Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

При усуненні небезпеки не допущене перевищення меж крайньої необхідності.

Поиск

У разі заподіяння особою шкоди за відсутності стану крайньої необхідності, зокрема, в умовах, коли особа мала змогу уникнути небезпеки без заподіяння шкоди, вона підлягає кримінальній відповідальності за вчинене на загальних підставах.

Ч. 2 ст. 39 містить поняття перевищення меж крайньої необхідності, раніше невідоме вітчизняному кримінальному законодавству.

Конкретний випадок може вважатись перевищенням меж крайньої необхідності, якщо:

а) у ситуації, в якій було заподіяно шкоду, наявні ознаки стану крайньої необхідності;

б) заподіяна шкода є більш значною, ніж та, яку особі, що діяла у стані крайньої необхідності, вдалось відвернути;

в) шкоду заподіяно внаслідок умисних дій особи;

г) шкоду заподіяно правоохоронюваним інтересам.

Особа, яка допустила перевищення меж крайньої необхідності, за відсутності обставин, передбачених ч. З ст. 39, підлягає кримінальній відповідальності за вчинені дії. Такі дії оцінюються з урахуванням пом'якшуючої покарання обставини, передбаченої п. 8 ч. 1 ст. 66.

Ч. З ст. 39 передбачає ситуації, коли перевищення меж крайньої необхідності не вважається злочином і не має своїм наслідком кримінальну відповідальність особи. Під дію цієї норми підпадають випадки, коли небезпека, що загрожувала особі, яка опинилась у стані крайньої необхідності, викликала у неї сильне душевне хвилювання і це позбавило особу можливості правильно оцінити співвідношення шкоди, яка могла виникнути внаслідок небезпеки, і шкоди, яка згодом реально була завдана внаслідок дій цієї особи. Про поняття сильне душевне хвилювання див. коментар до ст. ст. 66 і 116.

Крайня необхідність не звільняє особу від цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду, проте закон надає широкі можливості суду для врахування цієї обставини при вирішенні конкретної справи про відшкодування шкоди.

 

Правомірність крайньої необхідності визначається низкою умов, які зазвичай ділять на дві групи:

а) умови, що характеризують небезпеку;

б) умови, що характеризують дії з її усунення.

До першої групи умов належать:

1) реальність - небезпека дійсно існує, а не уявляється особою, що її усуває;

2) наявність - загроза для правоохоронюваних об'єктів уже виникла, вона не викликає сумніву, безпосередньо існує, ще не минула та вимагає дій для її усунення;

3) неминучість - усунення небезпеки не може бути здійснено іншим способом, окрім завдання шкоди іншим інтересам, що охороняються державою.

До другої групи (умов правомірності заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності) умов належать:

1) наявність небезпеки заподіяння шкоди інтересам, які охороняються законом;

2) неможливість усунення наявної небезпеки без заподіяння шкоди іншим інтересам, що охороняються правом;

3) заподіяна шкода не повинна перевищувати шкоду відвернену, тобто не повинні бути перевищені межі крайньої необхідності.

Загроза заподіяння шкоди для визнання дій особи як вчинених у стані крайньої необхідності має бути наявною, існуючою реально, а не в уяві особи. Якщо реально загрози заподіяння шкоди не існує, або ж вона вже минула, чи можливість заподіяння шкоди віддалена в часі, а не є негайною і неминучою, то заподіяння шкоди інтересам, які охороняються, не може бути визнане правомірним і йому має даватися оцінка на загальних підставах із урахуванням положень про вплив помилки на кваліфікацію дій винного. Але якщо особа сумлінно помиляється щодо наявності загрози, її реальності, то її дії мають розглядатись як вчинені в стані крайньої необхідності.

Друга умова правомірності дій у стані крайньої необхідності - неможливість усунення наявної небезпеки інтересу, що охороняється, без заподіяння шкоди іншому інтересу. Вимушеність, необхідність заподіяння шкоди одному з інтересів, що охороняються правом, за крайньої необхідності є єдиною реальною можливістю відвернути ще більшу шкоду іншому інтересу за умов, що склались. У разі можливості відвернення шкоди інтересу, який охороняється законом, без заподіяння шкоди іншому інтересу стан крайньої необхідності відсутній, а заподіяння шкоди має розцінюватись як неправомірне, навіть якщо відвернена шкода більша, ніж заподіяна.

У стані крайньої необхідності шкода заподіюється, як правило, інтересам третьої особи, тобто особи, яка не причетна до створення небезпеки. Проте шкода може спричинятись також інтересам особи, яка певним чином причетна до створення небезпеки заподіяння шкоди інтересам, що охороняються правом. Так, при вбивстві розлюченого бугая, який втік з хліва, причиною його втечі могли бути неналежні умови його утримання. Або ж при гасінні пожежі знищується майно громадянина, необережне поводження якого з вогнем спричинило пожежу.

Однією з найважливіших умов правомірності крайньої необхідності є вимога закону, щоб заподіяна шкода за розміром не перевищувала шкоду відвернену. Заподіяння у стані крайньої необхідності шкоди, рівної шкоді відверненій, також визнається правомірним і не розглядається як перевищення меж крайньої необхідності. Це положення є однією із принципових відмінностей законодавчого регулювання інституту крайньої необхідності КК України 2001 р. порівняно із КК 1960 р.

Ознаками перевищення меж крайньої необхідності є:

1) наявність стану крайньої необхідності, тобто наявність безпосередньої небезпеки заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам:

2) неможливість усунення існуючої небезпеки діянням, не пов'язаним із заподіянням шкоди іншим правоохоронюваним інтересам;

3) заподіяна шкода є більш значною, ніж відвернена;

4) шкода у стані крайньої необхідності заподіяна умисно. Необережне заподіяння більш значної шкоди, ніж шкода відвернена, з позиції законодавця не є злочином, навіть якщо заподіяна шкода істотно перевищує шкоду відвернену, проте може тягти цивільно-правову відповідальність.


 

67. Діяння, пов’язане з ризиком, - обставина, що виключає злочинність діяння.

Діяння, пов'язані з ризиком, коли немає впевненості в тому, що шкода не буде заподіяна, можуть забезпечити досягнення необхідного успіху в будь-якій сфері суспільного життя (наука, техніка, довкілля та ін.), а можуть призвести до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особи, суспільства, держави.

Згідно з ч. 1 ст. 42 КК України, не є злочином діяння (дія чи бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинено в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.

Поява цієї статті у КК зумовлена необхідністю надати статус правомірних діянням, здійснюваним для отримання суспільної користі, але пов'язаним з ризиком заподіяння шкоди у разі їх вчинення. Положення про правомірність ризикованих дій є фактором, який сприяє, зокрема, розвиткові науки і технологій. Проте ст. 42 визнає правомірними лише ризиковані дії чи бездіяльність, вчинені з дотриманням встановлених законом умов.

Виправданий ризик є ризиком професійним, бо можливий у будь-якій сфері професійної діяльності. Найбільш поширені - науковий ризик (відомий факт: учені, що винайшли вакцину від поліомієліту, перевіряли її дію на власних дітях), виробничо-господарський ризик (знищення непотрібної будівлі з використанням вибухів, коли у випадку помилки можуть постраждати інші будівлі), комерційний ризик, пов'язаний із використанням кон'юнктури ринку в банківському, біржовому й інших видах господарської діяльності.

Ризик визнається виправданим тоді, коли мету, що була поставлена, не можна було досягти за певних обставин дією (бездіяльністю), не поєднаною із ризиком, і особа, що допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

Закон про кримінальну відповідальність визнає ризик виправданим за таких умов:

· ризик здійснюється для досягнення суспільно корисної мети (рятування життя людей, попередження стихійного лиха тощо);

· поставлена мета не може бути досягнута не пов'язаними з ризиком діями (як і при крайній необхідності);

· особа, що пішла на ризик, повинна вжити всіх необхідних заходів для попередження можливої шкоди інтересам, які охороняються законом.

При дотриманні всіх умов виправданого ризику особа не буде нести відповідальність у разі заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам незалежно від того, досягнута чи ні суспільно корисна мета, пов'язана з ризиком.

Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій (ч. 3 ст. 42 КК України).

Завідомість у такому разі передбачає, що особа усвідомлює загрозу настання вказаних наслідків, але самовпевнено розраховує на їх відвернення. Загроза для життя інших людей означає загрозу спричинення смерті хоча б одній іншій особі. У випадках ризику для врятування життя іншої особи правомірним такий ризик буде лише у випадку згоди особи, що піддається ризику.

При цьому необхідно, щоб ця особа була поінформована про всі можливі негативні наслідки для її життя чи здоров'я.

Екологічна катастрофа при невиправданому ризику - заподіяння шкоди на значній території і такої, що загрожує біологічному існуванню живої природи (наприклад, аварія на Чорнобильській АЕС).

Надзвичайні події при невиправданому ризику - наслідки порушення громадської безпеки, що тягнуть незручності, страждання для багатьох людей (пожежі, повені, епідемії та ін.).

У будь-якому разі ризик не визнається виправданим, якщо він створює загрозу заподіяння необґрунтованої шкоди.

Діяння, що виходять за межі виправданого ризику, є суспільно небезпечними та можуть мати характер злочину.

Невиправданий ризик можливий лише за наявності необережної форми вини у формі злочинної самовпевненості. Кримінальна відповідальність настає за необережний злочин залежно від характеру завданої шкоди. Указана обставина може розглядатись як така, що пом'якшує покарання.

Діяння, пов'язані з ризиком, слід відрізняти від заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності. Ці обставини відрізняються за двома аспектами:

1) при крайній необхідності небезпека, що загрожує, якщо її не усунути, обов'язково призведе до настання суспільно небезпечних наслідків, а при ризику такі наслідки тільки можливі;

2) на відміну від крайньої необхідності, шкода при виправданому ризику може бути більшою, ніж попереджена.

Ризик передбачає можливість виникнення шкоди внаслідок вчинення певних дій (бездіяльності) для досягнення позитивного результату. Ризикованими можна вважати діяння, внаслідок яких шкода лише може, але не обов'язково повинна виникнути. З огляду на це, поведінка, що явно веде до заподіяння шкоди, не може бути виправдана посиланнями на користь, яку суспільство отримало б від такої поведінки.

ДІЇ (бездіяльність), пов'язані з ризиком, найчастіше можуть бути вчинені у виробничій, медичній, науковій діяльності, під час експлуатації чи випробування технічних пристроїв. Проте не виключається можливість ризикованої поведінки і в інших ситуаціях. Потреба у ризикованих діях (бездіяльності) може виникнути як при виконанні особою своїх професійних чи службових обов'язків, так і за інших обставин. Підстави для вчинення ризикованих діянь можуть з'явитись у тих ситуаціях, коли наявних знань та досвіду недостатньо для повного усунення небезпеки і виключення ризику або ж коли виключити ризик взагалі неможливо з об'єктивних причин.

Ризиковані діяння визнаються виправданими і не тягнуть за собою кримінальної відповідальності за сукупності таких умов:

1) ризиковане діяння вчинюється для досягнення значної суспільно корисної мети. Така мета може набувати вигляд майнових здобутків для суспільства, держави чи багатьох громадян, нової наукової, технічної, гуманітарної інформації, корисної для суспільства, збереження або покращення життя чи здоров'я людей тощо. Користь для суспільства у разі успіху ризикованих дій (бездіяльності) мас бути значною, тобто істотною за обсягом та характером;

2) неможливо досягти зазначеної мети у даній обстановці без вчинення ризикованого діяння. У разі можливості досягнення мети за допомогою неризикованої поведінки ризик не може вважатися виправданим;

3) особа вжила заходів, які дають підстави обґрунтовано розраховувати на відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам. Під такими заходами слід розуміти зокрема належні заходи безпеки під час наукових, технологічних експериментів, випробувань тощо. Вжиття заходів безпеки є обов'язковим, якщо є можливість до них вдатись. Невжиття вказаних заходів робить ризиковане діяння невиправданим, тому особа, яка його вчинила, підлягає відповідальності У разі настання шкоди внаслідок такого діяння.

Відповідно до ч. З ст. 42 особа несе кримінальну відповідальність на загальних підставах, якщо ризик завідомо створював загрозу:

а) для життя інших людей;

б) екологічної катастрофи;

в) інших надзвичайних подій.

Термін завідомо, вжитий у ч. З ст. 42, означає, що особа, яка вчинила ризиковане діяння, заздалегідь знала про можливість настання передбачених ч, 3 ст. 42 негативних наслідків.

Загроза для життя інших людей означає загрозу спричинення смерті хоча б однієї іншої людини. Якщо життя чи здоров'я людини піддасться ризику з метою врятування життя інших людей (донорство, участь у медичному експерименті тощо), то однією із вимог, Дотримання яких гарантує правомірність ризику, є згода особи, яка піддається ризику. Згода вважатиметься чинною лише у разі попереднього інформування цієї особи про всі можливі негативні наслідки для її життя та здоров'я.

Під екологічною катастрофою слід розуміти стійкі або необоротні негативні зміни у навколишньому середовищі, внаслідок яких стає неможливим або надзвичайно небезпечним проживання населення і ведення господарської діяльності на певній території.

Під іншими надзвичайними подіями слід розуміти, зокрема, аварію, масове отруєння людей, епідемію, епізоотію, виснаження чи знищення окремих природних комплексів чи ресурсів та інші події, що створюють загрозу для здоров'я великої кількості людей, загрозу зруйнування значної кількості майна, спричинення великої майнової шкоди тощо.


 

68. Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності.

Пленуму Верховного Суду України у п.1 своєї постанови від 23 грудня 2005 р. № 12 "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності " дає таке визначення звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.

Правовою підставою звільнення від кримінальної відповідальності є: передбачення конкретних видів звільнення у КК, а також законом України про амністію чи актом помилування. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК, здійснюються лише судом.

За своїм змістом звільнення від кримінальної відповідальності характеризується трьома моментами:

1) не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин (обвинувальний вирок суду не постановляється);

2) до винного не застосовується покарання;

3) через відсутність обвинувального вироку звільнена від кримінальної відповідальності особа вважається такою, що не має судимості.

За юридичною природою звільнення від кримінальної відповідальності тісно пов'язане з підставами кримінальної відповідальності. Нагадаємо, що кримінальна відповідальність - це правовий обов'язок особи, яка вчинила злочин, піддатися (підкоритися) заходам державного впливу та бути покараною.

Маємо наголосити, що звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності визначається кримінально-процесуальним законом.

Кримінальний закон передбачає певні підстави та умови, за наявності яких особа, що вчинила злочин, в одному випадку звільняється (ст. 45-46), в іншому - може бути звільнена (ст. 47-48) від кримінальної відповідальності.

Підставами загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності є:

1) вчинення злочину вперше, тобто не лише у випадку фактичного вчинення злочину перший раз, а й знову після закінчення строку давності або після погашення чи зняття судимості за раніше вчинений злочин,

2) вчинений злочин, за вимогами ст. 45-46, має бути невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, а за вимогами ст. 47-48 КК - невеликої або середньої тяжкості.

Особа також звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули вказані в ч. 1 ст. 49 строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.

З моменту звільнення особи від кримінальної відповідальності припиняється дія кримінально-правових відносин між державою і людиною, яка вчинила злочин. Закон не містить підстав відновлення припинених внаслідок звільнення від кримінальної відповідальності кримінально-правових відносин, за винятком передачі особи на поруки; якщо така особа порушила умови передачі на поруки, то вона притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-16; просмотров: 409; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.23.103.203 (0.009 с.)