Організація життєзабезпечення населення у надзвичайних ситуаціях

Згідно із Законом “Про цивільну оборону України” “громадяни України мають право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійного лиха і ви-магати від Уряду України, інших органів державної виконавчої влади, адміністрацій підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання гарантій щодо його реалізації.

Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, ставить за мету захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру”.

Головною функцією органів державної виконавчої влади, адміністрацій підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та господарювання, у разі виникнення НС, є захист населення та організація його життєзабезпечення.

Заходи щодо захисту населення плануються та проводяться по всіх районах, населених пунктах, охоплюють усе населення. У той же час характер та зміст захисних засобів встановлюється залежно від ступеня загрози, місцевих умов із урахуванням важливості виробництва для безпеки населення, інших економічних та соціальних чинників. З цією метою міста розподіляються за групами важливості, а об’єкти – за категоріями стосовно засобів захисту населення у разі надзвичайної ситуації. Цей розподіл здійснює Кабінет Міністрів України.

Для міст встановлені наступні групи:

– особливої важливості;

– першої групи;

– другої групи;

– третьої групи.

Для підприємств та організацій встановлені наступні категорії:

– особливої важливості;

– першої категорії;

– другої категорії.

Основні заходи щодо захисту населення плануються та здійснюються завчасно і мають випереджувальний характер. Це стосується, перш за все, підготовки, підтримання у постійній готовності індивідуальних та колективних засобів захисту, їх накопичення, а також підготовки до проведення евакуації населення із зон підвищеного ризику.

Організація життєзабезпечення населення в умовах надзвичайних ситуацій є комплексом заходів, спрямованих на створення і підтримання нормальних умов життя, здоров’я і працездатності людей.

Він включає:

– управління діяльністю робітників та службовців, усього населення при загрозі та виникненні надзвичайних ситуацій;

– захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха;

– забезпечення населення питною водою, продовольчими товарами і предметами першої необхідності;

– захист продовольства, харчової сировини, фуражу, вододжерел від радіаційного, хімічного та біологічного зараження (забруднення);

– житлове забезпечення і працевлаштування;

– комунально-побутове обслуговування;

– медичне обслуговування;

– навчання населення способам захисту і діям в умовах надзвичайних ситуацій;

– розробку і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження;

– санітарну обробку;

– знезараження території, споруд, транспортних засобів, обладнання, сировини, матеріалів і готової продукції;

– підготовка сил та засобів і ведення рятувальних і інших невідкладних робіт у районах лиха й осередках ураження;

– забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, порядок поведінки; морально-психологічну підготовку і заходи щодо підтримування високої психологічної стійкості людей в екстремальних умовах;

– заходи, спрямовані на попередження, запобігання або послаблення несприятливих для людей екологічних наслідків надзвичайних ситуацій та інші заходи.

Усі ці заходи організовуються державною виконавчою владою, органами управління цивільної оборони при чіткому погодженні між ними заходів, що проводяться. Керівники підприємств, установ і організацій є безпосередніми вико навцями цих заходів. Заходи розробляються завчасно, відображаються у планах цивільної оборони і виконуються в період загрози та після виникнення надзвичайної ситуації.

З метою недопущення гибелі людей, забезпечення їх нормальної життєдіяльності у надзвичайні ситуації передусім повинно бути проведено сповіщення населення про можливу загрозу, а якщо необхідно, – організовано евакуацію.

Сповіщення населення здійснюється усіма доступними способами: через телебачення, радіомережу, радіотрансляційну провідну мережу, спеціальними сигналами (гудки, сирени). Передбачається спеціальна схема повідомлення посадових осіб та осіб, задіяних у системі цивільної оборони.

Евакуація – це організоване виведення чи вивезення з небезпечних зон. Безпосередньо евакуацією займається штаб цивільної оборони, усі організаційні питання вирішують евакуаційні комісії. Евакуація розпочинається після прийняття рішення начальником цивільної оборони, надзвичайною комісією або органами влади.

Евакуація працюючого населення здійснюється за виробничим принципом, а населення, яке не пов’язане з виробництвом, – за територіальним принципом через домоуправління, ЖЕУ, ЖЕК тощо. Діти евакуюються разом з батьками, але можливе їх вивезення зі школами, дитсадками.

Для проведення евакуації використовуються всі види транспорту: залізничний, автомобільний, водний та індивідуальний. Автотранспорт використовується для вивезення на короткі відстані. У деяких випадках частина населення може виводитися пішки колонами по шляхах, котрі не зайняті перевезеннями, або за визначеним маршрутом та колонними шляхами.

Евакуація населення здійснюється через збірні евакуаційні пункти, які розташовують поблизу місць посадки на транспорт або на вихідних пунктах пішого руху, в школах, клубах, кінотеатрах та інших громадських закладах.

Про початок та порядок евакуації населення сповіщається по мережі сповіщення. Отримавши повідомлення про початок евакуації, необхідно взяти документ, гроші, речі та продукти і у визначений час прибути на збірний евакуаційних пункт, де населення реєструють, групують та ведуть до пункту посадки.

Для організації приймання, розташування населення, а також забезпечення його всім необхідним створюються евакуаційні комісії та приймальні евакуаційні пункти, на яких вирішують проблему розташування, забезпечення та обслуговування прибулого населення.

Тимчасове розселення громадян у безпечних районах передбачає максимальний захист людей від радіоактивного забруднення, хімічного ураження при аваріях або катастрофах на радіаційно або хімічно небезпечних об’єктах, а також запобігає загибелі людей у випадках катастрофічного затоплення районів його проживання. У місцях розселення звільняються приміщення для розміщення евакуйованих громадян, готуються (при необхідності) колективні засоби захисту. Якщо сховищ недостатньо, то організовується їх додаткове будівництво, пристосування існуючих підвалів, гірських виробок, для чого залучається усе працездатне населення, у тому числі й евакуйовані.

Велике значення має забезпечення у місцях розселення евакуйованого населення продуктами харчування, надання їм побутових послуг і медичного обслуговування.

Забезпечення населення продуктами харчування і предметами першої необхідності здійснюється службою торгівлі і харчування цивільної оборони сільського або іншого району, в який здійснено евакуацію населення.

Перші дві доби люди повинні харчуватися запасами продуктів, привезених із собою. За їх відсутності харчування здійснюється через мережу (їдалень) громадського харчування або в сім’ях, куди вони підселяються.

 

20. Конституція України як юридична база БЖД. Закони України, що регулюють питання БЖД

У створені безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для безпечної життєдіяльності людини основне місце посідає правове забезпечення – законодавство з безпеки життєдіяльності, яке ґрунтується на Конституції України і включає закони України:

– з охорони здоров’я;

– з охорони праці;

– з охорони навколишнього середовища;

– з дорожнього руху;

– з цивільної оборони і цивільного захисту тощо.

Законодавство України про охорону здоров’я складається з «Основ законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. із внесеними змінами і доповненнями та інших прийнятих до них актів, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров’я з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Надзвичайно важливе значення у сфері охорони здоров’я має Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. – регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права та обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, установлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні, спрямованих на створення оптимальних умов життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, унеможливлюють шкідливий вплив на здоров’я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

Закон «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» (викладено в новій редакції Законом України від 3 березня 1998 р., № 155/98-ВР) визначає боротьбу з особливо небезпечною інфекційною хворобою СНІД як одне із пріоритетних завдань держави у сфері охорони здоров’я населення.

Масове поширення цієї хвороби в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює потребу вживати заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства.

Важливими щодо охорони здоров’я є постанови Кабінету Міністрів України, зокрема «Про комплексні заходи боротьби з туберкульозом» від 23.04.1999 р., № 667; «Про затвердження Правил санітарної охорони території України» від 24.04.1999 р., № 666; «Про комплексні заходи для запобігання розповсюдженню хвороб, що передаються статевим шляхом» від 23.03.1998 р. та ін.

Законодавство про охорону праці складається із закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю, закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих до них нормативно-правових актів.

Основні принципи державної політики у сфері охорони праці такі:

– пріоритет життя і здоров’я працівників;

– повна відповідальність роботодавця за створення належних безпечних і здорових умов праці та соціальний захист працівників;

– повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Для підвищення рівня промислової безпеки забезпечують:

– суцільний технічний контроль за станом виробництва, технології та продукції;

– сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці.

Законодавство про охорону навколишнього середовища складається із закону України: «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 р.; розроблених відповідно до Закону кодексів з охорони і використання окремих природних ресурсів: Земельного кодексу України, Водного кодексу України, Лісового кодексу України; Законів України з охорони довкілля: «Про охорону атмосферного повітря», «Про природозаповідний фонд України», «Про тваринний світ», «Про екологічну експертизу», «Про захист рослин», «Про рослинний світ», – а також підзаконних нормативно-правових актів, що видаються держаними органами України на підставі законів.

Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною.

Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху, регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов’язки і відповідальність учасників дорожнього руху, органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності та господарювання з метою захисту життя і здоров’я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників дорожнього руху (водіїв та пасажирів транспортних засобів, пішоходів, велосипедистів, погоничів тварин) та охорони навколишнього середовища.

Законодавство про цивільну оборону і цивільний захист визначає правові та організаційні засади щодо реалізації державою гарантованого Конституцією України права громадян на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха при надзвичайних ситуаціях техногенного, природного, екологічного та воєнного характеру.

Законодавча база з БЖД для надзвичайних ситуацій включає: Закони України «Про цивільну оборону України», «Про правові засади цивільного захисту», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про правовий режим воєнного стану», «Про аварійно-рятувальні служби», «Про пожежну безпеку», «Про об’єкти підвищеної небезпеки», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та інші акти законодавства.

Реалізація державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру законодавством визначено як одне з пріоритетних завдань Кабінету міністрів України, усіх центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, адміністрацій підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності та підпорядкування.