Відмінності в здоров’ї населення та стратегії досягнення рівності в

Охороні здоров’я

· Які відмінності у причинах смертності між Україною та іншими європейськими державами?

· Порівняйте, які витрати на охорону здоров'я становили на 2004 р. в Україні та інших європейських державах?

· Які регіональні особливості проявляються на території України у показниках смертності?

· Чи існують відмінності у стані здоров'я між сільським та міським населенням України?

· Які дані свідчать про відмінності стану здоров'я у людей з різними матеріальними статками і в чому це проявляється?

Розбудова медичної сфери української держави здійснювалася з урахуванням стратегічних цілей Всесвітньої організації охорони здоров'я, викладених у концептуальному документі "Здоров'я для всіх на XXI століття". Одним із завдань політики ВООЗ проголошено досягнення справедливості і рівності в питаннях охорони здоров'я. Ним передбачено зменшення в усіх країнах відмінностей в показниках здоров'я різних груп населення, принаймні, на чверть за рахунок значного поліпшення здоров'я вразливих прошарків населення. Розшарування за майновим цензом позначається на якості життя малозабезпечених, негативно впливає на стан їхнього здоров'я, обумовлюючи нерівність в охороні здоров'я. [с.5]

Порівняльний аналіз частоти основних причин смерті у нашій країні і в зарубіжних країнах свідчить, що показники смертності від онкологічних хвороб є зіставними. Так, в Україні смертність населення працездатного віку на 23,1%-25% перевищує показник у Франції та Бельгії, на 2,3% - у Польщі. Смертність від раку легень є меншою, ніж в Бельгії, Польщі, Угорщині, Словаччини, від раку молочної залози – нижчою, ніж в Бельгії, Ірландії, Ісландії, Угорщині. Разом з тим, в усіх вікових групах втрати України від хвороб системи кровообігу є значно більшими, ніж у більшості країн європейського регіону, за винятком Російської Федерації, Біларусі, Туркменістану та Казахстану. [с.6]

Показники здоров'я населення на популяційному рівні корелюють з макро-економічними детермінантами, які мають значні відмінності у різних країнах. Найпомітніше погіршення ситуації за останнє десятиліття мало місце у країнах Центральної і Східної Європи та нових незалежних державах. В європейському регіоні розмір валового внутрішнього продукту на душу населення становив у Норвегії понад 29,5 тис. дол. США, Данії – 28,4, Швеції – 27,4, тоді як у нових незалежних державах він знаходився у межах 1 – 7 тис, в Україні – 3,5 тис. Витрати на охорону здоров'я в Україні становили 2,6% від ВВП, тоді як у Німеччині та Швеції вони перевищували 10,0%, у більшості розвинених європейських країн – 7-8%. [с.6]

Суттєві відмінності існують у рівні популяційного здоров'я окремих регіонів України. Аналіз регіональних особливостей медико-демографічної ситуації виявив високі рівні смертності в областях південно-східного (16,6-17,2%о) і центрального (16,6%о) регіонів, близькі до середніх в Україні у південному регіоні (15,7%о) та нижчі за середні – у західному регіоні (13,0%о) і столиці держави (10,4%о). [с.6]

Дослідження свідчать про відмінності у показниках захворюваності сільського та міського населення. Міське населення достовірно частіше зверталося в лікувально-профілактичні заклади з переважної більшості класів хвороб, за винятком хвороб крові та кровотворних органів, ендокринної патології. Інфекційна захворюваність міських жителів була удвічі більшою, ніж сільських, онкологічна захворюваність та патологія сечостатевої системи – в 1,7 разу; органів дихання – в 1,5 разу. Рівень травматизму у міських жителів перевищував аналогічний показник у сільських в 1,8 разу. Серед сільського населення в 1,6 разу частіше зустрічалися ускладнення вагітності, пологів та післяпологового періоду, хвороби крові та кровотворних органів, ендокринна патологія – на 8,3%. Однак, рівень хронічних хвороб, виявлених на медичних оглядах, серед сільського населення був на 20,2% вищий порівняно з аналогічним показником у міських жителів. [с.6].

Результати соціально-гігієнічного вивчення стану здоров'я населення в умовах диференціації суспільства свідчать про значну його залежність від якості життя і рівня добробуту. Групи населення з різними матеріальними прибутками відрізняються за можливостями реалізації своїх потенційних потреб, у тому числі в обсязі і характері харчування, повноцінності відпочинку, режимі праці і побуту, професійному становленні і рості, репродуктивних функціях. [с.6].

Соціологічні дослідження, проведені серед прошарків населення з різним соціально-економічним статусом, свідчать про значну різницю в умовах і способі життя. Серед тих, хто мав найнижчі прибутки, задоволених житловими умовами було лише 1,2%, серед осіб, які мали прибутки на рівні мінімальної зарплати – 18,3%. Водночас 34,5% населення із середнім достатком відмічали задоволеність умовами проживання, з вищими за середні – у 49,9%. Задоволеність умовами праці притаманна особам з високим рівнем добробуту [с.6].

Серед причин незадоволеності роботою представники малозабезпечених груп населення переважно називають матеріальну незадоволеність 86,3%) та перевантаження (63,5%), тоді як особи із середнім достатком і вище середнього – відсутність часу на виконання сімейних обов'язків (73,1%) і високе нервово-психічне навантаження (56,4%). Не мають професійних шкідливостей лише 12,5% осіб з низьким достатком, тоді як серед забезпечених цей показник становив 46,4%. [с.6-7].

Спостерігалася тенденція до збільшення споживання м'яса, молока і молочних продуктів, фруктів зі збільшенням рівня добробуту сім'ї. На брак коштів як причину поганої якості харчування сім'ї вказали 89%-77,8% респондентів із сімей з низькими доходами, 40,7% сімей із середніми доходами і 5,2% – з вищими за середні. Щоденно споживали м'ясо лише 4,3% дітей з сімей з мінімальними і 10,2% з низькими матеріальними достатками, водночас серед сімей із середнім доходом ця частка складала 43,6%, а серед забезпечених – 71,4%. [с.7].

Важливим для зміцнення здоров'я і попередження захворювань є можливість повноцінного відпочинку. У санаторіях, будинках відпочинку та пансіонатах проводили відпустку майже дві третини осіб (64,2%) з високими доходами та одна третина – із середніми, тоді як частка малозабезпечених складала лише 5,4%-18,6%. [с.7].

Вивчення організації занять фізкультурою виявило, що представники забезпечених верств населення займаються переважно у спортивних секціях (62,3%), з малозабезпечених – переважно вдома (52,4%). [с.7].

Дослідження поширеності шкідливих звичок серед різних груп населення дозволило встановити, що серед осіб з низькими доходами значно поширені тютюнокуріння та зловживання алкоголем. Так, палять 66,2% осіб з найменшими доходами, 53,4% - з низькими, 44,3% - із середніми і 32,5% - з високими. Причому найінтенсивніше процес паління відбувається саме у малозабезпеченого населення. Встановлено відмінності у дозах та міцності алкогольних напоїв, які вживаються населенням різних соціально-економічних груп. Особи з низькими доходами вживали за один прийом удвічі більші дози порівняно з особами з високими доходами.[с.7].

Поширеність хвороб, за даними звертань, серед малозабезпечених прошарків населення на 45,7% перевищувала аналогічний показник у забезпечених. Загальний рівень поширеності хронічної патології відрізнявся у полярних за рівнем добробуту групах в 2 рази, у тому числі поширеності гіпертонічної хвороби – в 1,9 разу, хронічних хвороб мигдаликів та аденоїдів – в 2,9 разу, хронічного бронхіту – в 2,7 разу, виразкової хвороби шлунку – в 2,4 разу. [с.7].

Вивчення самооцінок здоров'я у групах з різним рівнем достатку дозволило виявити закономірності їх розподілу. Серед населення з низькими доходами малою були частка тих, хто вважає своє здоров'я дуже добрим (1,2%) та добрим (11,4%) і значною – тих, хто оцінює своє здоров'я як задовільне (17,3%), погане (67,8%) і дуже погане (2,3%). [с.7].

У разі виникнення захворювання звертаються до лікаря у районну поліклініку 23,0% осіб з низьким рівнем життя і 51,0% з високим. Займаються самостійним лікуванням 77,0% осіб з низькими доходами та 39,0% з високими. Близько 10% забезпеченого населення користується послугами приватних лікарів та народних цілителів. Причинами незвертань у медичні заклади при захворюванні є віддаленість поліклініки (66,4% сільських жителів), тривалість черги на прийом до лікаря (54,8%), неспроможність купувати призначені лікарем медикаменти (39,6%). Відмовляли собі у купівлі призначених лікарем ліків 54,7% осіб з низькими доходами і 11,3% - із середніми та вищими за середні. [с.7].

Оскільки провідним чинником у формуванні негативних тенденцій популяційного здоров'я є соціально-економічний, поліпшення здоров'я нації можливе за умови подолання чи суттєвого скорочення бідності та безробіття, піднесення рівня життя народу. [с.8].

Москаленко В.Ф., Пономаренко В.М., Грузєва Т.С. (Національний медичний університет ім.О.О.Богомольця, Український інститут громадського здоров’я) Відмінності в здоров’ї населення та стратегії досягнення рівності в охороні здоров’я // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. – 2004. – №1. – С.5-9.