Поняття, предмет, ознаки та система КрПУ. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття, предмет, ознаки та система КрПУ.



Поняття, предмет, ознаки та система КрПУ.

КП — це галузь права. Звідси К правом іменують закони, тобто нормативні акти, в яких містяться положення цієї га­лузі права;

однак під КП розуміють і науку КП, тобто теорію КП, наукову дисципліну, доктрину.

КП:1) являє собою систему юридичних норм, встановлених у суспільстві. 2)його норми встановлюються лише вищи­ми органами законодавчої влади і закріплюються у відповідних зако­нах. Це так зване позитивне право, або чинне право. Саме тому КП має формальну визначеність. 3)має свій предмет і метод правового регулювання. Норми КП встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що вчи­нили ці злочини (ч. 2 ст. 1 ККУ). Відносини, що виникають у зв'язку із вчи­ненням злочину і застосуванням за це певних покарань, і становлять предмет КП. 4) У покаранні, що призначається судом від імені держави за вчи­нений злочин як санкція за порушення кримінально-правової забо­рони, передбачена в законі, проявляється і така властивість КП, як його державна забезпеченість.Отже, можна відзначити, що КП як система норм (законів) має такі ознаки: загальнообов'язкову нормативність, фор­мальну визначеність і державну забезпеченість, а також властиві йому предмет і метод правового регулювання. Таким чином, КП якгалузь праваце сис­тема, сукупність юридичних норм (а по суті законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небез­печні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

Всі норми КП поділяються на дві частини — Загальну і Особливу.

В Загальну частину включені норми, що визначають завдання, принципи та основні інститути КП. Особлива частина КП містить норми, що опи­сують конкретні види злочинів із зазначенням видів покарань і меж, в яких вони можуть бути призначені за вчинення даних злочинів. Ці норми і зосереджені в Особливій частині КК.

 

Завдання кримінального права. Кримінальне право та кримінальна політика.

Завдання кримінального права(ст. 1 КК) - правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Кримінальна політика –напрямок діяльності держави, пов'язаний з необхідністю встановлення кримінально-правових заборон (криміналізацією) та їх скасуванням (декриміналізацією), спрямований на підвищення ефективності дії чинного кримінального законодавства.

Кримінальне право - галузь права, сукупність юрид. норм, якими встановлюються засади крим. відповідальності, види злочинів та покарання за їх вчинення.

4. Закон про кримінальну відповідальність та її підстава.

Закон про кримінальну відповідальність (кримінальний закон)це сукупність юридичних норм, систематизованих в законодавчому акті Верховної Ради України, що визначають загальні положення, підстави і межі кримінальної відповідальності, види злочинних діянь і передбачені за них покарання, підстави призначення покарання, звільнення від від­повідальності чи покарання; а також це - сукупність положень міжна­родних договорів, введених в кримінальне законо­давство України як його невід'ємна частина.

Основні ознакизакону про кримінальну відповідальність (кримі­нального закону):

1) система (сукупність юридичних норм, визначених правил пове­дінки, встановлених в суспільстві);

2) його норми встановлюються вищим органом законодавчої влади України - Верховною Радою.

Структурузакону про кримінальну відповідальність (кримінально­го закону)становлять Загальна та Особлива частини.

Стаття 2 КК

1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

2. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

3. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

Злочин, його види та стадії. Готування до злочину. Замах на злочин.

Злочин (ст. 11 КК) - передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне, винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Класифікація злочинів - це їх розподіл на групи за певними знаками. У ст. 12 КК запроваджено класифікацію злочинів залежно від ступеня їх тяжкості на: злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості тяжкі та особливо тяжкі.

- невеликої тяжкостіє злочин, за який передбачене по карання у виді позбавлення волі на строк <=2 р., або інше, більш м'яке покарання;

- середньої тяжкостіє злочин, за який передбачене по карання у виді позбавлення волі на строк <=5 р.;

- тяжким є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк <=10 р.;

- особливо тяжкимє злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк >10 р. або довічного позбавлення волі.

У кримінальному праві та в кримінальному законі виділяють такі стадіїзлочинної діяльності:

1) готування до злочину;

2) замах на злочин;

3) закінчений злочин.

Підготовка до вчинення злочину(ст.14 КК) - підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину; не призводить до злочинного результату безпо­середньо; призводить до таких наслідків:

1) до закінченого злочину;

2) до замаху на злочин;

3) припинення підготовчих дій з причин, що не залежали від волі винної особи;

4) припинення злочинної діяльності до її закінчення актом добро­ вільної відмови від вчинення злочину.

Готування не може бути початком здійснення злочинного діяння тому, що дії злочинця ще не спрямовані на об'єкт злочину.

Ознаками готування є:

підшукання; пристосування; створення умов учинення злочину.

Замах (ст.15 ч.1 КК) на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Закінченим злочином (ст.13 ч.1 КК) визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Добровільна відмова та діяльне каяття, їх правові наслідки.

Згідно із ч.1 ст.17 КК добровільною відмовоює остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Ознаки добровільної відмови:

1) остаточне припинення особою готування до злочину або зама­ху на злочин;

2) відмова від вчинення злочину за власною волею особи;

3) наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця.

Правові наслідки добровільної відмови. Відповідно до ч.2 ст.17 КК особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише у тому разі, якщо фактич­но вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Дійове каяття при вчиненні злочину - це такі дії особи, які свідчать і про осуд нею, вчиненого злочину і про прагнення загладити його наслідки.

Види дійового каяття:

1) запобігання шкідливих наслідків вчиненого злочину;

2) відшкодування заподіяного збитку або усунення заподіяної шкоди;

3) сприяння розкриттю злочину;

4) з'явлення із зізнанням (явка з повинною);

5) інші подібні дії, що пом'якшують наслідки вчиненого злочину і відповідальність за нього.

Дійове каяття

1) можливе як при незакінченому та і при закінченому злочині;

2) може виявлятися тільки в діях (активній поведінці);

3) може бути як в умисних злочинах (при прямому і непрямому умислі), так і в необережних (при злочинній самовпевне­ності і недбалості);

4) при дійовому каятті склад зпочину має місце і тому найчастіше воно розглядається, як обставина, що пом'якшує покарання

Добровільна відмова

1) можлива лише при незакінченому злочині;

2) може виявлятися як в діях так і бездіяльності;

3) можлива лише при злочинах вчинених з прямим умислом;

4) при добровільній відмові особа ; звільняється від кримінальної відповідальності саме внаслідок добровільної відмови від вчинення злочину, що свідчить про від сутність в її діях складу злочину.

 

 

8. Об'єкт злочину.

Об'єкт злочину- суспільні відносини, інтереси, блага, які охороняються кримінальним законом від суспільно небезпечних посягань і яким в процесі вчинення злочину заподіюється шкода або створюється небезпека заподіяння такої шкоди.

Види об'єктів злочину:

загальний об'єкт - це сукупність всіх суспільних відносин, ін­тересів та благ, що охороняються кримінальним законом (ч.1 ст. 1 КК);

родовий об'єкт - це суспільні відносини, інтереси, блага на які посягає певна група злочинів; зазначається в назві розділу Особливої частини КК;

безпосередній об'єкт- це суспільні відносини, інтереси, блага, на які посягає конкретна злочинна дія або бездіяльність; дозволяє встановити індивідуальні ознаки злочину; із родовим видовий та безпосере­дній об'єкти найчастіше співвідносяться як ціле і частки, а іноді можуть співпадати.

Види безпосереднього об'єкту:

У кримінальному праві виокремлюють основний та додатковий безпосередні об'єкти.

Основний безпосередній об'єкт — це об'єкт, проти якого головним чином, насамперед спрямовано злочин, а додатковий - це об'єкт, шкода якому спричинюється у зв'язку з посяганням на основний.

Наприклад, при розбої (ст. 187) основним безпосереднім об'єктом є право власності, а додатковим - життя чи здоров'я особи. Наявність додатко­вого безпосереднього об'єкта нерідко дає можливість відмежувати один злочин від іншо­го, правильно кваліфікувати вчинене діяння.

Безпосередній додатковий об'єкт може бути обов'язковим та факультативним: в останньому випадку шкода або загроза для такого (факультативного) об'єкта за конкретних обставин вчинення злочину може виникнути, а може і не виникнути.

Прикладом є ст. 296, яка передбачає відповідальність за хуліган­ство - злочин проти громадського порядку, при вчиненні якого може бути, а може і не бути заподіяна шкода здоров'ю потерпілого.

Об'єкт злочину необхідно відрізняти від предмета злочину.

Предмет злочину- це матеріальний предмет або нематеріальний об’єкт, що має інте­лектуальну чи майнову цінність, з приводу якого або шляхом дії щодо якого вчинюється злочин.

Предмет є факультативною ознакою складу злочину. В описах більшості злочинів, передбачених статтями КК, предмет злочину не згадується.

Від предмета злочину слід відрізняти знаряддя і засоби вчинення злочину, які є озна­ками об’єктивної сторони злочину. Потерпілий — особа, якій злочином завдано фізичної, матеріальної чи моральної шкоди, також не може розглядатись як предмет злочину.

Потерпілий від злочину- особа, щодо якої здійснюється злочин не посягання. Це не будь-яка особа, а лише така, яка спеціально визначена в диспозиції статті, тобто, спеціальний потерпілий.

 

9. Об'єктивна сторона злочину.

Об'єктивна сторона злочину— це зовнішній акт суспільно небезпечного пося­гання на охоронюваний законом об'єкт, яким цьому об'єкту заподіюється шкода або створюється загроза її заподіяння.

Основними ознакамиоб'єктивної сторони злочину є:

1) суспільно небезпечне (злочинне) діяння;

2) його наслідки;

3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Наслідки та причинний зв'язок не є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони зло­чину.

Злочинне діяння- це передбачені кримінальним законом дія чи бездіяльність, яки­ми заподіюється шкода об'єктові злочину.

Злочинна дія завжди є вчинком, виявом активності особи. Як правило, під дією розу­міють тілесні рухи. Проте іноді закон як дію розуміє і слова (наприклад, статті 129, 295).

Дія повинна мати свідомий характер, бути невимушеною. У випадках, коли особа вчинила дію не зі своєї волі, вона не підлягає відповідальності через відсутність вини в її поведінці.

Злочинна бездіяльність - це пасивна поведінка, яка полягає у невиконанні або нена­лежному виконанні обов'язку діяти, покладеного на відповідну особу законодавством, трудовими (службовими) обов'язками, обумовленого її попередньою поведінкою або загальновизнаними морально-етичними правилами. Проте навіть у тих випадках, коли особа не виконала покладеного на неї обов'язку вчинити певні дії, її бездіяльність буде злочинною лише у разі, коли її прямо визнає такою відповідна стаття КК.

Наслідки злочину- реальні шкідливі зміни, які відбуваються в об'єкті, що охороня­ється кримінальним законом, внаслідок злочинного діяння. Наслідки можуть мати мате­ріальний (шкода, яку можна оцінити в грошовому вираженні, ушкодження здоров'я, позбавлення життя) або нематеріальний (моральна, політична, соціальна, психологічна, інша шкода) характер.

Причинний зв'язокміж діянням та його суспільно небезпечними наслідками для наявності складу злочину має бути необхідним, оскільки інакше не можна виключати, що наслідки виникли не через діяння, яке інкримінується винній особі, а через якесь інше діяння або ж подію. Тому випадковий причинний зв'язок не дає підстав констату­вати наявність об'єктивної сторони злочину, а отже, свідчить про відсутність складу злочину.

Необхідний причинний зв'язок між діянням і наслідками характеризується тим, що діяння:

1) має передувати наслідкам;

2) має бути умовою, без якої не було б наслідку (принцип condicio sine qua non);

3) за своїми властивостями, як правило, має спричиня­ти саме такі наслідки, тобто наслідки мають бути закономірним результатом вчиненого діяння.

Види причинного зв'язку:

Безпосередній причинний

2) опосередкований причинний зв'язок

Факультативними, тобто такими, що не є обов'язковими для більшості злочинів, ознаками об'єктивної сторони є: місце, час, спосіб, обставини, засоби, знаряддя.

 

Суб’єкт злочину

Суб'єкт злочину - це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК України може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК).

Спеціальний суб'єкт злочину(ч.2 ст.18 КК) - особа, яка, крім за­гальних ознак (віку та осудності), характеризується додатковими спе­цифічними ознаками, передбаченими нормами Особливої частини кри­мінального закону.

В якості додаткових специфічних ознаквиступають ознаки, що відносяться до:

1) особистих якостей винної особи;

2) громадянства особи;

3) службове становище чи виконання професійних, службових;

4) статі (умисне вбивство матір'ю новонародженої дитини - лише мати, яка щойно народила);

Осудність (ст.19 КК) - це можливість усвідомлювати особою, яка вчинила злочин, свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Неосудність- це неспроможність особи під час вчинення нею су­спільно небезпечного діяння, передбаченого КК усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного за­хворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Поняття неосудності в кримінальному праві оцінюється двома критеріями: юридичним (психологічним) та медичним (біологічним).

Неосудність поняття юридичне, тому основним, визначним її крите­рієм є юридичний критерій, який складається із сукупності двох ознак:

1) інтелектуальної; 2) вольової

Медичний критерій неосудності містить у собі чотири ознаки:

1) хронічне психічне захворювання:

2) тимчасовий розлад психічної діяльності;

3) недоумство;

4) інший хворобливий стан психіки.

Обмежена осудність (ст.20 КК) - характеризується тим, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, не могла в повній мірі усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними внаслідок через наявний в неї психічний розлад. Обмежено осудна особа підлягає кримінальній відповідальності і до неї застосовується покарання, але за рішенням суду до неї можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Правові наслідки вчинення злочину особою у стані осудності, не осудності та обмеженої осудності:

Вік особи - це такий календарний період психофізіологічного роз витку особи, з яким пов'язані біологічні, соціально-психологічні та правові наслідки юридичного статусу особи.

У ч. 1 ст.22 КК зазначено, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років.

В переважній більшості кримінальна відповідальність наступає 16 років (ч.1 ст.22 КК), з 14 років - при вчиненні злочинів, що мають підвищену суспільну небезпечність (ч.2 ст.22 КК), з 18 років - несуть кримінальну відповідальність військовослужбовці та службові особи, з 25 років - судці (ст.375 КК).

 

Суб’єктивна сторона злочину

Суб'єктивна сторона злочинувідображає процеси, які відбуваються у свідомос­ті особи у зв'язку з вчиненням нею злочину і свідчать про спрямування її волі та про її ставлення до суспільно небезпечного діяння та його наслідків.

Ознаками суб'єктивної сторони злочину є:

1) вина;

2) мотив злочину;

3) мета злочину.

Основною та обов'язковою для кожного злочину ознакою суб'єктивної сторони є вина, її відсутність завжди означає відсутність у діях особи складу злочину. Заподіяння шкоди без вини (коли особа, спричиняючи своїми діяннями суспільно небезпечні наслідки, не передбачає і за обста­винами справи не може передбачити настання таких наслідків) називається казусом.

Мотив і мета є факультативними ознаками суб'єктивної сторони злочину.

Мотив злочину - це ті внутрішні спонукання, якими керувався винний, вчиняючи злочин, а його

мета - це той уявний результат, якого домагався винний, коли вчинював злочин. У статтях Особливої частини КК мотив і мета можуть бути передбачені як обов'язкові ознаки суб'єктивної сторони основного складу відповідного злочину або як кваліфіку­ючі (особливо кваліфікуючі) ознаки такого злочину.

Вина(ст.23 КК) - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене уформі умислу або необережності.

Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони і дозволяє визначити ставлення злочинця до осно­вної ознаки злочину - суспільної небезпеки.

Ошибка! Элементы оглавления не найдены.

Стаття 24. Умисел і його види

1. Умисел поділяється на прямий і непрямий.

2. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

3. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Стаття 25. Необережність та її види

1. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

2. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

3. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

 

Види складів злочину

Склад злочину- це сукупність встановлених кримінальним законом об'єктивних та суб'єктивних ознак, що характеризують суспільно небезпечне діяння як злочин.

Злочин- це певне суспільно небезпечне діяння, явище реальне дійсності, яке має ряд індивідуальних ознак. А склад злочину - це сукупність передбачених законом лише найбільш істотних та типових ознак, необхідних для визнання певного суспільно небезпечного діяння злочином.

Склад злочину - це правове поняття, правова конструкція злочину певного виду, іншими словами - це шаблон, який дозволяє в будь-якому діянні визначити наявність чи відсутність ознак злочину.

Ознаки(елементи) складу злочину:

1) об'єкт злочину;

2) об'єктивна сторона злочину;

3) суб'єкт злочину;

4) суб'єктивна сторона злочину.

СКЛАД ЗЛОЧИНУ (ЮРИДИЧНА КОНСТРУКЦІЯ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ)

ОБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ
Види: 1) загальний 2) родовий 3) безпосередній: а) основний б) додатковий в) факультатив­ний Ознаки: 1) предмет злочину 2) потерпілий від злочину Ознаки (основні): 1) суспільно небезпе­чне діяння (дія, без­діяльність) Ознаки (факультати­вні): 1) причинний зв'язок 2) суспільно небезпе­чні наслідки 3) спосіб 4) час 5) місце 6) обстановка 7) засоби 8) знаряддя Види: 1)3агальний суб'єкт 2) Спеціальний суб'єкт Ознаки: 1) фізична особа 2) осудність 3) вік кримінальної відповідальності Ознаки (основні): 1) вина (умисел, не­обережність, зміша­на форма вина); Ознаки (факультати­вні): 1) мотив 2) мета 3) емоційний стан

Всі склади злочинів поділяються на такі групи та види:

1 група - критерієм розподілу є характеристика ступеня тяжкості складу злочину:

1) основний склад злочину — це склад того чи іншого злочину без пом'якшуючих і без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 115 , ч. 1 152 КК):

2) привілейований склад злочину (склад злочину з пом'якшуючими обставинами) - це склад злочину з такими обставинами, які дають мож­ливість законодавцю значно пом'якшити розмір та вид покарання за ді­яння, що містить основний склад злочину (ст. ст. 116, 117, 118 КК):

3) кваліфікований склад злочину (склад злочину з обтяжуючими об­ставинами) - це склад злочину, який містить обтяжуючі вину особи об­ставини, наявність яких тягне підвищену у порівнянні з основним складом злочину відповідальність і більш тяжке покарання (ч. 2 ст.115 , ч. 2 З, 4 152 КК);

ІІ група- критерієм розподілу є конструкція складу злочину в залежності від наявності наслідків злочину, зазначених в законі:

4) матеріальний склад злочину — в якому законодавець момент закінчення злочину пов'язує із вчиненням суспільно небезпечного діяння і настанням суспільно небезпечних наслідків, при цьому між ними обов'язково повинен бути необхідний причинний зв'язок (умисне вбивство, крадіжка тощо)

М = Д + Н, де

М - матеріальний склад злочину

Д - суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність)

Н - суспільно небезпечні наслідки

+ - причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками;

5) формальний склад злочину - в якому законодавець момент закінчення злочину пов'язує лише із вчиненням суспільно небезпечного діяння, а настання суспільно небезпечних наслідків не є обов'язковим (державна зрада, розголошення державної таємниці тощо);

Ф = Д, де

Ф — формальний склад злочину

Д - суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність);

6) усічений склад злочину — в якому законодавець момент закінчення злочину переносить на більш ранню стадію - на стадію готування чи замаху на злочин внаслідок його підвищеної суспільної небезпечності (розбій, бандитизм тощо);

У = Габо3, де У- усічений склад злочину

Г — готування до злочину (підшукання або пристосування засобів чи знарядь створення умов) З - замах на злочин (закінчений чи незакінчений).

КЛАСИФІКАЦІЯ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНУ

За суспільною небезпечністю За конструкцією За наслідками
Основний (без пом'якшуючих та обтяжуючих обставин) Матеріальний (М = Д + Н) З фізичною шкодою (ст. 115. 121, | 122, 125 КК)
Привілейований (основний + пом'якшуючі об­ставини) Формальний (Ф = Д) З матеріальною шкодою (ст. 185, 186, 190 КК)
Кваліфікований (основний + обтяжуючі обставини) Усічений (У = Г або З) З ідеологічною, політичною шкодою (ст. 111,112, 114 КК)
Особливо кваліфікований (основний + особливо обтяжуючі обставини)   Без шкоди (моральна шкода - її від шкодування в цивільно-правовому порядку) (ст. 109, 132 КК)

 

 

Форми та види вини

Вина(ст.23 КК) - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене уформі умислу або необережності. Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони і дозволяє визначити ставлення злочинця до осно­вної ознаки злочину - суспільної небезпеки.

В теорії та практиці кримінального права виділяють такі форми вини:

- умисну (ст. 24 КК);

- необережну (ст.25 КК);

- змішану (складну, подвійну).

Умисел поділяється на такі види:

- прямий умисел;

- непрямий (побічний, евентуальний) умисел.

Необережність поділяється на такі види:

- злочинну недбалість;

- злочинну самовпевненість.

Умисна форма вини передбачає, що особа, яка його вчинила:

- усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії чи бездіяльності:

- передбачала суспільно небезпечні наслідки;

- та бажала (при прямому умислі);

- чи свідомо допускала (при непрямому умислі) настання цих наслідків.

Прямий умисел- має місце в тих випадках, коли особа, яка вчинила злочин, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння чи бездіяльності, передбачала суспільно небезпечні наслідки (інтелектуальний момент в понятті прямого умислу) і бажала їх настання (вольовий момент).

Непрямий умисел- характеризується тим, що особа, яка вчинила злочин, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії чи без діяльності, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і свідомо допускала настання цих наслідків.

Закон містить визначення лише прямого та непрямого умислу, а теорії та практиці кримінального права відрізняються такі види умислу як: визначений (конкретизований), невизначений (неконкретизований, завчасно обміркований, раптовий, афектований.

Необережна форми вини має два види:

Злочинна самовпевненість - якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Злочинна недбалість - має місце, коли особа, яка вчинила злочин, не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідки своєї дії чи бездіяльності, хоча повинна була і могла передбачати.

Від злочинної недбалості необхідно відрізняти "випадок" ("казус"). "Випадок" ("казус") має місце, коли наслідки, що настали, пе­ребувають у причинному зв'язку з дією або бездіяльністю особи, котра, не тільки не передбачала можливості їх настання, але й не могла їх передбачити. "Випадок" ("казус") виключає вину в поведінці особи, а отже й наявність самого злочину.

Змішана форма вини - має місце в таких злочинах, коли щодо одних об'єктивних ознак злочину має місце умисел, а щодо інших — необережність ст.121 ч.2 КК

 

 

14. Казус (випадок) в КП та його правові наслідки.

Від злочинної недбалості слід відрізняти «випа­док» («казус»). «Випадок» у судовій практиці зустрічається нерідко, а актуальність питань, які з ним пов'язані, досить висока, оскільки йдеться про наявність або відсутність вини у кожному випадку. Особливо часто «випадок» зустрічається у справах із заподіяння шкоди життю та здоров'ю людини, виробничого травматизму, пору­шення правил безпеки руху та експлуатації транспорту.

«Випадок» розглядається як самостійний вид психічного ставлення до суспільно небезпечних наслідків. Він має місце тоді, коли наслідки, що настали, перебувають у причин­ному зв'язку з дією (або бездіяльністю) особи, котра, однак, не тіль­ки не передбачила можливості їх настання, а й не могла їх перед­бачити. «Випадок» виключає вину в поведінці особи. На відміну від недбалості «випадок» характеризується відсутністю суб'єктивного критерію, який у поєднанні з об'єктивним визначає необережність як вид вини. Неможливість передбачення суспільно небезпечних наслідків може бути зумовлена як суб'єктивними особливостями особи (відсутність необхідних знань, навичок, досвіду, слабкі розу­мові здібності, хвороба тощо), так і тією конкретною обстановкою, в якій було вчинене діяння, що викликало наслідки. Наприклад, М. і К. йшли польовою дорогою. М., закурюючи, кинув у зарослий тра­вою кювет палаючий сірник, який потрапив у бочку з-під бензину, яка там лежала, внаслідок чого бензин, що залишився в бочці, запа­лав і стався вибух. Дном бочки, що вилетіло, К. були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. Сам же М. від вибуху не постраждав, бочки, що лежала в кюветі, не бачив. У цьому випадку М. не передбачав мож­ливості заподіяння шкоди К. і не міг її передбачити.

«Випадок» («казус») виключає КВ за відсутністю складу злочину в поведінці особи.

 

Необхідна оборона (НО)

Необхідною обороною (ч.1 ст.36 КК) визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння то му, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці до негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Умовами правомірності необхідної оборони, що відносяться до захисту, є:

- завдання шкоди інтересам особи, яка нападає;

- можливість захисту як своїх особистих, так і сторонніх (чужих), індивідуальних, колективних інтересів;

- співрозмірність (адекватність) між захистом та нападом;

- суспільна небезпечність діяння;

- наявність;

- дійсність.

Перевищення меж необхідної оборони (ч.3 ст.36 КК)- це умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Критерієм розмежування необхідної оборони та перевищення меж є ексцес оборони (співрозмірність інтенсивності захисту та посягання). Вирішення цього питання в науці кримінального права є проблемним, оскільки зміст терміну "інтенсивність" вчені тлумачать по-різному. Зокрема, під інтенсивністю розуміють:

1) засоби посягання та захисту;

2) спосіб застосування засобів нападу та захисту;

3) спосіб дії;

4)чисельність нападаючих, ступінь реальної небезпеки настання

шкідливого результату, співвідношення сил нападаючого та захисника

Ексцес оборони - це явна невідповідності між захистом та посяганням, означає, що невідповідність повинна бути різкою, очевидною. Вона має об'єктивні та суб'єктивні критерії перевищення необхід­ної оборони.

 

Уявна оборона (УО)

Уявна оборона (ст.37 КК) - це дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі до­статні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не ус­відомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помил­ковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захист)', що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необ­хідної оборони.

Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але мог­ла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного пося­гання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

 

Крайня необхідність (КН)

Ч.1 ст.39 КК вказує, що не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку у даній ситуації не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Ознаки крайньої необхідності:

1) небезпека, яка загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави,

2) невідворотність цієї небезпеки іншими засобами, крім вчинення дії, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом.

Умови правомірності крайньої необхідності:

1 група - умови небезпеки:

- реальність небезпеки.

2 група - умови дій по усуненню небезпеки:

- захист індивідуальних, суспільних, державних інтересів (захищаються лише правомірні інтереси);

- джерело небезпеки;

- небезпека породжує безпосередню загрозу для особи, суспільних. державних інтересів (не у майбутньому чи в минулому, а зараз), небезпека наявна;

- шкода завдається інтересам третіх осіб, які не мають відношення до створення небезпеки;

- завдання шкоди - єдиний засіб врятування від небезпеки за даних обставин;

- не допущено пе





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 108; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.23.215.230 (0.013 с.)