Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Інтерактивне навчання історії.

Поиск

Інтерактивне навчання — це навчання, побудоване на основі спілку­вання та взаємодії, що реалізуються і в технологіях, і в методах, і в органі­заційних формах.

Використання досить нового терміну «інтерактивний» у методичній літературі на сьогодні не є сталим. Зустрічаємо формулюван­ня й трактування такі, як «інтерактивне навчання», «інтерактивна техно­логія», «сукупність технологій», «інтерактивні форми» та ін. Але головне, що мова тут іде саме про процес спілкування, в якому відбувається обмін інформацією, вміннями, досвідом між учнями та вчителем або учнем та учнем. За О. І. Пометун, суть інтерактивного навчання полягає в тому, що «навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання співпраці), де й учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання, розуміють що вони роблять, рефлектують з при­воду того, що вони знають, уміють і здійснюють.

Підгрунтя інтерактивного навчання закладено ще в радянській школі XX ст. й пов’язане з використанням бригадно-лабораторного, проектно­го методу, колективного способу навчання (КСН) та ін.

Мета інтерактивного навчання

Підготовка особистості до реального життя, формування громадянської позиції, перехід від особис­тості учня, що самоідентифікується, до особистості, яка саморелізується. Інтерактивні технології навчання стимулюють потребу учня в реалізації свого потенціалу. Освітні та розвивальні цілі виступають як супутні.

Використан­ня інтерактивного навчання, на відміну від інших систем навчання, дозволяє значно збільшити відсоток засвоєння інформації (до 90 %); навчання орієнтоване, на відміну від традиційно­го, не тільки на засвоєння знань, але й на розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінювання. Головним джерелом мотивації є інтерес самого учня, в результаті чого навчальній діяльності притаманний високий рівень ак­тивності. Учитель, виступає як рівноправний партнер учнів, виконує організаційні та консультаційні функції.

Існує досить значна кількість підходів до класифікації інтерактивних технологій навчання. У посібнику «Сучасний урок. Інтерактивні технології навчан­ня» (О. Пометун, Л. Пироженко) пропонується, наприклад, така класифі­кація (за метою уроку та формою організації навчальної діяльності)

Класифікація методів навчання.

Білоруський дидакт І. Ф. Харламов подає удосконалений варіант класифікації методів навчання за рекомендаціями М. О. Данилова і Б. П. Єсипова. Всі методи навчання він поділяє на п'ять груп:
– методи усного викладу матеріалу й активізації пізнавальної діяльності суб'єктів учіння;
– методи закріплення матеріалу, що вивчається;
– методи самостійної роботи над осмисленням і засвоєнням нового матеріалу;
– практичні методи;
– методи перевірки й оцінки знань, навичок та вмінь.

У сучасній вітчизняній дидактиці найбільш популярними є праці А. М. Алексюка та В. О. Онищука, в яких подається історія розвитку методів навчання та їх класифікація.

За дидактичними цілями та завданнями В. О. Онищук так розподіляє методи навчання:
– комунікативний метод навчання (дидактична мета – засвоєння готових знань);
– пізнавальний метод навчання (дидактична мета – сприйняття, осмислення і запам'ятовування учнями нового матеріалу);
– перетворювальний метод навчання (дидактична мета – засвоєння учнями знань і творче використання навичок та вмінь);
– систематизований метод навчання (дидактична мета – узагальнення і систематизація знань, навичок і вмінь);
– контрольний метод навчання (дидактична мета – з'ясування якостізасвоєння знань, навичок і вмінь та їх корекція).

А. М. Алексюк пропонує дотримуватися бінарних методів навчання, тобто подвійних, коли метод і форма навчання зливаються в єдине ціле. Він науково обгрунтував ідею бінарних методів, які було висунуто в 20-х роках минулої доби автором підручника з педагогіки А. Г. Пінкевичем (1925), згодом – Г. Ващенком, у 50-х роках – М.М. Верзиліним.
А. М. Алексюк підкреслює, що «бінарна класифікація методів навчання має в своїй основі поділу не одну, а дві істотні ознаки і через те містить значно більшу інформацію про кожний метод навчання, ніж будь-яка інша класифікація, в основу якої покладено кожну ознаку», і, відповідно, класифікацію здійснює за двома ознаками: «характер і рівень пізнавальної самостійності й активності учнів, а також ті джерела, з яких учні набувають знань». Наприклад, названі іншими авторами словесні методи він поєднує з формами того самого типу та визначає чотири рівні їх застосування:
1) на інформаційному рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-інформаційного методу;
2) на проблемному рівні – словесно-проблемного;
3) на евристичному рівні – словесно-евристичного;
4) на дослідницькому рівні – словесно-дослідницького.

Аналогічно класифікуються бінарні методи наочної форми (наочно-інформативний, наочно-проблемний, наочно-практичний, наочно-евристичний, наочно-дослідницький) і практичної форми (практично-евристичний, практично-проблемний).

Моделі навчання історії.

Перш ніж перейти до ґрунтовного розгляду інтерактивних технологій навчання історії та інтерактивного уроку, спробуємо з'ясувати загальну суть інтерактивного навчання і порівняємо його із загальновідомими, традиційними підходами. Скористаємось підходами, запропонованими Я. Голантом196 ще в 60-х рр. XX ст. і охарактеризуємо три основні моделі навчання, що існують у сучасній школі. Я. Голант виділяв активну та па­сивну моделі навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності. До цієї класифікації ми додаємо інтерактивне навчання.
Пасивна модель навчання.
Учень виступає в ролі «об'єкта» навчання, повинен засвоїти й відтво­рити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо -джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання відно­сяться методи, за яких учні лише слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворююче опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою і не виконують яких-небудь творчих завдань. / Активна модель навчання.
Такий тип навчання передбачає застосування методів, які стимулю­ють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає «суб'єктом» навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі за­вдання (часто домашні), запитання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.
Інтерактивна модель навчання.
Слово «інтерактив» прийшло до нас з англійської від слова «іпіег-асі», де іпіег - це взаємний і асі - діяти, інтерактивний - здатний до взаємодії, діалогу. Суть інтерактивного навчання у тому, що навчаль­ний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, на­вчання у співпраці), де і учень, і вчитель являються рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, уміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання жит­тєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення про­блеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефек­тивно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дозволяє педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.
Інтерактивна взаємодія виключає як домінування одного учасника навчального процесу над іншими, так і однієї думки над іншою. В ході інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілку­ватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення. Такі підходи до навчання не є повністю новими для українсь­кої школи, наприклад у 20-ті роки197, а також розробку елементів інтер­активного навчання ми можемо знайти в працях В. Сухомлинського, творчості вчителів-новаторів 70-80-х рр. (Ш. Амонашвілі, В. Шатало-ва, Є. Ільїна, С. Лисенкової та ін.), теорії розвивального навчання.
У Західній Європі та США групові форми навчальної діяльності учнів активно розвивались та вдосконалювались. У кінці XX ст. інтер­активні технології набули поширення в теорії та практиці американсь­кої школи, де їх використовують при викладанні різноманітних пред­метів. Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 80-х рр., показують, що інтерактивне навчан­ня дозволяє різко збільшити процент засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, але й на його почуття, волю (дії, практику). Результати цих досліджень були виражені в схемі, що отри­мала назву «Піраміда навчання». З піраміди видно, що найменших ре­зультатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція - 5 %, читання - 10 %), а найбільших - інтерактивного (дискусійні групи -50 %, практика через дію - 75 %, навчання інших чи негайне застосу­вання набутого - 90 %). Це, звичайно, середньостатистичні дані і в Бригадно-лабораторний метод навчання набув поширення в практиці роботи радянської школи в 20-ті роки XX ст. і передбачав виконання спеці­ально сформованими учнівськими групами (бригадами, ланками) практич­них, лабораторних робіт. Завдання, що їх виконували бригади, могли бути як єдиними, так і диференційованими. Метод навчання в парах змінного складу (колективний спосіб навчання - КСН) полягав у тому, що об'єднані в пари учні навчали один одного в процесі так званого організованого діалогу. Склад пар постійно змінювався. Учень, вивчивши тему, пояснював її іншим членам групи, і, в свою чергу, вислуховував пояснення інших. Заняття прово­дились без уроків та розкладу.

Ці дані цілком підтверджуються дослідженнями сучасних російських психологів. За їхніми оцінками старший школяр може, читаючи очима, запам'ятати 10 % інформації, слухаючи - 26 %, розглядаючи - 30 %, слу­хаючи і розглядаючи - 50 %, обговорюючи - 70 %, особистий досвід -80%, спільна діяльність з обговоренням- 90%, навчання інших- 95 %19».
Отже, процес навчання - не автоматичне вкладання навчального ма­теріалу в голову учня. Він потребує напруженої розумової роботи дити­ни і її власної активної участі в цьому процесі. Пояснення й демонстрація, самі по собі, ніколи не дадуть справжніх, стійких знань. Цього можна досягти тільки за допомогою активного (інтерактивного) навчання.
Лекція - 5 % засвоєння
Читання - 10 % засвоєння
Відео/аудіо матеріали - 20 % засвоєння
Демонстрація -30% засвоєння
Дискусійні групи -50% засвоєння
Практика через дію — 75 % засвоєння
Навчання інших / застосування отриманих знань відразу ж - 90 % засвоєння.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 613; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.220.43.27 (0.007 с.)