……………………………………………………………………………………………... 45-46

33. Поняття та ознаки суб’єктивної сторони складу злочину………………………………………………………………………………..... 47

34. Поняття та зміст вини у кримінальному праві…………………………………………………………………………………………………... 48

35. Поняття та види умислу в кримінальному законодавстві…………………………………………………...………………...…….. 49-50

36. Умисел та його види в теорії кримінального права……………………………………………………………………………………… 49-50

37. Злочинна самовпевненість, її критерії……………………………………………………………………………………………………………….. 51

38. Необережність та її види………………………………………………………………………………………………………………………………. 52-53

39. Злочинна недбалість, її критерії………………………………………………………………………………………………………………………... 54

40. Випадок (казус) та його відмінність від злочинної недбалості………………………………………………………………………… 55

41. Злочини з двома формами вини………………………………………………………………………………………………………………………... 56

42. Мотив та мета злочину, їх значення для кваліфікації……………………………………………………………………………………….. 57

43. Юридична та фактична помилки в кримінальному праві………………………………………………………………………….... 58-60

44. Поняття та види стадій вчинення злочину………………………………………………………………………………………………….. 61-62

45. Кримінальна відповідальність за готування до вчинення злочину……………………………………………………………. 63-64

46. Поняття та види замаху на вчинення злочину……………………………………………………………………………………………. 65-66

47. Поняття та ознаки добровільної відмови від доведення злочину до кінця, його відмінність від дійового каяття………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….... 67-68

48. Поняття та ознаки співучасті в кримінальному праві…………………………………………………………………………………. 69-70

49. Види співучасників, критерії їх виділення…………………………………………………………………………………………………… 71-73

50. Підбурювач, як вид співучасників……………………………………………………………………………………………………………………... 74

51. Виконавець злочину………………………………………………………………………………………………………………………………………….. 75

52. Пособник як вид співучасника скоєння злочину…………………………………………………………………………………………….... 76

53. Організатор вчинення злочину…………………………………………………………………………………………………………………… 77-78

54. Форми співучасті, критерії їх виділення…………………………………………………………………………………………………………… 79

55. Співучасть у злочині з спеціальним суб’єктом…………………………………………………………………………………………………. 80

56. Ексцес виконавця, правові наслідки………………………………………………………………………………………………………………… 81

57. Поняття та види причетності до злочину…………………………………………………………………………………………………… 82-83

58. Поняття та види єдиного (одиничного) злочину………………………………………………………………………………………. 84-85

59. Поняття множинності злочинів, їх види…………………………………………………………………………………………………….. 86-87

60. Поняття та види повторності злочинів………………………………………………………………………………………………………….... 88

61. Сукупність злочинів – вид множинності…………………………………………………………………………………………………………. 89

62. Рецидив злочину та його види…………………………………………………………………………………………………………………... 90-91

63. Поняття необхідної оборони в кримінальному праві……………………………………………………………………………….... 92-93

64. Затримання особи, що вчинила злочин, умови правомірності…………………………………………………………………… 94-95

65. Фізичний або психічний примус, їх кримінально-правове значення………………………………………………………………. 96

66. Поняття крайньої необхідності, умови правомірності……………………………………………………………………………….. 97-98

67. Діяння, пов’язане з ризиком, - обставина, що виключає злочинність діяння…………………………………………... 99-100

68. Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності…………………………………………………………… 101-102

69. Давність притягнення до кримінальної відповідальності……………………………………………………………………... 103-104

70. Поняття покарання та його цілі за кримінальним законодавством України………………………………………………… 105

71. Систем покарань, класифікація покарань………………………………………………………………………………………………. 106-108

72. Штраф як вид покарання………………………………………………………………………………………………………………………… 109-110

73. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу…………………………………. 111

74. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю……………………………………... 112-113

75. Громадські роботи як вид кримінального покарання……………………………………………………………………………………. 114

76. Виправні роботи, порядок їх призначення……………………………………………………………………………………………………... 115

77. Конфіскація майна, умови застосування………………………………………………………………………………………………………… 116

78. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців…………………………………………………………………... 117

79. Арешт як вид покарання………………………………………………………………………………………………………………………………… 118

80. Обмеження волі – вид кримінального покарання, умови застосування………………………………………………………... 119

81. Поняття та зміст позбавлення волі на певний строк……………………………………………………………………………………... 120

82. Довічне позбавлення волі, умови застосування…………………………………………………………………………………………...... 121

83. Загальні засади призначення покарання……………………………………………………………………………………………………….. 122

84. Поняття та види обставин, що пом’якшують покарання………………………………………………………………………... 123-124

85. Поняття та види обставин, що обтяжують покарання……………………………………………………………………………. 125-127

86. Призначення покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у співучасті…………………………………….. 128

87. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом……………………………………………………………….. 129

88. Призначення покарання за сукупністю злочинів………………………………………………………………………………………....... 130

89. Призначення покарання за сукупністю вироків……………………………………………………………………………………………... 131

90. Поняття та види звільнення від покарання……………………………………………………………………………………………………. 132

91. Поняття та види звільнення від відбування покарання…………………………………………………………………………. 133-134

92. Підстави та умови застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням……………………. 135-136

93. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (підстави та умови застосування)…………….. 137-138

94. Давність виконання обвинувального вироку…………………………………………………………………………………………………. 139

95. Звільнення від покарання за хворобою…………………………………………………………………………………………………………... 140

96. Амністія та помилування (підстави застосування)…………………………………………………………………………………. 141-142

97. Поняття судимості, її правові наслідки……………………………………………………………………………………………………. 143-144

98. Погашення та зняття судимості………………………………………………………………………………………………………………………. 145

99. Поняття та види примусових заходів медичного характеру…………………………………………………………………… 146-147

100. Примусове лікування………………………………………………………………………………………………………………………….. 148

101. Спеціальна конфіскація, її правова природа……………………………………………………………………………………….. 149

102. Кримінальна відповідальність неповнолітніх……………………………………………………………………………………. 150

103. Види покарання, які можуть бути застосовані до неповнолітніх……………………………………………….. 151-152

104. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання за злочини, які вчинені у віці до 18 рокі………

………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………….. 153-154

105. Примусові заходи виховного характеру (правова природа та види).

 

ВІДПОВІДІ:

1. Наука кримінальною права, її зміст та задачі.

Кримінально-правова наука - це певна система поглядів, ідей, концепцій і теорій щодо кримінального закону, практики його застосування та перспектив розвитку, історії національного кримінального права та права зарубіжних країн.

Предметом науки кримінального права є дослідження чинного кримінального права, а також положень майбутнього кримінального закону.

Наука кримінального права вивчає діяльність правоохоронних органів та суду щодо застосування ними кримінального закону, а також вивчає та узагальнює практику судів із застосуванням ними законодавства щодо окремих видів злочинів і дає відповідні рекомендації для подальшого вдосконалення такої практики.

Наука кримінального права досліджує правосвідомість громадян. Узагальнення цих досліджень знаходять відображення у кримінальному законі. Наприклад, тяжкість покарання повинна відповідати (у межах закону) тій мірі, яку панівна в суспільстві правосвідомість визнає справедливою.

Отже, наука кримінального права вивчає чинні норми кримінального законодавства України і практику їх застосування та кримінальне законодавство зарубіжних держав, а також результати наукових досліджень у цій галузі вітчизняних та іноземних учених й історію кримінального законодавства, робить відповідні висновки та пропозиції, які використовуються у законодавчому процесі України.

Основними завданнями науки кримінального права є:

1) розробка фундаментальних проблем теорії кримінального права;

2) вироблення рекомендацій щодо вдосконалення КК і практики його застосування;

3) подальше вивчення всіх інститутів кримінального права з метою визначення їх ефективності;

4) зміцнення тісних зв'язків з правотворчими та практичними органами,

5) подальше вдосконалення всієї науково-педагогічної діяльності для підготовки висококваліфікованих фахівців-правознавців;

6) вивчення кримінального законодавства та практики його застосування в країнах близького й далекого зарубіжжя.

З метою всебічного вивчення і розуміння проблем боротьби зі злочинністю, скоєння злочину і покарання за нього, усвідомлення соціального змісту кримінально-правових інституцій та норм, їх призначення та ефективного застосування наука кримінального права використовує такі методи дослідження, як догматичний, конкретно-соціологічний, історико-правовий, діалектичний, статистичний і порівняльного правознавства.

Догматичний метод - використанні правил формальної логіки і граматики (синтаксису). Застосовують його при систематизації кримінально-правових норм, визначенні змісту певних юридичних термінів, тлумаченні норми кримінального закону. Основне призначення методу - коментування кримінального закону та практики його застосування.

Конкретно-соціологічний метод - застосовується у ході аналізу соціальних умов і факторів, за яких існує і діє кримінальний закон; під час вирішення проблеми впливу кримінального закону на злочинність і на злочинця; дослідженні того, як знають і розуміють кримінальний закон окремі категорії громадян, як вони ставляться до практики застосування кримінального закону правоохоронними органами та судом. Цей метод реалізується в основному через усне опитування, анкетування різних верств населення або експертну оцінку.

Історико-правовий метод - дослідження історії розвитку національного кримінального права та вітчизняної науки кримінального права, історії кримінального права зарубіжних країн.

Діалектичний метод - використання законів і категорій діалектики при дослідженні конкретних інституцій та положень кримінального права. Наприклад, такі категорії діалектики, як необхідність і випадковість, причина і наслідок, теорія кримінального права використовує у ході встановлення причинного зв'язку між злочинним діянням і його наслідками, а такі категорії діалектики, як можливість і дійсність, - під час дослідження стадій злочину.

Статистичний метод - вивчення структури і динаміки злочинності. Дослідження кількісних показників злочинності дає змогу виявити ефективність дії кримінального закону та його норм і внести у разі потреби відповідні корективи до чинного кримінального закону або прийняти новий закон.

Метод порівняльного правознавства - зіставленні вітчизняних законів, окремих інституцій чи норм кримінального права України, положень теорії кримінального права з аналогічними інституціями та положеннями кримінального права інших країн, а також у порівнянні різних правових систем і теоретичних концепцій.

Становлення науки кримінального права пов'язане переважно з трьома її теоретичними напрямами - класичним, антропологічним і соціологічним - з деякою їх модифікацією. Ці напрями в кримінально-правовій літературі були названі відповідно школами: класична школа в кримінальному праві; антропологічна школа в кримінальному праві; соціологічна школа в кримінальному праві.

Класична школа.

Представниками цієї школи були видатні філософи - гуманісти і юристи розвинених європейських держав: француз Шарль-Луї Монтеск'є (1689-1755), італієць Чезаре Беккаріа (І738- 1794), німці - Іммануїл Кант (1724-1804), Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831), Ансельм Фейєрбах (1775-1833), англієць Вільям Блекстон (1723-1780).

Наукові дослідження цих учених з проблем кримінального закону, злочину і покарання здійснювалися за двома юридичними відносно самостійними напрямами. Французький філософ і юрист Ш.-Л. Монтеск'є та італійський гуманіст Ч. Беккаріа дослідили зовнішній (об'єктивний) зміст і сутність кримінального закону, злочину та покарання, тобто сферу криміналізації небезпечного діяння та покарання за його вчинення, і визначили демократичні і гуманістичні основи розвитку цих інститутів. Німецькі філософи і юристи вивчали внутрішній зміст і сутність кримінального закону, злочину та покарання, пов'язані з волевиявленням та виною особи, тобто сферу суб'єктивних підстав кримінальної відповідальності, обумовлених свободою волі правопорушника.

Ці два взаємопов'язані юридичні дослідження закону, злочину і покарання та результати досліджень сприяли виникненню класичної школи в кримінальному праві з її демократичними і гуманістичними принципами кримінального права, а саме:

- оголошення діяння злочином має бути підвладне лише законодавцю;

- кожний злочин має бути точно визначений у законі;

- закон має карати лише зовнішні небезпечні дії за наявності вини особи;

- кримінальна відповідальність за думки і слова, які не супроводжуються діями, є неприпустимою;

- вирішувати питання про те, вчинено чи не вчинено особою злочин, повинен лише суд;

- покарання має відповідати вчиненому злочину;

- важливу роль у формуванні правового світогляду має не стільки суворість покарання, скільки його неминучість.

Ці принципи становлять основу сучасної науки кримінального права і до сьогодні збереглися у кримінальному законодавстві європейських держав.

Антропологічна школа.

Початок антропологічному напряму в науці кримінального права поклав англійський лікар, який вважав, що прагнення особи вчинити злочин є різновидом її душевної хвороби, божевіллям особливого роду, і пов'язував це з анатомічною будовою черепа людини і кількістю мозкової речовини. І все ж засновником антропологічної школи у кримінальному праві вважається італійський тюремний лікар-психіатр Чезаре Ломброзо (1835-1909), який на підставі власних спостережень за громадою злочинців і вивчення анатомічної структури організму кожного, що входив до громади, опублікував наукову працю "Злочинна людина в її відношенні з антропологією, юриспруденцією та тюрмознавством" (1876). Висновком Ломброзо стало те, що злочинець - це людина, намагання якої до вчинення злочину випливає з багатьох анатомічних і патологічних її особливостей.

Ч. Ломброзо висунув ідею про особливий тип "соціально небезпечної" - людини-злочинця. До таких злочинців пропонувалося застосовувати заходи безпеки медичного характеру та примусові заходи у вигляді заслання на безлюдні острови або довічне ув'язнення тощо. Ця так звана наукова школа не мала достатніх позитивних доказів, а подальші наукові дослідження з боку інших учених спростували погляди Ч. Лоброзо і його прибічників. Цей напрям швидко втратив значення як одного з основних напрямів у кримінальному праві.

Соціологічна школа.

Очолював соціологічний напрям в кримінальному праві видатний німецький криміналіст Ф. Ліст, який на підставі дослідження соціального і біологічного у злочині і злочинцеві виклав свої погляди на злочинність з позицій її причинності. Ф. Ліст і його послідовник італійський юрист Є. Феррі вважали, що злочинне діяння є явище соціального життя і обумовлене численними факторами і залежить від них. Такими чинниками вважалися:

· соціально-економічні - це злиденність, безробіття, погані умови життя, алкоголізм тощо;

· індивідуальні (персональні) - стать, вік, розумовий і психофізичний стан людини, її темперамент, звички, потреби тощо;

· космічні (природні) - пора року, час доби, клімат, стан погоди тощо. Ці фактори, на думку Ф. Ліста, створюють, керують і поширюють злочинність. На підставі цих факторів злочинності Ф. Ліст стверджував, що злочинність - одвічна і незмінна.

Положення соціологічної школи у кримінальному праві вплинули, зокрема, на кримінальне законодавство колишнього Радянського Союзу 1920-х - початку 1930-х pp. В Основах кримінального законодавства Союзу PCP 1924 року термін "покарання" був замінений терміном "соціальний захист".

 

Необережність та її види.

Необережність, поряд з умислом, є основною формою вини у кримінальному праві України. Необережна форма вини характерна для порушень правил безпеки руху й експлуатації транспорту, порушень правил охорони праці та безпеки виробництва, для деяких господарських і службових злочинів та інших злочинів.

Відповідно до ст. 25 КК України, необережність поділяється на злочиннусамовпевненість і злочиннунедбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

До злочинів, які можуть бути вчинені з необережності, за чинним КК України, належать ті, обов'язковою ознакою яких є наявність суспільно небезпечних наслідків (злочини з матеріальним складом).

За змістом ст. 25 КК України охоплює два види необережної форми вини: злочиннусамовпевненість і злочиннунедбалість.

Злочинна самовпевненість (ч. 2 ст. 25 КК України) має місце тоді, коли особа:

1) передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності (інтелектуальний момент);

2) легковажно розраховує на відвернення цих наслідків (вольовий момент). При цьому винуватий усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння (невідповідність його закону, службовим, професійним або загальноприйнятим правилам тощо).

При злочинній недбалості відповідно до ч. 3 ст. 25 КК України особа:

1) не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності;

2) повинна була передбачити такі наслідки;

3) могла їх передбачити.

У цьому випадку винуватий не усвідомлює суспільної небезпечності своєї поведінки, тому не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків.

Злочин вважається вчиненим за злочинної самовпевненості, коли особа:

1) передбачає лише можливість суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності;

2) розраховує на реальні сили (наприклад, знання, досвід, вміння, фізичні сили, сили природи) або конкретні обставини (надійність технічних засобів, дія інших сил тощо), які дозволять уникнути настання суспільно небезпечних наслідків;

3) її розрахунки були легковажними (невиправданими) і такі наслідки настали.

У цьому випадку винуватий, з одного боку, недостатньо оцінив значення обставин, які могли викликати суспільно небезпечні наслідки, а з другого - переоцінив свої можливості або інші обставини, які могли б відвернути такі наслідки. І у першому, і у другому випадках особа діє необачно і легковажно. Так, наприклад, водій автомобіля, який перевищує гранично допустиму швидкість, легковажно розраховує, що завдяки своєму досвіду та умінню не вчинить наїзду на пішохода, але такий наїзд стався.

При злочинній самовпевненості відсутнє свідоме припущення шкідливих наслідків, оскільки винуватий сподівається, хоча і легковажно, на певні конкретні обставини, які здатні їх відвернути. Цим злочинна самовпевненість відрізняється від непрямого умислу, при якому особа свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків, а якщо і сподівається, що вони не настануть, то це є невизначена надія, надія на щось невизначене і невідоме, а не на конкретні обставини.

Злочинна недбалість виражається у непередбачені винуватим суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності. Це одна з важливих ознак, яка дозволяє відмежувати недбалість від обох видів умислу і від злочинної самовпевненості. Інші ознаки, притаманні недбалості, - це обов'язок і можливість особи передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння.

При вирішенні питання про злочинну недбалість слід звернути увагу на проблему визначення її змісту. Відповідно до ч. 3 ст. 25 КК України: "необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити".

Законодавець формулює психічний зміст злочинної недбалості у вигляді негативної характеристики ("не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків"). Додаткові ознаки недбалості ("повинна була і могла їх передбачити") не включають психологічних компонентів, оскільки вказують на обов'язковість і можливість передбачати, а не на реальне передбачення. Обов'язок вказує на наявність нормативної вимоги, припису даній особі передбачати настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій. Встановлення можливості передбачає з'ясування того, чи здатна та чи інша особа взагалі інтелектуально і фізично передбачити настання суспільно небезпечних наслідків. Ні перше, ні друге не відбивають будь-якого психічного ставлення. Обов'язок не має зв'язку з психічним ставленням за матеріальними та логічними підставами. Можливість означає потенційну, нереалізовану поведінку, тоді як кримінальне право вимагає встановлення вини дійсної, а не можливої.

У злочинно недбалому психічному ставленні також розрізняють два моменти - позитивний і негативний. Під негативним моментом розуміють відсутність передбачення суспільно небезпечних наслідків, а позитивний момент вбачається в наявності обов'язку і можливості такого передбачення.

Відповідальність при вчиненні злочину за наявності вини у вигляді злочинної недбалості може наставати тому, що непередбачення суспільно небезпечних наслідків пояснюється відсутністю у суб'єкта злочину необхідної уважності та передбачливості за наявності обов'язковості і об'єктивної можливості передбачати ці наслідки.

Однак у теорії кримінального права висловлена й інша точка зору, а саме: зміст психічного ставлення суб'єкта при злочинній недбалості полягає не в можливості усвідомлювати суспільно небезпечний і протиправний характер своїх дій, а в дійсному усвідомленні особою суспільної небезпечності і протиправності вчинюваної нею дії або бездіяльності. При цьому відсутність передбачення суспільно небезпечних наслідків діяння ототожнюється з інтелектуальною помилкою. При злочинній недбалості можлива не лише відсутність вольових зусиль, спрямованих на заподіяння суспільно небезпечних наслідків, а й усвідомлення можливості їх настання. Такий стан можна охарактеризувати як певну бездіяльність психіки щодо суспільно небезпечних наслідків, оскільки можливість не є дійсністю.

Таким чином, у теорії кримінального права можна виділити такі основні варіанти розуміння психологічного змісту злочинної недбалості:

1) відсутність психічного ставлення до суспільно небезпечного наслідку, який передбачений як обов'язкова ознака у відповідному складі злочину;

2) визначення психологічної основи злочинної недбалості через певну вірогідність настання суспільно небезпечних наслідків;

3) відсутність передбачення суспільно небезпечних наслідків є ставленням з позитивним змістом, яке полягає у тому, що в момент вчинення злочинного діяння в особи є реальна можливість передбачити ці суспільно небезпечні наслідки;

4) у психічному ставленні при злочинній недбалості розрізняються два моменти: позитивний і негативний;

5) психічне ставлення розглядається як потенційне, що засновано на реальній, але нереалізованій можливості передбачення.

Найбільш обґрунтованою є точка зору, відповідно до якої інтелектуальним елементом злочинної недбалості є непередбачення настання суспільно небезпечних наслідків за наявності об'єктивної можливості цього. Вольовий елемент злочинної недбалості характеризується вольовим характером вчинюваної особою дії (або бездіяльності).

 

39. Злочинна недбалість, її критерії.

Відповідно до ст. 25 КК України, необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Злочинна недбалість виражається у непередбачені винуватим суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності. Це одна з важливих ознак, яка дозволяє відмежувати недбалість від обох видів умислу і від злочинної самовпевненості. Інші ознаки, притаманні недбалості, - це обов'язок і можливість особи передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння.

Обов'язок бути уважним і розсудливим при вчиненні певних дій, передбачати настання їх шкідливих наслідків покладається на громадян законом, спеціальними нормами і правилами, які регулюють службову або професійну діяльність тощо.

Однак наявність одного лише обов'язку передбачати суспільно небезпечні наслідки своєї дії або бездіяльності не є достатньою підставою для визнання особи винуватою у злочинній недбалості. Суттєве значення має фактична можливість особи передбачати вказані наслідки. Ця можливість пов'язана, по-перше, з деякими суб'єктивними властивостями особи (рівень спеціальних знань у конкретній галузі, життєвий і практичний досвід тощо), по-друге, з тими конкретними умовами, в яких діяла така особа.

При вирішенні питання про злочинну недбалість слід звернути увагу на проблему визначення її змісту. Відповідно до ч. 3 ст. 25 КК України: "необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити".

Інтелектуальний момент злочинної недбалості полягає в тому, що особа не передбачає можливості настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння.

Вольовий момент злочинної недбалості вказує на реальну можливість винного передбачити суспільне небезпечні наслідки своєї поведінки, але незважаючи на це, він не активізує свої психічні сили і здібності для вчинення вольових дій, необхідних для запобігання таким наслідкам.

При визначенні психічного ставлення особи до наслідків своїх дій (бездіяльності) у випадках злочинної недбалості закон зазначає, що особа "повинна була" і "могла їх передбачити ". Відповідно до наведеної формули для вирішення питання про те, чи повинен і міг винний передбачити настання наслідків, теорія кримінального права, прокурорсько-слідча і судова практика використовують два критерії - об'єктивний і суб'єктивний.

Об'єктивний критерій злочинної недбалості здебільшого має нормативний характер і означає обов'язок суб'єкта передбачити можливість настання суспільне небезпечних наслідків (особа повинна була передбачати суспільне небезпечні наслідки свого діяння). Цей обов'язок ґрунтується на законі і визначається у спеціальних правилах (інструкціях, положеннях) або договорах відповідно до посадового статусу працівника, його професійних функцій, технічних і побутових умов, стосунків з іншими особами, у т. ч. з потерпіли