І. Соціологічне опитування населення України стосовно ситуації в системі охорони здоров’я та перспектив її розвитку

Наприкінці 2006 року Київський міжнародний інститут соціологічних досліджень здійснив соціологічне опитування населення України, яке вперше за часів незалежності на замовлення Міністерства праці та соціальної політики включало блок питань стосовно оцінки ситуації з охороною здоров’я та перспектив її розвитку. Дослідження проведено на вибірці чисельністю 1037 осіб, репрезентативної для населення України за регіоном, місцем проживання (сільська, міська місцевість), статтю, віком, родом занять, рівнем доходів та освіти.

Першочерговим призначенням системи охорони здоров’я є задоволення потреб населення у належній медичній допомозі. Результати дослідження свідчать, що цю місію чинна в Україні система охорони здоров’я виконує неефективно. У разі захворювання близько 40 % опитаних намагаються, коли це можливо, не звертатися до лікарів для отримання професійної медичної допомоги.

Таблиця 1. Розподіл населення щодо готовності звертатися по медичну допомогу [с.208].

Оцінювані позиції	% від усіх опитаних
Звертаються до лікарів	59,5
Не звертаються через віддаленість медичного закладу від місця проживання	3,5
Не звертаються через низьку якість медичної допомоги	14,2
Не звертаються через тривале очікування в черзі	4,5
Не звертаються через високу вартість медичного обслуговування	12,0
Важко відповісти	6,4
Загалом

Традиційно люди вважають, що головною перешкодою для звернення є висока вартість медичних послуг. За даними дослідження 12 % (тобто кожен 8-й опитаний) відкладає візит до лікаря через цю причину. Найбільше вартість медичної допомоги турбує населення, що проживає у Західному регіоні (20% опитаних), найменше – у Східному та Центральному (приблизно 6% та 8% відповідно) [с.207].

Однак ще більшою мірою, ніж вартість, населення непокоїть низький рівень медичної допомоги: цю обставину як причину відмови від звернення по медичну допомогу назвали 14 %. Низький рівень якості медичної допомоги найбільше турбує мешканців Східного регіону (18%), міське населення (16%), осіб із вищою освітою (20%), осіб із рівнем доходів понад 800 грн. на одного члена сім’ї (16%) [с.208].

Результати відповідей на друге запитання: “Яку систему охорони здоров’я Ви хотіли б мати в Україні?” показали, що переважна більшість населення категорично не сприймає приватної системи охорони здоров’я – висловились “за” таку модель близько 6%. Три чверті населення висловилися за солідарну систему (за бюджетну – 50%, за страхову – 24%) [с.208].

Таблиця 2.Прихильність населення до різних типів системи охорони здоров’я [с.209].

Тип системи	% від усіх опитаних
Бюджетна	49,8
Страхова	24,7
Комерційна (приватна)	5,8
Інші типи	8,0
Важко відповісти	11,7
Загалом

 

Відрізняється ставлення людей до типу системи охорони здоров’я залежно від доходів: серед осіб із подушним доходом понад 1500 грн. частка прихильників страхової моделі максимальна (понад 35%), а серед малозабезпечених (200-400 грн.) – мінімальна (близько 14%). Тобто люди із незабезпечених верств побоюються втратити навіть ті ілюзорні державні гарантії медичного обслуговування, які вони мають за чинної моделі [с.210].

За регіональною ознакою кількість прихильників страхової моделі збільшується, а прихильників бюджетної моделі – зменшується мірою просування зі сходу на захід (страхову модель підтримують 20% населення Східного і понад 35% – Західного регіону країни). На ставлення мешканців різних регіонів до майбутньої моделі охорони здоров’я суттєво впливає досвід сусідніх країн. Так, страхова модель зарекомендувала себе як доволі успішна у західних сусідів України (Польща, Угорщина) і не виявила відчутних переваг у нашої східної сусідки (Росія) [с.210].

Лехан В. (Дніпропетровська державна медична академія) Соціологічне опитування населення України стосовно ситуації в системі охорони здоров’я та перспектив її розвитку // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2008. – № 4. – С.5-16.

ІІ. Соціологічні дослідження в оцінці якості надання медичної допомоги

Населенню України

Одним із методів оцінки якості медичної допомоги є метод медико-соціологічних досліджень, який є об’єктивним відображенням ситуації з питань гарантії якості в системі охорони здоров’я [с.3].

Організація медичної допомоги, соціально-побутові умови перебування в стаціонарі хворих, забезпечення медичних закладів необхідними ліками та засобами медичного призначення, взаємовідносини в ланцюжку «пацієнт-лікар-середній медичний працівник», етико-деонтологічна сторона діяльності лікаря, проблема удосконалення якості надання медичної допомоги та системи охорони здоров’я в цілому – ось основне коло питань, яке було розглянуто через призму даного соціологічного дослідження, яке проведене у п’яти регіонах України: Південно-Східному, Південному, Північно-Східному, Центральному, Західному. Медико-соціологічні дослідження здійснені одноразово (1997 р.) в лікувально-профілактичних ІІ, ІІІ і ІV рівнів (районні лікарні, ЦЛР, міські, обласні лікарні) в стаціонарних відділеннях хірургічного та терапевтичного профілю. Розрахунки вибіркової сукупності здійснювалися згідно із загальноприйнятою для соціологічних досліджень методикою. При оцінці особливостей явищ нами враховувався вплив таких соціальних факторів, як рід занять, місце проживання, вік, освіта, соціальний статус [с.3].

Поглибленому вивченню була піддана 2121 анкета пацієнтів у віці від 18 років. Осіб жіночої статі було 1181 (55,7 + 3,9%), чоловічої – 940 (44,3 + 2,7%); жителів міста було 1305 (61,5 + 3,8%), села – 918 (38,5 + 4,2%) [с.3].

Привертає увагу вікова структура пацієнтів. Пацієнти у віці 30-39 рр. складали найбільш чисельну групу – 24,9%, у віці – 40-49 рр. – 23,2%, 18-29 рр. – 18,4%, 50-59 рр. – 20,4%, 60 р. та старші – 13%. Найбільша кількість респондентів мали середню освіту – 68,8%. В групі спостереження були представлені всі соціальні прошарки: робітники – 27,9%, службовці – 23,8%, працівники села – 19,8%, пенсіонери – 4,7%, учні – 5,5%, непрацюючі – 18,3%. Серед усіх регіональних вибірок, яких було піддано аналізу, найбільша кількість службовців спостерігалася в Центральному регіоні – 58,8%, непрацюючих – 33,4% в Західному регіоні, учнів – 8,9% та робітників – 49,7% в Південно-Східному регіоні [с.4].

Після проведення лікування пацієнтам було запропоновано визначити свій стан як «одужання», «поліпшення стану здоров’я», «без змін» та «погіршення». Аналіз отриманих даних показав, що позитивний результат лікування (поліпшення стану і одужання) був досягнений у 84,9 % пацієнтів Південно-Східного регіону, 72,3 % Південного, 89,4 % Північно-Східного, 94,4% Центрального і 94,3 % Західного регіону [с.4].

Повністю задоволені якістю отриманої медичної допомоги 68,2% пацієнтів Південно-Східного регіону, 43,8% Центрального, 38,8% Північно-Східного, 37,6% Західного і тільки 36 % респондентів Південного регіону [с.4].

Формування ставлення пацієнтів до якості медичної допомоги залежало від багатьох чинників і, в тому числі, від задоволеності соціально-побутовими умовами в стаціонарних відділеннях терапевтичного і хірургічного профілю. Оцінювалися такі фактори, як харчування, водопостачання, опалення, кількість хворих в палаті тощо [с.4].

Найбільш гострою проблемою в лікувально-профілактичних установах є наявність необхідних для хворих ліків та засобів медичного призначення. За даними опитування, надзвичайно низька забезпеченість ліками спостерігалась в лікувально-профілактичних установах Північно-Східного регіону, де вона становила 2,9%. Найбільш благополучний в цьому аспекті є Південно-Східний регіон – 59,4% пацієнтів були забезпечені ліками в стаціонарі, на другому місці Західний регіон – 34,1%хворих отримували ліки у відділенні лікарні, третє і четверте місце посідають в Південний і Центральний регіони [с.4].

Незважаючи на існуючі проблеми, з якими пацієнт стикається під час свого лікування, досить низьким є відсоток конфліктних ситуацій з медичним персоналом. Це свідчить про те, що при всіх негараздах в системі охорони здоров’я і суспільстві в цілому, населення з розумінням ставиться до медичних працівників [с.4].

Таким чином, проведене медико-соціологічне дослідження дозволяє об’єктивно оцінити стан та якість надання медичної допомоги населенню в умовах стаціонарного лікування, визначити недоліки в організації діагностично-лікувального процесу, що можна усунути за допомогою відповідних рішень на рівні апарату управління лікарні, виявити проблемні питання, які існують в системі охорони здоров’я і потребують свого вирішення на рівні держави [с.5].

Степаненко А. (Український інститут громадського здоров’я МОЗ України) Соціологічні дослідження в оцінці якості надання медичної допомоги населенню України // Ліки України. – 2000. – №7. – С.3-5.